Перетренування: причини його виникнення і шляхи профілактики в роботі з юними спортсменами

Розпочнемо із висловлювання одного молодого хлопця, який, приступивши до занять атлетичною гімнастикою, хотів стати атлетом якомога швидше.

“Тренувався я фанатично. З самого початку по шість разів на тиждень. Коли припинилося збільшення результатів, включив в заняття біг. Але і тут перебрав, бігав багато і швидко. Все це призвело до поганого сну, став дражливим. Та на тривожні симптоми уваги не звертав. Сумний результат – вегетосудинна дистонія за гіпертонічним типом”[98].

І таких прикладів можна наводити дуже багато. Перевтома, перетренованість – реакція організму на надмірні навантаження, які справляють не тренуючий, а руйнуючий вплив. Перевтома підступна, бо здоровий організм спочатку може і не виявляти якихось болісних реакцій. Особливо небезпечна вона для дітей і підлітків, організм яких повинен витрачати багато енергії на забезпечення ростових процесів.

Коли перевтома повторюється, то це обов’язково, раніше чи пізніше, призведе до перетренованості. Таким чином, кожному спортивному педагогу, і особливо тому, що працює з юними спортсменами, треба добре знати, що таке перетренованість, які причини цього явища, як його діагностувати і які є засоби усунення наслідків перевантажень.

Отже, перетренованість – це патологічний стан, який характеризується зниженням спортивної працездатності і погіршенням нервово-психічного і фізичного статусу спортсмена.

Причин виникнення цього явища багато, але, узагальнюючи, їх можна звести до декількох, найбільш характерних:

1. Ігнорування або ж несерйозне ставлення до контролю за величиною навантажень і за реакцією організму на них.

2. Форсоване тренування і тренування з підвищеними навантаженнями.

Під форсованим тренуванням розуміють таке тренування, коли спортсмен тренувальне навантаження, розраховане на тривалий термін, виконує в більш короткий проміжок часу.

Тренування з підвищеними навантаженнями – це коли спортсмен застосовує не тільки великі навантаження, а й такі, які наближаються до його особистих рекордів, і робить спроби їх перевищити.

І перше, і друге закінчується добре лише тоді, коли спортсмени мають відмінну попередню підготовку.

3. Одноманітна, монотонна побудова тренувального процесу із великими сумарними навантаженнями без урахування попередньої підготовки спортсменів і їх індивідуальних особливостей.

4. Порушення ритму роботи, відпочинку, сну і харчування.

Названі порушення мають місце найчастіше, а тому ця причина є найбільш ймовірною у виникненні перетренованості.

5. Психічна і фізична травма. І перше, і друге потребує додаткових енерговитрат, що може порушити досягнуту рівновагу в перебігу нервових процесів і процесів обміну речовин в організмі і в результаті призвести до перетренованості.

6. Інтоксикація із вогнищ хронічної інфекції (хронічний тонзиліт, синусит, отит, холецистит, каріозні зуби і т.п.), тренування в хворобливому стані, перегрівання на сонці і т.д.

Перетренованість може мати місце в будь-якому періоді макроциклу. Але на початку макроциклу, в підготовчому періоді, вона виникає рідко. Ймовірність її розвитку поступово збільшується у міру підвищення тренованості, коли спортсмени наближаються до своїх особистих рекордів і перевищують їх, тобто коли вони знаходяться в спортивній формі.

Перетренованість виникає в результаті сукупності повторно виникаючої перевтоми. В основі її лежить перенапруження процесів збудження і гальмування чи їх рухливості в корі великих півкуль головного мозку.

З точки зору вчення Г. Сельє про стрес, в основі перетренованості може лежати виснаження кори надниркових залоз, що, окрім зниження спортивних результатів, може проявлятися і в зниженні опірності організму до шкідливих факторів зовнішнього середовища, зокрема до інфекційних захворювань.

Клінічна картина перетренованості у юних спортсменів така ж, як і в дорослих. Але одні і ті ж зміни, що виникли в процесі перетренованості, юним організмом переносяться значно важче.

За клінічними проявами розрізняють три стадії захворювання.

Перша стадія. Для неї характерне призупинення росту спортивних результатів або їх зниження. Скарг немає, або ж є скарги на порушення сну (погане засипання, часті прокидання).

