Селективна робота на етапах багаторічної спортивної підготовки

Багаторічну спортивну підготовку, або проміжок часу від моменту, коли людина залучається до занять спортом і до моменту, коли вона залишає спортивну орбіту, поділяють на п’ять взаємопов’язаних етапів:

1. Початкової підготовки;

2. Попередньої базової підготовки;

3. Спеціалізованої базової підготовки;

4. Максимальної реалізації індивідуальних можливостей;

5. Збереження досягнень.

Відрізняються вони один від одного, перш за все, завданнями і змістом роботи та особливостями проведення селективної роботи по відбору найбільш талановитих спортсменів.

На першому етапі одним із визначальних факторів відбору є орієнтація на дітей того віку, в якому прийшла в спорт більшість найсильніших спортсменів світу. Але це не значить, що треба відмовляти дітям, чий вік перевищує загальноприйнятий. Так, наприклад, знамениті “богатирі” В. Алексєєв і Д. Рігерт прийшли в спорт у 19-20 років, а А. Воробйов вперше познайомився зі штангою, перебуваючи на службі в збройних силах.

Спортивним педагогам, схильним залучати дітей до занять спортом з дуже раннього віку, слід враховувати, що прагнення якомога раніше виявити спортивні здібності підвищує ймовірність помилок і що особливості сучасного тренування такі, що діти, котрі рано почали займатися спортом, як правило, і залишають його раніше, часто не досягнувши віку, оптимального для найвищих результатів.

Важлива умова ефективності початкового відбору – проводити його після обов’язкового навчання основам певного виду спорту в об’ємі приблизно 30-40 уроків у групах початкової підготовки спортшколи. При відсутності такого навчання легко припуститися помилки і прийняти, наприклад, того, що краще їздить на велосипеді чи ковзанах, чи краще грає в футбол замість того, що є більш здібним. Окрім цього і в зв’язку з цим треба орієнтуватися не на результат, а на генетично детерміновані показники і ознаки.

Дуже важливим елементом початкового відбору є ретельна оцінка стану здоров’я дітей. У процесі медогляду треба передбачити порівняння паспортного і біологічного віку дітей. Треба керуватися тим, що в більшості видів спорту серед спортсменів, що виконали нормативи І розряду, майстра спорту, більше половини мають ознаки прискореного біологічного розвитку. Серед майстрів спорту міжнародного класу акселератів уже менше 20 %. Найвищі досягнення, особливо в циклічних і складнотехнічних видах спорту, часто демонструють спортсмени з нормальним і пізнім типом біологічного дозрівання і рідко – з раннім.

Досвід показує, що при початковому відборі треба приділяти увагу якостям, що характеризують особистість дитини. Це такі якості: бажання за всяку ціну займатися спортом; прагнення отримати високі оцінки при виконанні різних вправ; рішучість і напористість в ігрових ситуаціях; сміливість при виконанні незнайомих завдань; працелюбство.

Також треба обов’язково враховувати соціологічні критерії схильностей до успішного спортивного вдосконалення: спортивні традиції сім’ї, ставлення членів сім’ї до занять спортом; успішність навчання в школі.

І, нарешті, слід особливу увагу надавати комплексному підходу при початковому відборі, виходячи з того, що спортивний результат не свідчить про перспективність новачка. У цьому плані розбіжність фактичного рівня розвитку фізичних якостей із пропонованим не є строгим протипоказанням до відбору.

При оцінці можливостей юного спортсмена на другому етапі основна увага зосереджується на виявленні прихованих захворювань і вогнищ хронічної інфекції. Суттєву увагу приділяють і визначенню специфічних для того чи іншого виду спорту захворювань, наприклад, ортопедичних – у легкоатлетів і представників спортивних ігор, верхніх дихальних шляхів і органів слуху - у плавців і т.д. Наукові дослідження з цього приводу свідчать, що біля 40 % учнів ДЮСШ практично не мають перспективи для досягнень дійсно високих спортивних результатів через відхилення в стані здоров’я.

Все більшого значення на другому етапі багаторічної підготовки набуває оцінка особисто-психічних якостей. Основні критерії перспективності при цьому такі: настирливість; відсутність помисловості; впевненість у своїх силах; бажання тренуватися і змагатися із сильними партнерами і суперниками.

На цьому етапі доцільно з’ясувати, за рахунок яких зусиль, якою ціною було досягнуто того чи іншого рівня підготовленості. Природно, що найбільш перспективними є ті юні спортсмени, що змогли досягти значного прогресу за рахунок різнобічної “бережливої” підготовки. Досвідчені тренери надають такій оцінці першорядного значення.

Також одним із вузлових положень, яким треба керуватися на даному етапі, є положення, що для оцінки перспективності треба керуватися не тільки абсолютними показниками рівня розвитку тих чи інших якостей, але і темпами їх приросту.

