Види інтуїції: чуттєва, емоційна, інтелектуальна, містична. Інтуїція в системі пізнання.

Інтуїтивній здібності людини властиві: по-перше, раптовість рішення завдання; по-друге, неусвідомленість шляхів і засобів їх вирішення і, по-третє, безпосередність розуміння істини на суттєвому рівні об'єктів. Такі ознаки відрізняють інтуїцію від близьких до неї психічних і логічних процесів. Але і в таких межах маємо справу з досить різноманітними явищами. У різних людей, в різноманітних умовах інтуїція може мати різний ступінь відмінності від свідомості, бути специфічною за змістом, за характером результату, за глибиною проникнення у суть, за значущістю для суб'єкта. Інтуїція поділяється на декілька видів, насамперед, залежно від специфіки діяльності суб'єкта. Особливості форм матеріальної практичної діяльності і духовного здійснення визначають і особливості інтуїції військового, сталевара, лікаря, інженера. Виділяються види інтуїції: технічна, наукова, буденна, лікарська, художня і та ін.

Інтуїція (від лат. intuitio, intueror — уважно дивлюсь) — це третя форма відображення дійсності. Вона є способом пізнання через безпосереднє чуттєве споглядання чи умогляд на відміну від опосередкованого послідовного логічного мислення. Відмінність між логічним та інтуїтивним відкриттям полягає в тому, що перше відкриває елементи вже відомого людині буття, друге — нові сфери буття, створюючи фундамент для логічних відкриттів. Внаслідок активності суб’єкта, його творчої уяви, фантазії, інтуїції відбуваються якісні переходи від чуттєвих форм відображення до логічних, від емпіричного до теоретичного, від знання явища до знання сутності, від сутності першого порядку до сутності другого порядку і т. д.

Сучасні філософські джерела дають можливість трактувати інтуїцію як:ірраціональну здатність людини, яка не залежить ані від почуттів, ані від розуму; специфічну нелогічну форму інтелектуальної здатності; здатність до сприйняття;

неусвідомлений і скорочений шлях логічного процесу;

наслідок специфічного способу взаємодії чуттєвого й логічного;

самостійну форму «метаболічної» переробки інформації поряд з її чуттєвими, логічними й моральними формами;

безпосереднє отримання знання, містичне осягнення істини, Божу іскру, даровану обранцям.

Багатозначність поняття «інтуїція» детермінується неоднорідністю за змістом і методами отримання інтуїтивного знання, тому що воно: по-перше, є наслідком чуттєвого споглядання, безпосереднього сприйняття; по-друге, є наслідком створення наочних образів шляхом простого асоціативного синтезу або аналізу попереднього сприйняття; по-третє, може бути виражений у поняттях, зміст яких з’ясований раніше, і суджень, що з них формуються, без логічного умовиводу; по-четверте, може бути отриманий шляхом створення нових наочних образів, котрі відображають об’єкти, що чуттєво раніше не сприймалися, і тому не можуть бути отримані простим асоціативним синтезом попереднього сприйняття (наочних образів, недоступних сприйняттю в історично-конкретному чуттєвому досвіді «не наочних» об’єктів); по-п’яте, може бути отриманий шляхом формування нових понять, зміст яких можна «побачити прямо», без будь-яких логічних операцій та інших понять.

 

19. Форми суспільної свідомості(політична, правова…)

Суспільна свідомість не є простою сукупністю індивідуальних свідомостей. Особливістю суспільної свідомості є те, що вона, пронизуючи індивідуальну свідомість, оформлюючи її, набуває об’єктивної, незалежної від індивідів та їх свідомості форми існування. Але індивідуальна свідомість так само, як і суспільна, є відносно самостійною системою, вона не є абсолютно визначеною лише суспільною свідомістю. психіки, генетичної організації, від рівня його власних сил і здібностей.

