Зміст і форми організації занять з учнями, що мають відхилення в стані здоров’я

Як було показано вище (див. перший підрозділ), учні, що мають відхилення в стані здоров’я, належать до підготовчої і спеціальної медичних груп.

Зміст занять з дітьми підготовчої групи такий же, як і з дітьми основної групи і визначається він програмою з фізичної культури. Навчальний матеріал програми вивчається цими учнями в загальному строю і нарівні з учнями основної групи. Але, зрозуміла річ, у кожному конкретному випадку вводяться певні обмеження, що стосуються, в першу чергу, об’єму та інтенсивності навантажень, а інколи і деяких вправ, виконання яких може провокувати поглиблення тих чи інших відхилень у фізичному розвитку чи стані здоров’я.

Що ж стосується учнів спеціальної групи, то зміст роботи з ними далеко не тотожний змісту роботи з учнями перших двох груп, а тому визначається він спеціальною програмою. Із цієї програми повинні вилучатися вправи, пов’язані з натужуванням, тривалими статичними напруженнями, вправи, що викликають тривалу затримку дихання (вправи в упорах, лазіння по шесту і канату, вправи в самоопорах і взаємоопорах), а також вправи на бистроту і вправи на витривалість, якщо в останніх зачіпаються анаеробні джерела енергозабезпечення. А натомість у ній повинен значно збільшуватись об’єм вправ на формування постави і її корекцію, об’єм вправ на гнучкість і, особливо, об’єм дихальних вправ. Коротко покажемо, чим це викликано.

Стосовно вправ на формування постави та її корекцію, скористаємося міркуваннями японського професора Кацудзо Ніші (1884-1959), наведеними одним із популяризаторів його оздоровчої системи[37]. Знаємо, що коли кістка виходить зі з’єднання, то це називають вивихом. У хребті людини цього ніколи не відбувається, та будь-яке зрушення хребця стискає нерви і кровоносні судини, що може спричинювати виникнення захворювань. Подібні зрушення хребців називають підвивихами. Ось що з приводу їх пише К. Ніші:

“Якщо підвивих відбувається в четвертому хребці, то, ймовірніше всього, будуть уражені очі, обличчя, шия, легені, діафрагма, печінка, серце, селезінка, надниркові залози, зуби, горло, ніс, вуха і т.д., в той же час як серед грудних хребців, ймовірніше всього, вражаються підвивихом 2-й, 5-й і 10-й хребці. А тому, якщо у вас хворі легені і плевра, знайте: це відбувається через те, що ви щоденно не турбуєтесь про усунення підвивиху 2-го грудного хребця.

Якщо у вас не все добре із зором, часто болять горло, живіт, погано функціонує щитовидна залоза, – у вас має місце підвивих 5-го грудного хребця.

Ваше серце, нирки, кишковик, ніс, зір, ймовірніше всього, страждають через підвивих 10-го грудного хребця.

Серед поперекових хребців найчастіше схильні до підвивиху 2-й і 5-й хребці.

Мало хто знає, що запалення сечового міхура (цистити), апендицит, імпотенція, патологічні зміни статевої залози у чоловіків і гінекологічні захворювання у жінок виникають в організмі в результаті підвивиху 2-го поперекового хребця. Якщо ж на підвивих наражається 5-й поперековий хребець, можливі порушення в задньому проході – геморой, тріщини анального отвору, рак прямої кишки.”

Існує багато вправ для профілактики підвивихів у хребті, та однією із найефективніших К. Ніші вважає вправу “Золота рибка”. Вона виконується так.

Висхідне положення: лягти на спину на підлогу, руки вгору; ноги витягнуті, а ступні перпендикулярно до тіла і весь час тягнуться на себе. П’яти і стегно (особливо підколінна область) притискаються до підлоги.

Спочатку декілька разів потягнутися, обережно розтягуючи хребет в різні боки: п’ятою правої ноги тягнутися по підлозі вперед, а обома піднятими вгору руками одночасно тягнутися в протилежний бік; те ж виконати лівою п’ятою з тягою руками в правий бік. Виконати 10-14 потягувань у кожний бік.

Після цього покласти долоні під шийні хребці, всіма опуклостями (потилиця, плечі, таз, литки, п’яти) притиснутись до підлоги, і розпочати швидкі коливання (вібрації) у фронтальній площині, подібно до рибки, що пливе. Виконати 120-240 коливань.

Дану вправу треба виконувати щоденно вранці й увечері, нею ж доцільно завершити будь-яке заняття фізичними вправами.

