Багатовимірність людського буття: співвідношення біологічного і соціального в людині

Багатомірність людини проявляється в біологічному, психічному та соціальному відношеннях. Біологічне в людині – це відносно самостійна підструктура, що глибоко пов’язана з еволюцією живої природи, має свою специфічну організацію. В людині біологічно обумовлені: тривалість життя та різні його етапи, тип нервової системи, природні потреби, статеві, вікові властивості, задатки щодо різних видів діяльності (музики, математики, малювання тощо), обдарованість; біологічно запрограмовані також певні видові ознаки раси, що є результатом пристосування до різних регіонів планети. Біологічно кожний людський індивід унікальний, має неповторний набір генів, що несе інформацію, яка передбачає існування властивих лише даній людині ознак. Психічне в людині містить внутрішній духовно-душевний світ, свідоме та позасвідоме, волю та переживання, мислення та пам’ять, характер та темперамент; сюди входять і індивідуальні властивості окремих психічних процесів, що стали властивостями особистості - індивідуальні прояви емоцій, відчуттів, сприйняття.

Однак, людина в першу чергу є суб’єктом суспільних відносин. Під соціальним в людині мається на увазі, перш за все, знання, уміння і звички, здатність її мислити і практично діяти, володіти мовою, дотримуватись певних норм поведінки і системи цінностей, соціогенні потреби. Хоча дитина з’являється на світ як людська істота, вона лише кандидат у людину. Її вводить у світ людей суспільство, яке регулює і наповнює поведінку індивіда соціальним змістом. Усе це набувається людиною в суспільстві через механізми соціалізації, тобто залучення людини до світу культури. Докладніше про це йтиметься в питанні “Особистість та суспільство”.

Співвідношення соціального та біологічного в людині складне і суперечливе. Основна проблема полягає у визначенні того, яке з начал домінує, визначає формування людини, її розвиток. Обмежений розгляд індивіда в тих чи інших рамках, перебільшення одного з моментів призводить до спрощеного тлумачення співвідношення біологічного і соціального в людині, на основі яких виникають різні версії панбіологізму або ж пансоціологізму, іншими словами, біологізаторські і соціологізаторські концепції людини.

Біологізаторські (натуралістичні) концепції абсолютизують роль біологічних начал в людині і принижують значення соціального (культурного). До таких концепцій відносяться: расизм, соціал-дарвінізм, соціобіологія. Новітні концепції соціал-біологізму і соціал-дарвінізму на альтернативно поставлене питання: “Гени чи соціум”? – провідне місце відводять генам. Іншу крайність являють собою соціологізаторські концепції, що принижують значення біологічних факторів в поведінці людини.

Але людину слід розглядати як єдність біологічного і соціального. Вона живе одночасно за законами двох світів: природного і культурного, проте основні якості людини: здатність практично діяти, свідомість, мова –все ж таки мають соціальне походження. Яскравим прикладом взаємодії біологічного і соціального є розвиток здібностей. Людина народжується, маючи певні задатки, але чи сформується на їх основі талант або геній, чи переростуть вони у здібності в певній сфері людської діяльності - це залежить від умов виховання, від соціального середовища.

У ХХ столітті біологічне начало в людині піддається сильному впливу з боку соціальних, технологічних і екологічних факторів. Цей вплив переважно негативний. В умовах сучасної високорозвиненої технічної цивілізації адаптивні можливості людського організму по цілому ряду параметрів близькі до вичерпання, що проявляється у так званих хворобах цивілізації - стресах, сердечно-судинних та психічних захворюваннях.