Загальнонаукові методи наукового пізнання

У сучасному науковому пізнанні особливого значення набувають за­гальнонаукові підходи. Вони задають визначену спрямованість наукового дослідження, фіксують визначений його аспект, але жорстко не вказують на специфіку конкретних дослідницьких засобів. Такими підходами є систем­ний, структурний, функціональний, інформаційний та ін. Аспект, що дослі­джується кожним з цих підходів, тісно пов'язаний з відповідною загально-науковою категорією (система, структура, функція, вірогідність, інформація) і таким чином дає уявлення про те, яка саме форма дійсності цікавить дослідника. У понятті підходу завжди акцентується головний напрям дослі­дження, своєрідна „точка зору" на об'єкт вивчення. Важлива риса названих підходів - можливість використання при дослідженні будь-яких явищ і будь-якої сфери дійсності. Вони можуть працювати в усіх без винятку нау­кових дисциплінах. Це зумовлено загальнонауковим характером категорій, які лежать в основі даних підходів.

Кожний із загальнонаукових підходів, узятий сам по собі, не повинен абсолютизуватися. Підходи базуються на якійсь певній категорії, яка відо­бражає лише одну (хоча і суттєву) сторону об'єкта пізнання. Загальнонауко-ві підходи найбільш ефективні й адекватні за умови їх комплексного вико­ристання, а також із традиційними засобами. Структурний підхід орієнтує на вивчення внутрішнього устрою системи, виявлення закономірностей процесу впорядкування елементів системи, аналіз характеру і специфіки зв'язків між елементами. Структурний підхід у науковому дослідженні ви­користовується там, де характер поставлених задач вимагає розчленування предмета вивчення на окремі складові. Розчинення предмета тимчасово по­рушує цілісність його, дозволяє науковцю абстрагуватися від неї.

Функціонапьний підхід орієнтує на виявлення особливостей функціо­нування систем. Система в рамках даного підходу розглядається з позиції зовнішнього аспекту. Функціональний підхід дає змогу абстрагуватися від змісту, структури системи і зосередитись на виявленні функціональних за­лежностей між вхідними та вихідними параметрами системи. Функціональ­ний підхід є загальнонауковим підходом, тому що його можна застосовува­ти в будь-якій галузі знання. Але найбільш ефективне його використання проявляється при дослідженні відношень із навколишнім середовищем, що дозволяє виявити механізм гомеостазу й оптимального розвитку об'єктів. Функціональний підхід є необхідною умовою дослідження процесів управ­ління і пов'язаних із ним інформаційних процесів. Управління й інформація проявляються як типово функціональні властивості систем.

У сучасній науці широкого розповсюдження набув системний підхід, Різноманітність зв'язків і відносин природних, технічних, соціальних про­цесів потребує їх вивчення не окремо, а як єдиного цілого, з використанням знань із різних галузей. Такий підхід дозволяє забезпечити системне дослі­дження, яке відрізняється наступними рисами.

 

1. Системне дослідження спирається не на одну наукову дисципліну, а використовує знання з різних галузей для цілісного вивчення об'єктів. Вони мають міждисциплінарний характер, вивчають складні об'єкти, відношення між якими підлягають різним законам і не можуть бути з'ясовані за допомо­гою якої-небудь однієї науки.

2. Кінцевим пунктом системного дослідження є формування цілісної, інтеграційної моделі об'єкта, що вивчається. В його ході окремі компоненти аналізуються не ради їх власного пізнання, а з метою подальшого їх зведен­ня в єдине ціле, з'ясування ролі цих компонентів в утворенні цілісного об'єкта, підтримки його стійкості та стабільності.

3. Системні дослідження мають справу з виділеними з навколишнього середовища відносно самостійними об'єктами. Тому і пізнання має розчле­новану, двоєдину спрямованість. З одного боку, дослідженню підлягають внутрішні зв'язки і залежності, що характеризують даний об'єкт як автоно­мне ціле. З другого боку, всякий цілісний об'єкт, взаємодіючий із зовнішнім світом, залежить від інших систем. Це робить необхідним дослідження впливу навколишнього середовища на цілісність системи, її збереження або руйнування. Глибокий аналіз внутрішніх і зовнішніх зв'язків об'єкта дозво­ляє створити про нього цілісну наукову картину.

