ТОП 10:

За редакцією М.Ф.Шмиголя та О.В.Сулима



О С Н О В И

Ф і л о с о ф і Ї

 

НАВЧАЛЬНИЙ ПОСІБНИК

 

План семінарського заняття

1. Поняття світогляду, його структура та основні історичні типи.

2. Культурно-історичні передумови зародження філософії. Специфіка філософії як форми світогляду.

3. Структура та основні проблеми філософії.

4. Місце філософії в системі культури. Функції філософського знання.

Проблемно-пошукові завдання

1. Дайте характеристику основних структурних елементів світогляду.

2. Співставити основні історичні форми світогляду.

3. Проаналізуйте основні передумови виникнення філософії.

4. Проаналізуйте співвідношення філософії та науки, визначте, що є спільного та відмінного між ними.

5. За роботою М.Бердяєва “Смисл творчості” проаналізуйте корінні відмінності між філософією та наукою.

6. Поясніть, що означає “вічність” філософських проблем і як це пов’язана з розвитком філософії.

7. Використовуючи роботи А.Л.Сенеки, Р.Декарта, І.Канта, К.Маркса, проаналізувати різні погляди на призначення філософії.

8. Які питання, на думку Б.Рассела, носять суто філософський характер? Які ще проблеми, на Вашу думку, відносяться до сфери філософії?

9. Проаналізуйте, спираючись на роботу Ф.Енгельса, сутність основного питання філософії та його дві сторони.

10. Проаналізуйте та порівняйте точку зору І.Канта та Ф.Енгельса з приводу сутності основного питання філософії.

11. Дайте аналіз вислову К.Маркса: «Усяка істинна філософія є духовна квінтесенція свого часу ... вона являє собою живу душу культури».

12. Проаналізуйте, чому в періоди суспільної нестабільності на перший план висувається саме така функція філософії як функція інтелектуальної терапії.

 

Проблемно-пошукові завдання

1. Розкрийте основні риси філософствування давніх греків (за роботою Кессиди Ф.Х. “К проблеме греческого чуда”).

2. Проаналізуйте соціокультурні умови, що сприяли формуванню унікальних особливостей давньогрецького мислення (за роботою Вернана Ж.-П. „ Духовный мир полиса”).

3. Співставте погляди різних шкіл ранньогрецької філософії на першооснову світу.

4. Проаналізувати, чому філософію Сократа характеризують як “етичний раціоналізм”.

5. Проаналізуйте вчення Платона про пізнання і його зв’язок з його вченням про ідеї та про людину.

6. Окреслити особливості діалектичного мислення давніх греків, спираючись на роботу Ф.Енгельса “Старое предисловие к Анти-Дюрингу”.

7. Поясність, чому К. Маркс назвав Аристотеля «...першим енциклопедичним розумом серед греків».

8. Розкрийте причини того, що в елліністичний період на перший план в філософії виходять проблеми етики.

9. Охарактеризуйте, в чому схожість і відмінність шляхів досягнення щастя з позицій епікуреїзму та стоїцизму.

10. Проінтерпретуйте висловлювання Ф.Енгельса:“В многообразных формах греческой философии уже имеются в зародыше, в процессе возникновения, почти все позднейшие типы мировоззрений” (робота Ф.Энгельса. Старое предисловие к Анти-Дюрингу. О диалектике).

11. Охарактеризуйте основні положення евдемоністичної етики Демокрита.

12. На питання, звідки він, Діоген відповідав: “Я – громадянин світу”. Як Ви вважаєте, чи актуальна його позиція в наш час?

13. Дати характеристику етичним поглядам Епікура (за роботою Эпикура «Эпикур приветствует Менекея»).

14. Проаналізуйте основні положення етики стоїків (за роботами А.Л. Сенеки “О счастливой жизни” та Эпиктета «В чем наше благо»).

 

План семінарського заняття

1.Особливості, основні проблеми та персоналії середньовічної християнської філософії.

2.Філософські погляди Августина Блаженного.

3.Філософія історії Августина.

4.Проблема співвідношення віри та розуму в добу Середньовіччя.

5.Формування “внутрішньої людини” в епоху Середньовіччя.

6.Сутність середньовічного номіналізму та реалізму.

7.Філософські погляди Т.Аквінського.

8.Етичні погляди європейського Середньовіччя.

9.Антропоцентричний характер філософської думки Відродження.

10.Сутність і провідні ідеї ренесансного гуманізму.

11.Образ людини в гуманістичній філософії Відродження.

