Значення, завдання й організація фізичного виховання дорослого населення

щоб ґрунтовно говорити про значення фізичного виховання для дорослих людей, треба спробувати відповісти на кардинальне питання: як впливають систематичні заняття фізичними вправами на тривалість життя людини? Можливі три варіанти відповіді: 1. Сприяють збільшенню тривалості життя; 2.Не сприяють збільшенню тривалості життя; 3. Призводять до зменшення тривалості життя.

Третій варіант відповіді, за умови, що фізичні навантаження знаходяться в межах пристосувальних можливостей організму, треба відкинути як безпідставний, бо ж еволюційно людина, як і будь-яка жива особина, формувалася як високоактивна істота.

А ось щодо перших двох відповідей, то на сьогодні не можна категорично стверджувати, яка із них є правильною. Так, наприклад, вважається, що ішемічна хвороба серця (ІХС) і її найбільш небезпечний наслідок – інфаркт міокарду є головною причиною смертності дорослого населення. Фізкультурники менше страждають цим захворюванням, отже, можна припустити, що заняття фізичними вправами зменшують ризик захворювання і створюють передумови для більш тривалого життя. Та той факт, що фізкультурники рідше хворіють, можна тлумачити по-різному: а) вони хворіють рідше тому, що займаються фізичною культурою; б) або вони займаються фізичною культурою тому, що більш здорові і рідко хворіють. Те, що приписують заняттям, можливо, в дійсності є наслідком відбору до занять? Окрім цього, на зменшення ризику ІХС може впливати нормалізація харчування, відмова від шкідливих звичок і інші фактори.

Як зазначає В.М. Заціорський[48], посилаючись на розрахунки Геллерштейна (1977), щоб отримати остаточні переконливі дані про те, які фактори і з якою силою впливають на ймовірність інфаркту міокарду (серед цих факторів, звичайно, і фізична активність), треба піддати багаторічному поглибленому спостереженню групу приблизно із 100 тис. осіб. Зрозуміло, що це надто дороге дослідження і тому питання про вплив регулярних занять фізичними вправами на тривалість життя людини залишається відкритим.

Та все ж таки, незважаючи на певний дефіцит дослідницьких даних, на нього можна спробувати відповісти теоретично. Так, ще в 1908 р. німецький дослідник М. Рубнер[49] висловив і певною мірою аргументував думку, що енергетичний фонд організму ссавців (включаючи і людину) генетично детермінований. Розділяв її і один із видатних теоретиків біології Бауер (1935). Також цю думку і уявлення про онтогенез як розкручування пружини в заведеному годиннику, що випливало з неї, підтримував і Г. Сельє[50]^,[51]. Сельє розвивав уявлення про генетично детермінований фонд “адаптивної енергії”. Він порівнював успадковану організмом життєву адаптивну енергію з особливим родом банківського вкладу, який можна забирати, та не можна додатково збільшувати.

На сьогодні такі уявлення є широко визнаними.

З другого боку, аналіз науково-методичної літератури з питань фізичного виховання, спостереження за життєвими проявами дають підставу погодитись із припущенням, що тривалість життя фізкультурників і осіб, що ніколи не займались фізичними вправами, приблизно одна й та ж.

Отже, маємо дві основоположні точки зору:

- є генетично детермінована (природно визначена) кількість життєвої енергії, використавши, яку організм припиняє своє існування.

- І фізкультурник, і нефізкультурник живуть одну і ту ж кількість часу, навіть за умови, що другий хворіє набагато частіше, ніж перший.

Поєднуючи їх, можна так відповісти на вище поставлене питання: заняття фізичними вправами не сприяють продовженню життя людини. Якщо це дійсно має місце, тоді виникає інше, найсуттєвіше для фізкультурно-спортивної практики питання: в чому ж тоді смисл, доцільність систематичних занять фізичними вправами?

Щоб відповісти на нього, висловимо деякі припущення. Припустимо, що генетично детермінована для кожного індивідуальна кількість енергії витрачається рівномірно, однаковими порціями. Далі припустимо, що ця енергія витрачається за двома спрямуваннями: для забезпечення внутрішньої життєдіяльності (збереження цілісності організму) і для забезпечення зовнішньої життєдіяльності (в побуті, на виробництві, в мистецтві, в науці, у спорті і т.д.).

