Відмінність абстрактного пізнання дійсності від чуттєвого.

Пізнання відбувається на чуттєвому та абстрактному рівнях. При чуттєвому пізнанні предмети і явища об’єктивного світу безпосередньо діють на органи чуттів людини – її зір, слух, нюх, тактильні, смакові та інші аналізатори і відображаються в мозку. До цієї форми пізнання належать пізнавальні психічні процеси відчуття і сприймання. Відчуття і сприймання несуть інформацію про зовнішні ознаки та властивості об’єктів, утворюючи чуттєвий досвід людини. Абстрактне пізнання, як вища форма пізнання людиною дійсності, відбувається за участю процесів мислення та уяви. У розвиненому вигляді ці процеси властиві тільки людині, яка має свідомість. Абстрактне мислення переходить від знання явища до знання сутності речей. Тим самим воно дає можливість піднятися до пізнання всезагального, а тому відображає дійсність глибше, повніше.

28. Специфічні особливості мислення як вищої ф. піз. д-сті

Мислення — суспільно зумовлений, нерозривно пов'язаний із мовленням психічний процес, процес опосередкованого й узагальненого відображення дійсності в ході її аналізу і синтезу. У процесі мислення, спираючись на дані відчуттів і сприймань, людина виходить за межі чуттєвого пізнання і починає осягати такі властивості предметів і явищ, які безпосередньо не дано у чуттєвому відображенні. Отже, мислення розпочинається там, де чуттєве відображення є недостатнім. Тому воно є вищою формою пізнавальної діяльності людини. Порівняно з відчуттями і сприйманням це значно повніший образ світу, який визначає ступінь проникнення індивіда в сутність явищ дійсності, з’ясування їх неявних властивостей. Значення мислення в житті людини полягає в тому, що воно дає можливість наукового пізнання світу, передбачення і прогнозування розвитку подій, практичного опанування закономірностями дійсності, постановки їх на службу своїм потребам і інтересам.

 

 

30. Пізнавальна діяльність людини починається з відчуттів і сприймань. Відображуючи дійсність на чуттєвому рівні за участю аналізаторів, людина одержує різнобічну інформацію про зовнішні властивості та ознаки предметів, які фіксуються в її свідомості у формі звукових, просторових, часових, смакових, дотикових та інших уявлень. Проте такої інформації про об’єктивний світ людині недостатньо для задоволення різноманітних потреб практичної діяльності. Вичерпні знання про об’єкти дійсності, їх внутрішню, безпосередньо не дану у відчуттях і сприйманнях сутність людина одержує за допомогою мислення — вищої абстрактної форми пізнання об’єктивної реальності. Уявне відображення дійсності характеризується низкою особливостей. Одна з цих особливостей виражається в опосередкованому характері уявного відображення дійсності.

До опосередкованого пізнання людина вдається тоді, коли безпосереднє пізнання виявляється неможливим через недосконалість людських аналізаторів або недоцільність, що зумовлюється складністю процесу пізнання. Опосередкованість мислення виявляється і в тому, що всі його акти відбуваються за допомогою слова та попереднього досвіду, який зберігається в пам’яті людини.

Так, не можна безпосередньо побачити будову атомного ядра, хімічну реакцію, фізіологічні процеси, які відбуваються в живій клітині тощо. Щоб усі ці безпосередньо не видимі, але важливі для розуміння об’єктів властивості розкрити, людина вдається до міркувань, обчислень, експериментів, зіставлення фактів та інших опосередкованих дій. Опосередкування можуть різнитись за складністю залежно від особливостей пізнавального завдання та об’єкта пізнання.

Ще одна ознака мислення полягає в тому, що завдяки йому в об’єктах відображуються істотні ознаки та властивості, що грунтуються на об’єктивних відносинах і закономірних зв’язках, репрезентованих у самих предметах та явищах. Істотні ознаки та відносини виражають сутність предметів і явищ, їх причинно-наслідкові залежності. Їх розкриття дає можливість зрозуміти закони, яким підпорядковані процеси, що відбуваються у природі та суспільстві, впливати на них у власних інтересах.

 

31. Об єктом мисленого пізнання є логіка. Логіка - це наука про форми і закони мислення.

Логічне мислення — здатність мислити точно й послідовно, не допускаючи протиріч в своїх міркуваннях, та вміння викривати логічні помилки. До форм логічного мислення відносять поняття, судження і умовиводи

СУДЖЕННЯ – форма мислення, в якій стверджується або заперечується наявність якихось зв’язків між предметами та явищами дійсності або їх властивостями та ознаками. Судження - це акт мислення, його продукт, а речення - граматична конструкція, певне сполучення слів.

