Спільне та відмінне мимов. і довіл. уваги.

Фізіологічні особл. уваги.

Увага – форма організації психічної д-сті. людини, яка полягає в зосередженості та спрямованості її свідомості на певних об’єктах.

Фізіологічною основою уваги є механізм взаємодії основних нервових процесів - гальмування і збудження, що протікають у корі головного мозку. При уваги в полі ясного усвідомлення виділяється предмет (об'єкт) з безлічі інших предметів, що оточують людину, а інші предмети являють собою загальний фон сприйняття. Фізіологічно це значить, що порушуються одні нервові центри і гальмуються інші, діє встановлений Ч. Шеррингтоном і широко використаний І.П. Павловим закон індукції нервових процесів, згідно з яким процеси збудження, що виникає в одних ділянках кори головного мозку, викликають процеси гальмування інших ділянок мозку. Утворився центр порушення домінує (переважає) над усіма іншими, і його називають домінантою (або оптимальним осередком порушення). Цим створюються такі умови, при яких усувається вплив сторонніх подразників, так як їх сигнали потрапляють на загальмовані ділянки кори головного мозку. Осередок оптимального збудження переміщається по корі головного, що створює умови для кращого пізнання і вивчення предмета.

 

 

2. Істотна відмінність домінанти від осередку оптимального збудження.

Домінанта – тимчасово панівний осередок збудження в корі головного мозку, який гальму роботу усіх інших нервових центрів. Домінанта обумовлює роботу нервових центрів у даний момент і що надає тим самим поведінці певну спрямованість. Домінанти сумуються і накопичуються імпульси, поточні в нервову систему, одночасно пригнічуючи активність інших центрів, за рахунок чого вогнище збудження ще більше посилюється.

Під впливом зовнішніх та внутрішніх подразнень у процесі д-сті. у певних ділянках кори головного мозку виникають більш або менш стійкі осередки оптимального збудження. ООЗ переміщається по корі головного, що створює умови для кращого пізнання і вивчення предмета. ООЗ стають домінуючими і викликають гальмування слабших збуджень, що виникають в інших ділянках кори великих півкуль. ООЗ може переміщуватися з одних ділянок кори головного мозку до інших – зміна спрямованості уваги.

Спільне та відмінне мимов. і довіл. уваги.

Мимовільна увага - це така увага, яка складається в ході взаємовідношень людини із середовищем поза її свідомим наміром. (пасивна увага)

Довільна увага – цілеспрямоване зосередження свідомості на певних об’єктах. Вона свідомо спрямовується і регулюється особистістю, виникла в процесі праці людини.

Фізіологічною основою мимовільної уваги є орієнтувальний рефлекс, довільної – 2га сигнальна система. Мимовільна увага є генетично первісним ступенем уваги в її історичному та індивідуальному розвитку. На її основі виникає довільна увага. Мимовільна увага має фізіологічною основою аргументований рефлекс на окремі подразники (світло, звук, розмір, колір тощо) або на актуальні потреби особистості (голод, спека, холод тощо). Довільна вимагає вольових зусиль і є продуктивною, визначається постановкою мети (наприклад, слідкування за поведінкою певної особи, ретельність пошукових дій, оформлення протоколу). З мимовільною увагою люди народжуються, а довільна виникає у процесі спілкування з дорослими(у дитини, наприклад).

Між мимовільною і довільною увагою існують взаємозв'язки і взаємо переходи. Не тільки довільна увага виникає з мимовільної, а й довільна стає мимовільною. Таке відбувається у зв'язку із змінами в мотивації діяльності.

Чим відрізняється довільна увага від мимовільної.

Мимовільна увага – увага, яка складається в ході взаємовідношень людини із середовищем поза її відомим наміром (пасивна увага)

Довільна увага – цілеспрямоване зосередження свідомості на певних об’єктах. Це активний вид уваги, який регулюється особистістю і виникає у процесі праці людини.

Відмінності між мимовільною та довільною увагою базуються на їхньому фізіологічному рівні. Тобто, фізіологічною основою мимовільної уваги є орієнтувальний рефлекс, а довільної – друга сигнальна система. Із мимовільною увагою люди народжуються,а довільна виникає у процесі, наприклад, спілкування дитини із дорослим. У деяких випадках мимовільна увага дозволяє швидко реагувати на миттєві, несподівані ситуації, а в інших випадках навпаки. Довільна є увага вимагає вольових зусиль та зосередженості.