12.Проаналізуйте думку мислителя Піко делла Мірандоли, що людина - творець самої себе, що її доля - наслідок її вільної активності.

13.Натурфілософія епохи Відродження: М.Кузанський, М.Копернік.

14.Проаналізуйте, чим відрізняється уява про людину в епоху Відродження від традиційних уявлень Середньовіччя.

15.Етичні погляди епохи Відродження.

16.Порівняльна характеристика середньовічного та ренесансного світогляду.

 

Проблемно-пошукові завдання

1.Співставте ціннісно-світоглядні орієнтації людини епохи Античності та Середньовіччя.

2.Охарактеризувати сутність суперечки номіналістів та реалістів.

3.Дати пояснення, як і чому змінився статус філософії в епоху Середньовіччя у порівнянні з Античністю.

4.Проаналізуйте, які основні світоглядні ідеї формуються в епоху Середньовіччя.

5.Дайте характеристику раціональних доказів буття Бога, що їх навів Тома Аквінський.

6.Дати аналіз поглядів Т.Аквінського щодо співвідношення розуму та віри (за роботами “Сумма теологии” та “Сумма против язычников»).

7.Які з біблейських принципів Ви вважаєте більш прийнятними для себе:

- “Люби ближнього твого і ненавидь ворога твого” (Старий Заповіт) чи “Любіть ворогів ваших, благословляйте тих, хто вас проклинає, благотворіть тих, хто вас ненавидить” (Новий Заповіт);

- “Око за око, зуб за зуб” (Старий Заповіт) чи “Не протився злому. Але хто вдарить тебе в праву щоку твою, поверни до нього і другу” (Новий Заповіт).

8.Назвіть основні категорії християнської етики і проаналізуйте, чим була обумовлена їх поява в епоху Середньовіччя.

9.Проаналізуйте, чим відрізняється уява про людину в епоху Відродження від традиційних уявлень Середньовіччя.

10.Проаналізувати, які античні погляди на людину відроджує ренесансний гуманізм.

11.Прокоментуйте погляди Піко делла Мірандоли про місце і призначення людини, використовуючи роботу “Речь о достоинстве человека”.

12.Проаналізуйте, які нові моральні орієнтири висунуті італійськими гуманістами у порівнянні з середньовічною філософією.

13.Поясність смисл висловлювання М.Монтеня: “Кожному живеться добре чи погано в залежності від того, що він сам з цього приводу думає”.

14.Задоволеним є не той, кого інші вважають задоволеним, а той, хто сам про себе так думає”. Чи згодні Ви з ідеєю, що міститься в цьому висловлюванні? Обґрунтуйте свою думку.

15.Проаналізувати, як співвідноситься мораль і політика у вченні Макіавеллі.

16.Проаналізуйте, використовуючи роботу М.Вебера “Протестантська етика і дух капіталізму”, як етика протестантизму сприяла становленню капіталістичних відносин.

 

План семінарського заняття

1.Проблема методу наукового дослідження в філософії ХVІІ ст.

2.Філософське вчення Ф.Бекона та його обґрунтування емпіризму. Вчення Ф.Бекона про примари розуму.

3.Раціоналізм Р.Декарта та його принцип сумніву.

4.Просвітництво, його основні ідеї та видатні представники.

5.Основні філософські ідеї І.Канта.

6.Філософська система і діалектика Г.Гегеля.

7.Антропологічний матеріалізм Л.Фейєрбаха.

8.Основні ідеї марксистської філософії:

а) вчення про людину, її відчуження і перспективи його подолання;

б) матеріалістична трактовка суспільного життя.

Проблемно-пошукові завдання

1. Охарактеризуйте чинники, що визначили провідну роль гносеологічної проблематики в філософії Нового часу.

2. Охарактеризуйте розуміння місця науки в житті суспільства, виражене гаслом Ф.Бекона: „Знання – сила”.

3. Дайте характеристику примар, що заважають, згідно Ф.Бекону, оволодінню істиною (за роботою “Новий Органон”). Як Ви вважаєте, чи зберігає актуальність це вчення Ф.Бекона в сучасну епоху?

4. Дайте характеристику методологічної позиції Р.Декарта, вираженої у вислові: „Я мислю, отже, існую”.

5. Порівняйте основні методологічні ідеї Ф.Бекона і Р.Декарта та їх роль в розробці ідейних засад новоєвропейської науки.

6. Розкрийте зміст етичної концепції „розумного егоїзму” та висловіть своє ставлення до неї. Як Ви вважаєте, чи може принцип “розумного егоїзму” слугувати надійним моральним орієнтиром в житті?