До сказаного слід додати і таке. На цьому етапі велику увагу при відборі приділяють оцінці так званих спеціалізованих сприймань: почуття темпу, розвитку зусиль; відчуття води у плавців і веслувальників; відчуття снігу у лижників; відчуття просторової орієнтації у гімнастів; відчуття ракетки у тенісистів; відчуття м’яча у гравців. Досвід практичної роботи свідчить, що низький рівень спеціалізованих сприйнять не можне бути компенсований навіть винятковістю фізичних якостей і особливими психічними властивостями спортсменів. Та це й не дивно. Спеціалізовані сприйняття є покажчиками роботи і рівня розвитку фізичного розуму, який забезпечує рухові прояви і є, зрозуміло, провідним у плануванні, організації і здійсненні спортивної діяльності.

На третьому етапі перспективними вважаються спортсмени, які тренувались за різноманітними програмами, обмежували кількість занять з великими фізичними навантаженнями і кількість стартів у відповідальних змаганнях і при цьому швидко прогресували.

Все більшої ролі на цьому етапі набуває оцінка особистих і психічних якостей спортсмена. Основні критерії цього такі: стійкість проти стресових змагальних ситуацій; здатність налаштовуватись на спортивну боротьбу; вміння мобілізувати сили на фініші і в умовах гострої конкуренції під час змагання; здатність досягти найкращих результатів у найбільш відповідальних стартах, в оточенні найсильніших суперників.

Одним із основних показників, що свідчать про здатність спортсмена до подальшого вдосконалення, є різнобічна технічна підготовленість. Основний критерій тут – уміння правильно виконувати велику кількість найрізноманітніших спеціально-підготовчих вправ, тонко варіювати просторовими, часовими і динамічними параметрами рухів у найрізноманітнішому функціональному стані – від стану бадьорості до стану прогресуючої втоми. Це знову ж таки свідчить про рівень розвитку фізичного розуму і вказує на те, що у видах спорту з бідними руховими програмами треба на перших двох етапах багаторічної спортивної підготовки забезпечувати надійний фундамент фізичної освіти.

Важливий критерій для оцінки перспективності на цьому етапі – результат зіставлення (порівняння) ходу становлення спортивної майстерності конкретного спортсмена із загальними закономірностями формування вищої спортивної майстерності, характерними для найсильніших у тому чи іншому виді спорту чи окремій дисципліні.

Усі міркування, висловлені стосовно оцінки перспективності спортсменів на третьому етапі, є актуальними і стосовно оцінки їх потенційних можливостей на четвертому і п’ятому етапах багаторічної спортивної підготовки.

На цих етапах найбільшої ваги набуває проблема комплектування команд для участі у відповідальних стартах. Перевагу надають показнику індивідуальної результативності в передфінальних чи фінальних стартах. Видатні спортсмени вміють, як правило, вести спортивну боротьбу в найбільш важких ситуаціях. Саме ця якість забезпечувала перемоги і унікальні досягнення плавцям В. Сальникову і Л. Качюшіте, легкоатлетам В. Борзову і В. Санєєву, гімнастам Б. Шахліну і Л. Турищевій і т.д.

Контрольні питання

1. Що таке спортивний відбір, спортивна орієнтація і спортивна селекція?

2. Які є методи спортивного відбору та орієнтації?

3. Що таке первинний і вторинний відбори і на які критерії треба орієнтуватися при їх здійсненні?

4. Як можна визначити біологічний вік дитини, здійснюючи спортивний відбір?

5. Яка із форм відбору є більш раціональною на першому його етапі: форма відсіву чи форма вибору?

6. Як здійснювати селективну роботу на етапах багаторічної спортивної підготовки?

7. Яка різниця між спортивною підготовкою і спортивним тренуванням?

8. Чи є різниця між поняттями «спортивна підготовка» і «система спортивної підготовки»?

Розділ ХХІІІ

Зміст і визначальні риси

Спортивного тренування

 

Перш ніж приступити до висвітлення питань, пов’язаних зі спортивним тренуванням, відзначимо, що спортивне тренування, як зазначалось у попередньому розділі, є одним із чотирьох блоків системи спортивної підготовки.

Звідси цілком логічно можна дати таке визначення цього специфічного педагогічного процесу: спортивне тренування – це частина спортивної підготовки спортсмена, системно побудована на використанні фізичних вправ, на фізичній активності.

Примітка: це визначення охоплює ті види спорту, де результат забезпечується проявами моторики (чи то рівнем розвитку фізичних якостей, чи мистецтвом рухів).

Отже, у процесі тренування повністю вирішуються завдання таких різновидів спортивної підготовки, як фізична (загальна і спеціальна) і технічна. Але оскільки фізичні вправи призводять не лише до фізіологічних зрушень в організмі, а й є довільними (що зачіпають розум і волю) руховими діями, то під час тренування певною мірою вирішуються і завдання інших різновидів спортивної підготовки: тактичної, інтелектуальної, морально-вольової, спеціально-психічної, інтегральної.

Результатом тренування є тренованість. Її пов’язують у першу чергу з біологічними (морфологічними і функціональними) пристосуваннями, які формуються в організмі спортсмена під впливом тренувальних навантажень і виражаються в збільшенні його працездатності. Тренованість, таким чином, - це міра пристосованості організму до конкретної роботи, досягнута через тренування.