ТОП 10:

Теоретичний рівень наукового знання



У теоретичному дослідженні відсутня безпосередня практична взає­модія з об'єктами. На цьому рівні об'єкт може вивчатися тільки опосеред­ковано, в уявному, а не в реальному експерименті.

На цьому рівні застосовуються інші дослідницькі засоби. Тут немає засобів матеріальної, практичної взаємодії з досліджуваним об'єктом. Але і мова теоретичного дослідження відрізняється від мови емпіричних описів. В якості її основ виступають теоретичні терміни, змістом яких є теоретичні ідеальні об'єкти. Вони також мають назву ідеалізованих об'єктів, абстракт­них об'єктів або теоретичних конструктів. Це особливі абстракції, що ви­ступають логічними реконструкціями дійсності. Жодна теорія не може бу­дуватися без застосування таких об'єктів.

Ідеалізовані теоретичні об'єкти, на відміну від емпіричних об'єктів, наділені не тільки тими ознаками, які ми можемо відчути в реальній взаємо­дії об'єктів досвіду, але й ознаками, котрих немає у жодного реального об'єкта. Наприклад, матеріальна точка визначається як тіло, позбавлене розмірів, що зосереджує в собі всю масу певного тіла. Таких тіл у природі не існує. Вони виступають як результат уявного конструювання: при абст­рагуванні від несуттєвих зв'язків і ознак предмета й будуємо ідеальний об'єкт, що виступає носієм тільки сутнісних зв'язків. У реальності сутність не можна відокремити від явища. Завданням теоретичного дослідження є пізнання сутності в чистому вигляді. Тому введення в теорію абстрактних, ідеалізованих об'єктів дозволяє розв'язувати це завдання.

Емпіричний і теоретичний типи пізнання відрізняються між собою не тільки наявними засобами, але й методами дослідницької діяльності. На емпіричному рівні основними методами виступають реальний експеримент і реальне спостереження. Важливу роль також відіграють методи емпіричного опису, орієнтовані на максимально очищену від суб'єктивних нашарувань об'єктивну характеристику досліджуваних явищ.

Що ж стосується теоретичного дослідження, то тут застосовуються особливі методи:

1)ідеалізація - метод конструювання ідеалізованого об'єкта;

2)уявний експеримент з ідеалізованими об'єктами, який заміщує реа­льний експеримент із реальними об'єктами;

3)особливі методи побудови теорії - рух від абстрактного до конкре­тного, аксіоматичний і гіпотетико-дедуктивний методи;

4)методи логічного й історичного дослідження.

Усі ці особливості засобів та методів пов'язані зі специфікою предме­та емпіричного і теоретичного дослідження. На кожному із цих рівнів до­слідник може мати справу з однією й тією ж об'єктивною реальністю, але він її вивчає в різних предметних розрізах та аспектах, а тому її бачення і представлення в знаннях будуть даватися по-різному. Емпіричне дослі­дження у своїй основі орієнтовано на вивчення явищ і залежності між ними. На цьому рівні пізнання сутнісні зв'язки у чистому вигляді не виділяються. На рівні ж теоретичного пізнання відбувається виділення сутнісних зв'язків у чистому вигляді.

Сутність об'єкта являє собою взаємодію низки законів, яким підлягає даний об'єкт. Завдання теорії саме і полягає в тому, щоб, розчленувавши цю складну мережу законів на компоненти, потім відтворити крок за кроком їх взаємодію й у такий спосіб розкрити сутність об'єкта.

Вивчаючи явища і зв'язки між ними, емпіричне пізнання здатне знай­ти чинність об'єктивного закону. Але воно фіксує цю дію, як правило, у фо­рмі емпіричних залежностей, котрі варто відрізняти від теоретичного закону як особливого знання, який маємо в результаті теоретичного дослідження об'єктів. Емпірична залежність є результатом індуктивного узагальнення досвіду і являє собою ймовірнісно-істинне знання. Теоретичний закон - це завжди знання достовірне. Здобуття такого знання вимагає особливих до­слідницьких процедур.

Але необхідно зазначити, що збільшення кількості дослідів саме по собі не робить емпіричну залежність достовірним фактом, тому що індукція завжди має справу з неповним досвідом. Яку б кількість дослідів не було зроблено, просте індуктивне узагальнення дослідних результатів не веде до теоретичного знання. У свою чергу теорія не будується шляхом індуктивно­го узагальнення досвіду. Ця обставина в усій своїй глибині була усвідомле­на наукою порівняно недавно, коли наука досягла досить високих ступенів теоретизації.