7. Сформулюйте своє ставлення до поглядів Ж.-Ж.Руссо про суперечливий характер розвитку цивілізації.

8. Проаналізувати основні поняття кантівської теорії пізнання.

9. Прокоментуйте твердження І.Канта, що є дві основоположні цінності - “зоряне небо наді мною і моральний закон у мені”.

10. Розкрийте смисл кантівської етики обов’язку і її гуманістичний характер.

11. Дати характеристику основним етапам самопізнання Абсолютної ідеї в філософії Гегеля.

12. Розкрити сутність протиріччя між системою та методом у філософії Гегеля (за роботою: Энгельс Ф. Анти-Дюринг. Введение).

13. Охарактеризувати внесок Г.Гегеля в розвиток європейської філософської думки.

14. Дати характеристику матеріалістичних поглядів Л.Фейєрбаха.

15. Проаналізувати, як критика Л.Фейєрбахом релігії пов’язана з його антропологічним матеріалізмом.

16. Охарактеризуйте соціально-економічні, природничо-наукові і теоретичні передумови виникнення філософії марксизму.

17. Визначити, які філософські ідеї Г.Гегеля та Л.Фейєрбаха вплинули на формування марксистської філософії.

18. Визначте основні категорії, що виражають сутність матеріалістичного розуміння історії (за роботою К.Маркса “К критике политической экономии. Предисловие.)

19. Охарактеризувати корінну відмінність діалектичного методу Г.Гегеля та К.Маркса (за роботами: К. Маркс «Капитал. Предисловие ко второму изданию»; Ф.Энгельс. “Старое предисловие к Анти-Дюрингу”).

20. Проаналізувати, в чому, за К.Марсом, полягає сутність відчуження людини (за роботою К.Маркса “Экономическо-философские рукописи 1844 г.»).

 

План семінарського заняття

1. Загальна характеристика основних етапів розвитку філософської думки в Україні.

2. Розвиток філософії у Києво-Могилянській Академії.

3. Григорій Сковорода: його життя та філософські погляди.

4. Внесок П. Юркевича в розвиток української філософської думки.

5. Філософські погляди представників української революційної демократії.

6. Філософські погляди Д.Чижевського.

 

Проблемно-пошукові завдання

1.Проаналізуйте основні етапи історико-філософського процесу в Україні.

2.Охарактеризуйте особливості розвитку філософії в Києво-Могилянській Академії.

3.Розкрийте сутність вчення Г. Сковороди про “дві натури” та “три світи” (роботи: “Диалог: имя ему - потоп Змиин”; “Начальная дверь к христианскому добронравию”);

4.Проаналізуйте, як вчення Сковороди про „сродну працю” пов’язане з пошуками людиною щастя. Чи згодні Ви з поглядами українського філософа?

5.Часто підкреслюють: “Сковорода – це український Сократ”. Зробіть порівняльну характеристику поглядів цих двох мислителів: що у них було спільного, а що – відмінного.

6.Як Ви вважаєте, чому Сковорода заповідав написати після його смерті таку епітафію: „Світ ловив мене, але не спіймав”?

7.Проаналізувати, яке місце відводиться серцю в філософській концепції П.Юркевича.

8.Охарактеризуйте, як філософські погляди знайшли відображення в літературній спадщині Т.Шевченка та Л.Українки.

9.Розкрийте погляди Д.Чижевського на психологічні риси українського народу.

10.Порівняти погляди на оцінку ролі розуму в поведінці людини в західноєвропейській та українській філософській традиції. Якими чинниками, на Вашу думку, обумовлені ці розбіжності?

 

План семінарського заняття

1. Філософія неопозитивізму і постпозитивізму.

2. Прагматизм: концепція істини.

3. Герменевтика.

4. Філософія життя: основні представники та ідеї.

5. Філософські проблеми психоаналізу: фрейдизм і неофрейдизм.

6. Філософія екзистенціалізму: вихідні принципи та категорії.

7. Соціально-критичний напрямок у філософії ХХ століття: концепція гуманістичного психоаналізу Е.Фромма.

8. Постмодернізм.

 

Проблемно-пошукові завдання

1. Проаналізуйте, в чому полягає відмінність між аналітичним і антропологічним напрямками в сучасній філософії.

2. Обґрунтуйте, в чому проявляється песимістичний характер вчення А.Шопенгауера.

3. Проаналізувати, які ідеї А.Шопенгауера були розвинуті в філософії Ф.Ніцше.

