ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Наукове пізнання: рівні, форми, методи



Вищою формою пізнання є наука – форма духовної діяльності людей, спрямована на виробництво об’єктивних знань про природу, суспільство і про саме пізнання, безпосередня мета якої – осягнення істини і відкриття об’єктивних законів на основі узагальнення реальних фактів, щоб передбачати тенденції розвитку дійсності і сприяти її перетворенню. Наука, як важливий елемент культури - явище багатогранне за своїми основними характеристиками. Вона являє собою і творчу діяльність по отриманню нового знання, і результат цієї діяльності - сукупність знань про істотні зв’язки дійсності. Наука утворює також особливий соціальний інститут. На сучасному етапі наука перетворюється в безпосередню продуктивну силу суспільства. Важливими особливостями наукового знання є наявність особливої мови – кола понять для опису об’єктів, що виходять за межі буденного досвіду; наявність специфічних способів і процедур обґрунтування істинності знання; постійна методологічна рефлексія – усвідомлення методів і прийомів, за допомогою яких вивчаються об’єкти; застосування спеціальних матеріальних засобів дослідження (приладів, інструментів); строга обґрунтованість і доказовість отриманих результатів.

Наукове пізнання досліджується спеціальним розділом філософії – "філософією науки". У філософії розрізняють два рівні наукового пізнання – емпіричний та теоретичний, що відповідає руху мислення від знання явищ до знання сутності. На емпіричному рівнімає місце відображення зовнішнього буття предметів; на теоретичному - відображення сутнісних зв’язків об’єкту, вираження їх у законах.

На кожному рівні застосовуються свої особливі методи пізнання. Під методом розуміють певний спосіб, прийом, шлях вирішення якоїсь проблеми чи задачі. Філософське вчення, що досліджує методи пізнання, називають методологією.

На емпіричному рівні пізнання основними методами виступають: спостереження та реальний експеримент.Спостереження – цілеспрямоване вивчення предметів, що спирається на дані органів чуття з метою обгрунтування певних теоретичних висновків. Спостереження може бути безпосереднім і опосередкованим різними приладами та технічними пристроями. При усій своїй значимості і необхідності спостереження має істотні недоліки: обмеженість можливостей самих органів чуття та пасивність суб’єкта в ході пізнання. Як зазначав відомий французький фізіолог Клод Бернар, спостереження відбувається в природних умовах, котрими ми не можемо розпоряджатися.

Цей суттєвий недолік значною мірою долається в експерименті, де людина активно втручається в природний стан і розвиток об’єктів, створюючи для них штучні умови. Крім того, тут існує можливість багаторазового відтворення ходу процесу в умовах, що строго фіксуються та піддаються контролю. Всякий науковий експеримент завжди спрямовується якоюсь ідеєю, концепцією, гіпотезою. Без ідеї в голові, зазначав І.П.Павлов, не побачиш факту. Дані експерименту завжди так чи інакше “теоретично навантажені” – від його постановки до інтерпретації його результатів. Головне завдання емпіричного рівня наукового пізнання – накопичення фактів.

Як вже згадувалось, емпіричне пізнання само по собі не є достатнім для проникнення в сутність об’єктів. На певному етапі, коли накопичена значна кількість фактів, постає завдання їх класифікації та систематизації. Тим самим позначається перехід до теоретичного рівня пізнання. На теоретичному рівні застосовуються такі особливі методи: ідеалізація – побудова ідеалізованого об’єкта, мисленний експеримент з ідеалізованими об’єктами; формалізація – тимчасове абстрагування від змісту предмету і зосередження уваги на його формі; моделювання - метод, що ґрунтується на перенесенні знань, отриманих при аналізі певного об’єкта (моделі), на інший об’єкт, менш вивчений, тобто - на перенесенні знань, отриманих при вивченні штучної (фізичної чи знакової) моделі об’єкту - на сам об’єкт (оригінал); метод побудови гіпотез - формування припущень для пояснення певних фактів.

Важливим методом побудови теорії, особливо для наук, які вивчають системи, що розвиваються, є поєднання історичного та логічного. Історичний метод дослідження, котрий відображає реальну історію об’єкта у його конкретному розмаїтті, виявляє найбільш значимі факти і стадії розвитку, що дозволяє в підсумку створити теорію об’єкта, розкрити логіку і закономірності його еволюції. В самому принципі історизму закладена потреба і можливість переходу до логічного осмислення процесу, що вивчається. Тому логічний метод можна розглядати як той же історичний, лише звільнений від історичної форми і від випадковостей, тобто логічний метод є відображенням історичного процесу в абстрактній і теоретичній формі. Логічний метод розкриває історичне не в усій його багатоманітності, а з’ясовує напрямки, тенденції розвитку і функціонування історичного; в логічному дослідженні думка концентрується на суттєвому, необхідному, не відображаючи усіх зігзаг та флуктуацій, котрі неминучі для реального історичного процесу.

Завдання теоретичного пізнання полягає в тому, щоб дати цілісний образ досліджуваного явища. Будь-яке явище дійсності можна представити як конкретне переплетення всіляких зв’язків. Теоретичне дослідження виділяє ці зв’язки і відображає їх за допомогою певних наукових абстракцій. Але простий набір таких абстракцій не дає ще уявлення про природу явища, про процеси його функціонування і розвитку. Так, коли домарксівські економісти зафіксували окремі сторони і зв’язки, що характеризують капіталістичне виробництво, виділивши такі абстракції, як «товар», «вартість», «гроші» тощо, то тут ще не було цілісного уявлення про сутність капіталістичного виробництва і тенденції його розвитку. Для того щоб створити таке уявлення, необхідно було мисленно відтворити об’єкт в усій повноті і складності його зв’язків і відносин. Ця робота була здійснена К. Марксом, який виділив основні абстракції, що характеризують досліджуваний об’єкт, а потім, поступово розгортаючи їхній зміст, побудував цілісну систему понять, що розкриває не лише окремі зв’язки і сторони капіталістичного виробництва, але і конкретну взаємодію цих зв’язків.

