Управління в процесі спортивного тренування

Тренування можна визначити як штучно створену систему впливів, спрямованих на людину, з метою управління розвитком її фізичних здібностей, які мають бути розвинені до максимуму.

Системотворчим центром такої системи виступає людина, яка є об’єктом стохастичної природи. Всіма ж подібними об’єктами, або окремими їх проявами, можна, як відомо, успішно управляти лише при забезпеченні двох кардинально важливих умов: 1. Здійснення раціонального планування впливів на об’єкт, які б якомога точніше відповідали динаміці його розвитку; 2.Отримання зворотної інформації про стан об’єкту управління, яка б дозволяла помічати небажані відхилення в динаміці його розвитку і спонукала до внесення своєчасних корективів у зміст і характер управлінських впливів.

Як же забезпечуються названі умови в спортивному тренуванні? Спробуємо відповісти на це питання.

Більш-менш ефективно планувати тренувальний процес вдається тоді, коли в основу планування кладеться не тільки якісний (виділення різновидів підготовки: фізичної, технічної, тактичної і т.д.), а, головним чином, кількісний підхід, або, іншими словами, коли тренувальний процес перекладається на мову цифр. Це сьогодні пробують робити за допомогою моделювання.

Моделювання – це спосіб отримання інформації про якесь явище, предмет чи об’єкт на основі застосування моделей, які представляють собою відтворення в певних масштабах означених явищ, предметів чи об’єктів. Модель не тотожна тому, що вона відображає. Вона, як підкреслював один із фундаторів кібернетики У. Росс Ешбі (1962) не повинна бути подібна до оригіналу, бо це вже буде не модель, а копія. Але в той же час модель повинна, по У. Ешбі, відображати основні властивості оригіналу, бо інакше різниця буде дуже великою, і на основі такої моделі не можна буде ґрунтовно судити про основні закономірності оригіналу.

У науково-методичній літературі по спорту трактування терміну “модель” приблизно однакове. Модель – це сукупність різних параметрів, що зумовлюють досягнення рівня спортивної майстерності і прогнозованих результатів. Окремі показники, що входять до її складу, розглядаються як модельні характеристики.

Залежно від мети управління розрізняють декілька різновидів моделей.

- Базові моделі. Вони розробляються з урахуванням умов досягнення їх до певного терміну і носять інформативний характер. За допомогою таких моделей визначають, наприклад, яким вимогам повинна відповідати підготовленість спортсменів на момент, коли вони вийдуть на рівень запланованих у даному макроциклі результатів.

- Перспективні моделі. Їх будують на основі динаміки розвитку спортивних досягнень. Прикладом перспективних моделей може бути прогноз можливих результатів і переможців майбутньої олімпіади.

- Теоретичні моделі. Це система знань, що описують і пояснюють сукупність проявів деяких сторін підготовленості спортсмена з якоїсь єдиної точки зору. Застосовуються тоді, коли з причини складності об’єкта чи відсутності методів дослідження не можна отримати потрібні характеристики.

- Математичні моделі. Базуються в основному на результатах кореляційного, регресивного, дисперсійного чи факторного аналізу.

Останні дві групи досить умовні, бо при розробці практично всіх моделей застосовується і теоретичне, і математичне моделювання.

При розробці тренувальних програм використовуються базові моделі. Отже, зупинимось на них трохи докладніше, бо будь-який спортивний педагог повинен не сліпо їх використовувати, а чітко уявляти собі процес їх створення.

У процесі створення названих моделей логічні операції розгортаються приблизно в такій послідовності:

1. В конкретній спортивній діяльності, спочатку шляхом змістовного аналізу, а потім і шляхом застосування певних математико-статистичних методів, стараються виявити відносно незалежні складові, які зумовлюють спортивний результат.

Так, у бистротно-силових видах спорту це можуть бути такі складові: розбіг, розгін снаряду, кількість бігових кроків, поворотів, швидкість на останніх кроках і їх ритмо-темпова структура, напрямок і амплітуда фінального зусилля, кут вильоту снаряда, кут відштовхування, швидкість вильоту і т.д. У циклічних видах спорту це можуть бути, наприклад, такі складові: швидкість проходження окремих відрізків дистанції, темп руху, довжина кроку і т.п.

