Тема № 1.Наука як феномен культури

План

1.Філософія науки в системі філософського знання.

2.Поняття науки.

3.Функції науки.

Філософія науки в системі філософського знання

Бурхливий розвиток науки в ХХ-ХХІ ст., поширення її впливу майже на всі галузі сучасного суспільства викликають потребу в аналізі науки як специфічного явища в системі культури. Комплексний підхід до вивчення науки повинна здійснювати філософія науки.

Філософія науки - це розділ філософії, предметом якого є цілісне і комплексне осмислення науки як специфічної галузі людської діяльності в усіх її аспектах - пізнавальному, методологічному, соціокультурному та ін.

Розвиток самої філософії науки в другій половині XX ст. веде до фор­мування її як комплексної дисципліни. Загальну логіку історичного розвит­ку науки, його періодизацію вивчає історія науки. Головним, найбільш роз­винутим підрозділом філософії науки є методологія науки. Якщо раніше поняття методології науки охоплювало переважно сукупність уявлень про філософські основи науково-пізнавальної діяльності, то зараз вона являє со­бою внутрішньо диференційовану і спеціалізовану галузь знання. Від теорії пізнання, яка досліджує пізнавальний процес у цілому, методологію науки відрізняє акцент на методах, шляхах досягнення істинного та ефективного в практичній діяльності знання. Методологія науки відрізняється своєю спрямованістю на вивчення внутрішніх механізмів, логіки руху й ор­ганізації знання.

Методологія науки вивчає структуру пізнавального процесу та його елементів (наукових мов, теорій, гіпотез, наукових пояснень тощо), методи формування, організації й обгрунтування знання.

Предметом методології науки є загальні закономірності та тенденції наукового пізнання як особливої діяльності з виробництва наукових знань в їх історичному розвитку і соціокультурному контексті. Головна мета мето­дології науки - виявити й дослідити передумови, рушійні сили, закономірності зростання і функціонування наукового знання. Особлива увага приді­ляється аналізу формування, структурі, розвитку і зміні наукових теорій.

Сучасна методологія науки не має мети розробити універсальний ме­тод або систему методів, які могли б забезпечити успіх для всіх наук. Вона не формулює якихось спеціальних рецептів і наказів, які б нав'язувались ученим. Вона намагається всебічно, повніше описати й пояснити феномен науки на різних етапах її розвитку, заради більш глибокого усвідомлення загального контексту науки як цілого та власне мі­сце у системі наукового поступу. В останні десятиліття потужно розвивається філософія техніки, яка все більше набуває характеру самостійної філософ­ської науки. Соціокультурні аспекти функціонування і розвитку науки ви­вчає соціологія науки.

Поняття науки

Наука є досить складний, багатоплановий феномен у сучасній культу­рі. До того ж у своєму історичному розвиткові природа її постійно зміню­ється. Ускладнює аналіз буття науки її неоднорідний характер. Наука скла­дається з різноманітних наукових дисциплін, які суттєво відрізняються предметами, ідеалами і нормами наукового дослідження. Так, у сучасній на­уці можна виділити принаймні чотири класи наук, між якими важливо знай­ти спільні риси. Це: 1) логіко-математичні; 2) природознавчі; 3) інженерно-технічні; 4) соціально-гуманітарні.

У загальному плані наука може бути визначена як раціонально-предметна діяльність свідомості. Її мета - утворення теоретичних моделей предметів на основі зовнішнього досвіду. Виділяють такі головні властивос­ті наукової раціональності: об'єктивна предметність (емпірична або теоре­тична), однозначність, доведеність, перевірність (емпірична або аналітична), здатність до вдосконалення. Важливо зазначити, що реалізація кожної влас­тивості наукової раціональності досягається суттєво різними засобами в різ­них класах наук.

У загальній характеристиці науки виділяють також три її головні ас­пекти (підсистеми): 1) наука як особливий вид діяльності; 2) наука як ре­зультат цієї діяльності; 3) наука як особлива соціальна інституція.

1). Наука як пізнавальна діяльність

Наука - це пізнавальна діяльність. Кожна діяльність - це цілеспрямо­вана, процесуальна, структурована активність. Структура будь-якої діяльно­сті складається з трьох головних елементів: мета, предмет, засоби діяльнос­ті. Мета наукової діяльності - здобуття нового знання. Тільки в науці здо­буття нового знання є головною метою. Наука орієнтується на предмети й об'єктивне дослідження дійсності, об'єктивних законів зміни і розвитку об'єктів. Вивчаючи об'єкти, які перетворюються в процесі діяльності, наука не обмежується пізнанням тільки виявлених предметних зв'язків. Мета нау­ки - передбачити можливі майбутні зміни об'єктів. Засоби - це наукова апаратура, методи, які використовуються в наукових дослідженнях.

Але власне наукова діяльність не зводиться до чисто пізнавальної. Вона є суттєвим аспектом інноваційної діяльності, спрямованої на розроб­лення нових товарів. Наукові інновації є первинним і головним ланцюгом сучасної наукоємної економіки. Як частина інноваційної діяльності наука являє собою послідовну реалізацію наступної структури: фундаментальні дослідження, прикладні дослідження, дослідно-конструкторські розробки. Тільки ланка „фундаментальні дослідження" має своєю безпосередньою ме­тою здобуття нових знань про об'єкти; при цьому в загальній структурі сучасної ін­новаційної діяльності вони займають не більше від 10 % усього обсягу нау­кових досліджень. Усе інше припадає на ті елементи структури наукової ді­яльності, які спрямовані на утворення і масове виробництво нових товарів цивільного, військового та соціального призначення. Не просто пізнавальні новації, а максимально корисні інновації - головна вимога сучасного суспі­льства до наукової діяльності.

