Деякі особливості методики навчання дошкільнят руховим діям взагалі і основним руховим діям зокрема

При розкритті загальнотеоретичних питань, пов’язаних із формуванням рухових умінь і навиків, підкреслювалась дуже важлива роль усвідомлення пропріоцептивної інформації, яка надходить до центрів керування рухами і характеризує виконання вправи в синергічних деталях. З цією метою використовують різні методи, методичні прийоми, різні пристосування. Чим швидше формуються потрібні нервово-м’язові відчуття, тим швидше вивчається нова рухова дія.

Для дитини, яка ще не здатна осмислювати те, що вона робить, а лише наслідує наведені зразки виконання і покладається при цьому на м’язові відчуття, роль термінової пропріоцептивної інформації важко переоцінити. Виходячи з цього, навчання її новим вправам повинне організовуватись так, щоб рухові завдання були максимально конкретними з точки зору їх просторових, часових і просторово-часових характеристик. З цією метою використовуються різні прийоми та пристосування термінової інформації. Наприклад такі:

- Шикування за мітками, розміщеними на одній лінії на відстані 50 см одна від іншої. Діаметр мітки 5 см. Діти шикуються так, щоб мітка (а вірніше, - кружечок) поміщалась між розведеними ступнями ніг (п’ятки разом).

- Біг по розмітці.

- Стрибки через “джерельце” точно окресленої ширини.

- Розміщення ніг на лініях при навчанні метанням.

- Розміщення біля визначеного орієнтиру, до якого треба торкнутися при виконанні замаху в метаннях.

- Для відчуття потрібного спрямування польоту м’ячика метати його через мотузочку, натягнуту на висоті 130-140 см і на відстані двох метрів.

- Ходьба по лініях, з переступанням через кубики, м’ячі, по мотузці, покладеній на підлозі, по гімнастичній лаві, по колоді, обминаючи дуги-заокруглення по кутах залу.

Основними руховими діями називають такі, які є найбільш життєво необхідними. Це ходьба, біг, метання (на дальність і в ціль), стрибки (в довжину з місця, в довжину і висоту з розбігу). Зупинимось на особливостях навчання дошкільнят названим руховим діям.

Ходьба. Автоматизований рефлекс крокування, що є фізіологічним підґрунтям ходьби, формується до кінця першого року життя, а до трьох років діти уже ходять досить впевнено, хоча, звичайно, у них можна спостерігати і такі характерні недоліки: ходьба на напівзігнутих ногах (недостатнє відштовхування носком від підлоги в кінці кроку); човгання ногами (дитина ставить на підлогу всю ступню і начебто ляпає нею); несталість темпу ходьби; слабкий мах руками; опускання голови і плечей і скеровування погляду на ноги; відхилення від потрібного напрямку при пересуванні і ін.

У молодших дошкільнят (3-4 роки) основну увагу зосереджують на координації рухів рук і ніг під час ходьби, на розвитку орієнтування в просторі (не наштовхуватись на предмети, розставлені на підлозі, зупинятися за сигналом вихователя). При навчанні дітей ходьбі в колоні по одному, парами, врозсип по залу чи майданчику слід широко використовувати різні ігрові завдання та рухливі ігри.

Для дітей п’яти років, з метою навчити їх ходити легко і впевнено, доцільно використовувати ходьбу зі зміною темпу і напрямку (за сигналом вихователя), з переступанням через предмети (кубики, м’ячі), що розставлені на підлозі на відстані 35-45 см і ін.

У 6-7 років навчання ходьбі доповнюється різними вправами в рівновазі (ходьба по мотузці, дошці, покладеними по підлогу; по гімнастичній лаві, колоді). Дуже корисними є пішохідні прогулянки за межі дитячого садка. Різний рельєф місцевості сприяє формуванню варіативності навику, збільшує навантаження на опорно-руховий апарат і зміцнює його.

Біг. Перехід від просто швидкого переступання ногами до власне бігу (коли з’являється польотна фаза) починається з третього року життя, а біомеханічні характеристики бігу семилітніх дітей уже майже не відрізняються від аналогічних характеристик дорослих людей, що не займаються спортом.

Дітям 3-4 років рекомендовано біг у рівномірному темпі в колону по одному і в розсип, не наштовхуючись один на одного, оббігання предметів, розставлених на підлозі (кубики, м’ячі, булави). У цьому віці дітей навчають енергійним рухам зігнутими в ліктях руками під час бігу.

П’ятирічних дошкільнят навчають ставити ногу з носка під час бігу. Тулуб треба тримати рівно з незначним нахилом вперед; стегно махової ноги енергійно виносять вперед-догори; зігнуті в ліктях руки виконують енергійні рухи відповідно до роботи ніг, ступні ставлять паралельно. Оволодінню навиком бігу сприяють різні підвідні вправи: біг з високим підніманням стегна (“як коники”); біг з переступанням через предмети (кубики, м’ячі, шишки); біг по “купинах” (із кружечка в кружечок, що намальовані на підлозі на відстані 60-70 см один від одного).