Тепер, для подальших міркувань, звернемося до рис. 9.

На ньому представлена система координат. По вертикальній осі відкладено інтенсивність зовнішньої життєдіяльності, а по осі абсцис – час у роках. Відрізок між точками А (t₁) і В (t₂) відображає тривалість життя індивіда від народження до смерті.

 

І
	D	E
	D V
C	V1
A	B
t1		t2	t (роки)
	Рис. 9. Динаміка і об’єм зовнішньої життєдіяльності людини, коли вона не займається і систематично займається фізичними вправами. Умовні позначення: І – інтенсивність зовнішньої життєдіяльності; V1 – об’єм зовнішньої життєдіяльності, коли людина не займається фізичними вправами; D V – додаток до об’єму зовнішньої життєдіяльності за рахунок регулярних фізичних навантажень.

Крива CDВ є графіком функції f₁(t), що відбиває динаміку зовнішньої життєдіяльності індивіда у випадку, коли він не займається фізичною культурою. З моменту народження більше енергії витрачається на внутрішню життєдіяльність (зокрема, на забезпечення ростових процесів). Надалі все більше енергії витрачається на забезпечення зовнішньої життєдіяльності. Згодом енерговитрати стабілізуються і тривалий час утримуються на постійному рівні. А починаючи приблизно із сорока-п’ятдесятирічного віку, в організмі людини починають накопичуватись негативні зрушення, і, як наслідок, стають частішими хвороби, які у міру наближення до точки В (t₂), призводять до все більших страждань. Організм, прагнучи зберегти свою цілісність, бореться зі всіма цими негараздами, для чого потрібна енергія. Отже, починаючи з точки D, все більше енергії витрачається на забезпечення внутрішньої життєдіяльності, а зовнішня життєдіяльність згортається.

Площа під кривою CDB, що є графіком функції f₁(t), є об’ємом (V₁) зовнішньої життєдіяльності. Це визначений інтеграл з границями t₁, t₂ для функції f₁(t).

Тобто,

 

Крива CDEB є графіком функції f₂(t), що відбиває динаміку зовнішньої життєдіяльності індивіда у випадку, коли він займається фізичною культурою. У цьому випадку стабільний рівень енерговитрат на забезпечення зовнішньої життєдіяльності зберігається значно довше, аж до точки Е, після якої організм, фактично виробивши свій енергоресурс, швидко згасає, як догорена свічка.

Площа під кривою CDЕB є об’ємом (V₂) зовнішньої життєдіяльності для даного випадку, і є визначеним інтегралом з границями t₂, t₁ для функції f₂(t).

Або,

 

 

Отже, за рахунок спеціально організованої рухової активності ми маємо суттєвий додаток до (DV) повноцінного життя.

Аналітично це можна виразити так:

 

Таким чином, систематичні заняття фізичними вправами - це, висловлюючись образно, гра, яка варта того, щоб нею займатись. Як сказав знаменитий американський кардіолог П.Д.Уайт: “Якщо ми не можемо додати роки до нашого життя, то додаймо життя до наших років”.[52]

У тільки що наведених аналітичних викладках ми не випадково зазначили, що приблизно із сорока-п’ятдесятирічного віку людині все більш починають дошкуляти всілякі недуги та хвороби. Але вони діють не ізольовано. До їх дії додається ще один дуже несприятливий феномен. Сьогодні на хворого звалюються десятки, сотні патентових і непатентових засобів, внаслідок чого з’являються нові, так звані лікувальні хвороби. Американська асоціація лікарів підрахувала, що економічна шкода, завдана американському народу ускладненнями від прийому різних ліків, значно більша, ніж від всіх інфекційних хвороб[53].

Сказане ще раз підкреслює доцільність занять фізичними вправами з метою оздоровлення. І підґрунтя для цього, можна стверджувати, буде завжди. Хоча є й інша думка, та вона, мабуть, породжена прагненням видати бажане за дійсне і є у своїй основі хибною. Пояснимо це.