Однією із об’єктивних ознак є розладнання найтонших рухових координацій. Так, порушується рівномірність постукування пальцями рук. Окремі удари виконуються то з більшою, то з меншою силою.

За даними С.П. Летунова (1949), у спортсменів може спостерігатися погіршення пристосованості серцево-судинної системи до швидкісного навантаження трьохмоментної функціональної проби. З’являються атипічні реакції ЧСС і АТ. У юних спортсменів після 15-секундного бігу на місці може також посилюватись вираженість гіпотонічного і дистонічного атипічних варіантів реакції ЧСС і АТ, які часто зустрічаються у них і в нормальному стані.

Ніяких інших суб’єктивних і об’єктивних даних немає. Стан серцево-судинної, дихальної та інших систем організму знаходиться, як правило, в межах норми.

Для того, щоб покращити свої досягнення, спортсмен замість необхідного відпочинку посилює тренування, що сприяє прогресуванню захворювання.

Друга стадія. Для неї характерні виражені функціональні порушення в багатьох органах і системах організму. Спортивні результати продовжують знижуватися. Спортсмен, прагнучи виправити ситуацію, поряд з посиленням тренування, старається внести свої корективи в техніку виконання вправ, у побудову і проведення тренувальних занять. Та це не приносить жаданих результатів.

У цей період у спортсмена виникає апатія, в’ялість, сонливість, небажання тренуватися, інколи жартівливість і несерйозне ставлення до тренування чи, навпаки, з’являється підвищена дражливість. Спортсмен починає часто сваритися з товаришами, сперечається з тренером.

Слід підкреслити, що у юних спортсменів частіше з’являється підвищена дражливість і рідше – апатія.

Інколи спортсмени скаржаться на легку втомлюваність, неприємні відчуття і болі в області серця, на уповільнене втягування в роботу, на появу неадекватних реакцій і емоцій страху в кінці виконання складних вправ, на втрату гостроти м’язового відчуття.

Часто спортсмени мають характерний зовнішній вигляд, а саме: блідий колір обличчя, запалі очі і синюватість під ними, синюватий колір губ.

Прогресує розлад сну. Порушується його звичайна структура, подовжується час засипання, сон стає поверхневим, неспокійним з частими сновидіннями нерідко кошмарного характеру. Все це призводить до того, що сон не дає необхідного відпочинку і відновлення сил.

У серцево-судинній системі виникають функціональні порушення, які виявляються, перш за все, в неадекватно великій реакції на фізичні навантаження, в уповільненні відновлення після них і в порушенні ритму серцевої діяльності. Неадекватно велика реакція на фізичне навантаження характеризується тим, що зрушення в серцево-судинній системі після дозованих навантажень функціональних проб стають такими, як після тренувальних занять, а після тренувальних занять такими, як після змагань. Після змагань же в цих випадках нерідко спостерігаються ознаки гострого фізичного перенапруження.

Досить часто у юних спортсменів можна бачити мармурову шкіру у вигляді підсиленого малюнка сітки венозних судин на блідому фоні, що зумовлене порушенням регуляції венозного судинного тонусу.

Спостерігається погіршення функціонального стану системи зовнішнього дихання. Воно виявляється в зменшенні ЖЄЛ і МВЛ. Після фізичних навантажень ці показники знижуються, тоді як у добре тренованих спортсменів вони, як правило, не змінюються або навіть збільшуються.

Часто у спортсменів виникають травми опорно-рухового апарату, що можна пояснити зменшенням еластичності зв’язок і пружності м’язів.

Основний обмін підвищується. Підвищується також поглинання кисню після стандартних навантажень і під час відновлення.

Всі ці зміни функціонального стану організму супроводжуються зменшенням опірності до шкідливих впливів зовнішнього середовища і до інфекційних захворювань, і тому часто перетренованість у цій стадії обтяжується важким інфекційним захворюванням, якого в іншому випадку могло й не бути.

Третя стадія. Для неї характерні: наявність різких функціональних змін в ц.н.с., наявність органічних змін у серці, недостатність кровообігу.

Спортивні результати різко знижуються, незважаючи на всі зусилля покращити їх. Спортсмен шукає всілякі об’єктивні причини своїх невдач. Він думає, що його неуспіхи пояснюються упередженим суддівством, недоброзичливим ставленням товаришів, поганим спортивним інвентарем і т.п. Це призводить до того, що він відштовхує від себе друзів і налаштовує проти себе колектив. І сам, у свою чергу, старається ізолювати себе від людей.

