Соціалізація особистості: етапи, механізми, форми

Формування особистості здійснюється в ході соціалізації, яка являє собою процес засвоєння індивідом соціального досвіду, норм, цінностей, зразків поведінки, знань, мови, властивих тому суспільству, у яке даний індивід інтегрується. Соціалізація здійснюється як у ході цілеспрямованого впливу на людину (наприклад, у ході виховання), так і під впливом широкого кола соціальних факторів, що стихійно впливають на неї. Вона продовжується все життя, але при цьому в ній виділяють такі важливі етапи як раннє дитинство, період навчання, період активної участі в трудовій діяльності та післятрудовий період. На кожнім з етапів провідну роль грають відповідні соціальні інститути: родина, дошкільні установи, школа й інші навчальні заклади, трудові колективи, засоби масової інформації тощо.

Говорячи про вплив соціального середовища на людину, необхідно враховувати його багатошаровість: мегасередовище – величезний культурний світ навколо нас, духовна, соціально-психологічна атмосфера епохи; макросередовище – велике суспільство, країна, до якої ми належимо за народженням, вихованням і місцем проживання; мікросередовище – наше безпосереднє соціальне оточення (родина, первинний колектив, друзі, знайомі).

Найважливіші моментами процесу соціалізації виступають: соціальна адаптація; ідентифікація; інтеріорізація. Соціальна адаптація являє собою процес пристосування індивіда до умов соціального середовища, у ході якого він приймає, засвоює його норми і цінності, ролі. Ідентифікація - емоційно-пізнавальний процес ототожнення індивідом самого себе з групою - своєю родиною, віковою групою, нацією, певною людиною, що виступає для нього ідеалом і ін. Інтеріорізація – перетворення зовнішніх соціальних вимог (норм, цінностей) у внутрішні регулятори поведінки - совість, життєві установки, ціннісні орієнтації особистості.

Суб’єктивною стороною процесу соціалізації виступає розвитоксвідомостіі самосвідомості, зокрема, формування образу "Я" як відносно стійкої, усвідомленої система уявлень індивіда про самого себе (реального й ідеального), сполученої з оцінкою самого себе (самоповагою). Ще наприкінці ХІХ століття Джемсом була запропонована формула: самоповага прямо пропорційна особистому успіху і зворотно пропорційна рівню домагань, тобто ступінь самоповаги залежить від співвідношення рівнів успіху і домагань. Чим вище домагання, тим більшими повинні бути досягнення людини, щоб вона могла себе поважати. До цієї формули в останній час зроблено істотний додаток: успіхи і домагання людини визначаються нею через порівняння себе з іншими людьми. При цьому в якості “дзеркала”, “системи відліку” виступають, насамперед, ті з людей, що вважаються важливими, значимими. Спочатку це батьки, яких дитина не вибирає; з віком сфера спілкування розширюється, і людина прагне одержати схвалення і визнання нових і нових “значимих інших”, причому людина вже починає сама вибирати їх для себе. Група, у якій індивід присутній психологічно, чиї норми і цінності використовуються ним як еталони при виборі й оцінці своїх вчинків, називається референтною.

Слід зазначити, що при вирішальній ролі суспільства в становленні людини як особистості суттєве значення має також і її самоостійна духовна робота у створенні свого “Я”. Не випадково Кант вважав, що людина стає особистістю лише завдяки самопізнанню, котре дозволяє вільно підпорядкувати своє “Я” моральному закону, що відкриває можливість людині стати господарем самої себе. Лише на моральному підгрунті може утверджуватись особистісна незалежність індивіда, розвиватися його вміння керувати своєю діяльністю, вибудовувати своє життя осмислено і відповідально. Ці визначальні моральні засади особистості, без яких вона не існує, будуть детальніше розглянуті в розділі “Основи етичних знань”.

Буття кожної особистості характеризується відкритістю, що здійснюється шляхом постійного виходу за свої якісні межі. При цьому людина зустрічає споріднене їй буття - буття іншої людини. Це може бути зіткнення, але може бути і позитивне збагачення смислами, взаємне піднесення. Тобто людське буття здійснюється як співбуття, як комунікація; поняття “комунікації” стало центральним поняття соціальної філософії другої половини ХХ ст. Саме у співіснуванні, комунікації, солідарному співтоваристві реалізується людське "Я", особистість, виробля­ються людські цінності. Співбуття у всьому його обсязі багатомірне - це не тільки довіра й порозуміння, а й зовнішні контакти, сторонність, байдужість, покора й панування тощо.

Особистість включається у співбуття з іншими людьми як неповторне буття. Коли особистість “ така, як усі ”, вона не може включитися у співбуття. Потрібно вибудувати свій внутрішній світ, щоб “притягувати” й “випромінювати” до інших значущі смисли.

 

 

План семінарського заняття

1. Проблема людини – центральна проблема філософії. Основні історичні моделі людини.

2. Проблема співвідношення біологічного та соціального в людині.

3. Свідомість як фундаментальна властивість людини:

а) біологічні передумови виникнення свідомості та її суспільно-історичний характер;

б) структура свідомості та її функції.

4. Категорії: “людина”, “індивід”, “індивідуальність” “особистість”.

5. Структура особистості.

6. Соціалізація особистості: етапи, механізми, форми.

 

Проблемно-пошукові завдання

1. Якими чинниками, на Вашу думку, обумовлено розмаїття моделей людини в історії філософії? Аргументуйте свою відповідь.

2. Охарактеризувати образ людини в античній філософії.

3. Дайте характеристику моделі людини в середньовічній філософії.

4. Співставити образ людини в античній та середньовічній філософії.

5. Співставити середньовічну модель людини та образ людини в епоху Відродження.

6. Охарактеризуйте основні напрямки розробки проблеми людини в сучасній філософії.

7. Охарактеризувати проблему взаємодії біологічного та соціального в людині.

8. Розкрити співвідношення понять: “людина”, “індивід”, “індивідуальність”, “особистість”.

9. Проаналізуйте суперечливий характер свободи, спираючись на роботу Е.Фромма “Втеча від свободи”. Розкрийте психологічні механізми втечи від свободи.

10. Проаналізувати взаємозв’язок свободи та відповідальності особистості.

10. Поясність, що таке соціалізація особистості, які її етапи та механізми реалізації.

11. Дайте характеристику основних структурних елементів свідомості.

12. Поясність ті функції свідомості, які Ви вважаєте найважливішими.

13. Проаналізуйте зв’язок психічної діяльності з її матеріальним субстратом – мозком.

14. Викладіть свої міркування щодо проблеми створення штучного інтелекту.

15. Проаналізувати суспільно-історичну зумовленість людської свідомості.

16. Охарактеризувати зв’язок свідомості з мовою.