4. Охарактеризувати етичні погляди Ф.Ніцше, його ставлення до традиційної моралі.

5. Проаналізувати вчення Ф.Ніцше про „надлюдину”.

6. Проаналізуйте, які питання соціальної філософії були розглянуті Е.Фроммом.

7. Дайте характеристику запропонованої Е.Фроммом класифікації екзистенціальних потреб людини. Яку з потреб Ви вважаєте для себе найважливішою?

8. Розкрийте сутність вчення Е.Фромма про типи соціального характеру.

9. Проаналізувати основні проблеми, що складають предмет дослідження філософії екзистенціалізму.

10. Розкрити зміст основних категорій філософії екзистенціалізму.

11. Поясність, як Ви розумієте тезу екзистенціалізму про людину як „проект”.

13. Розкрити проблему співвідношення свободи і відповідальності (за роботою Ж.-П.Сартра “Экзистенциализм – это гуманизм”).

14. Як Ви вважаєте, чи є екзистенціальна філософія гуманістичною?

15. Сформулюйте Ваше ставлення до висловів: „свобода є усвідомлена необхідність” (Б.Спіноза) та „людина, народжена свободною, приречена на свободу” (Ж.-П.Сартр).

 

План семінарського заняття

1. Філософський зміст проблеми буття.

2. Принципи діалектичного осмислення буття.

3. Категорії як загальні форми відображення буття, його пізнання і перетворення: одиничне – особливе – загальне; зміст - форма; система – елемент – структура; сутність - явище; причина – наслідок; необхідність – випадковість; можливість – дійсність.

4. Основні закони діалектики: закон єдності і боротьби суперечностей; закон переходу кількісних змін в якісні; закон заперечення заперечення.

 

Проблемно-пошукові завдання

1. Проаналізуйте зміст категорії „буття”.

2. Проаналізуйте особливості основних форм буття.

3. Розкрийте, як в філософії екзистенціалізму розглядається проблема буття.

4. Дайте характеристику основних принципів процесу розвитку.

5. Проаналізувати, як співвідносяться поняття „рух” та „розвиток”.

6. Співставити вчення про категорії у Аристотеля, Канта та Гегеля.

7. Розкрити зміст і методологічне значення категорій: одиничне – загальне – особливе.

8. Проаналізувати співвідношення категорій “сутність” та “явище” та розкрити їх методологічне значення в процесі пізнання.

9. Поясність, чому явище за своїм змістом є багатше від сутності, аргументуючи свою точку зору відповідними прикладами.

10. Як Ви розумієте вислів К.Маркса: “Якби форма прояву і сутність речей безпосередньо співпадали, то усяка наука була б зайвою”?

11. Показати, в чому проявляється діалектика змісту і форми. Проаналізувати, в чому проявляється відносна самостійність форми.

12. Охарактеризувати сутність системного аналізу та його роль в сучасному науковому пізнанні.

13. Дайте характеристику категорій “причина” та “наслідок” як співвідносних категорій.

14. Проаналізувати різні підходи до розуміння причинно-наслідкових зв’язків в історії філософської думки.

15. Дати класифікацію різних видів причин.

16. Розкрити зміст категорії “необхідність”, проаналізувавши різні підходи до її розуміння в історії філософії.

17. Розкрити зміст категорії “випадковість” та пояснити, яка роль відводиться випадковості в синергетичному розумінні розвитку.

18. Проаналізувати різницю між динамічними та статистичними закономірностями.

19. Розкрити зміст категорії “можливість” і охарактиризувати різні види можливостей.

20. Проаналізувати діалектичний зв’язок категорій “можливість” та “дійсність”.

21. Охарактеризуйте зміст основних законів діалектичного розвитку буття.

22. Проаналізуйте зміст категорій, що розкривають дію закону єдності і боротьби протилежностей.

23. Охарактеризувати категорії, що розкривають зміст закону переходу кількісних змін в якісні.

24. Охарактеризувати категорії, що розкривають зміст єдності і боротьби протилежностей.

25. Охарактеризувати категорії, що розкривають зміст закону заперечення заперечення.

26. В чому полягає принципова відмінність діалектичного заперечення від метафізичного.

27. Визначити, які сторони процесу розвитку розкриває кожний із законів діалектики.

 

Пізнавальної діяльності

Зміст теми: 1.Сутність пізнавального процесу та проблема пізнаваності світу. 2. Єдність чуттєвого та раціонального моментів пізнання. 3. Філософська теорія істини. Діалектика абсолютної та відносної істини. 4. Наукове пізнання: рівні, форми, методи.