Отже, емпіричний і теоретичний рівні пізнання відрізняються предме­тами, засобами і методами дослідження. Однак виділення їх у самостійні га­лузі пізнання і самостійний розгляд кожного з них є абстракцією і може за­вести у безвихідну ситуацію. Тому в реальності теоретичний та емпіричний рівні пізнання завжди взаємодіють і взаємодоповнюють один одного. Емпі­ричне дослідження виявляє за допомогою експерименту нові дані про до­сліджуваний об'єкт та стимулює теоретичне пізнання. З іншого боку, теоре­тичне пізнання відкриває більш ширші горизонти для емпіричного пізнання, спрямовує його на пошук нових фактів.

 

Основи наукового знання

Можна виділити три головних компоненти основ наукового знання: ідеали і норми дослідження, наукову картину світу і філософські основи на­уки. Кожен із них у свою чергу внутрішньо структурований.

а) ідеали і норми наукового дослідження

Наукове пізнання регулюється визначеними ідеалами та нормативами, в яких виражені уявлення про цілі наукової діяльності й засоби їх досягнен­ня. До ідеалів і норм науки відносять:

а) пізнавальні установки, які регулюють процес відображення об'єкта в різних формах наукового знання;

б) соціальні нормативи, які фіксують роль науки та її цінність для су­спільного життя на визначеному етапі історичного розвитку, керують про­цесом комунікації дослідників, відносинами наукових товариств і закладів
один із одним та суспільства в цілому й т. ін.

Ці два аспекти ідеалів і норм науки відповідають двом аспектам її фу­нкціонування: як пізнавальної діяльності та як соціального інституту. Пізна­вальні ідеали науки мають достатньо складну організацію. В їх системі мо­жна виділити наступні головні форми:

1)ідеали і норми пояснення та опису;

2)доведення та обґрунтування знання;

3)будування та організація знань.

У сукупності вони утворюють своєрідну схему методу дослідницької діяльності. На різних етапах свого історичного розвитку наука утворює різні типи таких схем методу. Порівнюючи їх, можна виділити як загальні, так і особливі риси в змісті пізнавальних ідеалів та норм. Якщо загальні риси ха­рактеризують специфіку наукової раціональності, то особливі риси виража­ють її історичні типи і їх конкретні дисциплінарні особливості.

Ідеали й норми науки визначають загальну схему методу дослідження діяльності: регулюють будування різних типів теорій, здійснення спогля­дання і формування емпіричних фактів. Вони ніби втілюються в усі процеси дослідницької діяльності. Дослідник може не усвідомлювати панування цих нормативних структур. У процесі навчання вони безпосередньо засвоюють­ся як зразки. Дослідник орієнтується на них як на еталонні форми наукового знання. Так, І. Ньютон розглядав евклідову геометрію як ідеал і норму орга­нізації теоретичного знання, як зразок. У свою чергу ньютонівська механіка стала еталоном для вчених XVIII ст. У процесі історичного розвитку науки змінюються й ідеали і норми, які потрібно вивчати.

Наукова картина світу

Другий блок основ науки становить наукова картина світу. У розвитку сучасних наукових дисциплін особливу роль відіграють загальні схеми -образи предмета дослідження, за допомогою яких фіксуються головні сис­темні характеристики реальності, що вивчається. Ці образи називають спе­ціальними картинами світу. Термін „світ" визначає сферу дійсності, яка ви­вчається наукою („світ фізики", „світ біології"" тощо).

Загальна характеристика предмета дослідження вводиться в картину реальності завдяки уявленням:

1)про фундаментальні об'єкти, які зумовлюють всі інші об'єкти від­повідної науки;

2)про типології об'єктів, які вивчаються;

3)про загальні закономірності їх взаємодій;

4)про просторово-часову структуру реальності.

Усі ці уявлення можуть бути описані в системі онтологічних принци­пів, котрі виступають як основа наукових теорій відповідної дисципліни. Наприклад, принципи: світ складається із корпускул, корпускули і тіла ру­хаються в абсолютному просторі та часі й т. п. - описують фізичну картину світу, яка сформувалась у XVII ст. і дістала назву механічної картини світу. Перехід від механічної до електродинамічної (остання чверть XIX ст.), а по­тім до квантово-релятивістської картини фізичної реальності (перша поло­вина XX ст. супроводжувався зміною системи онтологічних принципів фі­зики. В останньому випадку переглядалися принципи неподільності атомів, існування абсолютного простору-часу, лапласівскої детермінації фізичних процесів). За аналогією з фізичною картиною світу виділяють картини реа­льності в інших науках (хімії, біології, астрономії тощо). У процесі розвитку науки ці картини реальності змінюються.