Якщо тепер кожній зі складових (стосовно конкретної спортивної діяльності) надати числові значення відповідно до певних спортивних результатів, то ми будемо мати набір модельних характеристик, які разом складатимуть змагальну модель.

Визначення цих характеристик у спортсменів і порівняння їх з модельними дасть змогу точно визначити, в яких зі складових спортивної діяльності той чи інший спортсмен виглядає сильно, а в яких – посередньо чи слабко. Це, у свою чергу, дозволить уточнити напрямки роботи з кожним із них.

2. Наступна логічна операція полягає в пошуку відповіді на запитання: якими фізичними здібностями забезпечуються ті чи інші складові спортивної діяльності? Наприклад, в бистротно-силових видах спорту спортивна діяльність забезпечується, в першу чергу, такими проявами моторики: бистротні якості, бистротно-силові якості, вибухова сила, спеціальна витривалість. У циклічних видах спорту картина буде іншою, провідну роль відіграватимуть: загальна витривалість, спеціальна витривалість, відносна сила, силова витривалість. В інших групах видів спорту (зі складною координацією рухів, у спортивних єдиноборствах, спортивних іграх) це буде виглядати ще дещо по-іншому. Тобто, у всіх видах спорту будуть задіяні всі прояви моторики: бистротні якості, бистротно-силові якості, максимальна сила, вибухова сила, відносна сила, силова витривалість, спеціальна витривалість, загальна витривалість, гнучкість, спритність, але в кожному із них конкретно їх роль у забезпеченні спортивної діяльності виявлятиметься по-різному.

Припустимо тепер, що стосовно конкретного виду спорту ми встановили, якими фізичними здібностями найбільше забезпечується спортивна діяльність. Якщо тепер знайти способи їх тестування, і кожну із них виразити кількісно відповідно до спортивних результатів, то будемо знову ж таки мати набір модельних характеристик, які разом складатимуть модель фізичної підготовленості. Її також можна використати для визначення і для уточнення напрямків тренувальної роботи зі спортсменами.

3. І, нарешті, цілком слушно поцікавитися, як функціонує організм під час спортивної діяльності, які з його ланок працюють найбільш напружено і, таким чином, лімітують спеціальну працездатність?

Якщо такі ланки визначені, знайдені способи їх тестування, рівні функціонування виражаються числом залежно від рівня спортивних досягнень, то ми матимемо сукупність модельних характеристик, які можна об’єднати терміном “функціональна модель підготовленості спортсмена”. Як і дві попередні моделі, вона може використовуватись для визначення стану об’єкту управління з метою раціоналізації планування системи тренувальних впливів.

У практиці спортивної діяльності інколи корисно орієнтуватися на якусь одну із названих трьох моделей, а інколи і на всі три разом. Окрім цього, ці моделі не вичерпують можливих їх різновидів. Вони тут наведені для прикладу, для того, щоб зрозуміти суть моделювання. Аналогічно можуть створюватись моделі технічної, тактичної, психічної підготовленості, моделі тренованості і т.д.

Також слід відзначити, що моделі можуть бути як середньостатистичні, розраховані на сукупність спортсменів певного рівня кваліфікації, так і індивідуальні, розраховані на одного спортсмена. Середньостатистичні моделі добре працюють при відносно невисокому рівні кваліфікації спортсменів (не вище першого розряду чи кандидата в майстри спорту), а потім їх прогностична цінність падає. Далі треба розробляти індивідуальні моделі.

Зміст і послідовність логічних операцій при розробці індивідуальних моделей такі ж, як і при розробці середньостатистичних. Тільки в першому випадку математико-статистичній обробці піддається інформація, отримана на окремому спортсмені, а в другому – на відносно великій їх кількості.

Для отримання зворотної інформації про стан об’єкту управління в спортивній практиці використовується контроль. Є три види контролю: поетапний, поточний, оперативний.

На основі результатів поетапного контролю вносяться корективи у визначення основних напрямків роботи і шляхи досягнення заданого ефекту, якими зумовлений підбір засобів і методів педагогічного впливу, їх об’єм, і інтенсивність, і співвідношення в тренувальному процесі макроциклу.