Сутність пізнавального процесу та проблема пізнаваності світу

Проблема пізнання є однією із найважливіших в історії філософії, її вирішення знаходиться в тісному зв’язку з проблемою свідомості, духовного світу людини. Однією з основних функцій свідомості є пізнання людиною навколишнього світу і самої себе. Пізнання є природною потребою людини, одним з головних вимірів людського буття. Людина не може жити, не пізнаючи світ і саму себе. Пізнання – це процес цілеспрямованого, активного відображення дійсності у свідомості людини, обумовлений суспільно-історичною практикою людства.

Пошуки способів обґрунтування знання, критеріїв його достовірності, істинності здавна були основним напрямком філософських досліджень, тому теорія пізнання розвивалась разом з усією філософією на протязі її всесвітньої історії. Людині завжди було важливо знати, якими є її пізнавальні можливості: чи здатна вона виробити адекватне знання, яке дозволяє їй жити і діяти в реальному світі? Чи існують межі пізнавальної діяльності? Що є істина, як відокремити істинне від хибного? Умови, механізми, принципи і форми пізнавальної діяльності людини досліджує гносеологія. Цей розділ філософії, маючи на увазі дослідження лише наукового знання, також іменують "епістемологія" (давньогрець. "епістема" - знання, наука; "логос" - вчення).

Корінне питання гносеології: чи пізнаваний світ в принципі і, якщо так, то як можливе таке пізнання? Такі питання були поставлені ще за часів античних філософів. Для мислителів того часу основною проблемою було співвідношення істини та хибності. Так, як вже відомо, Софісти, поставили під сумнів можливість пізнання істини, заклавши ідею скептицизму. Будь-яка думка, вважали вони, відносна і завжди залежить від людини та обставин, тобто носить суб’єктивний характер. Значно пізніше, в епоху Нового часу, одним з найбільш відомих прихильників скептичної ідеї став Декарт, який запропонував процес пізнання починати з радикального сумніву. Він вважав, що поки ми не доведемо, що можемо хоча б щось знати з повною достовірністю, ми не можемо стверджувати, що в світі щось дійсно існує, а не є лише ілюзією чи продуктом нашої фантазії. Звісно, сам Декарт не був скептиком і вважав, що він знайшов такі абсолютно достовірні елементи знання, спираючись на які можна йти шляхом пізнання. Пізніше Д.Юм стверджував, що ми не тільки не знаємо, які речі сам по собі, а навіть не знаємо, існують вони реально чи ні, тобто він не тільки сумнівався в можливості пізнання світу, але й мав сумніви відносно об’єктивної реальності світу. Таким чином, за Юмом, ми маємо справу не з реально існуючим світом, а тільки з нашими відчуттями; все наукове пізнання, усі закони природи є порядок, до якого звикають люди.

Універсальний скептицизм називають агностицизмом, найвідомішим представником якого був І.Кант. Він вважав, що люди володіють певними знаннями, але останні переплетені з тим, що тільки здається знанням. Кант називає ці помилкові претензії на істинність “сновидінням розуму” та “сновидіння почуттів”, або судженнями про те, що виходить за межі можливостей людського знання. Основна проблема, яка підводить до агностицизму, зводиться до того, що предмет в процесі його пізнання неминуче переломлюється крізь призму наших відчуттів та мислення. Тобто ми отримуємо про світ знання лише в тому вигляді, в якому світ являється нам в результаті такого переломлювання; а те, які ж предмети насправді, самі по собі - ми не знаємо і знати не можемо. Більш детально позиція Канта була розглянута в темі „Німецька класична філософія”.

Поруч з пізнавальним песимізмом, в історії філософії більш поширеним є оптимістичний підхід до проблеми пізнаваності світу. Всупереч скептикам та агностикам, оптимісти вважають, що з того, що світ безконечний та безначальний і з того, що ми підходимо до нього з нашими формулами, схемами, поняттями та категоріями, прагнучи пізнати реальність, зовсім не випливає, що його неможливо пізнати. Навпаки, досвід людства підтверджує, що наші знання про світ не такі вже і безнадійні.

Однак, хоча людство багато знає, його ж пізнання виявляє прірву невігластва. В світі існує так багато таємного, що змушує нас бути обережними в своїх судженнях. Таким чином, в гносеології найбільш доречною і плідною є критична позиція, що дозволяє уникнути як догматичних припущень, так і надмірної підозрілості скептиків та агностиків, які заперечують саму можливість для людини володіти знаннями. За словами Рабіндраната Тагора, розум людини подібний лампі: чим яскравіше світить, тим густіше тінь сумніву.

