ТОП 10:

Адаптація відчуттів.Сенсибілізація



Адаптація, або пристосування, це зміна чутливості під впливом постійного подразника, що проявляється у зниженні або підвищенні порогів. У житті явище адаптації добре відоме кожному. В першу хвилину, коли людина заходить в річку, вода здається їй холодною. Але потім відчуття холоду зникає, вода здається теплою. Подібне можна спостерігати в усіх видах чутливості, окрім больового.

Ступінь адаптації різних аналізаторних систем неоднаковий: висока адаптованість відзначається в нюхових відчуттях, тактильних (ми не помічаємо тиску одягу на тіло), меншою вона є в слухових, холодових. Загальновідоме явище адаптації в нюхових відчуттях: внаслідок адаптації до пахучого подразника ми скоро зовсім його перестаємо відчувати. Адаптація до різних пахучих речовин наступає з різною швидкістю.

З незначною адаптацією ми зустрічаємося в больових відчуттях. Біль сигналізує про руйнування організму, тож адаптація до болю може призвести до загибелі організму.

У зоровому аналізаторі розрізняють адаптацію до світла, темряви. Потрапляючи в темну кімнату, людина спочатку нічого не бачить, через три-чотири хвилини починає добре розрізняти світло, яке проникає туди. Перебування в абсолютній темряві підвищує чутливість до світла за 40 хвилин приблизно у 200 тисяч разів. Якщо адаптація до темряви пов'язана з підвищеною чутливістю, то світлова адаптація пов'язана з пониженням світлової чутливості.

Явище адаптації не можна пояснити лише тими змінами, що відбуваються у функціонуванні рецептора при тривалій дії на нього подразника (наприклад, поновлення і розкладання зорової речовини в паличках і колбочках сітківки ока тощо). Тут мають значення і зміни у співвідношенні процесів збудження і гальмування в центральних частинах аналізаторів: після їхнього збудження настає гальмування і навпаки. Це явище послідовної взаємної індукції.

Адаптація може виникати і умовно-рефлекторним шляхом. Якщо, наприклад, поєднувати дію світла після перебування в темряві протягом півгодини з ударами метронома, то після 5 таких поєднань удари метронома викликають у піддослідних зниження чутливості очей без будь-якого діяння світлового подразника.

Підвищення чутливості в результаті взаємодії аналізаторів, а також систематичних вправ називається сенсибілізацією.Сенсибілізація органів чуття можлива не лише шляхом застосування побічних подразників, але й шляхом вправ. Можливості тренування й удосконалення органів чуття дуже великі. Можна виділити дві сфери, які визначають підвищення чутливості органів чуття:

- сенсибілізація через необхідність компенсації сенсорних дефектів (сліпота, глухота);

- сенсибілізація, зумовлена специфічними вимогами діяльності.

Втрата зору або слуху компенсується розвитком інших видів чутливості. Відомі випадки, коли люди, які втратили зір, опанували скульптуру, у них добре розвинені дотикові відчуття, вібраційна чутливість. Відомий український психолог, вчена сліпоглухоніма Ольга Скороходова, тримаючи руку на горлі співбесідника, може зрозуміти, хто і про що говорить, а також, беручи газету в руки, знає, читала її чи ні.

Явище сенсибілізації органів чуття простежується у людей, які довгий час займаються деякими спеціальними професіями. Високого рівня досконалості досягають нюхові і смакові відчуття у дегустаторів чаю, сиру, вина.

Константність сприймання. Експерименти йогансона і еймза

Сприймання - це психічний процес відображення людиною предметів і явищ у цілому, в сукупності всіх їхніх якостей і властивостей при безпосередньому їх впливі на органи чуттів. Основні властивості сприймання — предметність, цілісність, структурність, константність та осмисленість.

Константність сприймання полягає в тому, що форма, розмір, колір предметів сприймаються більш або менш стереотипно незалежно від умов, за яких предмет сприймається. Колір кам'яного вугілля сприймається як чорний, хоча на сонці він здається жовтуватим, циліндр сприймається як круглий, хоча в деяких положеннях його форма може здаватись еліптичною.

Механізмом константного сприймання є динамічні стереотипи, тобто тимчасові нервові зв'язки, утворені під впливом багаторазового сприймання предмета в певній системі, послідовності, структурі.

Експерименти Йогансона

2 круглі світлі плями світла рухаються на екрані осцилографа.