 

 

Характерні особливості уваги.

Поняття уваги розкривається через такі важливі властивості цього явища, як спрямованість та зосередженість свідомості людини. Спрямованість – вибірковий характер свідомої д-сті. Зосередженість – це не тільки відволікання від другорядного, а й гальмування побічних подразників, які не мають відношення до д-сті., що становить предмет уваги суб’єкта. Це утримування уваги на 1ому об’єкті. Із зосередж. пов’язана концентрація – ступінь зосередженості людини на певному об’єкті. Чим більше сконцентрована увага на об’єкті, тим більше гальмуються побічні стимули, тим продуктивніша д-сть. Стійкість уваги – це тривале утримання уваги на предметі чи якійсь д-сті. Визначається часом, протягом якого людина залишається зосередженою на якомусь об’єкті. вона є висококонцентрованою увагою. Коливання уваги – це періодична короткочасна мимовільна зміна ступеня інтенсивності уваги. Обсяг уваги – це к-сть об’єктів, які сприймаються одночасно в даний момент (до12). Розподіл уваги – здатність людини одночасно виконувати 2 або більше різних видів д-сті. Переключення уваги – свідоме переміщення уваги з одного об’єкта на інший.

 

 

Особливості подразників, що викликають мимовільну вагу.

Мимовільна увага має фізіологічною основою аргументований рефлекс на окремі подразники (світло, звук, розмір, колір тощо) або на актуальні потреби особистості (голод, спека, холод тощо). У деяких випадках мимовільна увага корисна, оскільки дозволяє швидко реагувати на миттєві, несподівані ситуації, в інших випадках — навпаки, заважає. Наприклад, телефонні дзвінки, працююче радіо, неприємний запах відволікають увагу слідчого від аналізу інформації або стеження за поведінкою допитуваного. Зовнішні об'єкти викликають мимовільну увагу остільки, оскільки вони пов'язані з потребами, інтересами, прагненнями, почуттями, досвідом людей. Мимоволі ми уважні до того, що нас цікавить, має життєво важливе сигнальне значення, активізує і підтримує нашу діяльність. Залежно від нашого стану й досвіду викликають мимовільну і увагу пахощі в їдальні, куди ми приходимо обідати, наші улюблені заняття, цікаві книжки, знайомі, до яких ми маємо певний інтерес, тощо Фактори, що викликають мимовільну увагу: 1)інтенсивність (сила) подразника; 2)новизна подразника; 3)контраст подразників; 4)відповідність внутрішньому станові організму (потребам); 5)безпосередній інтерес: те, що цікаве, емоційно насичене, захоплююче, викликає тривале інтенсивне зосередження; 6)загальна спрямованість особистості.

 

 

У чому виявляється і чим зумовлюється суб’єктивний характер відчуттів?

Відчуття - це сенсорний процес та його результат (сенсорний образ) психічного відображення суб'єкта окремих властивостей предметів та явищ при безпосередній дії фізичних та хімічних подразників на периферію аналізаторів (якою є органи чуття та рецептори). Суб’єктивний характер відчуттів виявляється в тому, що суб’єктом відображення є людина, а на результатах відображення завжди позначаються психо-фізіологічні особливості того, хто відчуває. Через відчуття здійснюється безпосередній зв’язок свідомості із зовн. світом. Їх особливості залежать не тільки від об’єктів, що впливають на органи чуття, а й від суб’єкта, що їх відчуває. Наприклад, зануривши палець у відро з водою, одна людини може стверджувати, що вода холодна, а інша – що тепла. У відчуттях відображаються також стани суб’єкта. Отже, відчуття – це суб’єктивні образи об’єктивного світу. Критерієм їх істинності є суспільна практика.

 

 

Відчуття і діяльність

Чутливість аналізаторів людини до дії подразників зумовлена їх психофізіологічними характеристиками, особливостями структури, будови і важливості для життєвих функцій. Проте відображувальні можливості аналізаторів не є константними, незмінними.