2). Наука як специфічний тип знання

У результаті безперервної праці вчених людство здобуває знання, ма­сив якого швидко збільшується. Видатний філософ науки К. Поппер цей ас­пект науки назвав: „Це те, що знаходиться в бібліотеках". У процесі навчан­ня в університеті, засвоюючи різні наукові дисципліни, студенти мають сто­сунки з наукою перш за все як системою знань. Сукупність наукових знань утворює наукову картину світу, яка суттєвою мірою визначає наш світогляд.

Науку як специфічний тип знання досліджує логіка і методологія нау­ки. Головною проблемою тут є виявлення тих ознак, які є необхідними та достатніми для відрізнення наукового знання від результатів інших видів пізнання (в мистецтві, релігії, в буденному й інтуїтивно-містичному досвіді та ін.). Звичайно виділяють такі особливості наукового знання: предмет­ність, однозначність, визначеність, точність, системність, логічна доказо­вість, перевірність, практична корисність. Але дослідження філософів науки другої половини XX ст. переконливо показують, що в реальному функціо­нуванні науки ці стандарти частіше за все не виконуються не тільки в соціа­льно-гуманітарних науках, але й у математичних теоріях. Ці вимоги до нау­кового знання являють собою той науковий ідеал, до якого потрібно намага­тись наблизитися.

3). Наука як соціальний інститут

Сучасна наука є достатньо складною системою наукових організацій, які забезпечують діяльність учених і підготовку молодих кадрів. Вона ста­новить систему соціально підтримуючих структур, які спеціалізуються на здобутті об'єктивного суспільно корисного знання. Система наукових орга­нізацій утворює мережу дослідницьких, навчальних, просвітницьких, допо­міжних закладів, які орієнтуються на збагачення та відтворення знань і нау­кових відносин, забезпечення функціонування механізму збереження й на­рощування пошукової, дослідницької, технічної, кадрової бази науки.

В історії науки динамічно розвивається і її організаційна сторона. Найбільш архаїчний тип наукових об'єднань - школа (піфагорійська школа, платонівська Академія, аристотелівський Лікей, Болонська юридична школа та ін.), основу якої становить ідейний та творчий потенціал засновника як класичного зразка. На початку XIII ст. організація науки досягає нового етапу - вищої школи. Виникають перші в Європі університети (Болонський, Паризький, Оксфордський, Кембриджський тощо). У другій половині XVII ст. утворюються національні академії наук - Лондонське Королівське товариство (1662 р), Паризька (1666 р.), Берлінська (1700 р.), Петербурзька (1724 р.). У XVIII ст. починають виходити наукові журнали. У цьому ж сто­літті утворюються перші спеціалізовані наукові й навчальні заклади: Пари­зька політехнічна школа (1747 р.), Петербурзьке гірське училище (1773 р.). У другій половині XIX - на початку XX ст. розпочинається формування га­лузевих і міжгалузевих центрів, міждисциплінарних груп, спеціалізованих та комплексних програм. Головними підрозділами сучасної системи науко­вих організацій в Україні є Академія наук, вузівська наука, науково-дослідницькі інститути, конструкторські бюро тощо. Зараз відбувається мо­дернізація всіх підрозділів української науки з метою підвищення її ефекти­вності і практичної віддачі.

Функції науки

Оскільки головні зусилля вчених спрямовані на здобуття нових знань, то однією з провідних стає пізнавальна функція науки. Завдяки науці ми отримуємо різноманітну інформацію про світ, суспільство і людину, об­сяг якої стрімко зростає (інформаційна підфункція). Наукові теорії в різних галузях наук є не тільки носіями інформації, але надають нам розуміння сутності подій у світі, пояснюють закономірності його розвитку (пояснюва­льна підфункція). На основі відкритих законів ми можемо не тільки поясни­ти об'єктивні процеси, але й передбачити явища в майбутньому (прогности­чна підфункція). В науці накопичено великий арсенал методів дослідження матеріальної дійсності, які дозволяють здобувати нові знання і використо­вувати їх в інтересах суспільства (методологічна підфункція).

Просвітницька функція науки. Сучасна система середньої і вищої освіти базується на вивченні різних наукових дисциплін, що дозволяє краще розуміти світ й орієнтуватися у ньому.

Світоглядна функція науки. Вивчення природознавчих і гуманітар­них наук веде до формування загальної системи поглядів на світ в цілому та місце в ньому людини (світогляду). Характер сучасного світогляду так чи інакше, більшою або меншою мірою визначає наука.

Технологічна функція науки. Сучасна наука стала провідною ланкою матеріального виробництва, яка забезпечує його ефективність, конкуренто­спроможність і технічний прогрес. Зараз фінансування науки відбувається за принципом можливого комерційного ефекту впроваджених наукових розробок.

Експертна функція науки. В ході життєдіяльності суспільства на рі­вні міста, регіону, країни в цілому постійно виникають проблеми, які потре­бують відповідального розв'язання. Утворюються комісії, до яких уходять провідні спеціалісти різних галузей науки, що покликані провести кваліфі­кований аналіз ситуації, дати експертну її оцінку і показати шляхи розв'язання проблеми.