У спортсмена може розвинутись одна із класичних павловських форм неврозу: неврастенія, істерія, психастенія. Найбільш часто розвивається неврастенія гіперстенічної або гіпостенічної форми.

Гіперстенічна форма неврастенії є наслідком ослаблення гальмівного процесу в корі головного мозку і характеризується підвищеною збудливістю, почуттям стомленості, втоми, загальної слабкості, безсонням.

Гіпостенічна форма неврастенії є наслідком перенапруження процесу збудження в корі головного мозку і характеризується загальною слабкістю, швидкою стомлюваністю, апатією, сонливістю удень.

У юних спортсменів частіше зустрічається гіперстенічна форма неврастенії. Це пояснюється тим, що сила гальмівного процесу в корі головного мозку у них і в нормі менша сили процесу збудження.

На ґрунті великого перенавантаження організму і різкого порушення функцій ц.н.с. може розвинутися дистрофія міокарду.

Із викладеного зрозуміло, що перетренованість найлегше лікувати в першій стадії і найважче – в третій. У першій стадії спортсмен разом із тренером можуть самотужки нормалізувати функціональний стан організму і відновити спортивну працездатність, тоді як у другій і третій стадіях необхідне втручання лікаря.

Що ж треба робити при лікуванні перетренованості в першій стадії?

Тренування в цьому випадку припиняти не слід. Але треба заборонити участь у змаганнях і змінити режим тренування на 2-4 тижні. Зміна режиму тренування полягає в зменшенні його об’єму (зменшується тривалість занять і їх кількість у мікроциклі) і виключенні із нього тривалих інтенсивних вправ, координаційно складних вправ і роботи над покращенням прудкості.

З покращенням самопочуття і загального стану тренувальний режим поступово повертається в попереднє русло.

У другій стадії перетренованості однієї зміни режиму тренування уже не досить. Слід на 1-2 тижні припинити тренування, замінивши його активним відпочинком. Потім протягом 1-2 місяців тренуватися з таким режимом, як це пропонується для першої стадії, а далі, з покращенням самопочуття і загального стану, поступово повернутися до того режиму роботи, який потрібний для подальшого вдосконалення.

У третій стадії тренування треба припинити уже на 1-2 місяці, із яких 15 днів відвести на повний відпочинок і лікування, яке бажано організувати в клінічних умовах. Після цього втягування в тренувальну роботу відбувається протягом 2-3 місяців. Тренувальний режим у цей час будується так, як і при усуненні першої і другої стадій перетренованості, з виключенням, зрозуміло, участі в змаганнях.

Яка ж ефективність лікування перетренованості?

У першій стадії свого розвитку це явище ліквідується без будь-яких наслідків. А у випадку другої і, особливо, третьої стадії спортивна працездатність може знижуватись на тривалий час, інколи і на все життя.

І на завершення ще раз наголосимо, що усвідомлення викладеної в цьому підрозділі інформації ще не гарантує від ризику виникнення перетренованості, якщо не буде налагоджено систематичного і об’єктивного контролю за величиною навантажень і за реакцією організму на ці навантаження.

Контрольні питання

1. Які є найважливіші чотири вимоги стосовно роботи з юними спортсменами?

2. Як відрізняються юні спортсмени від дорослих спортсменів такими станами організму як передстартовий і стартовий стани, впрацьовування, підтримання стійкої працездатності, втома, відновлення, здатність до економізації функцій у процесі регулярних фізичних навантажень?

3. Як треба враховувати у тренуванні юних спортсменів особливості перебігу у них окремих психо-фізіологічних станів організму?

4. Які є найбільш вагомі причини перетренування юних спортсменів?

5. Які є стадії такого патологічного стану як перетренування?

6. Як можна, використовуючи педагогічні засоби, лікувати перетренованість у першій і другій стадіях захворювання?

7. Коли ймовірність перетренованості найбільша: у підготовчому періоді тренування, чи тоді, коли спортсмен знаходиться у стані спортивної форми?

8. Що є найефективнішим засобом запобігання перетренованості?

РОЗДІЛ ххvI