В ході пізнання має місце взаємодія об’єкту і суб’єкту, кінцева мета якого - отримання істинного знання про світ. Суб’єктом пізнання виступає людина, яка наділена свідомістю і є джерелом цілеспрямованої активності. Людина стає суб’єктом пізнання в тій мірі, в якій вона включена в соціальну діяльність по перетворенню світу. А це значить, щопізнання ніколи не здійснюється окремим ізольованим індивідом, а лише таким, котрий включений в колективну практичну діяльність. В якості суб’єкта можуть виступати як окремий індивід, так і колектив, наукове співтовариство, людство в цілому як універсальний суб’єкт пізнання.. Але завжди - і окремий індивід, і людство в цілому бачать світ «очима суспільства», своєї епохи, культури. Таким чином, суб’єкт пізнання історично розвивається, носить конкретно-історичний характер. Індивід стає суб’єктом пізнання не просто як біологічний організм, а тією мірою, в якій він оволодіває світом культури, перетворює досягнення людства у свої сили і здібності, тобто оволодіває мовою, логічними категоріями, накопиченим знанням.

Об’єкт – це фрагмент об’єктивної реальності, на який спрямована людська пізнавальна діяльність. При цьому поняття «об’єкт» і «об’єктивна реальність» не співпадають; так, електрон аж до кінця XIX ст. не був об’єктом пізнання, хоча, безперечно, він був фрагментом об’єктивної реальності. Результатом взаємодії суб’єкта й об’єкта є пізнавальний образ того, що пізнається. Образ цей суб’єктивний за формою та об’єктивний за змістом, джерелом. Об’єкт і суб’єкт пізнання співвідносні: чим більш розвинений суб’єкт, тим більша сфера об’єктивної реальності опиняється в його полі зору. Взаємодію суб’єкта і об’єкта слід розуміти як єдиний процес, де разом із зростанням меж та горизонтів людської активності зростає, стає складнішим і пред­метно насиченішим об’єктний обсяг її життєдіяльності.

Таким чином, в цілому пізнання постає в якості складової людського способу утвердження в світі, в якості найважливішого засобу розширення сфери людської свободи та її реалізації. Орієнтація в оточуючому світі може бути успішною лише за умови, що люди виробляють у собі здатність адекватно відтворювати образ цього світу.

В основі сучасної гносеології лежать такі фундаментальні принципи: об’єктивної реальності світу; відображення його у свідомості людини; пізнаваності об’єктивної реальності; практики як основи пізнання і критерію істини; розуміння пізнання як діалектичного процесу наближення суб’єкта до об’єкта, руху від незнання до знання, від неповного, неточного знання до знання повнішого і точнішого; конкретності істини та історизму.

 

План семінарського заняття

1.Філософське вчення про пізнання. Проблема пізнаваності світу.

2.Структура і сутність пізнавального процесу. Об’єкт і суб’єкт пізнання.

3.Єдність чуттєвого та раціонального рівнів пізнання.

4.Специфіка наукового пізнання, основні відмітні ознаки науки.

5.Проблема істини в філософії. Співвідношення абсолютної та відносної істини.

6.Рівні, форми та методи наукового пізнання.

 

Проблемно-пошукові завдання

1.Проаналізуйте, як в ході історичного розвитку різними філософами вирішувалась проблема пізнаваності світу.

2.Ознайомившись з роботою Ф.Енгельса “Людвіг Фейєрбах і кінець німецької класичної філософії”, розкрити сутність другої сторони основного питання філософії.

3.Співставте аргументи представників емпіризму та раціоналізму.

4.Співставити основні концепції істини в сучасній філософії.

5.Проаналізуйте, чим обумовлена вимога конкретності істини і в чому полягає її суть.

6.Дайте аналіз аргументації І.Канта щодо неможливості пізнання речей як вони існують самі по собі.

7.Наведіть аргументацію на користь тези про пізнаваність світу.

8.Наведіть аргументи до тези, що шлях до істини в науці завжди супроводжується помилками.

9. Проаналізуйте співвідношення абсолютного та відносного в людському знанні.

10.Проаналізуйте специфіку та роль чуттєвого пізнання і його форми.

11.Проаналізуйте специфіку та роль раціонального пізнання і його форми.