1.рухаються в різні боки паралельно(досліджувані бачать видовжений предмет зі світлими кінцями)

2.рухаються паралельно , але одна з них швидше – цілісний предмет похилений вперед та пляма, що швидше сприймається, як наближений кінець цього предмета

3.йоганс здивувався, але математичний аналіз показав, що ця перцептивна картинка являє собою абсолютно правильне векторне розкладання руху двох точок по осях координат на спільні незмінні та відмінні варіюючи компоненти.

4.змінюється яскравість плями ритмічно, сприймається як маятник, що коливається зі світлою плямою на кінці.

5.змінюються розміри плям(ритмічно).сприймається як ритмічне наближення – віддалення цих плям.

6.змінюється колір плям, сприймається як зміна освітлення

Експерименти Еймса

Будував неправильні кімнати, вікна і двері, в тому розумінні, що протилежно- паралельні сторони їх були різні за розмірами у вертикальному вимірі.Досліджувані бачили такі вікна і двері як відчинені всередину або ззовні. Щодо кімнат, якщо там не було нічого то досліджувані могли бачити деформацію, якщо добре придивитись., а якщо Еймс ставив н: у вищий куток дорослого чоловіка, а в нищий хлопчика 10 років.(малюнок)

У всіх цих прикладах перцепція вносить поправку у чуттєву інформацію ,що надходить, відповідно до наявного у неї досвіду. Зафіксовано у вигляді перцептивних моделей. Тут варто згадати феномени: місяць швидко рухається небом, міст пливе над водою.

Коли ми сходимо з каруселі, на якій крутились довго, то декілька секунд здається світ рухається в протилежний бік, це статолітів апарат, який міститься у вн.вусі. В умовах інтенсивного руху цей апарат рухає картинку світу в протилежний бік, щоб зменшити спотворення перцептивної інформації рухом.

В)

 

Варіант № 3

2. Психотропні речовини – речовини, потрапляючи різними шляхами у внутрішнє середовище організму, спричиняючи зміни у функціонуванні мозку та психіки.

Барбітурати - похідні барбітурової кислоти, багато барбітурати пригнічують активність центральної нервової системи і володіють наркотичною дією і використовуються як лікарських засобів; раніше ці ліки застосовувалися як заспокійливі і снодійні засоби. Так як внаслідок тривалого застосування барбітуратів у людини може розвинутися звикання до них, а також психологічна і фізична залежність від них, а також тому, що в людини можуть виникнути серйозні токсичні побічні ефекти, а передозування цими ліками взагалі може призвести до смертельного результату, в клінічній практиці в даний час лікарі замінюють барбітурати більш безпечними лікарськими препаратами.

Транквілізатори – це група медичних препаратів, що мають протитривожну, протистрахову дію, нормалізують діяльність вегетативної нервової системи, покращують сон. Найбільш частим побічним ефектом є „поведінкова токсичність”: сонливість вдень, зниження тонусу м’язів, порушення уваги та координації рухів.

Наркотики -дуже різні по відношенню до обміну речовин субстанції природних чи штучних речовин, здатні викликати психічну і фізичну залежність. Впливаючи на нервові центри головного мозку, наркотик може створювати підняття настрою, чи надмірну сонливість, хворобливу, незвичайну веселість — ейфорію, а іноді й порушення свідомості. У патологічних випадках цей стан може бути цілком нереалістичним, викликати манію величі та невразливості.

3. Психіка і вища нервова діяльність.

Відображу вальна діяльність людини зумовлена рефлекторною діяльністю мозку. Фундатором вчення про рефлекторну природу психіки є видатний російський фізіолог І. М. Сеченов (1829-1905). У своїх працях він вказував, що джерелом психічних актів як відображення діяльності є зовнішні подразники, що діють на організм. Ця діяльність виникає під час взаємодії індивіда з навколишнім світом, що здійснюється завдяки рефлекторній діяльності мозку.

Дослідженнями доведено, що великі півкулі головного мозку відіграють провідну роль у діяльності всього організму. Кора великих півкуль головного мозку, забезпечуючи потреби організму, разом з найближчими до кори підкорковими нервовими центрами здійснює складну аналітико-синтетичну діяльність. У ній утворюються складні тимчасові нервові зв'язки, за допомогою яких здійснюється регуляція відносин між організмом та зовнішнім середовищем, а також регуляція діяльності самого організму. Цю діяльність великих півкуль головного мозку І. П. Павлов і називає вищою нервовою діяльністю і підкреслює, що поведінка живого організму являє собою певну систему реакцій або рефлексів на подразники зовнішнього і внутрішнього середовища.