На сьогодні, у зв’язку з інтенсивним розвитком цілительства, твердження “в принципі невиліковних хвороб немає, просто ми не знаємо, як їх лікувати” починає набирати статусу незаперечної істини. Під ним явно чи приховано розуміється, що рано чи пізно невиліковних хвороб не стане взагалі. Чи дійсно це так? Може, так, а може, й ні. “Так” стосується окремої, конкретної хвороби, а “ні” – хвороб взагалі, характерних для людства.

Тут вимальовується протиріччя:

невиліковних хвороб немає

всі хвороби невиліковні

Якщо воно не є надуманим, а природним (а інтуїція схиляє до думки, що воно природне), то значить, воно буде існувати доти, допоки існує природа. І коли ми й рухаємося до лівої полярності, то все одно ніколи її не досягнемо.

Невпевненість стосовно руху до лівої полярності пояснюється такими міркуваннями. В житті людства можуть бути випадки (катаклізми, чи якісь інші нещастя), коли набуті знання втрачаються і тоді можливий зворотній рух, до правої полярності. Також ніхто ніколи не зможе відповісти на таке питання: чи закладалась при початковому програмуванні Homo sapiens якась строго визначена кількість хвороб, чи справа організовувалась таким чином, що кількість хвороб точно не визначалась і з часом могли і можуть з’являтися зовсім нові, зарані не передбачувані хвороби? Якщо в дійсності має місце другий варіант, то тоді хоч і існує зміщення до лівої полярності, та воно може бути або пригальмоване, або не таке велике, як нам хотілося б.

Та все ж таки воно є. Не може не бути, бо тоді були б суттєво підрізані стимули до самовдосконалення людини.

Отже, значення фізичного виховання дорослого населення розкрите досить повно і логічно перейти до висвітлення завдань.

Оскільки дорослий стан людини охоплює досить великий відрізок часу, протягом якого суттєво змінюється не тільки функціонування її організму, а й її світобачення, то завдання фізичного виховання доцільно розглядати диференційовано: залежно від існуючої вікової періодизації. Згідно з нею, дорослий стан людини (стосовно фізичного виховання) поділяється на такі вікові періоди:

 

21-29 років (жінки) 22-29 років (чоловіки)		- молодіжний вік;
30-55 років (жінки) 30-60 років (чоловіки)		- зрілий або середній вік;
56-74 років (жінки) 61-74 років (чоловіки)		- похилий вік;
75-90 років (жінки, чоловіки)		- старечий вік;
91 і більше років (жінки, чоловіки)		- довгожителі.

Для кожної із названих вікових груп визначається і свій комплекс освітніх, оздоровчих і виховних завдань. Зупинимося на перших трьох.

Молодіжний вік. 1. Розширювати і поглиблювати знання та вміння, необхідні для самостійного використання з метою власного фізичного вдосконалення, підготовки до професійної й оборонної діяльності і корисного проведення вільного часу. 2.Вдосконалювати рухові уміння і навики, необхідні у виробничій, оборонній діяльності і в побуті. 3. Формувати організаційно-методичні уміння і навики і набувати пов’язані з ними знання стосовно проведення фізкультурної роботи серед різних контингентів населення. 4. Забезпечувати всебічний розвиток форм і функцій організму, рухових якостей і на цій основі сприяти досягненню якомога більш високого рівня здоров’я, фізичної і розумової працездатності. 5. Сприяти формуванню і закріпленню інтересу до активних занять спортом і досягненню високих спортивних результатів. 6. Вдосконалювати етичні (основані на рідному світобаченні) і вольові якості, що потрібні в різних сферах життєдіяльності.

Зрілий або середній вік. 1. Поглиблювати спеціальні знання про вплив фізичних вправ на людину, які використовуються в процесі виробництва й у вільний від роботи час. 2. Розширювати організаційно-методичні знання, уміння і навики щодо проведення громадської фізкультурної роботи. 3.Підтримувати на достатньо високому рівні володіння руховими уміннями і навиками, що потрібні при здійсненні професійної і побутової діяльності. 4. Зберігати досягнутий рівень розвитку фізичних якостей, здоров’я, стійкості до дії несприятливих факторів зовнішнього середовища, фізичної і розумової працездатності, і на цій основі сприяти творчому довголіттю. 5. Підтримувати на високому рівні етичні (основані на рідному світобаченні) та вольові якості, потрібні в різних сферах життєдіяльності.

