ТОП 10:

Українське слово: Хрестоматія української літератури та літературної критики XX ст.—К., 1994.—Кн. 3.—С. 454.



V 1961 Р дебютував у збірнику «Вінок Кобзареві» новел-«Настунька». У цей період захоплюється творчістю кою а також Василя Чумака, чия поезія «потрясла» настільки, що знищив власні твори і вирішив «почати новий

"^На^початку 60-х pp. Валерій Шевчук уже досить активно дпукувався в «Літературній Україні», «Вітчизні», був учас­ником Всесоюзної наради молодих митців, де його зустріли досить прихильно. Помітила і тогочасна критика, щоправда, здебільшого негативними відгуками, але це не зупиняло його настирливих пошуків власного шляху в літературі. Зараз ті свої перші кроки Валерій Олександрович розцінює

як учнівські, наслідувальні.

Після закінчення університету працює власним корес­пондентом газети «Молода гвардія» по Житомирській області. У Києві у нього було багато знайомих та друзів, серед яких він, як і інші молоді літератори, одержав тавро неблагонадійного. За це, власне, і було відправлено Валерія Шевчука до армії, яку відбував у Мурманській області. Така ж доля спіткала, до речі, і Володимира Дрозда. Там багато писав, зокрема перший свій роман «Набережна, 12». Руко­писи надсилає до брата, тоді ще вільного, який їх редагує та

передруковує.

У 1965 p. повернувся в Україну, працював у відділі му­зеєзнавства в Державному історичному музеї УРСР на те­риторії Києво-Печерської лаври, одначе недовго. Для того­часної інтелігенції наставали тривожні часи. Закінчувалася пора хрущовської «відлиги», накочувалася нова репресивна хвиля. 4 вересня 1965 р. в кінотеатрі «Україна» під час де­монстрування фільму С. Параджанова «Тіні забутих пред­ків» (за повістю М. Коцюбинського) група київських інтелі­гентів підтримала протест проти утисків з боку влади, що його виголосив І. Дзюба. Серед непокірних був і Валерій Шевчук, чого, ясна річ, не обминули своєю увагою «компе­тентні органи». Після арешту брата обшуки були j в його помешканні, невдовзі залишився без роботи...

І все ж 1967 p. з'являється перша книжка оповідань «Серед тижня». Її схвально привітав І. Сенченко. Автора прийняли до Спілки письменників, хоча і була «злива нега­тивних рецензій». Його оповідання перекладаються в Поль-ші, Франції, Москві.

Наступний рік став щедрішим — надруковано роман «Набережна, 12» і«Середохрестя». Саме з цього часу «по­чав відходити від чистого реалізму, зануреного в побут, і

звернувся до умовних форм»'. А це вже був симптом, яки< неабияк насторожив партійних наглядачів. Вихід 1969 р, книжки«Вечір святої осені» став для автора фатальним. Як непокірного, інакомислячого, його надовго вилучають із лі­тератури. На щастя, це не знищило в ньому живого митця, а навпаки, сприяло витворенню самобутнього світу, хай від­чуженого від абсурдної довколишньої дійсності, але мінли­вого й цікавого. Майже всі друзі відвернулися від затавро­ваного владою, але поряд було багато книг, щоденна праця над давніми манускриптами, власними рукописами, що писалися поки що «в стіл», «Позаду залишалася літературна метушня, змагання, стосунки з видавництвами й періоди­кою, нервування, захоплення, натомість підійшла врівнова­жена дорослість...» І як далі пише В. Шевчук, «я тоді знав у своєму житті одне: щоденну працю без вихідних та відпус­ток, знав я і моменти високого духовного ояснення, яке допомагало мені жити; в ім'я тих ояснень і задля них, може, я й жив»2.

Тільки після 1979 p., коли вийшла книжка«Крик півня на світанку», Валерій Шевчук знову з'являється в літерату­рі. У 1981 р, виходять«Долина джерел» і «Тепла осінь».Крига скресає, тепер уже назавжди. Друкуються книжки:

«На полі смиренному» «Дім на горі», «Маленьке вечірнє інтермеццо» «Барви осіннього саду», «Три листки за вік­ном», «Камінна луна», «Вибрані твори», «Птахи з неви­димого острова», «Дзиґар одвічний», «Місячний біль»У 90-х рр, побачили світ повісті«Початок жаху», «Чорти­ця», «Місяцева зозулька з ластів'ячого гнізда», епопея «Стежка в траві» («Житомирська сагак), роман«Юнаки з огненної печі». «Стежка в траві» є спробою митця створити соціально-психологічну картину життя понівеченої україн­ської інтелігенції, робітників, службовців, .люмпенів його рідного міста Житомира в 50—б0-х рр. Водночас, як зізнає­ться сам письменник, це і показ «екзистенційної 'закине-ності" людини у Всесвіт, безпорадність її перед долею й напружені шукання людиною своєї стежки для втечі ш самотності, із зони герметичної духовної ізоляції, у простір добра й любові»,

Майже всі твори Валерія Шевчука, що побачили світ у 80—90-х pp., писалися ним під час вимушеної ізоляції від

Українське слово.—С. 466. ' Там само.— С. 467.

•л^г-гва 3 їх повеоненням у літературу активною стає і СУСП1. самого автора. У Спілці письменників Валерій ?т -vk в-^де лабораторію молодої прози, керує клубом ^тописець», організовує чимало літературно-мистецьких

^Й^го п'єси «Вертеп», «Сад божественних пісень», «Птахи з невидимого острова» ставляться сучасними модер­ними театрами

"У 1488 р. письменник удостоєний Шевченківської премії

за роман-тоиптих «Три листки за вікном», а 1991 р.—однієї з найпрестижніших нагород—премії фундації Антонови-

чів

Час довголітнього усамітнення був для Валерія Шевчука

і періодом наполегливого дослідження та перекладів давньо­української літератури. Результати її—антології «Аполоно-ва лютня. Київські поети XVII—XVIII ст.», «Пісні Купідона. Любовна поезія на Україні в XVI —поч. XIX ст.», «Антоло­гія української поезії. Том 1. Поезія XI—XVIII ст.», «"Сад пісень" Г. Сковороди», двотомного видання його творів, «Твори» Івана Вишенського, «Літопис Самійла Величка»

та ін.

В. Шевчук написав також літературознавчі есе «Дорога

з тисячу років», «Мисленне дерево», які свідчать про його всебічні та глибокі зацікавлення українською літературою від часів Київської Русі до сьогодення.

Велика сподвижницька праця митця вражає. Вона є не­від'ємною рисою його творчої особистості. Недарма літера­турними вчителями Валерія Шевчука були такі велети духу, як Самійло Величко, Григорій Сковорода, Іван Франко, Михайло Драгоманов, перекладач Борис Тен. Так, зокрема, ще студентом перейняв від С. Величка «безумство творчої праці, коли працюєш без розрахунку на славу й винагоро­ду». А Григорій Сковорода допоміг зберегти свою «духовну істоту» від зазіхань жорстокого зовнішнього світу і показав, як «копати криницю в самому собі».







Последнее изменение этой страницы: 2016-04-23; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 34.204.176.189 (0.004 с.)