Поняття «людина», «індивід», «індивідуальність», «особистість». Структура особистості

Важливим аспектом філософського аналізу проблеми людини є розгляд її буття як особистості, яка є кінцевим результатом розвитку біологічного і соціального начал в ній. Щоб виявити зміст цього поняття, слід також розкрити зміст співвідносних понять: «людина», «індивід», «індивідуальність».

Поняття «людина» фіксує загальні властивості представників людського роду, який є вищим ступенем у розвитку усіх живих істот на нашій планеті. Коли ми говоримо про людину, то ми співвідносимо її зі світом тварин і фіксуємо в ній ті риси, що відділяють її від них: розумність, здатність до праці тощо.

Під індивідом (лат. – неподільний) мається на увазі окремо взятий, одиничний представник біологічного виду “Homo sapiens”, людського роду.

Поняття “ індивідуальність ” розкриває індивіда в його неповторній здатності бути самим собою, виражає своєрідність, оригінальність, що притаманні окремому людському індивіду. Індивідуальність кожної окремої людини є, насамперед, факт біологічний, обумовлений неоднаковістю генотипів, спадкових задатків і їхньої комбінації. Інший чинник розмаїття людей – це своєрідність індивідуального життєвого досвіду, особливості виховання, соціального середовища. Життя кожної людини – неповторна історія пізнання і досвіду. Генріх Гейне зазначав: “Хіба життя окремої людини не настільки ж цінне, як і життя цілого покоління? Адже кожна окрема людина – це цілий світ, що народжується і вмирає разом з нею, під кожним надгробним каменем – історія цілого світу». Визнання нескінченного різноманіття роду людського, а, отже - здібностей та дарувань, якими можуть володіти люди, є одним з основних принципів гуманізму. Порочною є формула: немає людей, котрих не можна замінити. При цьому слід мати на увазі, що в різних культурах по-різному став­ляться до індивідуальної неповторності людини. Вона - одна з вищих цінностей європейської культури, але у традиційних суспільствах ще й досі оригінальність і своєрідність не заохочу­ються.

Поняття “ особистість” акцентує увагу на соціально - значимих рисах людського індивіда, воно фіксує індивідуальну людину як суб’єкта суспільного життя, спілкування та діяльності, носія здібностей, потреб, інтересів, прагнень, вчинків. Іншими словами особистість – це людський індивід в аспекті його соціальних якостей і властивостей, що формуються в процесі історично-конкретних видів діяльності і суспільних відносин і реалізуються в соціальних зв’язках, інститутах, культурі, тобто – у громадському житті. При цьому слід також мати на увазі, що поняття особистість вживається у двох різних смислах. В широкому плані особистістю є всяка людина, що включена у суспільні відносини. У вузькому сенсі під особистістю мають на увазі людину як вільного і відповідального суб’єкта свідомої вольової діяльності. Тут на перший план висуваються такі риси людини як цілеспрямованість, свідоме вольове начало, здатність усвідомлювати мотиви своєї поведінки, підпорядковувати їх єдиній життєвій стратегії. Особистість у цьому сенсі – це «Я», центр самосвідомості, регулятивно-духовних процесів індивіда, джерело волі, суб’єкт свідомого вільного вибору. Іншими словами, при цьому мається на увазі автономність індивіда, його здатність до самовизначення, здатність бути господарем самому собі.

Особистість укорінена в тілі, як матеріальному носії особистісного начала, в конкретній тілесній організації. Це фізична сторона особистості. Соціальна особистість полягає в спілкуванні людей. Визнання в нас особистості з боку інших людей робить із нас суспільну особистість. Разом з соціальною особистістю одночасно формується і духовна особистість як своєрідний стрижень, на якому тримається все, в тому числі - ядро нашого “Я”. До поняття особистості входить і психологічне обличчя людини, її почуття та емоції.

Особистість має багато соціально-значимих якостей, що утворюють динамічну і в той же час відносно стійку систему. Вона характеризується рядом наступних найважливіших властивостей:

- спрямованістю - стійкою системою мотивів діяльності - інтересами, схильностями, переконаннями, ідеалами, ціннісними орієнтаціями; це основа структури особистості, її змістовна сторона, що поєднує різні властивості в єдність;

- характером - сукупністю стійких індивідуальних особливостей особистості, що складаються і виявляються в діяльності і спілкуванні, а також в залежності від темпераменту і задатків, обумовлюючи типові для особистості способи поведінки; характер виявляється у ставленні людини до оточення, до інших людей (тактовність - брутальність тощо), до справи - відповідальність, сумлінність, працьовитість чи лінощі, до самої собі - скромність чи самозакоханість, гордість чи приниженість;

- волею - здатністю людини до самодетермінації і саморегуляції своєї діяльності і різних психічних процесів, що виявляється в таких якостях як наполегливість, рішучість, витримка, сміливість; вольова регуляція формується, розвивається під впливом соціального середовища, а потім - самоконтролю особистості;

- когнітивною сферою - знаннями й уміннями;

- інтелектом - відносно стійкою структурою розумових здібностей людини, що виражається в стилі і стратегії рішення проблем, особливостях протікання розумових операцій, що формуються значною мірою в умовах спілкування і діяльності на основі природних задатків;

- темпераментом - характеристикою індивіда з боку його динамічних особливостей (інтенсивності, швидкості, темпу, ритму психічних станів і процесів): сангвініки - сильний, урівноважений, рухливий тип нервової системи; флегматики - сильний, урівноважений, інертний; холерики - сильний, неврівноважений; меланхоліки – слабкий; темперамент відносно незмінний і відображає стиль почуттів, розумових та вольових поривань тощо;

- здібностями - індивідуально-психологічними особливостями особистості, які є умовою успішного виконання тієї чи іншої продуктивної діяльності, формування яких відбувається на основі задатків; рівень і ступінь розвитку здібностей виражають поняття таланту і геніальності;

- самосвідомістю - ступінню усвідомленості своїх стосунків з дійсністю, глибинними смисловими структурами, образом "Я", що не виключає неусвідомленої психічної регуляції важливих сторін активності.