Розвиток мовлення в онтогенезі.

Дитина проходить три етапи становлення мови: підготовчий - від народження до 1,5-2 років, етап самостійної мови - від 1,5-2 до 7 років і етап систематичного навчання і розвитку мови - шкільний період.

У дитячому першому періоді розвиваються функції відображення, пересування, маніпулювання і імітації, також активно формуються перші передмовні вокалізації: Гукання, зойки, гуління і лепет. Основний механізм засвоєння мови - імітація. Близько 3-5 місяців настає час гуління, коли діти можуть випадково вимовляти звуки будь-яких мов світу. У період гуління (модульоване голосом проголошення окремих звуків, за своїми характеристиками відповідних голосним) Незабаром воно змінюється лепетом у 6-7 місяців (який виражається в проголошенні поєднань звуків, відповідних стилю, і продукуванні різних за обсягом і структурою складових рядів). У віці дев'яти-десяти місяців відбувається якісний стрибок у мовному розвитку дитини. З'являються перші «нормативні», «предметно віднесені» слова

Мова - форма спілкування людей, опосередкована мовою, особливий вид Діяльності.

У перший рік життя спостерігаються передумови мовного розвитку. 1-е півріччя - звуко-наслідування (гуління). 2-е півріччя - лепет. У цей час дитиною набувається пасивний словник. Дитина розуміє окремі слова, звернені до нього.

1 рік. З'являються окремі слова (автономна дитяча мова). Вона не зрозуміла для оточуючих, багатозначна, ситуативна, аграмматична.

1 - 3 роки. Активний і пасивний словники ростуть. 1,6 - 100 слів, 3 роки - 1000 - 1500 слів. Дитина починає говорити пропозиціями. До 3-х років правильно вимовляє звуки за винятком складних.

3 - 7 років. Словниковий запас 2500 - 3000 слів. Спостерігається словотворчість (слова ство-ються за правилами граматики). До семи років дитина повинна вміти будувати будь-яку пропозицію, правильно вимовляти всі звуки. Мова стає рідною. У цей період з'являється егоцентрична мова, яка не має комунікативної функції (коментарі власних дій) потім це переходить у внутрішню мову. До 7 років з'являється контекстна мова (повна, розгорнута).

Молодший шкільний вік. Контекстна і письмова мова.

Підлітковий вік. З'являється літературна мова. І оскільки бурхливе життя та особистісний розвиток - з'являється сленг.

У цілому ж онтогенез мовної здібності являє собою складне взаємодія, з одного боку, процесу спілкування дорослих і дитини, з іншого - процесу розвитку предметної та пізнавальної діяльності.

Мислення та мовлення.

Мова й мовлення є одним із засобів мислення, розуміння. Роль мови велика навіть щодо осмислення й інтерпретації наочно даних об'єктів, коли результати роботи відчуттів та сприймання перекодовуються в мовні знаки. Коли ж ідеться про розуміння складних об'єктів, абстрактного матеріалу, об'єкт мислення ставиться перед свідомістю у мовній формі.

Ми бачимо, чуємо і сприймаємо дійсність так, а не інакше передусім тому, що мовні норми нашого суспільства сприяють певному вибору інтерпретації". Для розумової діяльності людини істотна її зв'язок не тільки з чуттєвим пізнанням, а й з мовою, промовою. Завдяки мові стає можливим відвернути від пізнаваного об'єкта те чи інше його властивість і закріпити, зафіксувати уявлення або поняття про нього в спеціальному слові. Думка знаходить в слові необхідну матеріальну оболонку, в якій вона і стає безпосередньою дійсністю для її суб'єкта, інших людей і нас самих. Людське мислення неможливе без мови. Будь-яка думка виникає і розвивається в нерозривному зв'язку з промовою. Чим глибше і грунтовніше продумана та чи інша думка, тим більш чітко і ясно вона виражається в словах. І навпаки, чим більше вдосконалюється, відточується словесна формулювання якоїсь думки, тим чіткіше і зрозуміліше стає сама ця думка.

