Характеристика критеріїв первинного і вторинного відбору

Розвиток будь-яких здібностей дітей має детерміновану (стійку) і випадкову складові. Знання детермінованих, відносно стійких показників розвитку дітей і підлітків озброює спеціаліста з фізичного виховання медико-біологічним підходом до вирішення питань спортивного відбору і орієнтації.

Комплекс відносно стабільних характеристик повинен охоплювати морфофункціональні особливості, фізіологічні показники, фізичні якості, дані про стан аналізаторів, індивідуальні особливості вищої нервової діяльності, а також параметри, що характеризують дитину, підлітка чи юнака як особистість.

Та було б неправильним думати, що такі відносно консервативні характеристики дітей і підлітків не змінюються взагалі і що початковий рівень їх розвитку може бути надійним підґрунтям для подальшого прогнозу. Багатьма дослідниками показано, що не тільки рівень, а й динаміка розвитку фізичних якостей визначають перспективність спортсмена. Труднощі саме в тому й полягають, що ще недостатньо відомостей про взаємозв’язок між початковими (ювенільними) і кінцевими (дефінітивними) показниками, тобто між даними на етапі початкової підготовки і даними на етапі максимальної реалізації індивідуальних можливостей.

Які ж характеристики спортивної працездатності дітей є відносно стійкими і можуть бути рекомендовані як показники для спортивного відбору і орієнтації взагалі і для первинного відбору зокрема?

У результаті тривалих динамічних (лонгітудинальних) спостережень за розвитком дітей і підлітків, генеалогічних досліджень окремих сімей, досліджень, проведених на близнюках, було виявлено ряд генетично зумовлених, а отже, відносно стійких показників. Такими слід вважати перш за все довжину і масу тіла. Довжину тіла дорослої людини, якщо виключити несприятливі умови розвитку (недостатнє харчування, хвороби і т.п.), можна передбачити дуже рано. Уже у віці одного року коефіцієнт кореляції для довжини тіла – біля 0,65. Також значна кореляція існує і для маси тіла - 0,60.

Особливу увагу слід звернути на максимальне поглинання кисню (МПК). Виявилось, що МПК - вельми консервативний показник. Його вікова варіація у відносних величинах незначна. Цікаво, що і в результаті регулярних тренувань він змінюється мало, не більше, ніж на 20-30 %. У більшості нетренованих людей МПК у відносних величинах коливається в межах 35-45 мл/кг/хв. У результаті напружених тренувань його можна довести до 45,5-58,5 мл/кг/хв, що значно менше значень (більше 80 мл/кг/хв), які мають місце у спортсменів, що займаються видами спорту на витривалість. Зрозуміло, що стосовно цих видів прогностичне значення даного показника як критерію відбору і орієнтації дуже велике.

Через брак місця не будемо характеризувати інших генетично детермінованих показників, а наведемо лише їх перелік.

Морфологічні показники: ріст; маса тіла; індекс довжини рук (відношення довжини рук до довжини тіла); індекс довжини ніг (відношення довжини ніг до довжини тіла); активна маса тіла.

Фізіологічні показники: життєва ємність легень; ЧСС в стані спокою; працездатність за тестом PWC₁₇₀; МПК; стійкість до дефіциту кисню.

Показники моторики: відносна м’язова сила рук; гнучкість; прудкість; вестибулярна стійкість.

З методикою отримання й оцінки названих показників можна познайомитися в спеціальній літературі[68]^,[69],[70].

Також неабияке значення має врахування і психофізіологічних особливостей. Встановлено, що у складних ситуаціях краще виконують роботу люди із сильною нервовою системою, і при монотонній діяльності – люди зі слабкою нервовою системою. Останні мають і більш високу абсолютну чутливість, і, як наслідок, швидше реагують на сигнали.

Тобто індивідуальне поєднання властивостей нервової системи для одних умов і видів діяльності є більш сприятливим, а для других – менш сприятливим. Це повсякчас можна спостерігати в спортивній практиці. Так, представники швидкісних видів спорту мають високу рухливість нервових процесів при переважанні збудження. При роботі ж великої і помірної потужності характерною є відносно менша рухливість. При дослідженні бігунів на різні дистанції було встановлено, що за рухливістю нервових процесів можна визначити і довжину дистанції, на якій виступає спортсмен. Найбільша урівноваженість нервових процесів зафіксована у бігунів на довгі дистанції, менша – у тих, що виступають на середніх дистанціях, а спринтери відрізняються переважанням процесів збудження над гальмуванням і слабкою нервовою системою.

Представники швидкісно-силових видів спорту (метальники, стрибуни) за характером елементарної умовнорефлекторної діяльності нагадують спринтерів.

Для видів спорту, пов’язаних із ризиком і переживанням страху прогностичним показником може бути нейротизм (тривожність). Високий нейротизм не сприяє заняттям такими видами спорту, як стрибки в воду, стрибки з парашутом і ін.

При вторинному відборі спортивну обдарованість визначають за такими найважливішими показниками: рівень досягнень, темп підвищення результатів, стабільність досягнень.

Орієнтуючись на критерій рівня досягнень, виходять із припущення, що володіючі потрібними якостями юні спортсмени повинні:

- добиватись у процесі базового тренування хороших і видатних досягнень;

- показувати відповідно до специфіки вибраного виду спорту високий рівень фізичних здібностей;

- демонструвати уже в процесі базового тренування досконалу спортивну техніку;

- володіти неабиякими тактичними здібностями, вміти правильно і доцільно діяти в незвичних обставинах і знаходити в ході змагання нескладні і в той же час ефективні тактичні рішення;

- виявляти адаптаційні можливості вище середнього рівня, що дозволяє їм тренуватися частіше, з більшим об’ємом і інтенсивністю;

- володіти відповідно до специфіки обраного виду спорту, видатними психічними задатками і установками, іти на виправданий ризик, відрізнятись стійкою поведінкою як при удачах, так і при невдачах.