Рефлекс - відповідь організму на подразнення, яка здійснюється за допомогою нервової системи. Рефлекторна діяльність - головна форма діяльності нервової системи. Розрізняють два різновиди рефлексів: безумовні, з якими тварина народжується, та умовні, які виробляються в неї після народження, протягом життя.

Вища нервова діяльність людини як суспільної істоти якісно відмінна від вищої нервової діяльності тварин. У процесі праці, в суспільному житті люди виробили звукову мову як засіб зв'язку, засіб спілкування між собою.

Мовна функція спричинила появу нового принципу діяльності великих півкуль. Слово в житті людини стало своєрідним сигналом. Воно є другою, суто людською, сигнальною системою дійсності. Кожне слово як назва предмета, властивості або дії замінює відповідний сигнал першої сигнальної системи.

Слово, через попередній життєвий досвід дорослої людини, пов'язане з усіма зовнішніми та внутрішніми подразненнями, що надходять у великі півкулі. Воно їх сигналізує, замінює і внаслідок цього може спричиняти всі ті дії, реакції, які викликають конкретні подразнення.

4. Структурність як властивість перцептивного відображення. Експеримент Грджимека.

Організація даних про об*єкт представлена у відчуттях, що надходять від нього у просторово-часову структуру з певними формами та співвідношенням його частин, складових назив. структурністювідображень.Просторова організація об*єкта представлена у його формі, формах та співвідношеннях його частин назив. фігурою.

Конфігурації деяких життєво важливих фігур зафіксовані генетично. Тобто виявлена успадкована здатність впізнавати певні конфігурації. Мавпенята реагують страхом на хвилеподібно вигнуті предмети (вони нагадують їм змію).

Експерименти Грджимека: молодим хижакам, що виросли в зоопарках спочатку демонстрували опудала тих тварин, на які їх вид полює, реакція – намагались вполювати. Потім плоскі фігури цих тварин сірого кольору, реакція така ж. Тоді – лиш виразні контури цих тварин, реакція не змінилась.

Тварини досить добре диференціюють конфігурації. Так, собак можна навчити відрізняти кого від еліпса; лисицю – впізнавати трикутник як такий, будь-якої форми чи розміру.

5. Специфічно людською є словесно – логічна пам*ять (в).

 

 

Варіант №21

1. Психотропна речовина ́ — лікарський препарат, який діє на протікання психічних процесів у центральній нервовій системі людини, і таким чином може впливати на її свідомість, настрій тощо. Такі препарати застосовуються переважно у психіатричній практиці при порушеннях психічних функцій та розладах центральної нервової системи хворого. Також психотропні препарати використовуються у хірургії, терапії та інших профілях медицини.

Першим психоактивним препаратом, впровадженим у медичну практику, став аміназин (хлорпромазин). Його знеболюючі та заспокійливі властивості було виявлено анестезіологами на початку 50-х років XX століття. Це дало поштовх до створення великої кількості нових психотропних препаратів та їх активного використовування у психофармакології.

Оскільки ці препарати впливають на психіку та психомоторні процеси, ними іноді зловживають та використовують для досягнення певного психічного стану — надзвичайного збудження, приємної дрімоти тощо. Психотропні препарати, які вживаються без призначення лікарем, є наркотиками та становлять небезпеку для здоров'я, оскільки можуть викликати стан залежності та зруйнувати не лише психіку, але й фізичне здоров'я.

Барбітурати– заспокійливі та снодійні засоби , є чимало різновидів які відрізняються за способом дії на мозок і психіку,невеликі дози – сон схожий на алкогольне сп’яніння,великі – кома,смерть. Тривале споживання – послаблення розумової активності,інтересу до життя
Транквілізатори – знижують стурбованість,тривогу,заспокоюють. Тривале вживання спричиняє психічну і фізичну залежність

Наркотик — дуже різні по відношенню до обміну речовин субстанції природних чи штучних речовин, здатні викликати і фізичну залежність, внаслідок заміщення однієї з речовин-учасників природного метаболізму, і — психічну. Впливаючи на нервові центри головного мозку, наркотик може створювати підняття настрою, чи надмірну сонливість, хворобливу, незвичайну веселість — ейфорію, а іноді й порушення свідомості. У патологічних випадках цей стан може бути цілком нереалістичним, викликати манію величі та невразливості.

2 Сприймання- це психічний процес відображення в мозку предметів і явищ в цілому, в сукупності всіх їхніх властивостей та якостей при безпосередній дії на органи чуття людини.