 

Існують знання у формі суджень, а формою здобуття таких знань є умовивід - форма мислення, в якій з одного або кількох суджень виводять нове судження. Умовивід може бути як правильним, так і неправильним. В останньому відсутній послідовний зв'язок між судженнями. Неправильні умовиводи поділяють на дві групи: неправильні логічно та умовиводи, неправильність яких зумовлена неточністю словесного вираження думки.

УМОВИВІД – форма мислення, при якій на основі деяких суджень робиться певний висновок у вигляді нового судження

За характером логічних форм і характером логічного висновку умовиводи поділяють на два різновиди: необхідні і правдоподібні (ймовірні). Серед необхідних найпоширенішими є дедуктивні умовиводи. За допомогою дедуктивних (від лат. - виведення) міркувань переходять від загальних положень до конкретних. Отже, дедуктивний умовивід дає змогу зрозуміти конкретний факт на основі загального положення.

Поняття - це форма мислення, в якій відображається суть предметів і явищ реального світу в їхніх істотних, необхідних ознаках і відношеннях. Істотність ознак об'єкта має відносний характер, тому що суттєвість його сторін змінюється залежно від того, яку мету висуває собі людина. Наприклад, геолог вивчає одні характеристики Землі, а геодезист - інші. Існують родові і видові ознаки. Родовими називають ознаки, істотні для предметів одного класу, видовими - ті, які лежать в основі вирізнення певної групи предметів у межах роду.

Поняття поділяють на види за їхнім обсягом і змістом. За обсягом поняття бувають одиничні, загальні і збірні.

Одиничне поняття - поняття, в якому відображаються ознаки якого-небудь одиничного предмета або явища ("Земля", "Київ" тощо).

Загальні поняття відображають ознаки певної групи чи класу (множини) предметів. Обсяг таких понять завжди буде більшим від обсягу одного елемента. Наприклад, "планета", "дерево", "лампа", "держава" тощо.

Збірні поняття відображають ознаки певної сукупності однорідних предметів, що мисляться як одне ціле. Ці поняття охоплюють ознаки особливого, збірного індивідуального предмета. Наприклад, "оркестр", "листя", "сузір'я" тощо.

За змістом ознак, що становлять видову відмінність виділених предметів, поняття поділяють на конкретні й абстрактні.

Конкретні поняття відображають предмет у сукупності його ознак. Цим поняттям відповідають певні конкретні предмети, напр.: "книжка", "школа" тощо.

Абстрактн і поняття відображають будь-яку ознаку предмета, яка відділяється подумки від предмета і сама стає предметом мислення, напр.: "мужність" "сила", "загадковість" тощо.

 

 

32. Кінцевим продуктом мисленого пізнання дійсності є мова.Мислення людини тісно пов'язане з мовою. У цьому його принципова відмінність від примітивного мислення тварин, яке перебуває лише на наочно-дійовому рівні й не може бути опосередкованим мовою, реалізуючись як пізнання. Мова є носієм пізнаного й водночас знаряддям пізнання нового.

Важливою характеристикою людини, яка відрізняє її від інших живих істот, є здатність до передачі та засвоєння досвіду за допомогою мови.

Мова — це система словесних знаків. Вона включає в себе слова з їх значеннями і синтаксис - набір правил, за якими будується речення.

Слова як знаки характеризуються тим, що ними позначається не лише критичні ситуації, як у тварин, а майже все.

Процес використання людиною мови для спілкування називають мовленнєвою діяльністю.

Мовлення — це конкретне застосування мови для вислов­лення думок, почуттів і настроїв. Мовлення є явищем психічним. Воно завжди Індивідуальне і суб'єктивне, адже виявляє ставлення індивіда до об'єктивної реальності. Знаряддям формування думки є приховані мовні реакції (внутрішнє мовлення), які як внутрішнє промовляння, шепотіння тощо завжди супроводжують процес мислення. Завдяки слову уможливлюється розгорнуте, послідовне міркування, тобто чітке і правильне зіставлення основних думок. Саме в слові закладено необхідні передумови дискурсивного (лат. discursus — здогад, міркування) мислення (мислення — міркування). Суспільна природа мислення передбачає його тісний зв'язок із мовою. Виникнувши в процесі трудової діяльності людини, мислення стало могутнім засобом формування індивідуального і суспільного досвіду. Суспільно-історична зумовленість мислення визначається тим, що в кожному акті пізнання людина спирається на досвід попередніх поколінь. Розвиток особистості відбувається шляхом присвоєння нею культурно-історичного досвіду людства, який закріплений у знаннях і передається з покоління в покоління. Хоча мислення кожної людини формується і розвивається в процесі активної пізнавальної діяльності, його зміст і характер залежать від загального рівня пізнання, який на кожному етапі суспільного розвитку має свої особливості.

