Внутрішні та міжфункціональні зв’язки уваги

Увага нерозривно пов'язана з свідомістю в цілому.

Оскільки увага може відрізнятися різними властивостями, які значною мірою незалежні один від одного, можна, виходячи з різних властивостей уваги, розрізняти різні типи уваги, а саме:

1) широку і вузьку увагу - залежно від її обсягу;

2) добре і погано розподілену;

3) швидко і повільно перемикаючу;

4) стійку і нестійку

Розробник структурно-рівневої теорії Б. Ананьєв вважав, що інтелект - складна розумова діяльність, єдність пізнавальних функцій різного рівня, ефект між-функціональних зв'язків основних пізнавальних функцій. Емпірично було досліджено психомоторику, увагу, пам'ять, мислення як пізнавальні функції і компоненти інтелектуальної системи.

Структуру інтелекту описували на основі виявлення за допомогою кореляційного та факторного аналізу характеру зв'язків між різними властивостями окремої пізнавальної функції - обсягом, розподілом, переключенням, вибірковістю і стійкістю уваги (внутріфункціональні зв'язки) і

між пізнавальними функціями різного рівня - увагою і пам'яттю, пам'яттю і мисленням тощо (міжфункціональні зв'язки).

Вивчення характеру всередині функціональних і між функціональних зв'язків дозволило отримати цілий ряд цікавих фактів, що характеризують особливості організації інтелектуальної діяльності на різних рівнях пізнавального відображення. Розглянемо деякі з цих фактів на прикладі уваги. Так, було показано, що в структурі властивостей уваги виділяються два основних фактори: об'ємний, пов'язаний з виразністю таких властивостей уваги, як обсяг, стійкість і концентрація (скільки інформації сприймається і як довго вона затримується в поле свідомості), і регулятивний, пов'язаний, насамперед, з властивістю вибірковості уваги, до якого "підтягується" переключення уваги (наскільки керованим є процес переробки інформації, що надходить.

На єдності теорії інтелекту і теорії особистості наголошував Б. Ананьєв. На його погляд, потреби, інтереси, установки та інші особистісні якості визначають активність інтелекту, а характерологічні властивості особистості і структура мотивів залежать від об'єктивності її ставлення до дійсності, досвіду і загального розвитку інтелекту.

Теорію функціональної організації пізнавальних процесів розробив Б. Величковський, який пропонував опис інтелекту як ієрархії пізнавальних процесів, що охоплює шість рівнів пізнавального відображення. Нижні "поверхи" інтелекту стосуються регулювання рухів у предметному середовищі, починаючи від найпростіших рухових реакцій і локалізації об'єктів (рівні А і В) аж до розгорнених предметних дій в умовах побудови предметного образу ситуації (рівні С і П). Для розуміння природи інтелекту найважливіші два вищі "поверхи" - вищі символічні координації, що відповідають за уявлення і зберігання знань (рівень £), і стратегії перетворення знань (рівень F).

За Б. Величковським, відчуття пов'язані з роботою трьох базових рівнів (А, В і С), сприйняття - двох (С і В), пам'ять і мислення - трьох (В, Е, Р), уява і розуміння - двох (ЕіР),& увага є результатом керівного впливу рівня.Р на Е і на О.

Теорія функціональної організації пізнавальних процесів заперечує наявність загального фактора інтелекту. Б. Величковський вважав, що кожний пізнавальний рівень формується та існує згідно з особливими законами за відсутності "верхніх" або "нижніх" централізованих впливів (гетерархічний (поліфонічний) принцип координації).

25. Фізіологічні основи уваги.

З фізіологічної точки зору, увага є не що інше, як нервова діяльність певної ділянки кори великих півкулі мозку, яка в даний момент і за даних умов володіє оптимальною (найкращою за даних обставин) збудливістю, тоді як інші ділянки кори перебувають у стані більш-менш зниженоюї збудливості.