У дітей 6-7 років об’єм бігових вправ значно збільшується: біг на носках (як “лисичка”, як “мишка”); з наступанням на лінії, накреслені на землі на відстані 70-80 см; біг зі зміною напрямку, біг наввипередки.

Зрозуміло, що для вдосконалення навику бігу у дошкільнят усіх вікових груп велике значення мають рухливі ігри з утіканням і ловінням, змагання в прудкості і спритності в іграх-естафетах.

Метання. Як свідчить практика і результати наукових досліджень, оволодіння метанням предметів на дальність, в горизонтальну і вертикальну мішені способом “із-за спини через плече” під силу дітям, починаючи з 5-ти років.

У 3-4 роки рекомендуються виконання вправ, які є підготовчими до метання предметів на дальність і в ціль: прокочування, ловіння, підкидання м’ячів, кульок та інших предметів однією і двома руками із-за голови. Також доцільно частіше виконувати вправи в підкиданні і ловінні м’яча, а також у киданні м’яча на землю з ловінням його двома руками, без притискання до тулуба.

Дітей 5-ти років вправляють у прокочуванні м’ячів чи кульок із влучанням в предмети (кеглі, кубики), розставлені на підлозі, з відстані 1,5-2 м; метанні предметів (м’ячів, мішечків з піском) на дальність і в ціль (горизонтальну і вертикальну) з відстані 2,5-3 м.

При навчанні широкому замаху і кидку дітей доцільно поставити на відстані 50-60 см від стінки залу чи веранди (спиною до неї). При виконанні замаху діти торкаються кистю стінки, і тоді виконують кидок.

Для навчання дітей правильному вихідному положенню перед кидком можна накреслити на землі дві лінії на відстані 40-50 см. Дитина ставить одну ногу (різнойменну метаючій руці) вперед на першу лінію, а друга залишається позаду на другій лінії. Це також сприяє кращій концентрації уваги на роботі метаючої руки.

Вправи в метанні предметів для дітей 6-7 років значно ускладнюються. Їх навчають виконувати кидок з більш високою траєкторією польоту. Для цього пропонують метання предметів через мотузку, натягнуту між двома стійками на відстані 130-140 см. Стійки встановлюються на відстані 2 м від місця метання. При виконанні метань звертають увагу на повне випрямлення руки в ліктьовому суглобі і енергійний рух кисті в напрямку кидка. Окрім цього, діти цього віку повинні оволодіти елементарними навиками передачі і лівіння м’яча в парах, по колу, в кидках м’яча вгору і в стінку з наступним ловінням його по 5-6 разів поспіль.

Стрибки. Стрибкам у довжину і висоту з розбігу, як і метанням, успішно навчатися можуть діти п’ятирічного віку, а стрибкам у довжину з місця можна навчати значно раніше – на третьому році життя.

Навчання дітей 3-х років стрибку в довжину з місця треба починати після того, як вони оволодіють підстрибуванням на двох ногах з просуванням вперед (як “зайчики”, “м’ячики”). На початку навчання діти стрибають через “джерельце” шириною 10-15 см, яке поступово розширюється до 20-25 см.

Найбільш складними елементами для дітей цієї групи є мах руками з одночасним відштовхуванням і м’яке приземлення. Використовують такі підвідні вправи: махи прямими руками вперед-догори (як “пташки”) з одночасним підніманням на носки; стрибки на місці (як “м’ячик”); стрибки з просуванням вперед (як “зайчики”). Оскільки ці діти часто приземляються на п’ятки, то на місці приземлення треба класти м’який килимок, а на майданчику стрибати тільки в яму з піском.

Дошкільнята 4-х років стрибають через “джерельце” 40-60см і їм ставлять завдання досягати більш високої якості стрибка.

У дітей 5 років удосконалення стрибка здійснюється в такій послідовності: стрибок через “джерельце” з поступовим збільшенням його ширини (до 60-70 см); стрибки з просуванням вперед, як “жабенята” (4-6 разів поспіль). При цьому треба пам’ятати, що рухи в дітей виходять краще, коли вони відштовхуються не в повну силу.

У роботі з дітьми 6-7 років основну увагу приділяють навчанню техніці приземлення, бо вони, стараючись стрибнути далі, відштовхуються з максимальним зусиллям і, викидаючи ноги вперед, приземляються жорстко на п’ятки, інколи із втратою рівноваги.

При виконанні стрибка в довжину з розбігу у дітей п’яти років спостерігаються такі недоліки: невміння поєднувати розбіг з відштовхуванням; непопадання на місце відштовхування; стрибок у кроці з приземленням на одну ногу; жорстке приземлення, часто з втратою рівноваги і ін. У дітей 7 років техніка виконання стрибка в довжину з розбігу способом “зігнувши ноги” наближається до техніки стрибка дорослих.

Основне завдання початкового етапу навчання дітей 5-ти років – навчити відштовхуванню однією ногою не затримуючись після розбігу і стійкому приземленню на обидві ноги. Вирішують його в такій послідовності: стрибки з одного, двох, чотирьох, шести кроків; вибіркове акцентування уваги дітей на відштовхування в поєднанні з енергійним махом руками, на політ “зігнувши ноги”, на м’яке приземлення.