Похилий вік. 1. Поповнювати і поглиблювати знання про здоровий спосіб життя і на цій основі стимулювати інтерес до регулярних самостійних чи організованих занять фізичними вправами в режимі дня. 2. Забезпечувати належний рівень володіння життєво важливими руховими уміннями і навиками, необхідними в щоденній побутовій діяльності. 3. Забезпечувати оптимальний рівень рухової активності з метою збереження, зміцнення чи відновлення здоров’я, протидії несприятливим віковим інволюційним змінам, підтримання належного рівня дієздатності організму. 4. Сприяти збереженню тих якостей, які забезпечують оптимістичний погляд на життя і дають силу в боротьбі з його негараздами.

Діяльність з фізичного виховання дорослого населення, як і діяльність з фізичного виховання молодших його контингентів, організується в нашій країні на основі поєднання двох начал – державного і громадсько-самодіяльного.

До державних інститутів, що організовують фізичне виховання дорослих людей, належать середні спеціальні та вищі навчальні заклади, Збройні сили і ряд інших (органи міліції, пожежної безпеки і т.п.). Фізична підготовка в держаних закладах є обов’язковою і здійснюється згідно відповідних програм і настанов.

Основною формою організації самодіяльного фізкультурного руху дорослого населення є добровільні спортивні товариства (ДСТ), які створюються з урахуванням професійної та територіальної спільності громадян, що об’єднуються ними. Первинними ланками ДСТ є колективи фізичної культури підприємств, установ, навчальних закладів і т.д.

Широко практикується і організація масових фізкультурних заходів у центрах громадського відпочинку трудящих – садах і парках, Будинках і Палацах культури, стадіонах і водних станціях, приміських зонах відпочинку і т.п. Для цього передбачаються: комплекси спортивних майданчиків і приміщень для ігор, прокатний фонд спортивного інвентарю і спорядження, інструкторські кадри.

Також широко практикується самостійне використання засобів фізичного виховання у вигляді індивідуальних і групових занять фізичними вправами. Умови для цього забезпечуються пропагандою здорового способу життя через пресу, радіо, телебачення, наданням спеціального часу і місць для занять на спортивних спорудах, водних і лижних базах, створенням пунктів прокату інвентарю.

Конкретна ж спрямованість і форми використання трудівниками фізичної культури значною мірою залежить від їх трудової діяльності, індивідуальних схильностей, вікових і статевих особливостей, рівня попередньої підготовки і стану здоров’я, а певною мірою і від матеріальних можливостей і інших умов, необхідних для організації занять.

Можна виділити такі, наприклад, напрямки використання фізичної культури дорослими людьми.

1. Переважно побутовий фізкультурно-гігієнічний напрямок (“фізкультурна реабілітація” – використання засобів фізичного виховання для відновлення працездатності та зміцнення здоров’я в умовах побуту, дотримання гігієнічно виправданого режиму дня і т.п.).

2. Масовий оздоровчо-рекреативний напрямок (використання засобів фізичного виховання при колективній організації фізкультурного дозвілля, здорового відпочинку в період відпустки чи у вихідні дні і т.д.).

3. Загальнопідготовчий напрямок (загальна фізична підготовка у вигляді планомірних секційних, групових чи індивідуальних занять).

4. Спортивний напрямок (спеціалізовані заняття спортом у секціях чи індивідуально).

5. Професійно-прикладний напрямок (використання засобів фізичного виховання в режимі робочого дня і спеціальні форми професійно-прикладної фізичної підготовки).

6. Лікувальний фізкультурно-реабілітаційний напрямок (використання засобів фізичного виховання в системі лікувальних заходів по відновленню здоров’я чи окремих функцій, певною мірою втрачених у результаті захворювань або травм).