 

Правильного мислення

Вищою ступінню пізнавальної активності людини є мислення, яке, на відміну від безпосередніх способів відображення дійсності (відчуття, сприйняття, уявлення), осягає дійсність опосередковано та узагальнено. За допомогою мислення пізнаються такі сторони реального світу, котрі не можуть бути розкритими за допомогою тільки одних чуттєвих форм пізнання, (наприклад, усі закони науки являються результатом діяльності мислення). Знання про глибинні властивості природних явищ, про закони, яким вони підпорядковуються, носять вивідний характер, тобто отримані шляхом логічного міркування. Закони і форми правильного мислення вивчає логіка. Логіка систематизує правильні способи суджень, що дозволяють з істинних суджень-засновків завжди отримувати істинні судження-висновки. Знання законів формальної логіки є корисним в практиці мислення людини, незалежно від характеру її професії. Але особливо важливе значення вона має в науковій діяльності: вивчення логіки формує необхідне підґрунтя для плідних занять наукою.

 

Поняття як форма мислення

Поняттямназивається елементарна форма думки, що відображає окремі речі або групи схожих речей в їхніх істотних ознаках, а також ті чи інші властивості, відношення речей, явищ.

Так, поняття „Марс” відображає окремий предмет, а поняття „планета” – групу (клас) схожих за своїми характеристиками небесних тіл; поняття „твердість” відображає певні фізичні властивості предметів; поняття „рівність” відображає певні відношення між об’єктами.

Логічна структура поняття характеризується змістом і обсягом. Зміст поняття - це сукупність істотних ознак предмету, що мисляться в даному понятті, це смислова сторона поняття. Наприклад, в понятті „дерево” мисляться такі ознаки як „бути рослиною”, „мати крону, стовбур, корінь”. Обсяг поняття – це множина предметів, що мисляться в ньому. Так, обсяг поняття “будинок” охоплює всі будинки, оскільки вони мають загальні істотні ознаки. Зміст і обсяг поняття тісно пов’язані один з одним. Цей зв’язок виражається в законі зворотного відношення між обсягом і змістом поняття, згідно з яким збільшення змісту поняття веде до утворення поняття з меншим обсягом і навпаки. Так, збільшуючи зміст поняття “держава” шляхом додання нової ознаки - “сучасна”, ми переходимо до поняття “сучасна держава”, що має менший обсяг.

Поняття можуть бути в залежності від обсягу одиничними, загальними, нульовими; в залежності від характеру елементів, що утворюють обсяг - збірними -зміст яких не можна віднести до кожного окремого елементу сукупності, а лише до усієї сукупності елементів як цілого (сузір’я) та незбірними (розділовими) - в яких мисляться ознаки, що відносяться як до усього класу елементів, так і до кожного елементу класу (зірка).

Логічні відношення між поняттями. Якщо зміст понять має спільні ознаки, які вказують на спільність роду, то вони є порівнянними(акція і облігація), якщо ж у їх змісті нема спільних родових ознак (коло і суспільство), то вони є непорівнянними.

Порівнянні, у свою чергу, поняття поділяються на сумісні – обсяги якихповністю або частково співпадаютьі несумісні ­ - обсяги яких не співпадають ані повністю, ані частково.

Існують три види відношень сумісності: рівнозначності – коли в поняттях мислиться один і той же предмет („рівнокутний трикутник” і „рівносторонній трикутник”); перехрещення - колиобсяг одного перетинається з обсягом іншого(“юрист” і “викладач”); підпорядкування (субординації) - коли обсяг одного повністю входить в обсяг іншого як його частина (“суспільні відносини” і “відносини власності”).

Відношення між поняттями прийнято зображати за допомогою кіл Ейлера, де кожне коло позначає обсяг поняття, а кожна точка його поля - предмет, що входить в його обсяг.

Існує три види відношень несумісності: співпорядкування (координації) – коли поняття не перехрещуються, а підпорядковані одному й тому ж загальному поняттю; протилежності (контрарності) - коли одне поняття містить певні ознаки, а інше - ознаки, які не сумісні з ними.Між протилежними поняттями можливе третє: між поняттями “чорний” і “білий” (родове поняття - “колір) можливе поняття „сірий”; суперечності (контрадикторності) – коли одне поняття містить певні ознаки, а інше - ці ж ознаки виключає. При цьому обсяги двох суперечних понять охоплюють весь обсяг родового поняття. Третє тут неможливе („білий” і „небілий”).

Основними операціями з поняттями виступають: узагальнення - перехід від поняття з меншим обсягом до поняття з більшим обсягом, але „біднішим” змістом: “уряд України” - “уряд”; обмеження – перехідвід поняття з більшим обсягом до поняття з меншим обсягом, але „багатшим” змістом: „виробництво” - “товарне виробництво”; визначення – див. нижче; поділ – див. нижче.