Суспільна свідомість має складну структуру – різноманітні рівні і форми. Свідомість виявляє себе в двох формах ідеального освоєння світу – як пізнавальна діяльність і як духовно – практична, ціннісно–мотиваційна сфера свідомості. За пізнавальними можливостями і особливостями відображення суспільного буття виділяють рівні суспільної свідомості – емпіричний (буденна свідомість) і теоретичний. Емпіричний рівень суспільної свідомості є відображенням дійсності в межах повсякденного життя. Часто емпіричну свідомість називають буденною свідомістю або здоровим глуздом. Буденна свідомість формується стихійно в процесі безпосереднього життя. Вона включає в себе накопичені за віки емпіричний досвід, знання, норми та зразки поведінки, уявлення, традиції. Це є розрізнена і несистематизована система уявлень і знань про явища, що лежать на поверхні життя і тому не потребують обґрунтування і доведення.Теоретична (раціональна) свідомість виходить за межі повсякденності. Це є системна, теоретично оформлена сукупність ідей, поглядів, переконань. Вони узагальнюють досвід практичного життя і буденної свідомості, відрізняються послідовністю, логічністю, потребують теоретичного обґрунтування і доведення, пов’язані з філософсько–світоглядними принципами і настановами.Форми суспільної свідомості виникають внаслідок розвитку різних форм діяльності (моральних, правових тощо) і є їх ідеальними відтвореннями. Кожна форма суспільної свідомості відображає світ у всій його цілісності, але відповідно до своєї специфіки і свого призначення. Першою нерозчленованою формою свідомості була міфологія. Вона виникла і була єдиною формою духовності на початкових стадіях розвитку суспільства. Наука як форма суспільної свідомості спрямована на відображення об’єктивних закономірностей і зв’язків природного та соціального світу. Естетична (художня) свідомість спрямована на пробудження людини до творчості. Вона відображає дійсність і формі художніх образів. Політична свідомість є сукупністю ідей, що відображають соціально – групові, класові відносини в суспільстві, центром яких є певне становлення до влади. Саме поняття влади є ключовим для політичної свідомості.

Воля державної влади трансформується в право і виступає як юридичний закон. Правова свідомість регулює соціальні стосунки з позиції закону, вона є сукупністю принципів і норм поведінки, що санкціоновані державою. Правова свідомість забезпечує громадський порядок, регулює суспільні відносини, виходячи зі сформульованих і утверджених правовими установами і закладами вимог належної з точки зору закону поведінки. Правосвідомість на рівні індивіда є усвідомленням і відстоюванням своїх прав, визначенням і дотриманням відповідних обов’язків.

 

Рівні наукового пізнання

 

Наукове пізнання — це такий рівень функціонування свідомості, внаслідок якого одержується нове знання не тільки для окремого суб’єкта, а й для суспільства в цілому. Нові знання є наслідком професійної діяльності вчених. Наукові знання розвиваються з форм донаукового, повсякденного знання, спираються на індивідуальний і загальнолюдський досвід, на суспільну практику.

 

Існує два основних рівні наукового пізнання: емпіричний і теоретичний (табл. 9). За розробкою П. В. Копніна, вони відрізняються один від одного за чотирма параметрами (стороною вивчення об’єкта, метою пізнання, логічною формою відображення отриманого знання, масштабами його застосування на практиці).

Емпіричний (від грец. Έμπειρικόσ — досвідчений) рівень знання — це таке знання, зміст якого одержано переважно з досвіду (зі спостережень та експериментів), що піддається певній раціональній обробці, тобто сформульованого певною мовою. Характерною особливістю емпіричного пізнавального рівня є те, що він включає в себе безпосередній контакт дослідника з предметом за допомогою органів відчуттів або приладів, що їх подовжують; дає знання зовнішніх, видимих зв’язків між явищами. Вершиною емпіричного пізнання є фіксація повторення явищ без пояснення причин. Емпіричні знання спираються на емпіричні факти й співвідношення, дані спостереження, показання приладів, записані в протокол, зведені в таблицю чи подані графічно, тощо.

 

Теоретичний (від грец. Θεορία — розгляд, дослідження) рівень пізнання — це, по-перше, логічне узагальнення практичного досвіду людей, по-друге, протилежні емпіричним методам наукові методи пізнання. Теоретичне знання має загальний і необхідний характер і містить відомості про внутрішні закономірності спостережних явищ. На цьому рівні можна отримати певні знання не тільки за допомогою досвіду, а й абстрактного мислення.

 

Теоретичне знання включає систему понять, суджень, абстрак­цій, спеціальні й загальні теорії. Перевага теоретичного знання в тому, що воно дає знання сутності, загального закону і може передбачити майбутнє. Метафізичний підхід до розуміння емпірич­ного і теоретичного рівнів пізнання виявляється в запереченні єдності між ними або абсолютизації одного з них. Емпіричні знання можуть випереджати теорію, а теорія в певних умовах може передувати емпіричним фактам.