Такий прийом дослідження називається методом сходження від абстрактного до конкретного. Застосовуючи його, дослідник спочатку знаходить головний зв’язок (відношення) досліджуваного об’єкта, а потім, крок за кроком прослідковуючи, як він видозмінюється в різних умовах, відкриває нові зв’язки, встановлює їхню взаємодію і таким шляхом відображає в усій повноті сутність досліджуваного об’єкта. Метод сходження від абстрактного до конкретного застосовується при побудові різних наукових теорій і може використовуватися як в суспільних, так і в природничих науках.

Формами становлення і розвитку наукового знання виступають факт, проблема, гіпотеза, теорія.

Факт (від лат. factum – зроблене, те, що відбулося) являє собою такий фрагмент дійсності, який встановлюється людиною і тому в науковій фіксації факту має місце сплав об’єктивного та суб’єктивного. Факт – результат раціональної обробки даних спостереження, їх витлумачення з позицій певних теоретичних положень. Факти відіграють велику роль у перевірці, підтвердженні чи спростуванні теорій. Відповідність фактам - одна з суттєвих вимог до наукової теорії. В розумінні природи факту в сучасній філософії науки виділяються дві основні тенденції: фактуалізм і теоретизм. Фактуалізм виходить з положення про незалежність і автономність фактів стосовно різних теорій. Теоретизм стверджує, що факти цілком залежать від теорії і при зміні теорій відбувається зміна всього фактуального базису науки. Необхідно підкреслити, що абсолютне протиставлення факту і теорії, з одного боку, а також цілковите розчинення фактів в теорії є крайнощами в рішенні проблеми співвідношення факту та теорії.

Проблема (у перекладі з грецьк. – перешкода, задача) – певне питання, що об’єктивно виникає в ході розвитку пізнання, відповідь на яке можна досягти за допомогою емпіричного та теоретичного дослідження. Весь прогрес людського пізнання полягає в постановці, уточненні та вирішенні проблем, переході від постановки певних проблем до їх вирішення, а потім до постановки нових проблем. Виявлення та постановка проблеми розкриває неповноту попередніх знань і тим самим є необхідним моментом переходу до нового знання.

Гіпотеза (грець. припущення) – науково обґрунтоване припущення щодо причини певного явища. Наукова гіпотеза завжди висувається в контексті розвитку науки для рішення якоїсь конкретної проблеми з метою пояснення нових експериментальних даних або усунення протиріч теорії з негативними наслідками експериментів. В процесі перевірки гіпотези та практичного підтвердження її наслідків, які описують та пояснюють раніше невідомі факти дійсності, виявляється зв’язок гіпотези з науковою теорією. Розвиток наукових теорій завжди відбувається за допомогою гіпотез, оскільки усяке нове знання носить спочатку гіпотетичний характер. Гіпотези виникають в процесі розвитку науки і перетворюються в достовірні положення наукових теорій, коли практика виявляє та підтверджує такі результати.

Теорія представляє собою форму системного знання, яке відноситься до певної області дійсності або до деяких її аспектів. Вона являє собою найбільш строгу і перевірену частину наукових знань. Мета наукової теорії – осмислити вже відомі результати і визначити шляхи досягнення нового знання, прогнозувати нові явища. Вона досягає цього інтелектуальними інструментами: поняттями, гіпотезами, математичним апаратом тощо. Теорія тісно пов’язана з фактами і гіпотезами. Від наукових фактів вона відрізняється строгою логічною організацією і об’єктивним змістом. Розвинута наукова теорія являє собою систему взаємомопов’язаних законів, дає можливість зрозуміти об’єкт пізнання в його внутрішньому зв’язку і цілісності як систему, виконує такі найважливіші функції як пояснення і передбачення.

 

План семінарського заняття

1.Філософське вчення про пізнання. Проблема пізнаваності світу.

2.Структура і сутність пізнавального процесу. Об’єкт і суб’єкт пізнання.

3.Єдність чуттєвого та раціонального рівнів пізнання.

4.Специфіка наукового пізнання, основні відмітні ознаки науки.

5.Проблема істини в філософії. Співвідношення абсолютної та відносної істини.

6.Рівні, форми та методи наукового пізнання.

 

Проблемно-пошукові завдання

1.Проаналізуйте, як в ході історичного розвитку різними філософами вирішувалась проблема пізнаваності світу.

2.Ознайомившись з роботою Ф.Енгельса “Людвіг Фейєрбах і кінець німецької класичної філософії”, розкрити сутність другої сторони основного питання філософії.

3.Співставте аргументи представників емпіризму та раціоналізму.

4.Співставити основні концепції істини в сучасній філософії.

5.Проаналізуйте, чим обумовлена вимога конкретності істини і в чому полягає її суть.

6.Дайте аналіз аргументації І.Канта щодо неможливості пізнання речей як вони існують самі по собі.

7.Наведіть аргументацію на користь тези про пізнаваність світу.

8.Наведіть аргументи до тези, що шлях до істини в науці завжди супроводжується помилками.

9. Проаналізуйте співвідношення абсолютного та відносного в людському знанні.

10.Проаналізуйте специфіку та роль чуттєвого пізнання і його форми.

11.Проаналізуйте специфіку та роль раціонального пізнання і його форми.

 





Последнее изменение этой страницы: 2016-12-12; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.232.146.10 (0.011 с.)