Операції узагальнення і обмеження слід не плутати з уявним переходом від частини до цілого і виділенням частини з цілого.

Визначення (дефініція) - логічна операція, що розкриває зміст поняття. Наприклад: "Капітал - це вартість, авансована у виробництво з метою одержання додаткової вартості шляхом експлуатації робочої сили“. Визначення дає відповідь на питання, чим є даний предмет і відмежовує певний предмет від усіх інших. Визначення складається з: визначуваного – поняття, зміст якого потрібно розкрити, і визначуючого – поняття, яке розкриває зміст визначуваного.

Найпоширенішим (класичним) видом визначення є визначення через найближчий рід і видову відмінність. Символічний вираз такого визначення: А = Вс,де А - визначуване поняття, - визначуюче поняття (В - рід, с - видова відмінність).

Основними правилами визначення є: 1) правило співмірності - обсяг визначуваного поняття має бути рівним (не ширшим і не вужчим) від обсягу визначуючого: А = Вс;2) правило заборони кола чи тавтології; 3)правило ясності і зрозумілості - вказувати на такі ознаки, які не потребують додаткового визначення і не містити двозначності; 4)визначенняне повинно бути лише негативним.

Поділ понять ­- логічна операція, яка розкриває обсяг родового поняття через перелік його видів. Наприклад: “Угоди укладаються усно або в письмовій формі”. В структурі поділу розрізняються: ділене; члени поділу; підставу (основу) поділу - ознаку, за якою здійснюється поділ. Операція поділу лежить в основі класифікації.

Існує двавиди поділу: за видозміною ознаки: “Люди за статтю поділяються на чоловіків і жінок”;дихотомія (від гр. dicha і tome - перетин на дві частині) – поділ на два суперечних поняття: “Війни поділяються на справедливі і несправедливі”.

Правила поділу: 1) поділ повинен бутиспівмірним, відповідним,тобто сума обсягів членів поділу повинна бути рівною обсягу діленого поняття; 2) поділ повинен здійснюватисьлише за однією підставою; 3) члени поділу за обсягом повиннівиключати один одного; 4) поділ повинен бутибезперервним, послідовним,тобто в ході поділу родового поняття слід переходити до найближчих видів, не перестрибуючи через них; 5) підстава (основа) поділу повинна бутичітко визначеною, ясною.

Судження

Судження (висловлювання) - це форма мислення, яка стверджує або заперечує існування предметів, зв’язків між ними, наявність у предметів тих чи інших ознак, відношень. Наприклад: “Конституція - основний закон держави”. Важливою в пізнавальному плані рисою судження є те, що його можна оцінювати його як істинне або як хибне.

Логічна структура судження: суб’єкт (S)поняття про предмет судження; предикат (Р) – поняття, яке виражає те, що говориться про суб’єкт; зв’язка - думка про наявність або відсутність у предмета думки властивості, вираженої предикатом - вона виражається словами “є”, “не є”, “суть” тощо; кванторвказує чи відноситься ознака, виражена предикатом до усього обсягу суб’єкту, чи лише до його частини, виражається словами “усі”, “жодний”, “кожний”, “ні один”, “деякі”, “окремі”, “багато.”

Суб’єкт і предикат називаються термінами суджень. Схема судження виглядає так: S є (не є) Р

Як і поняття, судження невідривне від мовної оболонки, якою виступає речення, в основному – розповідні.

Судження бувають простими і складними. Простими називаються судження, що виражають зв’язок двох понять: “Йде дощ”. Складним називається судження, що складається з декількох простих: “Йде дощ, і на вулиці немає нікого”.

Прості судження поділяють на різні види за двома критеріями: за якістю – на стверджувальні (S суть P) та заперечні(S не суть P) іза кількістю – на одиничні, часткові (Деякі S є (не є) P) і загальні (Усі S є P, Жодний S не є P).

Об’єднана класифікація суджень за кількістю і за якістю включає чотири види суджень, які позначаються відповідними латинськими літерами: А - загальностверджувальні: Усі S суть P; Е - загальнозаперечні: Жодне S не є Р; І - частковостверджувальні: Деякі S суть Р; О - частковозаперечувальні:Деякі S не є Р.

Оскільки в судженні співвідносяться обсяги двох понять, то їх можна інтерпретувати за допомогою кіл Ейлера, що корисно для аналізу умовиводів.

Співвідношення м







Последнее изменение этой страницы: 2016-12-12; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 34.231.21.83 (0.027 с.)