Предметність - це здатність відображати об'єкти та явища реального світу не у вигляді набору не зв'язаних один з одним відчуттів, а у формі окремих предметів. При предметному відображенні дійсності різні за якостями відчуття поєднуються, і об'єкт відтворюється у багатстві його властивостей.

Предметність не є вродженою властивістю сприймання. Виникнення і вдосконалення цієї властивості відбувається в процесі онтогенезу, починаючи з першого року життя дитини. Предметність виявляється в тому, що об'єкт постає перед нами саме як уособлене в просторі та часі окреме фізичне тіло. Найяскравіше дана властивість виявляється у феномені виокремлення фігури (предмета або об'єкта сприймання) з фону. Предмет — це те, на чому зосереджене в даний момент сприймання і фон — усе, що утворюють інші предмети, які діють на нас в той же час, але відступають порівняно з об'єктом сприймання „ на задній план".

Спочатку відмінність між фігурою (предметом) та фоном виникла в образотворчому мистецтві. Фігурою називають замкнену лінію, яка виступає вперед і займає частину феноменологічного поля, а все, що оточує фігуру, є фоном. Таким чином, реальність, що сприймається, завжди поділяється на два прошарки: на фігуру — образ предмета і фон — образ оточуючого предмет простору. Внаслідок такого розчленування предметність зберігає деяку незалежність сприймання від фону, на якому виступає об'єкт.

Співвідношення предмета і фону — динамічне. Те, що в даний момент належить до фону, може через деякий час стати предметом, і навпаки, те, що було предметом, може стати фоном. Виокремлення предмета з фону пов'язане з особливостями нашого сприймання, а саме з предметністю сприймання. Легше виокремлюється те, що в дійсності є окремим предметом і добре знайоме з минулого досвіду. Гірше виокремлюються окремі частини предмета. У цьому випадку часто необхідні зусилля для того, щоб сприйняти частину як особливий об'єкт. Виокремлення предмета утруднене також у тому випадку, якщо предмет знаходиться в оточенні подібних предметів. Для того, щоб полегшити виокремлення об'єкта з фону, необхідно підсилити його відмінність і навпаки, там, де треба ускладнити виокремлення предмета з фону, необхідно зменшити відмінність між ними.

3. Уява- це психічний процес створення людиною нових образів на основі її попереднього досвіду

Уява знаходить розв'язання проблемної ситуації навіть за відсутності необхідної повноти знань, які потрібні для мислення. Уява дає змогу "перескочити" через якісь етапи мислення й уявити кінцевий результат. Але саме в цьому полягає слабкість процесу уяви, оскільки намічені уявою шляхи розв'язання не завжди правильні.

У процесі мислення людина комбінує уявлення, які пам'ять видає свідомості. Однак можна навмисно нафантазувати яку-небудь комбінацію уявлень, знаючи, що це лише справа уяви. Не тільки в реальності, а й уві сні ми усвідомлюємо, що уявлене нами є фантазією. У цьому разі відбуваються два одночасні процеси: людина щось уявляє і разом з тим мислить про те, що уявляє - оцінює його особливості, вірогідність, красу, переробляє, виправляє або проганяє. За висловом Аристотеля, ми відрізняємо уяву від мислення впевненістю, яка притаманна нашому мисленню: якщо ми впевнені в реальності того, що уявляємо, то ми мислимо.

Деякі психологи порівнюють принципи роботи уяви з принципом дії калейдоскопа, який за допомогою кількох скелець створює безліч візерунків.

Необхідність існувати та діяти в середовищі з неповною інформацією спричинила виникнення в людини уяви. Апарат уяви завжди буде корисним для неї.

Образи уяви відрізняються від образів пам'яті тим, що в уяві ми змінюємо згадуване або створюємо щось таке, чого не було в нашій пам'яті. Якщо ми в нашій свідомості можемо відтворити той чи інший предмет з більшим чи меншим ступенем ясності і якщо припустити, що ми нічого не до фантазували до того, що зберігалося в нашій пам'яті і нині відтворюється нашою свідомістю, то, без сумніву, це є пригадуванням (процес нам'яті), яскравим, але все-таки пригадуванням. За образністю процеси пригадування (пам'яті) не поступаються уяві. Уява відрізняється від пам'яті новизною відтворених нею асоціацій щодо тих, які зберігаються в пам'яті. Пам'ять зберігає сліди й ідеї уявлень; видає їх знову свідомості у відчутній формі уявлень, а уяві належить тільки нова комбінація цих елементів, збережених пам'яттю.