У наступній віковій групі (6 років) діти стрибають спочатку зі скороченого розбігу (6-8 м), а далі – з оптимального (10 м). Для оволодіння відштовхуванням під правильним кутом на місце відштовхування можна поставити гімнастичний місток висотою 10 см з нахилом поверхні 20°. Одночасно місток є і добрим орієнтиром для потрапляння на місце відштовхування.

При навчанні дітей 7 років добиваються стабільності виконання стрибка, виконуючи розбіг з відстані 10-12 метрів.

Під час виконання стрибка у висоту з розбігу способом “зігнувши ноги” у дітей п’яти років спостерігаються приблизно ті ж недоліки, що і під час виконання стрибка в довжину з розбігу: значне зниження швидкості (інколи зупинка) перед відштовхуванням; стрибок у кроці (поштовхова нога не підтягується до махової і діти начебто переступають через перешкоду, приземляючись на махову ногу); відсутність маху руками вгору при відштовхуванні; нестійке приземлення із втратою рівноваги.

Навчання дітей п’яти років цьому стрибку здійснюється в такій послідовності: стрибки через гумову шворку, натягнуту на висоті 10-15 см, з одного кроку поштовхом однієї ноги і махом другої з приземленням на обидві ноги; те ж з 2-3 кроків з одночасним махом руками вгору; стрибок через шворку (висота 30-35 см) з 3-5 – метрового розбігу із виконанням всіх його елементів (розбіг, енергійне відштовхування, політ “зігнувши ноги”, стійке і м’яке приземлення).

У роботі з дітьми 6-ти років довжину розбігу і висоту перешкоди поступово збільшують. Оптимальною вважається довжина розбігу 6-8 м, а висота перешкоди не повинна перевищувати 40-45 см. увагу дітей акцентують на тих чи інших елементах стрибка.

Навчання цьому стрибку дітей 7 років продовжується в дещо ускладнених умовах. Довжину розбігу збільшують до 8-10 м, а висоту перешкоди – до 50-55 см. з дошкільнятами цієї вікової групи метод показу рухів використовують епізодично, а в основному дають словесні вказівки до виконання.

Завершуючи описання особливостей методики навчання дошкільнят основним руховим діям, зазначимо, що в цьому випадку використовувалась інформація, викладена у книзі Е.С.Вільчковського[8].

Доповнимо її ще декількома міркуваннями.

Відомо, що у тварин не спостерігається схильності до виконання рухів правою чи лівою частиною тіла. Вони є у людини і тісно пов’язані з наявністю у неї четвертого рівня (рівня “D”) побудови рухів. Морфологічно цей рівень, як уже зазначалось, дозріває під кінець другого, а то й на третьому році життя. Логічно припустити, що уже на четвертому році життя повинні виявлятися і рухові схильності (ліворукість, праворукість). Як показують спостереження, так воно і є. І при навчанні асиметричним руховим діям (наприклад, метанням на дальність і в ціль, стрибкам в довжину і висоту з розбігу) це вже помітно. У зв’язку з цим, треба дотримуватись важливої методичної рекомендації. Не слід переучувати, скажімо, з ліворукості на праворукість, але для покращення координації потрібно давати завдання для виконання і лівою, і правою частиною тіла.

Відомо також, що у дітей дошкільного віку інтелект ще недорозвинутий. Вони пізнають світ в основному шляхом наслідування. Суть роботи інтелекту полягає в членуванні цілого на частини, аналізуванні цих частин і подальшому поверненні до цілого в результаті узагальнення, синтезу. Логічно також у зв’язку з цим припустити, що дошкільнята через недорозвиненість інтелекту будуть важко піддаватися навчанню фізичним вправам за частинами. Набагато ефективнішим буде навчання в цілому. А якщо педагог і змушений розчленувати вправу, то це повинно подаватися як самостійне завдання, а не як частина цілого, яке попередньо уже показали чи продемонстрували дітям.

Зрозуміло, що у людей взагалі й у дошкільнят зокрема треба підвищувати енергопотенціал шляхом розвитку фізичних якостей. Щодо дітей дошкільного віку, то тут ще не потрібно вести цілеспрямовану роботу з розвитку окремих якостей. Вони (через великий позитивний перенос) розвиваються комплексно. При цьому слід постійно звертати увагу на формування правильної постави і не забувати про розвиток тих м’язів, які природно у дітей розвиваються слабко: косих м’язів тулуба, м’язів черевної порожнини, верхніх кінцівок, задньої поверхні стегна.

 

Контрольні питання

1. Чому у більшості складних організмів, і у людини зокрема швидкість росту змінюється з віком?

2. Чому людське дитя у порівнянні з іншими видами родиться біологічно дуже не зрілим і повільно і довго зростає?

3. Що таке кінезофілія?

4. Які є засоби, методи і форми організації фізичного виховання дошкільнят?

5. Які є особливості навчання дошкільнят руховим діям взагалі і основним руховим діям зокрема?

6. Як раціональніше розвивати фізичні якості у дошкільнят: ізольовано чи комплексно?

 

 

Розділ ХІІІ