Значний внесок у вирішення проблеми співвідношення мислення й мови вніс Л.С. Виготський. З точки зору Л.С. Виготського, спочатку мислення і мова виконували різні функції і розвивалися відносно самостійно. У філогенезі і онтогенезі мислення і мовлення чітко виділяється доречевая фаза у розвитку інтелекту і доінтеллектуальная фаза в розвитку мови. У маленьких дітей та вищих тварин виявляються своєрідні засоби комунікації, не пов'язані з мисленням, - виразні рухи, жести, міміка, відбивають внутрішні стану живої істоти, але не є знаком чи узагальненням, - у свою чергу є такі види мислення, які не пов'язані з промовою.

Л.С. Виготський вважав, що у віці близько двох років настає критичний, переломний момент: мова стає інтелектуальною, а мислення - мовним. Ознаками настання перелому у розвитку обох функцій є швидке і активне розширення словникового запасу дитини і стрімке збільшення комунікативного словника. Дитина вперше відкриває для себе символічну функцію мови, усвідомлює узагальнююче значення слова як засобу спілкування і починає користуватися ним як для комунікації, так і для вирішення завдань. Дитина починає називати різні предмети одним і тим же словом - це прямий доказ того, що він засвоює поняття.

Кожне слово являє собою поняття, що відноситься не до одного предмету, а до цілого класу однотипних предметів, що виділяються за сукупністю загальних, специфічних і суттєвих ознак. Поняття визначається як форма мислення, яка відображає істотні властивості, зв'язки і відносини предметів і явищ, виражена словом або групою слів.

 

51. Механізми мовлення

Периферійним органом звукового мовлення є голосовий апарат, який складається з трьох головних частин: 1) легень, 2) гортані, 3) системи повітряних порожнин, розташованих над гортанню (глотка, носоглотка, рот, ніс).

На утворення звука значно впливають повітряні порожнини, розташовані над гортанню. Вони утворюють систему резонаторів, яка видозмінює тон зв'язок, що залежать від напруги, більшої чи меншої швидкості відкривання та закривання голосової щілини. їхня основна роль полягає у впливові, який вони мають на тембр голосу. Частково носоглотка слугує свого роду звуковим фільтром, що поглинає певні тони.

Фонація приголосних звуків визначається не тільки зв'язками, але й рядом інших моментів, таких як: 1) тертя струменя повітря між губами (б, п), між зубами (с), між язиком і зубами (д, т), між язиком та твердим піднебінням (х, з, ш, ч), між язиком та м'яким піднебінням (г, к); 2) переривчастий рух язика (р); 3) збудження звучання носової глотки (м, н).

Голосні звуки відтворюються „вдуванням" повітря з гортані у ротову порожнину. Вони залежать, в основному, не від гортані, а від порожнин, розташованих над гортанню. На якість звука та характер голосних впливають порожнини, що обмежують резонансні порожнини глотки та рота, такі як: губи, зуби, піднебіння, язик, надгортанник, стінки глотки й так звані хибні зв'язки. Органи мовлення поділяються на:

1) дихальні органи, які утворюють під час видиху потрібний для мовлення потік повітря;

2) голосові, де утворюється й модулюється голос;

3) артикуляційні, у яких утворюються основні елементи мови, тобто звуки.

Функції дихальних органів необхідно добре знати, оскільки для того, щоб гарно говорити, треба мати правильне дихання, оскільки неправильне може бути серйозною перешкодою для мовлення. Незнання техніки правильного дихання призводить до того, що деякі люди бояться говорити, вони заїкаються, ковтають останні склади, дуже хвилюються, що теж негативно позначається на диханні.

Коли людина готується щось сказати, вона робить вдих, грудна клітка при цьому розширюється, а коли починає говорити, м'язи живота відразу ж скорочуються. Далі скорочуються м'язи між ребрами, які під час виголошення кожного складу швидко нагнітають повітря в органи мовлення. М'язи живота скорочуються далі невеликими уривчастими рухами, а по закінченні речення розтягуються, уможливлюючи тим самим вдих нової порції повітря для виголошення наступного речення.

І нарешті, третьою складовою частиною органів мовлення є органи артикуляції, до яких належать усі органи мовлення, що розміщені над гортанню: губи, щелепи, верхні та нижні зуби — різці, м'яке й тверде піднебіння, язичок та язик. І хоча більшість мов мають всього-на-всього близько п'ятдесяти звуків, артикуляційний апарат може створювати їх у кілька разів більше.