Уява відрізняється також і від безпосереднього відчуття. За Аристотелем, "Уява є ніби відчуттям, але тільки без матеріалу". Цей вислів вражає своєю точністю, якщо пригадати ті хвилини, коли ми змушені боротися з витворами нашої власної уяви. Ми сприймаємо їх як відчуття зовнішнього світу, з тією тільки різницею, що від предметів зовнішнього світу ми можемо відвернутися або піти, натомість образи нашої уяви ми носимо завжди і всюди з собою і можемо позбутися їх тільки вольовим зусиллям, що вибирає інший матеріал для нашої психічної діяльності.

Синтез образів у процесах уяви здійснюється в різних формах. Найбільш уживаними із них є:
- Аглютинація (від лат. agglutinare - склеювати) – створення нового образу шляхом сполучення елементів, узятих з різних уявлень. Наприклад, образ русалки в казках, де голова і тулуб - жінки, а хвіст - риби. Цей прийом не набув великого поширення, оскільки образи його важко втілюються в предметні речі. А втім, приклади матеріалізації таких образів у реальному житті маємо - це танк, бойова машина піхоти, амфібія тощо.
- Гіперболізація - збільшення предмета (велетень Гуллівер, літаки «Мрія», Ан-74).
- Літота - на відміну від гіперболізації, зменшення предмета (хлопчик-мізинчик). Ці прийоми використовують у народних казках, фантастичних творах.
- Підкреслення - акцентування якоїсь частини образу чи певної якості. За допомогою такого прийому створюються шаржі, карикатури.
- Схематизація - образ уяви, коли розбіжності зменшуються, а риси схожості виходять на перший план. Прикладом може бути орнамент, елементи якого художник узяв із рослинного світу.
- Типізація - виокремлення істотного в однорідних фактах і втілення їх у конкретних образах. Це найскладніший прийом. Його широко застосовують у літературі.
- Комбінування - сполучення даних у досвіді елементів у нові, більш-менш незвичні комбінації. Це найпростіша техніка уяви, саме її мали на увазі дослідники минулої доби, коли вважали механізмом уяви асоціацію.
- Алегоризація, створення алегорії - використання образу в переносному значенні. Образ є лише умовно обраним знаком якогось явища дійсності.
- Метафоризація, побудова метафор. Метафора є глибшим уявним відображенням явища, ніж алегорія, оскільки між метафоричним образом та його значенням існує певна подібність, аналогія.
- Символізація, використання символів, є найглибшою за значенням, сутнісним наповненням технікою уяви. Розуміння мови символів допомагає людині свідомо отримувати послання від власного несвідомого (сни тощо). Символ відрізняється від знака тим, що він є не умовно обраним для позначення, а глибинно, сутнісно єдиним із тим, що він позначує. На відміну від поняття, символ має необмежений обсяг значення. Вираженню через символи підлягає тільки загальнолюдське, приналежне до самого способу існування людини.

4.a)

Білет 12

1.Мислення являє собою процес опосередкованого й узагальненого відображення людиною предметів і явищ об'єктивної дійсності в їхніх істотних властивостях, зв'язках та відношеннях. Мислення є одним із провідних пізнавальних процесів, його вважають найвищим ступенем пізнання. Відображення на стадії мислення відрізняється від чуттєвого пізнання на стадії сприймання тим, що мислення відбиває дійсність опосередковано, за допомогою системи засобів, зокрема мисленнєвих операцій, мови й мовлення, знань людини тощо. Відображення дійсності на рівні мислення має також узагальнений характер. Виділяючи загальне, ми спираємося не тільки на ті об'єкти, які сприймаємо в даний момент, а й на ті, які сприймали в минулому. Мислення часто ототожнювали з логікою, виділяли поняттєво-теоретичне мислення, яке часто неправомірно називали логічним. До інтелектуальних здібностей у той час відносили "світоспоглядання", логічні міркування та рефлексію (самопізнання)

Вюрцбурзька школа виокремила мислення у самостійну діяльність, але відірвала його від практичної діяльності, мови та чуттєвих образів. Прикладом послідовного ідеалізму може бути таке міркування одного з представників цієї школи: "Ми не тільки скажемо: мислю - означає існую, а також: світ існує, як ми його встановлюємо та визначаємо".

2.Мисленнєва задача при наочно-дійовому мисленні розв'язується безпосередньо в процесі діяльності. Саме з цього виду почався розвиток мислення в людини (коли розумова діяльність ще не відокремилася від предметно-практичної). З цього ж виду починається розвиток мислення в дитини.