Картина дослідницької реальності цілеспрямовує як пошук нових фа­ктів, так і утворення теоретичних моделей, що пояснюють ці факти. Вона забезпечує систематизацію знань у рамках відповідної науки. В той же час вона функціонує в якості дослідницької програми, яка визначає постановку завдань емпіричного й теоретичного пошуку та вибір засобів їх розв'язання.

Картина світу виступає в якості теоретичної моделі реальності, котра досліджується. Ідеальні об'єкти, які утворюють картину світу, й абстрактні об'єкти, що у своїх зв'язках утворюють теоретичну схему, мають різний статус. Останні являють собою ідеалізації, нетотожність яких реальним об'єктам очевидна. Кожному фізику зрозуміло, що матеріальна крапка в са­мій природі не існує, оскільки в природі немає тіл, які не мають розмірів.

Але в ньютонівській механістичній картині світу ці ідеалізовані системи на­бувають онтологічного статусу, ототожнюються з неподільними атомами, що розглядались як „першоцеглини" матерії. Отже, зв'язок абстрактних об'єктів із картиною світу забезпечує їх об'єктивізацію. Сама система абст­рактних об'єктів виражає сутність фізичних процесів „у чистому вигляді". Ця процедура відображення теоретичних схем на картину світу в методоло­гії науки називається концептуальною інтерпретацією теорії.

Картини реальності окремих наукових дисциплін впливають одна на одну і таким чином сприяють формуванню загальної картини світу, яка ін­тегрує найбільш важливі досягнення природознавчих, технічних та гумані­тарних наук (уявлення по Великий вибух, про кварки, про гени, про біосфе­ру, цивілізації тощо). Спочатку вони розвиваються як фундаментальні ідеї і уявлення відповідних дисциплінарних онтологій, а потім включаються в за­гальну наукову картину світу. Якщо дисциплінарні онтології (спеціальні на­укові картини світу) репрезентують предмети кожної окремої науки (фізики, біології, соціальних наук і т. п.), то загальна наукова картина світу формує найбільш важливі системно-структурні характеристики предметної галузі наукового пізнання як цілого на визначені стадії історичного розвитку.

Революції в окремих науках (фізиці, хімії, біології тощо) змінюють бачення предметної галузі окремої науки, приводять до перегляду фундаме­нтальних уявлень загальної картини світу.

в) філософські основи науки

Не можна ототожнювати філософські основи науки із загальним ма­сивом філософського знання, з якого наука використовує лише деякі ідеї та принципи. Формування і трансформація філософських основ науки здійс­нюється шляхом вибірки й наступної адаптації ідей, які розроблені у філо­софському аналізі, до потреб визначеної сфери наукового пізнання, що веде до конкретизації вихідних філософських ідей, їх уточнення. Весь цей ком­плекс досліджень здійснюється сумісно філософами та вченими-спеціалістами в певній науці. Цей особистий шар дослідницької діяльності називають філософією і методологією науки. Особливу роль у формуванні і розвитку філософських основ науки в історії природознавства відіграли ви­датні вчені, які поєднували у своїй діяльності конкретно-наукові й філософ­ські дослідження (Декарт, Ньютон, Лейбніц, Ейнштейн, Бор та інші).

У філософських основах науки можна виділити дві підсистеми: по-перше, онтологічну, мережа категорій якої служить матрицею усвідомлення об'єкта (категорії, „річ", „властивість", „причинність", „необхідність", „ви­падковість", „простір", „час" і т. ін.); по-друге, епістемологічну, яку виражають категоріальні схеми пізнавальної діяльності (категорії „істини", „ме­тоду", „знання", „теорії-", „факту" і т. ін.). Розвиток науки, перехід її до ви­вчення нових тинів об'єктів веде до змін в обох підсистемах. Таким чином, філософські основи є необхідною передумовою функціонування і розвитку науки.

 







Последнее изменение этой страницы: 2016-12-27; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 34.204.176.189 (0.006 с.)