Обґрунтування структури великого циклу (макроциклу) тренування і коротка характеристика його частин

великий цикл тренування за тривалістю найчастіше буває річним або піврічним. Він поділяється на періоди: підготовчий, змагальний, перехідний.

Вважається, що в основі такої періодизації лежить фазовість розвитку спортивної форми. Таких фаз три: фаза набуття спортивної форми; фаза збереження або відносної стабілізації спортивної форми і фаза втрати спортивної форми. Цим фазам відповідають три вищеназвані періоди.

Певною мірою періодизація залежить також від спортивного календаря і зовнішніх умов (у сезонних видах спорту), та тепер зрозуміло, що з методичних позицій календар доцільно складати з урахуванням об’єктивно необхідної періодизації спортивного тренування.

Оскільки спортивна форма є центральним поняттям спортивної підготовки, то треба дати його визначення. Спортивна форма – це найвищий рівень підготовленості спортсмена. Підготовленість же, в свою чергу, є результатом спортивної підготовки.

Спортивну форму не можна утримувати як завгодно довго і зумовлено це вичерпанням ПАР (поточного адаптаційного резерву).

Про наявність спортивної форми судять, перш за все, по результатах, продемонстрованих на змаганнях. Аналіз цих результатів дозволяє виділити дві групи критеріїв: критерії “прогресування” і критерії стабільності.

Критерії “прогресування”: а) величина різниці між кращими індивідуальними досягненнями попереднього і поточного макроциклів. Чим нижча кваліфікація спортсмена, тим більше нинішні результати повинні перевищувати попередні. А якщо мати на увазі спортсменів міжнародного класу, то це або повторення особистого рекорду, або результат, близький до цього і межах 1-3 %; б) величина різниці між результатами контрольного змагання в результатами перших стартів у новому макроциклі тренування.

Критерії стабільності: а) кількість результатів, показаних на змаганнях, які попадають у так звану зону спортивної форми:

120 %
110 %		Зона спортивної форми
100 %
90 %		Нижня межа зони спортивної форми (97 – 98 %)
80%
		Примітка: за 100 % береться особистий рекорд.

Висококваліфікованим спортсменам вдається протягом великого циклу демонструвати 1/3 результатів у межах названої зони; б) середній інтервал часу між результатами, які потрапляють у зону спортивної форми. Чим коротший інтервал, тим стабільніші результати; в) часовий проміжок, протягом якого результати потрапляють у зону спортивної форми. Короткий проміжок можна розглядати як випадковість.

Зрозуміло, що наведені критерії мають сенс лише тоді, коли спортсмен стартує досить часто (наприклад, раз на один-два тижні). Помічено також, що кількість виступів на рядових змаганнях, як правило, позитивно пов’язана з приростом результатів, а кількість особливо відповідальних виступів – негативно.

Буває, що спортсмен, виступивши раз чи два успішно, надалі демонструє відносно низькі результати. Чим це пояснити?

Психологами доведено, що найкращі результати спортсмени демонструють тоді, коли:

1. Повністю реалізуються можливості мислення (можливості фізичного розуму);

2. Повністю реалізуються можливості моторної пам’яті;

3. Оптимально використовується енергопотенціал.

Суб’єктивно це відповідає “почуттю свіжості”. У стані свіжості найкраще програмується і найраціональніше реалізується діяльність, демонструється найкраща координація рухів, найкраще проявляються спеціалізовані відчуття. Саме в такому стані знаменитий колись фінський стайєр Пааво Нурмі міг пробігати з точністю до 0,1 с 400-метрові відрізки в діапазоні від 55 до 65 с. американський стрибун у висоту Ральф Бостон міг з точністю до сантиметра регулювати рухи і відштовхуватись на зарані вказаному від планки місці. В. Борзов міг за бажанням змінити кожний елемент рухів, які слідують один за одним від моменту відриву до постановки ноги на опору. Ю. Сідих міг вразити ціль діаметром 1 м у будь-якій ділянці сектора середнім тренувальним кидком.

Але подібних прикладів не так уже й багато.

Спортивному педагогу важливо знати, як можна визначити наявність у своїх підопічних названого “почуття свіжості”. Для цього існують відповідні тести. З деякими із них[85], відносно простими і інформативними, ми познайомимо читачів.

Перший тест. Відмірюється “еталон простору” – відстань 7м. Спортсмену пропонують долати його ходьбою з відкритими очима, запам’ятати характер м’язових сприйнять і зафіксувати їх у своїй пам’яті. Цього цілком досить для створення “еталону простору” і збереження його в пам’яті у вигляді мірки, психічного відбитку, чи “зліпка”, “знятого” з пройденої відстані. Тоді цю відстань долають 10 разів поспіль із заплющеними очима. норма точності складає плюс-мінус 15 см.