Наочно-дійове мислення включає, як правило, зовнішні дійові спроби. Воно розвивається у зв'язку з оволодінням предметною діяльністю. Засвоюючи засоби використання предметів, дитина засвоює і відношення між предметами, можливості впливу одного предмета на інший. Особливого значення тут набуває оволодіння опосередкованими діями з використанням предметів - знарядь-засобів. Автомат́изм (грец. αύτόματος — самодіючий, саморухомий) — мимовільні, неусвідомлювані компоненти свідомої діяльності людини. У психології розрізняють:

автоматизм первинний, природжений — інстинкт;

автоматизм вторинний, набутий життєвим досвідом — навички і звички.

Людина здатна свідомо контролювати свої автоматичні і автоматизовані рухи та дії, гальмуючи їх, відповідно спрямовуючи або переносячи в інші види діяльності й поведінки. Питання автоматизму відіграють важливу роль у справі політехнічного та виробничого навчання.

3,Уява розвивається в нормі за звичайними законами розвитку вищих психічних функцій - від мимовільної уяви до довільної, від репродуктивної до творчої. Проте цей процес може порушуватися як унаслідок невдалих педагогічних впливів (є, наприклад, версія, згідно з якою шкільне навчання у його стандартних формах "гасить" творчий потенціал дитини), так і завдяки використанню точних психологічних прийомів формування. Так, не викликає сумніву, що розвиткові творчої уяви, зокрема дитини, сприяють казки, художня література, хороші фантастичні твори, загалом мистецтво, природа. Однак існують і безпосередні прийоми, вправи, виконання яких тренує уяву. Людині можна запропонувати тему для невеличкого оповідання, наприклад, "Театр", "Магазин", "Мандрівка за місто". Однак розкрити тему потрібно так, щоб усі події були описані у зворотному порядку - нібито на кінострічці, яка прокручується назад. Така вправа, безумовно, тренує розвиток уяви, оскільки для того, щоб повернути події назад, потрібно дуже детально уявити собі їх природний хід.

Одним з ефективних прийомів розвитку уяви є "робота з уявними предметами". Групі школярів або дорослих пропонується уявити, нібито вони завітали на виставку останніх новинок техніки (скажімо, японської). Тут демонструються чудові предмети побуту - вони невидимі, хоча ними можна користуватися. Керівник дістає з кишені "коробку сірників". Потім він робить кілька виразних рухів, нібито перекладаючи уявну коробку з однієї руки в іншу, відкриваючи й закриваючи її. Потім запалює і гасить неіснуючого сірника, передає уявну коробку комусь з учасників.

Білет №8

Поява і розвиток психіки.

Виникнення та розвиток психіки — одне з найскладніших питань. Наукове пояснення цього питання розвинулося на основі досягнень біологічної та історичної наук. На певному етапі розвитку природи завдяки взаємодії механічних, термічних, хімічних, акустичних та світлових властивостей матерії з неорганічної матерії виникла органічна матерія — білкова речовина. В органічному світі процес відображення набрав нових властивостей. Якщо в неорганічній матерії згаданий процес має пасивний характер, то у живій —активний, відмінною рисою якого є здатність предмета, що відображує, реагувати на відображуване. Першими проявами такого біологічного відображення є процеси обміну речовин — асиміляція та дисиміляція, що відбуваються у живій матерії та є необхідною умовою життя. Складні білкові молекули, які називають коацерватами, здатні реагувати на впливи, пов'язані з обміном речовин.

Досягнення сучасної біології й біохімії свідчать, що коацервати реагують на впливи, корисні й шкідливі для засвоєння речовин і тих умов, за яких вони відбуваються. Індиферентні ж впливи не викликають реакції. Ця властивість коацерватів називається подразливістю. Подразливість живої матерії є основною властивістю, що виявляється під час переходу від неорганічної матерії до органічної. Подразливість характерна для рослинної стадії розвитку життя.

На стадії виникнення життя живі істоти починають реагувати не лише на біотичні впливи, що входять у процес обміну речовин, а й на нейтральні, небіотичні впливи, якщо вони сигналізують про появу життєво важливих (біотичних) впливів. Здатність реагувати на нейтральні подразнення, які сигналізують про появу життєво-важливих впливів, називають чутливістю. Поява чутливості є ознакою виникнення психіки.







Последнее изменение этой страницы: 2016-08-06; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 34.236.38.146 (0.015 с.)