Основні методичні вимоги, які треба знати і враховувати учителю-початківцю

1. Дотримання належного зовнішнього вигляду. Психологи стверджують, що внутрішній стан людини віддзеркалюється у її зовнішньому вигляді: в тому, як вона одягнена, в міміці, пантоміміці, у погляді і т.д. Усі ці зовнішні прояви сприймаються іншими, як правило, підсвідомо. Бачене ними сприймається і обробляється їх мозком. Ця робота мозку не піддається свідомому контролю, на-гора видається лише результат, який усвідомлюється за схемою: приємне-неприємне; корисне-некорисне; безпечне-небезпечне. А в підсумку виходить або доброзичливість, або настороженість, або байдужість, або агресивність і т.д. і це перше відчуття, що виникає при сприйманні однієї людини іншими, досить стійке і його не так легко змінити на інше.

Отже, дуже важливо, щоб перше підсвідоме відчуття учнів стосовно вчителя, який з’явиться перед ними, було доброзичливим і зацікавленим і, таким чином, дуже суттєво, яким буде його зовнішній вигляд.

2. При поясненні завдань уроку по можливості уникати академічно-сухого їх викладу. Академічний, формальний виклад завдань є повністю доступний лише фахівцю або людині, яка досить грамотна в питаннях фізичного виховання. Академічне формулювання найбільш потрібне вчителю, бо воно сприяє кращій кристалізації його намірів, а учням треба говорити простіше: чи то у вигляді розповіді, чи то у вигляді запитань, виходячи з підсумків попередньої роботи, чи то у вигляді стислого переліку того, що буде робитися на уроці і т.д. звичайно, можливий і академічно-сухий виклад, та це скоріше виняток, а не правило.

3. Ніколи не слід говорити про справу тоді, коли учні не слухають, коли їхня увага зосереджена на чомусь іншому.

4. При проведенні загальнорозвиваючих вправ старатися уникати невиправданих пауз. Спостереження за студентами спеціальних навчальних закладів, де готують фахівців з фізичного виховання, свідчать про те, що майбутні вчителі, пробуючи вперше самостійно проводити уроки фізичної культури з дітьми різного віку, значною мірою копіюють бачене і пережите ними на заняттях із спортивно-педагогічних дисциплін, особливо з гімнастики. Вони, проводячи вправи роздільним способом докладно зупиняються на кожному рахунку, підкреслюючи ті чи інші нюанси, потім демонструють вправу в цілому і, нарешті, залучають учнів до її виконання. Це, з одного боку, призводить до зниження моторної щільності, а з другого, - до порушення дисципліни, бо діти починають шукати, чим би заповнити паузу.

Тут залишається поза увагою різниця між учбово-методичними і учбовими заняттями. Призначення перших – методична підготовка майбутнього фахівця, а призначення других – вирішення освітніх, оздоровчих і виховних завдань стосовно тих чи інших контингентів учнів.

5. Необхідно завжди пам’ятати, що будь-яка невиправдана пауза, незайнятість дітей провокують пошуки ними своїх занять, а отже, ведуть до порушення дисципліни.

6. Ніколи не слід прагнути обов’язково виконати всю заплановану на урок роботу за рахунок погіршення дисципліни. Це надто дорога ціна. Якщо дещо із запланованого і не буде виконане, але від уроку до уроку учні будуть привчатися до порядку, до систематичної, відповідальної і наполегливої роботи, то невеликі втрати на початку окупляться сторицею в перспективі.

7. Також необхідно завжди пам’ятати, що виконання будь-якого завдання не можна доводити до стадії насичення. Слушність даної вимоги обґрунтована в попередньому підрозділі.

8. Керуючи ходом уроку, не метушитися, не бігати з місця на місце, а голосом, дистанційно наводити порядок, самому знаходитися там, де в цьому найбільша потреба, і стараючись розміститись так, щоб події, що розгортаються на уроці, весь час знаходились у полі зору.

9. Виставляючи оцінку, необхідно коментувати її. Виключенням може бути лише відмінна оцінка.