Коли помилки вищі норми і продовжують збільшуватися, то це свідчить про втому. Тоді програма регуляції рухів “стирається” і вони дезорганізовуються, втрачається найважливіша здатність використовувати свіжі сліди для регуляції точності рухів. Це свідчення того, що необхідно вживати заходів щодо регулювання навантаження і доведення його до оптимальних норм.

Другий тест. Базується на тривалості і структурі послідовного зорового образу як показниках психічного стану.

Процедура. На відстані 2,5 м (не ближче) встановлюється фотографічна лампа-спалах на 60 дж. По команді відкриваються очі (2-3 хв. вони повинні бути заплющені), включається спалах, і очі знову заплющуються. Спортсмен “бачить” спочатку послідовний образ у натуральному кольорі спалаху. Це перша фаза. У другій фазі образ, як правило, забарвлений у додаткові кольори, жовтий, оранжевий, голубий і т.п. Третя фаза проходить у негативному кольорі – на світлому фоні зорового поля проглядається темна форма джерела світла, яка поступово зливається з фоном і зникає. Норма часу “бачення” – 25-30 с. якщо тривалість “бачення” зростає до 2-4 хв. і більше, з’являється рухливість образу, розпливчастість його структури, наближення чи віддалення, повторення одних і тих же образів (калейдоскоп образів) чи образ відсутній – це свідчить про надмірне навантаження, непосильну роботу і глибоку втому.

Відсутність послідовного образу чи перевищення норми його існування – свідчення втрати здатності використовувати інформацію для процесів росту.

Третій тест. Базується на визначенні здатності до саморегуляції рухів. Її можна встановити за результатами виконання рухового завдання: писати на аркуші паперу з максимальною швидкістю протягом 1 хв. нулі (пропис стандартний).

Рука, що пише нулі, відкидає смисловий (графічний) образ, прийнятий за стандарт, як протиприродній і помилковий і сама інтуїтивно знаходить іншу форму рухів, лінію найменшого опору, самий зручний ритм своїх гармонійних коливань – рухи стають простішими і економнішими.

Виконання другого завдання підтвердить правильність інтуїтивного відкриття результативністю рухів (швидкість, витривалість, пластичність і координованість) руки, що пише. Друге завдання відрізняється тим, що треба писати нулі з нахилом вправо на 30°, тобто з правильною кінетичною мелодією рухів. Порівняння написаних нулів покаже можливості рухового мислення кожного спортсмена:

- збільшення швидкості написання на 30 нулів – відмінне мислення;

- більше, ніж на 20 – хороше;

- більше, ніж на 10 – посереднє мислення і посередня саморегуляція рухів, на ньому основана.

В інших випадках можливі варіанти психічних станів: глибока втома або ж слабко розвинене моторне мислення.

Четвертий тест. Базується на здатності підсилення послідовного рухового образу (ПРО). Для цього потрібні секундомір, гімнастична палиця (рушник, скакалка, мотузка, в крайньому випадку – спинка стільця).

Виконання. В положенні стоячи палицю беруть хватом зверху на ширині плечей, руки внизу. По команді спортсмен із зусиллям приблизно 90 % max починає “розтягувати” палицю в сторони. Робить це 1 хв., а тоді випускає палицю і розслаблює руки. Він повинен підкорятися всьому тому, що відбувається з руками.

Якщо спортсмен знаходиться в стані найвищої працездатності, то після завершення роботи руки на якусь мить опускаються до стегон, а потім тонічним напруженням м’язів піднімаються в сторони-вгору до рівня плечей, а інколи і до положення “руки вгору”. Тонічна активність триває протягом 1 хв. Це час не довільний, а встановлений результатами досліджень спортсменів високої кваліфікації перед змаганнями, де були показані високі результати, і після них.

По мірі входження в спортивну форму активність ПРО збільшується. Це єдиний стан, оптимальний для розвитку всіх сторін і проявлень психіки спортсмена.

Всі інші психічні стани свідчать про наявність обмежень для прогресивного розвитку, які частіше за все пов’язані зі втомою різного ступеню; в найгіршому стані знаходяться ті, у кого відсутня активність ПРО. У них сильно знижений енергопотенціал і про процеси розвитку, природно, не може бути й мови. Бо ж для того, щоб підвищувати потужність і точність дії, потрібна надлишкова енергія, гарна “свіжість”.

Спортсмени з ознаками втоми проходять подальше дослідження. Після першого випробування вони повинні виконати таке рухове завдання: п’ятикратне “розтягування” палиці по 15 с з інтервалами відпочинку 1 хв. Результати можуть бути такими:

а) зростання амплітуди підйому рук від “розтягування” до “розтягування” – свідчення про втому, що починається;

б) амплітуда залишається постійною після всіх п’яти “розтягувань” – втрачена здатність підсилення ПРО як найважливішої умови для розвитку;

в) зниження амплітуди переміщення рук – стан спортсмена на грані фізіологічної норми і патології окремих органів і систем.