Специфічною є логіка системного дослідження. При аналітичному до­слідженні здійснюється розщеплювання предмета, а потім вивчається кож­ний із його компонентів. Причому кожний з елементів пізнається до безкі­нечності вглиб від одного єства до іншого. Логіка системного дослідження інша. Тут розділення об'єкта й аналіз його компонентів здійснюється вглиб не до безкінечності, а до певної межі. Критерієм є така глибина проникнен­ня в структурні компоненти, яка необхідна для наукового пояснення та опи­су об'єкта як певної цілісності.

Системні дослідження досягають своєї мети тільки тоді, коли самопі-знавальний процес організований за законами цілісності, підпорядкований здобуттю інтеграційного знання. Вживані методологічні принципи, катего­ріально-понятійний апарат, дослідницькі процедури, методи і прийоми по­винні бути підібрані так, щоб вони забезпечували створення інтеграційної моделі.

Таким чином, системні дослідження є особливим видом пізнавальної діяльності, яка вивчає об'єкт як цілісність, що має у своєму розпорядженні власний арсенал пізнавальних засобів, котрі мають міждисциплінарний ха­рактер. Системний підхід є методологією системного дослідження. Він зо­середжує увагу на здобутті універсального знання про системні об'єкти, їх якісну визначеність, закономірності існування, механізми взаємодії, ство­рюючи цілісність компонентів, характер і зміст їх зв'язків та відносин.

Основні положення системного підходу визначаються в загальній те­орії систем, яка вивчає закономірності, принципи й методи функціонування і розвитку цілісних об'єктів реального світу. Теорія систем уключає систе-мологію. Системологія - специфічний напрям загальної теорії систем, що представляє конкретні процеси й явища як системи, обґрунтовує наявність певних системоутворюючих ознак у конкретних об'єктів, класифікує та описує їх.

Теорія систем у даний час розвивається в декількох напрямах:

- теорія жорстких систем, що мають міцні й стійкі зв'язки і відноси­ни. До таких систем належать системи неживої природи;

- теорія м'яких систем, які мають власну структуру, що реагує на зов­нішні дії, але зберігає внутрішнє єство та здатність до функціонування і роз­витку;

- теорія самоорганізації систем, яка досліджує системи, що самоорга-нізовуються, до яких належать усі живі системи, котрі самовідновлюються.

Вивченням систем, що самоорганізовуються, займається перспектив­на галузь наукового знання - синергетика.

Алгоритмічний підхід тісно пов'язаний із кібернетикою і конструкти­вним напрямом у математиці. Він широко використовується при описі про­цесів функціонування систем управління, інформаційних процесів, склад­них систем тощо. Особливо важливу роль він відіграє в науках про поведін­ку, в психології. В науках, що вивчають інтелект, алгоритмічний підхід ви­ступає як система приписів, згідно з котрими дослідник підходить до ви­вчення процесу обробки інформації людиною, а також як засіб, мова, що використовується в межах самого дослідження (спостереження, експери­мент, моделювання). При описі процесів обробки інформації людиною мо­жна говорити про алгоритм лише у формі алгоритмічного припису. Для ал­горитмів, які використовуються в математичній логіці, характерне відсторо­нення від людського фактора і формалізація прийомів судження. Застосу­вання алгоритмічного підходу доцільне в тих випадках, коли існує можли­вість уявити явище, що досліджується, у вигляді процесу, який підлягає строгим правилам.

Вірогіднісний підхід базується на понятті вірогідності й орієнтує на вивчення процесів як деяких статистичних ансамблів. Використання цього підходу спрямовано на виявлення статистичних закономірностей. Велика кількість випадкових обставин часто веде до результатів, які практично не залежать від випадку, що дає право говорити про статистичні закономірності.

Інформаційний підхід - виявлення і дослідження інформаційного ас­пекту різних явищ дійсності. Наукою все більше усвідомлюється факт, що без вивчення феномена інформації пізнання світу не може вважатися більш-менш повним та адекватним, У рамках інформаційного підходу живі систе­ми вивчаються як пристрої для переробки інформації. Головні завдання до­слідження полягають у визначенні потоків інформації, їх обсягів, способів кодування, алгоритмів переробки.