У ділянках кори з оптимальною збудливістю легко утворюються нові умовнорефлекторні зв'язки і успішно виробляються «дифференцировки». Цим пояснюється ясність і виразність супроводжуваних увагою психічних процесів. Ділянки кори з оптимальною збудливістю є творчим відділом великих півкуль мозку в даний момент. Вони постійно переміщаються по всьому простору великих півкуль залежно від одержуваних у процесі цієї діяльності подразнень. Відповідно змінюються в своїх розмірах і постійно переміщаються в корі і ділянки зі зниженою збудливістю.

Ділянки з підвищеною і зниженою збудливістю взаємопов'язані у своїй діяльності за законом негативної індукції: коли в якійсь певній ділянці кори головного мозку починається сильне збудження, то одночасно по індукції в інших ділянках кори, не пов'язаних з виконанням даної діяльності, виникає гальмування, загасання або навіть повне припинення нервового процесу, в результаті чого одні центри виявляються збудженими, інші - загальмованими.

Для пояснення фізіологічних механізмів уваги відоме значення має висунутий А.А.Ухтомським принцип домінанти. У кожний даний момент в корі великих півкуль головного мозку є ділянка (вогнище) з підвищеною нервовою збудливістю, панівна (домінуюча) над іншими частинами кори. При деяких умовах (оптимальна ступінь збудження) вона посилюється за рахунок інших нервових імпульсів, що зазвичай викликають інші реакції. Так, наприклад, ритмічно слабкі звуки, при звичайних умовах викликають орієнтовний рефлекс, при наявності домінантного вогнища, пов'язаного з процесом читання, сприяють його посиленню і, таким чином, збільшують концентрацію уваги. Однак при максимальній мірі нервового збудження в домінуючому вогнищі побічні імпульси не тільки не сприяють його посиленню, але викликають в ньому парабіотичне гальмування і, таким чином, призводять до порушення концентрації уваги.

 

Установка і діяльність.

Перед здійсненням діяльності людина психологічно готується до її здійснення. Процес підготовки може не усвідомлюватися. Цей факт підготовки Д.Н. Узнадзе і назвав установкою.

Установка є первинною властивістю організму, тобто це найпримітивніша реакція на зовнішні подразнення.

При наявності потреби і засобів її задоволення у суб'єкта виникає особливий стан, який можна характеризувати як схильність, спрямованість, готовність здійснити акт, що веде до задоволення потреби. Це і є установка - готовність до здійснення певної дії.

Установка, таким чином, є необхідною визначальною ланкою між дією зовнішнього середовища і психічною діяльністю людини. На думку Узнадзе, установка не відбивається у свідомості суб'єкта у вигляді якого-небудь самостійного переживання, не є окремим актом свідомості і взагалі феноменом свідомості.

У суб'єкта перед кожним актом його поведінки виникає своєрідний динамічний стан - установка, яка, залишаючись несвідомою, доцільно, у відповідності зі структурою, і з предметним змістом даної ситуації, спрямовує розгортання процесів свідомості та актів практичної поведінки. Після своєї реалізації в поведінці і задоволення потреби дана установка перестає існувати, поступаючись місцем іншій установці.

Діяльність людини може бути активована крім участі його окремих, свідомих психічних функцій, крім його пізнавальних, емоційних і вольових актів, - може бути активована на базі його установки, що виражає не які-небудь з окремих психічних функцій, а стан всього суб'єкта, як такого. Активність особистості, її діяльність для вирішення даного завдання є, по суті, не що інше, як процес реалізації установки.

Відповідно до основних структурних одиниць діяльності (діяльність, дія, операція) виділяють рівні смислових, цільових та операційних установок, а також рівень психофізіологічних механізмів установки. «Загальна функція установок будь-якого рівня в регуляції діяльності характеризується трьома такими моментами:
а) установка визначає стійкий цілеспрямований характер протікання діяльності і виступає як механізм стабілізації діяльності особистості, що дозволяє зберегти її спрямованість у ситуаціях, що безперервно змінюються;
б) установка звільняє суб'єкта від необхідності приймати рішення і довільно контролювати протікання діяльності в стандартних ситуаціях, що раніше зустрічались;
в) (фіксована) установка може виступати як фактор, який зумовлює інерційність, відсталість динаміки діяльності та «затрудняющего» пристосування до нових ситуацій.»