Чуттєве і раціональне пізнання та їх форми

Ми маємо два головних засоби пізнання - чуттєвий і раціональний.

Чуттєве пізнання забезпечує безпосередній зв'язок людини з навко­лишнім середовищем та надає нам свідчення про зв'язки й закономірності зовнішнього світу. На чуттєвому рівні відображення об'єкта здійснюється переважно з боку своїх зовнішніх зв'язків і проявів, які виражають його внутрішню природу. Чуттєве пізнання має три форми: відчуття, сприймання й уявлення. Відчуття - це відображення у свідомості людини окремих вла­стивостей предметів або явищ об'єктивного світу, які безпосередньо впли­вають на органи чуття людини. Вони зв'язують суб'єкт із зовнішнім світом. Сприйняття - це відображення у свідомості людини предметів і явищ у формі цілісного чуттєвого образу, який виникає на основі відчуттів. Сприй­няття має активний характер. Воно формує первинний чуттєвий образ предмета або явища. Уявлення — це образи пам'яті, які відновлюються за відбитками в мозку слідів минулих дій, предметів чи явищ, і уяви, коли з'єднуються й перетворюються різні уявлення в нову систему образів.

Данний рівень не позбавлений деяких недоліків:

а) відчуття мають свої межі (поріг чуттєвості);

б) відчуття мінливі, нестійки, відносні;

в) не дають критерію для розрізняння суттєвого і несуттєвого.

Названні недоліки долаються наступним раціональним рівнем пізнання.

Раціональне пізнання доповнює емпіричне, сприяє усвідомленню вну­трішніх зв'язків, сутності процесів, закономірностей розвитку. В раціональ­ному пізнанні відсутній безпосередній зв'язок з об'єктами. На цьому рівні він вивчається тільки опосередковано, завдяки абстрактному мисленню.

Мислення - це процес активного, цілеспрямованого, узагальненого, опосередкованого відображення внутрішніх, суттєвих, закономірних зв'яз­ків між об'єктами чи явищами. Мислення тісно пов'язане з мовою. Струк­турними елементами логічного міркування є поняття, судження та умовивід.

Поняття є результатом історичного досвіду людства в цілому. Понят­тя постійно зіставляються з реальною практикою, перевіряються, уточню­ються, змінюють свій зміст. Поняггя - це думка, яка відображає суттєві і необхідні ознаки предмета чи явища. Розкриття змісту поняття називають його визначенням (дефініцією). Поняття - продукти соціально-історичного процесу пізнання, які виявляють і фіксують загальні суттєві властивості, відношення предметів і явищ, узагальнюють знання про них. Розвиток на­ших знань змушує уточнювати визначення понять, вносити нові ознаки в їх зміст. Без понять людське пізнання було б неможливим.

Судження - це форма мислення, в якій стверджується або заперечу­ється щось відносно об'єкта пізнання. В судженнях виражається зв'язок між поняттями, розкривається їх зміст, дається визначення. Формою всебічного розкриття змісту понять може бути лише система суджень, що виражає їх необхідний і закономірний зв'язок, тобто умовивід.

Умовивід - це форма мислення, в якій із двох або кількох суджень ви­водиться нове судження. В умовиводі перехід до нового знання здійснюєть­ся опосередковано, на основі логіки розвитку самого знання, його власного змісту. Класичний приклад умовиводу:

1.Усі люди смертні (вихідне знання).

2.Сократ - людина (обґрунтовуюче знання).

3.Отже, Сократ смертний (висновок).

Умовиводи бувають індуктивними, в яких думка рухається від одини­чного до загального, і дедуктивними, в яких має місце зворотний процес.

Раціональне знання виходить за межі окремих предметів і безпосереднього чуттєвого досвіду. Воно є свідомим,стабільним, упорядкованим та здатним відділяти суттєве від несуттєвого. Проте воно теж має свої недоліки в основі яких лежить відірваність абстрактно-логічного мислення від конкретної реальності, неможливість безпосередньо застосовувати свої положення до реальних речей дійсності.

Чуттєве та раціональне - це діалектично взаємопов'язані сторони єдиного пізнавального процесу, які взаємодоповнюють одна одну. Кожне чуттєве сприйняття опосередковано мисленням. У той же час раціональне пізнання отримує інформацію від чуттєвих даних, які забезпечують зв'язок із навколишнім середовищем. Але, названі недоліки, що притаманні цим двом рівням, вимагають звернутися до третього, в межах якого вони могли б бути знятими.

Синтетичний або практичний рівень пізнання поєднує в собі все корисне, що є в попередніх двох рівнях. В його межах абстрактне мислення втілюється в реальність. Практичне знання має наступні форми:

- досвід – особисте свідоме нагромадження умов та обставин як збігання, так і незбігання розумового конструювання з реальним ходом речей і процесів;

- експеримент – дослідження певних, спеціально виділених властивостей, параметрів та характеристик речей у спеціально організованих умовах з обгрунтованим дозуванням дій чинників;

- практика – свідомо фіксований досвід застосування теорій, концепцій у реальному історичному житті певних соціальних груп, суспільств, цивілізацій.