Доведено, що наші відчуття змінюються й розвиваються під впливом життя та вимог практичної трудової діяльності. Чутливість кожного аналізатора людини певною мірою залежить від того, як він використовується в її діяльності.

Можна виокремити дві групи чинників, під впливом яких відбувається сенсибілізація відчуттів:

сенсибілізація зумовлена необхідністю компенсації сенсорних дефектів (сліпота, глухота);

сенсибілізація викликана специфічними вимогами професійної діяльності людини.

Так, втрата чутливості зорового аналізатора компенсується підвищенням чутливості тактильного аналізатора. Спеціальними дослідженнями встановлено, що в незрячих людей на пучках пальців кількість пачинієвих тілець збільшується майже на 50 відсотків.

Спостерігається виникнення чутливості й до таких подразників, для відображення яких немає адекватних аналізаторів. Такою є, наприклад, дистанційна чутливість до об'єктів у сліпих.

Сенсибілізація чутливості спостерігається в осіб, які впродовж тривалого часу займаються професійною діяльністю, що вимагає високого розвитку відповідних відчуттів.

Так, працівники-текстильники можуть розрізнити від 40 до 60 відтінків чорного кольору, досвідчений шліфувальник здатний бачити просвіт у деталях в 0, 0005 мм. Нетренована людина може розрізнити просвіт у межах 0, 1 мм.

Смакові відчуття досягають високого рівня розвитку в працівників харчової промисловості. Наприклад, дегустатори за смаком можуть розрізняти найтонші відтінки і характеристики вин (з якого винограду виготовлене вино, де вирощено виноград, його міцність, вміст у ньому цукру, витримка тощо).

Усі випадки сенсибілізації відчуттів пояснюються тим, що розрізнювання якості предметів є важливим для успішної практичної діяльності людини та орієнтування її в довкіллі.

Формалізована структура змісту теми

Функція відчуттів: відображення окремих якостей та властивостей об'єктів.

Фізіологічний механізм: безпосередня дія подразника на аналізатор.

Відчуття:загальні власт.:якість, інтенсивність, тривалість.
властивості:адаптація, сенсибілізація, синестезія.
Різновиди відчуттів: за модальністю: зорові, слухові, нюхові, смакові, органічні, больові, температурні, рухові, статичні.
за розташуванням: екстероцептивні, інтероцептивні, пропріоцептивні.

 

 

16. Сприймання — психічне відображення предметів і явищ довколишньої дійсності, що виникає і функціонує в процесі життя. Це характеристика пізнавальної функції психіки, яка полягає у створенні чуттєвого образу світу.

На відміну від відчуттів, що відображають тільки властивості предме­тів і явищ, сприймання — цілісний перцептивний образ, що містить в собі сукупність властивостей, які отримує індивід за допомогою органів чуттів. Отже, слухові, зорові, дотикові, нюхові, смакові відчуття стають складниками більш високого рівня відобра­ження дійсності. Людині і тваринам це дає змогу орієнтуватись у світі предметів, що їх оточують, і відповідним чином поводити себе. Сприймання нібито надбудовується над відчуттями, про що свідчить філогенез психіки: спочатку виникає стадія елементарної сенсорної психіки, яка орієнтує організм у властивостях його оточення, а пізніше — стадія перцептивної психіки — відображення носіїв цих властивостей. Відбувається це в процесі діяльності живої істоти, і ця діяльність відповідає умовам, в яких перебуває предмет з притаманними йому власти­востями. Хоча перцептивний образ приходить на зміну сенсорному, проте він вміщує і сенсорний як складову.