Частота обстежень при поетапному контролі може бути різною, і залежить від особливостей річного планування, специфіки виду спорту та матеріально-технічних умов. Найбільш ефективно здійснювати контрольні обстеження тричі в макроциклі – на першому і на другому етапах підготовчого періоду і в змагальному періоді. Якщо ж протягом року заплановано два-три макроцикли, то тоді поетапні обстеження проводять у змагальному періоді, і отримані дані враховують при побудові тренувального процесу в наступному макроциклі.

Особливу увагу треба звертати на ідентичність умов при проведенні поетапних обстежень і на усунення можливого впливу попередніх тренувальних навантажень на результати обстежень.

При поточному контролі оцінюється реакція організму спортсменів на навантаження окремих тренувальних занять, їх серій і мікроциклів. У результаті розробляється такий режим навантажень і відпочинку протягом дня, мікроциклів і мезоциклів, при якому можна забезпечити умови, необхідні для адаптації організму в заданому напрямку.

При оперативному контролі оцінюється реакція організму спортсмена на окремі вправи і приймаються міри для досягнення реакції, що призводить до заданого тренувального ефекту. Серед цих мір: чітке уявлення про склад і взаємодію засобів і методів у занятті, що стимулюють розвиток відповідних здібностей; оперативна корекція параметрів тренувального навантаження (об’єму, інтенсивності, тривалості відпочинку і його характеру і ін.) в напрямку забезпечення заданих реакцій.

У процесі контролю оцінюють:

- ефективність змагальної діяльності;

- рівень розвитку рухових якостей, техніко-тактичної майстерності, психічної і інтегральної підготовленості;

- можливості окремих функціональних систем і механізмів, що відносяться до тих чи інших факторів, які забезпечують ефективну змагальну діяльність;

- реакцію організму спортсмена на тренувальні навантаження;

- особливості перебігу процесів утоми і відновлення;

- показники навантаження в різних структурних одиницях тренувального процесу – в окремих вправах, у їх комплексах, тренувальних заняттях, в мікро-, мезо- і макроциклах.

Одна із основних задач контролю – раціональний підбір тестів, які повинні відповідати таким умовам: 1. Об’єктивно відображати здібності, що оцінюються; 2. Бути зрозумілими для досліджуваних і для тих, хто користується отримуваною інформацією; 3. Природно вписуватись у тренувальний процес, не порушуючи його організацію і не ставлячи перед спортсменами незвичних завдань, що можуть призвести до несприятливих реакцій психіки і функціональних систем; 4. В сумі досить всебічно оцінювати підготовленість спортсменів.

Об’єднуючи сказане про моделювання і про контроль, управління в тренувальному процесі можна уявити собі у вигляді замкненого контуру (див. табл. 16), який час від часу (з початком кожного макроциклу) повторюється.

Таблиця 16

Структурно-логічна схема управління в тренувальному процесі (за В.М. Платоновим[81])

		Визначення струк-тури змагальної діяльності і тренованості
Планування коректуючих впливів				Створення моделей змагальної діяльності і тренованості
Поетапне порівняння фактичних і заплано-ваних результатів				Діагностика індиві-дуальних можливостей спортсмена
Планування тренувального процесу				Порівняння індивідуальних даних з модельними
Підбір засобів і методів спортивного тренування				Визначення напрямків і шляхів досягнення заданого ефекту

Контрольні питання

1. Які є засоби спортивного тренування?

2. Якими методами здійснюється спортивне тренування?

3. Яка різниця між поняттями: спортивне тренування і спортивна тренованість, спортивна підготовка і спортивна підготовленість?

4. Чи змінюються за об’ємом і чи змінюються за змістом загальнопідготовчі і спеціально-підготовчі вправи з ростом спортивної кваліфікації спортсмена?

5. Які є різновиди спортивної підготовки?

6. Які керівні ідеї, що відбивають закономірності тренувального процесу, були напрацьовані у процесі розвитку спорту високих досягнень?

7. Що таке моделювання і як його можна використовувати в управлінні тренувальним процесом?

8. Як реалізовується зворотний зв’язок у структурі управління тренувальним процесом?

 

Розділ ХХІV