Основу мовлення складає координуюча робота нервових клітин кори великих півкуль мозку, у якій знаходяться три центри мовлення — слуховий, руховий та зоровий.

Слуховий центр (або центр Верніке) забезпечує розуміння слів, що сприймає людина, і розташований у лівій висковій долі мозку. Ця ділянка кори називається слуховим центром мовлення.

Руховий центр мовлення (або центр Брока) розташований у нижній лобній звивині кори великих півкуль головного мозку й формується пізніше центру Верніке. Порушення рухового центру мовлення веде до втрати здатності вимовляти слова, хоча людина їх і розуміє. Людина з ураженим центром Брока може тільки вимовляти звуки у формі крику та пісні без слів. Така людина чує та впізнає слово, але не знає, не пам'ятає, як воно вимовляється. Дане захворювання викликає порушення й внутрішнього мовлення.

52. Мовлення і орієнтовна діяльність

Орієнтовані дії – період засвоєння дитиною різноманітних якостей предметів. Предмети, що пропонують дітям, знайомі їм за властивостями та призначенням, але ж дії з ними наповняться якісно новим змістом. Предметно-ігрова діяльність дитини збагачується використанням художнього слова та художнього матеріалу. Метою такої діяльності є створення певного художнього образу. На етапі орієнтовних дій провідна роль належить дорослому, який ініціює ігрову ситуацію та створює образ. Така активна позиція дорослого не зменшує розвивальних можливостей цієї ситуації для дитини. Самоцінним на цьому етапі є спостереження за художньо-предметною діяльністю дорослого.

По-перше, психологічно дитина включена в ігрову ситуацію. По-друге, процес створення образу викликає в дітей естетичні емоції, у тому числі їх мовленнєві прояви: вигуки, мимовільні висловлювання тощо. По-третє, дитина засвоює досвід діяльності дорослого, який буде використаний у подальшому наслідуванні способів дій. С. Новосьолова стверджує, що при наслідуванні дитина одразу засвоює узагальнений „малюнок” дії, а моторне здійснення способу дії шліфується в ході подальших самостійних спроб виконання.

Мовленнєва діяльність дорослого на етапі орієнтовних дій є організуючою та виконує кілька функцій: мотивуючу, супровідну, указівну та оцінювальну. Мотивуюча функція полягає в процесі включення дитини в ігрову ситуацію та стимулюванні інтересу в процесі. Знаряддям формування мотиву, окрім вербальних засобів, може бути предмет або іграшка. Супровідна – полягає в супроводі показу способів дій. Указівна – у словесних інструкціях стосовно репродуктивного виконання дій. Зазначимо, що словесна інструкція, яка спонукає до дії, якої раніше не було в практичному досвіді дитини, не інформативна. Отже, словесні вказівки тоді набувають сенсу для дитини, коли вони підкріплені демонстрацією. При цьому дитина знаходиться на рівні розуміння ігрової ситуації та повторювання окремих слів і фраз дорослого. Розуміння мови дорослого виявляється в емоційному включенні в ситуацію, у проявах естетичних емоцій та в адекватних реакціях на вербальні інструкції дорослого. Повторювання слів та фраз може бути ре­зультатом спонукальних слів дорослого (скажи, повтори тощо). Самостійне повторення свідчить про особистісну активність дитини, що є необхідною передумовою мовленнєвого розвитку на третьому році життя. Оцінювальна функція мовлення дорослого полягає у вербальному позитивному оцінюванні правильності дій дитини, що надає впевненості та спонукає малюка до кількаразового повторення.

У процесі створення художнього образу дорослий коментує власні дії

розгорнутими висловлюваннями, змістом яких є повідомлення ознак, якостей предметів, способів дій з ними. Разом з тим дорослий спонукає малюка до виконання окремих репродуктивних дій, які також супроводжуються поширеним коментарем.

 

Уже на першому етапі взаємодія дорослого з дитиною визначається нами як діалогічна. Ініціатором діалогу виступає дорослий, який звертається до дитини в контексті власної мовленнєвої діяльності. Змістом таких звертань можуть бути питання, репліки уточнення, підтвердження, оцінки тощо.