10. Починаючи працювати з недостатньо дисциплінованими колективами, особливо коли ще не визначено учнів, яких можна було б використати як помічників-груповодів, доцільно по можливості уникати групової організації роботи, надаючи перевагу фронтальній і станційній організації.

11. З самого початку формувати свій стиль роботи, виходячи зі свого темпераменту, і беручи на озброєння все краще від тих учителів, у яких темперамент подібний. Ця рекомендація продиктована такими міркуваннями, котрі перевірені практикою. Робота вчителя, як відомо, зумовлена багатьма здібностями: і дидактичними, і організаційними, і комунікативними, і академічними (або гностичними), і спеціальними (як-от, наприклад, здібності до малярства, танців, співу, фотосправи і т.д.). та немає людини, в якої були б однаково сильні задатки до розвитку всіх цих здібностей. І постає, таким чином, питання про стратегію розвитку здібностей. Або розвивати всі, найбільш потрібні в роботі вчителя фізичної культури здібності, до якогось середнього рівня; або ж основну увагу приділити розвитку тих, до яких наявні від природи найбільші задатки і водночас лише певну увагу приділяти розвитку інших?

Практика свідчить, що лише друга стратегія сприяє становленню самобутніх, яскравих особистостей.

12. Вирішуючи освітні та оздоровчі завдання, роботу організовувати так, щоб діти працювали в потрібному пульсовому режимі. Слушність даної рекомендації обґрунтована в попередньому підрозділі.

13. Ніколи не слід принижувати гідність учнів, виставляти їх на посміховисько перед усім класом. Це особливо треба пам’ятати тоді, коли вчитель вдається до такого ефективного методичного прийому: викликає учня виконати на оцінку перед усім класом якусь вправу з установкою для інших прослідкувати за її виконанням, помітити помилки і подумати над їх причинами. Зрозуміло, що виконавцями повинні бути ті учні, які здатні виконати завдання на добре і на відмінно. І ні в якому разі не слід піддавати такому випробуванню тих, які ще погано володіють даною вправою, бо, окрім ризику отримати фізичну травму, є ще й ризик отримати травму психічну, яка завдає душевного болю і дуже довго нагадує про себе.

14. Домашні завдання використовувати лише тоді, коли створена надійна система контролю за їх виконанням.

15. Працювати з повною віддачею, бо учні швидко помічають недобросовісність, і тоді їх уже неможливо переконати в необхідності відповідального ставлення до вимог учителя.

16. Прагнучи до швидкого фахового вдосконалення, старатися постійно вносити в уроки щось нове з наступним аналізом результатів, бо лише таким шляхом можна отримати інформацію для роздумів, яка не тільки пройшла через органи відчуття, а й набула оптимального емоційного забарвлення.

Цю вимогу важко переоцінити. Якщо людина не приймає самостійних рішень і її поведінка визначається виключно вказівками родичів (батька й матері), старших, вчителів, керівників і т.д., то вона швидко стає гвинтиком складного суспільного механізму і згодом гвинтиком і помирає, так і не ставши особистістю.

Отже, прийняття самостійних рішень і самостійне їх здійснення є головною умовою фахового зростання в будь-якій сфері діяльності. Та при цьому слід також пам’ятати, що людей, які не помиляються немає, не помиляється лише той, хто нічого не робить. Помилки неминучі. Отже, їх не слід боятися. Боятися треба їх непомічання, а ще більше – їх невиправлення. Мудрі люди кажуть, що помиляється не той, хто помилився, а той, хто не хоче виправити помилку.

Контрольні питання

1. Як відбувалося становлення уроку фізичної культури як основної форми роботи зі школярами?

2. Якими методичними вимогами треба керуватися при розробці завдань до уроку фізичної культури?

3. Як можна працювати на уроці фізичної культури на достатньо високому пульсі і в той же час забезпечувати провідну роль фізичної освіти школярів?

4. Чому вирішення будь-якого завдання на уроці не можна доводити до стадії насичення?

5. Які є шляхи активізації емоційної сфери учнів на уроках фізичної культури?

6. На яких методичних аспектах проведення уроків фізичної культури треба зосереджуватись у першу чергу вчителю-початківцю?

 

 

РОЗДІЛ ХVІ