Отже, виходячи зі сказаного, доцільно нагадати раніше висловлене твердження, що загалом фізкультурно-оздоровча робота повинна якомога ефективніше сприяти нормальному стану і нормальному функціонуванню хребта. Воно актуальне в роботі з будь-якими контингентами учнів, а в роботі з учнями спеціальної медичної групи – особливо. Тут його просто важко переоцінити.

Збільшення в програмі з фізичної культури, призначеній для спеціальних медичних груп, вправ на гнучкість пояснюється не тільки тим, що вони сприяють формуванню правильної постави, її корекції, економізації роботи (завдяки тому, що при еластичному сухожильно-зв’язковому апараті м’язи витрачають менше енергії на подолання пасивних опорів), а головним чином тому, що добре розвинена гнучкість сприяє нормальній циркуляції енергії в тілі людини. Цей феномен дійсно має місце, і про це сказано в сьомому розділі підручника, а ось який його механізм чи механізми, на сьогодні невідомо.

А щоб як слід осмислити необхідність дуже широкого використання у фізкультурно-оздоровчій роботі з дітьми спеціальної медичної групи дихальних вправ, треба познайомитися із деякою інформацією зі східних оздоровчих систем.

У древніх китайських трактатах розповідається про енергії, які підтримують життя людини, і цінніше яких немає нічого в світі: а) основна енергія – підтримує життя людини й утворюється з їжі; б) велика енергія – є головною енергією людини; вона викликає вдих і видих, збирається у грудях, виводиться через ніс і горло.

В індуських писаннях також розповідається про ці види енергії. Там вони іменуються так: а) харчова прана – міститься в їжі, воді і підтримує фізичне тіло людини; б) дихальна прана – міститься в повітрі і підтримує пранічну (енергетичну) складову людини, даючи силу всім фізіологічним процесам організму.

На сьогодні, згідно з міркуваннями, висловленими в третьому розділі, які стосуються розкриття механізму “установки”, досліджень І.І. Кияніцина та О.Л. Чижевського, уже не виникає сумнівів уявлення про те, що людина являє собою поєднання двох складових: тілесної й енергетичної. про першу ми знаємо дуже багато. Це все те, що добуто зусиллями багатьох вчених. А ось про другу – дуже мало, хоча, безсумнівно, вона не менш складна як з точки зору структури, так і з точки зору функції.

Наші сьогоднішні уявлення про енергетичну складову, або, як іще пишуть, про енергетичне тіло людини, ґрунтуються, головним чином, на інформації, добутій у процесі спеціальних йогічних практик. Згідно з цими уявленнями, енергетичне тіло людини складається:

- із системи чакр (згустків внутрішньої енергії, які можуть відчуватися не тільки йогами, а й екстрасенсами);

- із системи енергетичних каналів (наді), яких, згідно з різними літературними джерелами, нараховується від 350000 до 720000, хоча, якщо враховувати найтонші з них, тобто триступеневі за значимістю, то їх буде значно більше[38].

У китайських, японських і в’єтнамських оздоровчих системах і школах східних єдиноборств використовують, головним чином, знання про великі енергетичні розгалуження – меридіани (12 парних і 2 непарних)[39], в індійській йозі основна увага приділяється тільки трьом великим каналам, з якими працюють майстри високих рівнів. Це – Сушумна, Пінгала й Іда. Вони розташовуються вподовж хребта. Перший починається від Муладхари-чакри (район куприка) і йде вгору до Сахасрари-чакри (район верхівки голови), а два інші пов’язані з правою і лівою ніздрями.

- із системи акупунктурних точок, яких нараховується більше 800.

Все це разом називається акупунктурною системою.

Дихальна прана – це вільні електрони і аероіони, що надходять в організм людини з повітрям. Припускають, що відбувається це так. Коли повітря проходить через носову порожнину, що багата нервовими закінченнями, які зв’язують її слизову оболонку майже з усіма органами тіла, відбувається поглинання електронів, а через нервові шляхи – стимуляція органів. Вільні електрони найбільше поглинаються у верхньому носовому ході, де розміщені рецептори нюху, що утворюють спеціальні поля, подразнення яких спричиняє посилання потужних імпульсів в нюхальні луковиці, які розміщені в черепній коробці під головним мозком. З луковиць електричні потенціали передаються на другий рівень переключення – периформну кору, а з неї на третій рівень – лімбічну систему і гіпоталамус.

Ні в одному із інших аналізаторів (зоровому, слуховому, вестибулярному, тактильному, пропріоцептивному, смаковому) переключення на третинному рівні не локалізується в гіпоталамусі, а у відповідних соматосенсорних ділянках кори головного мозку.