Відповідно до другого критерію (темпу росту досягнень) юні спортсмени швидше за інших підвищують свої змагальні результати і тому швидше досягають високої спортивної майстерності і, таким чином, швидше проходять фазу базової підготовки.

Відповідно до третього критерію (стабільність досягнень) перевагу при відборі надають тим юним спортсменам, які:

- виявляють велику здатність до стабільних досягнень на змаганнях, а також здатність установлювати на великих змаганнях нові рекорди або вищі досягнення, чи гранично наближатись до таких;

- показують від обстеження до обстеження високу наступність позитивних оцінок медико-біологічних параметрів досягнень (зокрема, після великих фізичних навантажень біохімічні і фізіологічні показники швидше нормалізуються);

- володіють у психологічному відношенні стабільною підвищеною готовністю. Це виявляється, головним чином, у більш стійкому і доцільному поводженні перед змаганнями і в процесі змагань, у підвищеній стійкості до психічних навантажень.

Треба сказати, що зараз створено багато показників для визначення придатності до занять окремими видами спорту і дослідження продовжуються тут з не меншою інтенсивністю. Але завдання не в тому, щоб познайомитись по можливості зі всім їх розмаїттям.

Вони наводились тут для того, щоб підвести до розуміння головного: що проблема відбору й орієнтації є проблемою комплексною. Якими б гарними не були самі по собі медико-біологічні й інші показники, взяті окремо, вони не можуть забезпечити достатньо надійного попереднього прогнозу.

Таким чином, комплексний підхід є необхідною умовою успішності спортивного відбору й орієнтації.

Але і комплексний підхід не гарантує від невдач. Він може наштовхнутися, зокрема, на підводні рифи нерівномірного визрівання дитячого організму. Якщо у відборі орієнтуватися на паспортний, а не на біологічний вік, то є великий ризик відібрати посередніх акселератів, а обдаровані ретарданти будуть не прийняті до уваги.

Отже, треба орієнтуватися на біологічний вік. І тут зразу ж виникає питання про “індикатори” його. “Індикаторами” біологічного віку можуть бути морфологічні, фізіологічні та біохімічні показники, діагностична цінність яких змінюється залежно від етапів постнатального (після народження) онтогенезу. Із морфологічних критеріїв найчастіше використовують скелетну зрілість (строки осифікації скелета), зубну зрілість (строки прорізування і зміни зубів), зрілість форм тіла (пропорції), розвиток первинних і вторинних статевих ознак. Фізіологічними критеріями є показники, що відображають зрілість нервової системи, опорно-рухового апарату і вегетативних систем. До біохімічних критеріїв належить ряд об’єктивних показників гормонального і ферментативного профілю дітей і підлітків.

У практичній роботі для визначення біологічного віку, як правило, користуються так званими зубною і статевою формулами. Зубною формулою враховується порядок, строки прорізування і зміни зубів і вона є об’єктивним покажчиком біологічного віку від 6 до 13 років. Статевою формулою враховується розвиток первинних і вторинних статевих ознак, і вона є об’єктивним покажчиком біологічного віку після 12-13 років.

На методиці застосування формул ми зупинятися не будемо, а бажаючих познайомитися з ними відсилаємо до вище згадуваних книг: „Основи спортивної метрології”, „Дитяча спортивна медицина”.

Врахування біологічного віку хоч і суттєво зменшує ймовірність невдач, але повністю теж від них не гарантує. На сьогодні теорія і практика спортивного відбору й орієнтації не має у своєму арсеналі такої наукової інформації, на підставі якої можна було б надійно прогнозувати розвиток тих чи інших ознак. Про їх динаміку можна формулювати певні судження лише після ряду років спостережень.

Та припустимо, що ми відібрали юних спортсменів за надійними показниками, врахували біологічний вік і нам вдалося надійно спрогнозувати динаміку показників, що визначають успіх у певному виді спорту. Чи означає це, що ми стовідсотково вирішили проблему? Ні. Практика спорту багата прикладами, коли зі спортивної орбіти сходили дуже обдаровані індивіди, які недостатньо володіли такими визначальними для успіху якостями, як воля і працелюбство. І навпаки. Є багато прикладів, коли видатних успіхів досягали, здавалося б, не дуже обдаровані спортсмени, але дуже вольові і працелюбні.

Отже, можна стверджувати, що спортивний відбір і орієнтація - справа потрібна. Але вона корисна тільки в поєднанні з творчою, пошуковою, копіткою працею тренера і учня. Тут доцільно процитувати таке висловлювання відомого тренера з гімнастики Ю. Штукмана: “При всій своїй значущості відбір певною мірою умовний. Навряд чи в дитині можна розпізнати і визначити чемпіона олімпійських ігор. У руки педагога-тренера потрапляє сирець. Це тільки намітки того, що хотілось би бачити в довершеному вигляді. А тому для тренера постійним лишається пошук того, як відшліфувати здібність, перетворити її в талант. Трансформація здібностей учня в яскраву талановиту індивідуальність – дуже довгий творчий процес, що вимагає самозабуття, повсякденної віддачі фізичних, інтелектуальних і духовних сил як тренера, так і самого учня.”