Відчуття — найпростіший психічний процес, суттю якого є відображення в корі головного мозку окремих властивостей предметів і явищ, що безпосередньо діють на органи чуттів. В основі його лежить складний рефлекторний акт. Завдяки поєднанню сенсорних і моторних компонентів аналізаторний апарат відтворює об’єктивні властивості подразників, які діють на рецептор. Основними властивостями відчуттів є якість, інтенсивність, тривалість і просторова локалізаціяЗ відчуттів починається пізнавальна діяльність людини За допомогою різних аналізаторів вона відбирає, нагромаджує інформацію про об'єктивну реальність, про власні суб'єктивні стани й на підставі одержуваних вражень виробляє адекватні умовам способи реагування на зовнішні та внутрішні впливи. Органи чуття — це єдині канали, по яких зовнішній світ проникає у свідомість людини. Відображуючи об'єктивні характеристики предметів і явищ, відчуття існують у свідомості як суб'єктивні образи об'єктивного світу. Ця особливість відчуттів зумовлена, з одного боку, природою самих відчуттів як продукту відображувальної діяльності мозку, а з іншого — психічним складом особистості, що відчуває.
Для відчуттів характерне їх позитивне або негативне емоційне забарвлення. Приємні або неприємні відчуття сигналізують про позитивну чи негативну дію подразника й викликають відповідну дію на нього. Життєва і гностична роль відчуттів дуже важлива, оскільки вони є єдиним джерелом наших знань про зовнішній світ і про нас самих. І. Сєченов та І. Павлов своїми дослідженнями показали, що відчуття — це своєрідні рефлекторні дії, фізіологічним підґрунтям яких є нервові процеси, що виникають у результаті впливу подразників на органи чуття, або аналізатори.

 

 

17. Залежність сприймання від змісту психічного життя людини, від особливостей його особи носить назву апперцепції.

Ця залежність виявляється в наступному:

• при сприйманні будь-якого предмету або явища активізуються і сліди минулого сприймання. Тому природно, що один і той же предмет може сприйматися і відтворюватися по-різному різними людьми;

• зміст сприймання визначається і поставленим перед людиною завданням, і мотивами її діяльності;

• зміна змісту сприймання під впливом настанови суб'єкта;

• різноманітні емоційні стани, в яких знаходиться суб'єкт в момент сприймання, можуть впливати на його зміст.

Розрізняють сталу апперцепцію - залежність сприймання від усталених особливостей особи (світогляду, переконань, освіченості та ін.) і тимчасову апперцепцію, в якій відображаються ситуативні психічні стани (емоції, настанови, що виникають, і т. ін.).

Всі розглянуті властивості сприймання не є природженими і розвиваються протягом всього життя людини.

 

18. Охарактеризуйте явище спостережливості.
Однією з форм довільного сприймання є спостережливість. Під ним розуміють цілеспрямоване, планомірне сприймання об'єктів, у пізнанні яких зацікавлена людина. Воно допомагає людині простежити явище в розвитку, помітити в ньому кількісні і якісні зміни. Спостереження, в порівнянні з активним мисленням дає змогу людині виділити головне, важливе, відділити його від другорядного, випадкового. Будучи тісно пов'язаним з особливостями розуму, волі і почуттів людини, спостереження розкриває внутрішню активність людини.
Спостереження розпочинається з постановки завдання. На його основі виділяють об'єкт спостереження і умови, в яких воно буде проводитися. Саме завдання найчастіше реалізується через послідовне виконання ряду простих завдань. На їх основі складають план проведення спостереження. Його можна реалізувати при наявності у спостерігача відповідної попередньої підготовки, що включає в себе володіння певними знаннями, навичками і вміннями, методикою спостереження. Якщо людина систематично вправляється у спостереженні, вдосконалює його культуру. То у неї розвивається спостережливість, що проявляється в умінні помічати характерні, хоч і мало помітні ознаки предметів і явищ. Спостережливість, що стала властивістю особистості, перебудовує структуру і зміст психічних процесів людини. Спостережлива людина більше бачить і глибше розуміє дійсність. Спостережливість дуже потрібна вчителю. Динамічна ситуація уроку вимагає від нього швидко вловлювати ті зміни, які відбуваються на уроці і вчасно реагувати на них.

У процесі пізнання навколишньої дійсності сприймання може перейти в спостереження.

Спостереження - це цілеспрямоване, планомірне сприймання об'єктів, у пізнанні яких зацікавлена особистість. Є найбільш розвиненою формою навмисного сприймання

Спостереження характеризується високою активністю. Його систематичний характер дає змогу простежити явище в розвитку.
Підготовка до спостереження – постановка завдання(визначення часткових цілей) – складання плану проведення спостереження – фіксування результатів, їх аналіз.

Якщо людина систематично вправляється у спостереженні, вдосконалює культуру спостереження, в неї розвивається така особистісна властивість, як спостережливість.