Завдяки незвичайній будові гіпоталамус перетворює швидкодіючі нервові сигнали в повільні, але спеціалізовані реакції ендокринної системи (через гіпофіз). Таким чином, гіпоталамус є головним регулятором вегетативних і енергетичних процесів.

Їжа, відомо, сама собою перетравлюватись не буде, бо травлення залежить від активності ферментів. Але і ферменти самі по собі не активні, їх треба активізувати. Активізація здійснюються подвійно: управлінською і енергетичною діями. Управління реалізується ендокринною системою, а підведення потрібної енергії здійснюється акупунктурною системою, що доставляє вільні електрони з високою кінетичною енергією.

Акт дихання через ланцюжок “ніс – нюх – гіпоталамус – гіпофіз – ендокринна система – ферменти” дозволяє керувати внутрішньоклітинними реакціями, а через ланцюжок “легені – акупунктурна система – ферменти” забезпечувати внутрішньоклітинні реакції енергією у вигляді вільних електронів з високою кінетичною енергією.

Про це індуські писання і китайські трактати свідчать, що хоч “основна енергія” утворюється із їжі, але її утворення залежить від “великої енергії”, що надходить через ніс, горло, легені і збирається в грудях.

А тому і виходить, що фізична потужність, життєві прояви залежать не стільки від їжі, скільки від правильного дихання. Ось чому дихання (пранаяма) в системі йоги ціниться вище ніж рухи (асана).

На підставі сказаного можна зробити два висновки: чим більша поверхня легень, тим більша кількість вільних електронів може потрапити в організм, чим більше часу підтримується ця поверхня, тим більше електронів проникає в акупунктурну систему. Стає зрозумілим ритм дихання, запропонований йогами: 1 (вдих): 4 (затримка): 2 (видих). Головне для вдиху – повністю розправити легені, але не надто розтягнути. Затримка дихання на вдиху дозволяє поглинати максимальну кількість вільних електронів через легеневі мембрани, а тривалість затримки дозволяє активізувати рецептори організму і легень, у результаті чого вони набагато краще поглинають і передають електрони в акупунктурну систему. Завдання видиху – вигнати якомога більше повітря із легень, яке не містить вільних електронів, але не вимити при цьому вуглекислий газ. А тому видих робиться вдвічі повільніше і тихіше вдиху, підтягуючи діафрагму догори.

Отже: 1. Затримка дихання на вдиху прекрасно стимулює газообмін в організмі (через посилення кровообігу, присмоктуюча дія) і сприяє насиченню його киснем, а під кінець стимулює і загальну енергетику організму (через закислення і збільшення водневих іонів, що продукує вільні електрони). 2.Затримка дихання на видиху зразу ж призводить до збільшення СО₂, закислення крові та різкого збільшення концентрації водневих іонів, що означає споживання організмом електронів – універсальної енергії всього живого. Підвищення температури тіла і потовиділення – головна ознака збудження енергетики організму. Таким чином, затримка дихання на видиху – прекрасний стимулятор енергетичних процесів. 3. Ніколи не слід затримувати дихання на повному вдиху. Це може призвести до надлишкового розтягнення легеневої тканини, збільшення об’єму альвеол, що негативно відіб’ється на здоров’ї. Затримувати дихання доцільно на вдиху, що складає 70-80 % його максимуму. 4. Затримка дихання на максимальному видиху – вірний засіб розладнати роботу серця (різко падає приток крові через нижню порожнисту вену). Затримувати дихання на видиху доцільно в межах 70-80 % його максимуму.

Як бачимо, дихальні вправи є надзвичайно сильним засобом покращення здоров’я людини, підвищення її енергетики. Та, будучи діалектиками, ми повинні пам’ятати, що у великому позитиві завжди затаюється і великий негатив. А це значить, що до використання дихальних вправ треба підходити дуже обережно, навіть стосовно практично здорових учнів.

Спеціалісти радять, що до освоєння елементів дихальної гімнастики можна приступати у віці 7-10 років, а в 10-17 років у заняття можна включити вправи пранічного йогівського дихання. Затримки дихання людям зі слабкими чи хворими легенями категорично забороняються.

З метою повноти викладу запропонуємо деякі із поширених дихальних вправ.

I. В.П. Стоячи, сидячи чи лежачи. Вдих через ніс – пауза 2-3 с. – видих через рот (звук “х” як в слові “хорошо”) – пауза 2-3 с. поступово, по мірі засвоєння, вправу слід виконувати від 3 до 5 разів поспіль. Якщо все йде добре, кількість повторень можна довести до 10 і навіть 20 разів.