33. Поня́ття — форма мислення, яка відображає істотні властивості, зв'язки і відношення предметів і явищ в їхній суперечності і розвитку; думка або система думок,що узагальнює, виділяє предметидеякого класу за визначеними загальними і в сукупності специфічними для них ознаками.

Уявлення - образ предмета або явища, не впливає в даний момент на органи чуття. Уявлення-вторинний образ предмета або явища, збережений у пам'яті.

Поняття, як і уявлення, відображають предмети, явища та їх ознаки. Проте між ними існують і суттєві відмінності. Прийнято вважати, що поняття відображає множину предметів, а уявлення — лише один предмет.

 

34. Проблемна ситуація — психологічний стан, що виникає в результаті мислительної взаємодії суб’єкта (студента) з об’єктом (навчальним матеріалом), який викликає пізнавальну потребу розкрити суть процесу або явища, що вивчається. У навчальному процесі завжди є два об’єкти студент і матеріал, над яким потрібно думати. Матеріал сам по собі не викликає в суб’єкта пізнавальної потреби. Тому невід’ємною складовою проблемної ситуації є дія студента, його взаємодія з навчальним матеріалом, спрямована на засвоєння об’єкта пізнання.
Викладачеві необхідно так подати навчальний матеріал, щоб він сприяв появі особливого виду мисленої взаємодії, залучив студента до проблемної ситуації та викликав у нього пізнавальну потребу. Одним із психологічних структурних елементів проблемної ситуації є інформаційно-пізнавальна суперечність, без якої проблемна ситуація неможлива.

 

 

35. Проблемна ситуація - це положення, завдання, яке містить суперечність між обставинами та умовами, між тим, якими знаннями володіє на сьогодні суб'єкт, і тим, до чого він прагне, яких знань він потребує.

Усвідомлення проблемної ситуації становить уже перший етап у її розв'язанні. На другому етапі відбувається вирізнення відомого і невідомого. Внаслідок цього проблемна ситуація перетворюється на задачу. У структурі задачі вирізняють умову та вимоги.

У пошуку ймовірних шляхів розв'язання задачі суб'єкт робить ставку на одну з властивостей задачі, вирізненні в ній певних відношень, бере їх за основу своєї гіпотези. Вироблення гіпотез дає змогу передбачити шляхи розв'язання і можливі результати. Наступним етапом є розв'язування задачі. Останнім етапом є перевірка розв'язування задачі. На цьому етапі увага суб'єкта спрямована на причинно-наслідкові зв'язки між елементами задачі, підтверджені гіпотезою та результатами.

 

36. Пізнавальна діяльність людини починається з відчуттів і сприймань. Відображуючи дійсність на чуттєвому рівні за участю аналізаторів, людина одержує різнобічну інформацію про зовнішні властивості та ознаки предметів, які фіксуються в її свідомості у формі звукових, просторових, часових, смакових, дотикових та інших уявлень. Проте такої інформації про об’єктивний світ людині недостатньо. Вичерпні знання про об’єкти дійсності, їх внутрішню, безпосередньо не дану у відчуттях і сприйманнях сутність людина одержує за допомогою мислення — вищої абстрактної форми пізнання об’єктивної реальності. Уявне відображення дійсності характеризується низкою особливостей. Одна з цих особливостей виражається в опосередкованому характері уявного відображення дійсності. (Завдяки соціально-історичній природі мислення людство забезпечує наступність у передаванні від покоління до покоління своїх інтелектуальних здобутків, створюючи умови для соціального та науково-технічного прогресу.)

 

37. Уява є своєрідною формою відображення, пізнання об"єктивної дійсності. Вона поглиблює пізнання людини, допомагає встановлювати нові властивості об"єктів і зв"язки між ними. Уява, створюючи наочні образи, вбирає в себе відчуття. Але прице уява спирається на їх смисловий момент. Тому уявафізіологічно не залежить від діяльності органів чуття. Уява --продукт перетворення насамперед функціональних характеристиквідображення. Сприйняття - образ предмета в цілому, в ньому вже досить повнорозкриваються змістові характеристики предметності.

У ході сприйняття суб'єкт здатний конструювати цілі комплексибезпосередньо не даних параметрів об'єкта. При цьому розвиваєтьсяздатність суб'єкта відображати об'єктивні характеристики дійсностішляхом "добудовування" представленого у відчуттях змісту.

Елементи уяви виявляють себе в чуттєвому відображенні лишетоді, коли разом із здатністю функціонально "добудовувати" образиданих об'єктів виразно виявляється здатність людини розкриватидля себе функціональну значимість сприймаються об'єктів і робити самуцю значимість предметом окремого розгляду і спеціальних процедур.