Спостережливість - це вміння людини вирізняти характерні, проте ледве помітні особливості предметів і явищ

Спостережливість формується в процесі систематичних занять улюбленою справою і тому пов'язана з розвитком професійних інтересів особистості.

Сприймання та спостереження людини характеризуються загальними закономірностями й індивідуальними особливостями. Сприймає і спостерігає конкретна людина. Тому відбір у процесі сприймання особливостей предметів є специфічним для кожного з нас. Це пояснюється психічним складом особистості, апперцепцією, а також специфікою функціонування органів чуття (гостротою зору, слуху, витонченістю нюху, смаку).

Індивідуальний характер сприймання та спостережливості може проявитися в динаміці, точності, глибині, рівні їх узагальненості та в особливостях емоційного забарвлення.

 

Фізіологічні особл. уваги.

Увага – форма організації психічної д-сті. людини, яка полягає в зосередженості та спрямованості її свідомості на певних об’єктах.

Фізіологічною основою уваги є механізм взаємодії основних нервових процесів - гальмування і збудження, що протікають у корі головного мозку. При уваги в полі ясного усвідомлення виділяється предмет (об'єкт) з безлічі інших предметів, що оточують людину, а інші предмети являють собою загальний фон сприйняття. Фізіологічно це значить, що порушуються одні нервові центри і гальмуються інші, діє встановлений Ч. Шеррингтоном і широко використаний І.П. Павловим закон індукції нервових процесів, згідно з яким процеси збудження, що виникає в одних ділянках кори головного мозку, викликають процеси гальмування інших ділянок мозку. Утворився центр порушення домінує (переважає) над усіма іншими, і його називають домінантою (або оптимальним осередком порушення). Цим створюються такі умови, при яких усувається вплив сторонніх подразників, так як їх сигнали потрапляють на загальмовані ділянки кори головного мозку. Осередок оптимального збудження переміщається по корі головного, що створює умови для кращого пізнання і вивчення предмета.

 

 

2. Істотна відмінність домінанти від осередку оптимального збудження.

Домінанта – тимчасово панівний осередок збудження в корі головного мозку, який гальму роботу усіх інших нервових центрів. Домінанта обумовлює роботу нервових центрів у даний момент і що надає тим самим поведінці певну спрямованість. Домінанти сумуються і накопичуються імпульси, поточні в нервову систему, одночасно пригнічуючи активність інших центрів, за рахунок чого вогнище збудження ще більше посилюється.

Під впливом зовнішніх та внутрішніх подразнень у процесі д-сті. у певних ділянках кори головного мозку виникають більш або менш стійкі осередки оптимального збудження. ООЗ переміщається по корі головного, що створює умови для кращого пізнання і вивчення предмета. ООЗ стають домінуючими і викликають гальмування слабших збуджень, що виникають в інших ділянках кори великих півкуль. ООЗ може переміщуватися з одних ділянок кори головного мозку до інших – зміна спрямованості уваги.

Спільне та відмінне мимов. і довіл. уваги.

Мимовільна увага - це така увага, яка складається в ході взаємовідношень людини із середовищем поза її свідомим наміром. (пасивна увага)

Довільна увага – цілеспрямоване зосередження свідомості на певних об’єктах. Вона свідомо спрямовується і регулюється особистістю, виникла в процесі праці людини.

Фізіологічною основою мимовільної уваги є орієнтувальний рефлекс, довільної – 2га сигнальна система. Мимовільна увага є генетично первісним ступенем уваги в її історичному та індивідуальному розвитку. На її основі виникає довільна увага. Мимовільна увага має фізіологічною основою аргументований рефлекс на окремі подразники (світло, звук, розмір, колір тощо) або на актуальні потреби особистості (голод, спека, холод тощо). Довільна вимагає вольових зусиль і є продуктивною, визначається постановкою мети (наприклад, слідкування за поведінкою певної особи, ретельність пошукових дій, оформлення протоколу). З мимовільною увагою люди народжуються, а довільна виникає у процесі спілкування з дорослими(у дитини, наприклад).

Між мимовільною і довільною увагою існують взаємозв'язки і взаємо переходи. Не тільки довільна увага виникає з мимовільної, а й довільна стає мимовільною. Таке відбувається у зв'язку із змінами в мотивації діяльності.