II. В.П. Те ж. Послідовність така ж, але при видиху повинен бути чутним звук “ш”. Повторити 3 рази.

III. В.П. те ж. Послідовність така ж, але при видиху повинен бути чутним звук “с”. Повторити 3 рази.

Поява навіть легкого запаморочення є сигналом того, що вправа виконується надто інтенсивно і треба зробити перепочинок. Якщо з’являється відчуття нестачі повітря чи бажання позіхнути, значить, або надто тривалі видихи, або затягуються паузи. Знову ж таки треба зробити перепочинок.

I. В.П. лежачи на спині. Праву долоню покласти на груди, а ліву – на живіт. Повне глибоке дихання. Повторити 4-5 разів.

II. В.П. Те ж. Долоні на животі. Діафрагмальне дихання: дихати, сильно випинаючи живіт вперед. Повторити 4-5 разів.

III. В.П. Сидячи, руки на колінах. 1. Руки на пояс, лікті відвести назад – вдих; 2. Руки покласти на коліна – видих. Повторити 4-5 разів.

IV. В.П. Те ж. 1. Розвести руки в сторони – вдих; 2. Обхопити коліно руками і перетягуючи його, притиснути до грудей – видих. Повторити 4-5 разів.

V. В.П. Стоячи. 1. Руки вгору, ногу назад на носок – вдих; 2. Нахил вперед, торкаючись руками підлоги – видих. Повторити 4-5 разів.

VI. В.П. Те ж. 1. Руки розвести в сторони – вдих; 2. Руки перед собою з обхватом долонями плечей – видих. Повторити 4-5 разів.

Ці шість вправ однаково корисні і для дітей, і для дорослих.

Сахаджпранаяма. Цей тип дихання корисний для людей із слабкими легенями, при пневмоніях, астмі, застудах.

I. В.П. Лежачи на спині. 1. Повільно вдихаючи, підняти руки, і, не згинаючи їх у ліктях, перенести за голову і покласти на підлогу; 2. Повільно видихаючи, повернутися у В.П. Повторяти 1-2 хв. тоді на вдиху підняти праву ногу вперед, і, затримавши її 1-2 сек. повільно опустити, одночасно видихаючи. Те ж лівою ногою. Повторяти 1 хв.

II. В.П. сісти на підвищення так, щоб спина була пряма. 1.Повільно вдихати через ніс до цілковитого наповнення легень; 2. Повільно видихати через рот. Повторяти 2-3 хв.

концентрувати увагу на тому, щоб вдих проходив без напруження і ривків, а під час видиху повітря виходило рівним струменем.

III. В.П. Сидячи на п’ятах, спина пряма, долоні на колінах. 1.Вдих рівний через ніс (з силою!) до заповнення легень в межах 80 % їх об’єму; 2. Видих рівний і плавний через ніс. Повторяти 1-2 хв.

Видихаючи, нахилити голову так, щоб підборіддя опускалося до шийної ямки. Потім на вдиху голову знову підняти. Видих повинен бути на декілька секунд довшим, ніж вдих.

Враманпранаяма (дихальні вправи під час ходьби). Хворим, ослабленим і малотренованим спочатку дихати так: на чотири кроки – вдих, на 4-ри – видих. Протягом перших 3-4 тижнів дихати за такою схемою всього 6 хвилин, та й то не зразу: по 2 хвилини на початку, в середині і в кінці прогулянки. Надалі дихання можна ускладнювати (6 кроків – вдих; 6 кроків - видих) і варіювати (4 кроки – вдих, 4-ри – затримка, 4-ри – видих; 6 кроків – вдих, 6 – затримка, 8 – видих і т.д.).

Особливо корисне з точки зору йогів плавання в поєднанні з пранічним диханням. Найкраще для цього підходить брас.

Основною формою організації роботи з дітьми як підготовчої, так і спеціальної медичної груп є, звичайно, урок фізичної культури. Поряд з ним використовуються і додаткові форми. Найчастіше такі із них.

- Ранкова гімнастика, комплекси якої складаються учителем разом (або в контакті) з лікарем.

- Комплекси фізкультурних пауз у домашніх умовах (пропонуються учителем індивідуально для кожного як домашні завдання).

- Прогулянки на свіжому повітрі.

- Ближній туризм у вигляді походів вихідного дня.

- Розваги з використанням доступних елементів різних видів спорту – пересування на лижах, катання на ковзанах, санках, плавання і т.д.

- Заняття в гуртках і секціях загальної фізичної підготовки (для дітей підготовчої групи).