Отже, пізнання розвивається від чуття до абстрактного мислення та до їх синтезу, у процесі якого людина знову отримає чуттєві враження, переходить до нових міркувань і т. ін.

Буденне і наукове пізнання

У процесі становлення науки потрібно було подолати перешкоди бу­денного пізнання, тісно пов'язаного з безпосередньою життєвою діяльніс­тю. Наука орієнтована на предметне й об'єктне дослідження дійсності. Вона не обмежується пізнанням тільки предметних зв'язків, які можуть бути за­своєні в практичній діяльності на даному етапі розвитку суспільства. Мета науки - виявити об'єктивні закони зміни і розвитку об'єктів, щоб передба­чити їх можливі зміни.

Буденне пізнання користується природною мовою, яка пристосована до опису об'єктів, уключених у практичну діяльність людини. При цьому поняття природної мови нечіткі та багатозначні. Наука намагається чітко зафіксувати зміст поняття. Вона виробляє спеціалізовану мову, яка дозволяє строго і точно описувати незвичайні для здорового глузду об'єкти. Мірою просування в нові галузі зовнішнього світу мова науки постійно розвиваєть­ся.

Наукове дослідження вимагає застосування особливої системи спеці­альних засобів (наукових приладів), які дозволяють виявити нові об'єкти і їх властивості.

Суттєво відрізняється наукове знання від буденного. Останнє несистематизоване. Його вірогідність з'ясовується в ході повсякденної практич­ної діяльності. Системність і обгрунтованість - важливі риси наукового знання. Наукове знання виступає як система логічно зв'язаних тверджень. Теорія є вищою формою наукового знання, головною рисою якої є цілісний характер. Це дозволяє як пояснювати численні явища природи й суспільст­ва, так і передбачати події в майбутньому. Широке застосування наукових методів є важливою ознакою наукового пізнання. Засоби буденного пізнан­ня формуються в повсякденній практиці. В науці вивчення об'єктів, їх влас­тивостей супроводжується застосуванням різноманітних методів. Розвиток науки потребував розгортання і систематизації знань про методи - методо­логії як особливої галузі наукового дослідження.

Слід також знати, що є й інші види пізнання:

- художнє - окреслює реальність не відсторонено, а через безпосередні переживання. За змістом воно умовне, надає простір уяві, фантазії;

- релігійно-містичне – часто окреслює джерела свого знання як об’явлення згори, просвітлення.

Непопулярність цих видів в наукових колах говорить про труднощі пов’язані з перевіркою та веріфікацією знань, отриманих через художню або містичну інтуїцію, а також неконтрольованістю та неуніверсальністю подібних пізнавальних практик. Проте, важко суперечатись з твердженням, що переважна більшість революційних наукових відкриттів була зроблена саме у такий спосіб.

 

Проблема істини в пізнанні.

Класичні визначення істини дав Арістотель, який визначив істину як відповідність наших знань про дійсність самій дійсності. В сучасній філософії існують різні концепції істини. Наприклад філософія прагматизму істини вважає знання, яке приносить практичну користь. Неопозитивістська концепція когерентної істини стверджує, що знання є істиним, якщо воно є внутрішньо узгодженим, несуперечливим. Його істинність полягає в самоузгодженності, а не в адекватності суб’єкту. Прихильники конвенціальної концепції пропонують вважати за істину те знання, яке підтримує переважна більшість вчених. Кореспондентна концепція виходить з того, що істинні твердження мають відповідати зовнішній дійсності.

В основному концепція істини включає такі поняття:

- об’єктивність істини – такий зміст людських знань про світ, який не залежить від людини, як суб’єкта пізнання;

- абсолютна істина – такий зміст, людських знань, який повно відображує об’єкт пізнання і у подальшому не буде спростований, змінений, доповнений;

- відносна істина – таке значення, яке в принципі є правильним, але воно не повно відображує об’єкт пізнання і розвитком людської практики науки і з прогресом пізнавальних можливостей людини буде збагачуватися новими елементами, доповнюватися, змінюватися і навіть у подальшому замінюватися. Істини науки є абсолютно відносними - це означає, що при переході до розгляду нових аспектів, нових відношень, рівнів розгляду об’єктів виявляється неповнота існуючих наукових істин;

- конкретність істини – принцип отримання знання, коли обов’язково враховується конкретні характеристики об’єкта пізнання, місця, простору, умов і т.д.

Щоб перевірити достовірність отримуваного знання; необхідно спиратися на практику, як об’єктивний критерій істини. Але сама практика є недостатнім критерієм, тому що залежить від ступені історичного розвитку суспільства, і тому є обмеженню, тому практику доповнюють логікою, і зважають на те, що має бути не лише безпосередньо, але й опосередкована, практична перевірка істини.