Із світоглядного калейдоскопу митця

Під час вручення Валерію Шевчукові премії фундації Антоновичів він сказав про себе: «Моя доля як митця не складалася безхмарне, але я ніколи на неї не нарікав. Ніко­ли не шукав слави для себе, але шукав слави для народу свого і своєї літератури. Зрештою, я й полюбив народ свій

через те, що він був упосліджений, гнаний, битий і обкра­дений». А закінчував промову так: «Кожен з нас —гість у цьому житті, але кожен у ньому, як уміє і як може, будує свій храм...»'.

Свій духовний храм — художні твори — він писав чистими, нічим не забрудненими руками. Безперечно, внутрішнє сум'яття навідувалося, бо шлях супроводжувався постійними пошуками, а гармонія душі, якої прагне кожен митець, не приходить сама по собі. Але сумління навряд чи мучило його, бо творчістю завжди рухали щирі помисли, закоханість у красу і приваби довколишнього світу, постій­на спрага пізнавати його якнайглибше, а до людини придив­лятися найретельніше, не поспішаючи засудити її чи викри­ти, а спробувати насамперед зрозуміти. Орієнтиром йому завжди служили загальнолюдські цінності, а не постулати якоїсь ідеології, класові чи політичні міркування. Валерій Шевчук вважає, що політика й мистецтво —речі абсолютно несумісні, й там, «де до мистецтва домішується політика починається його поступовий занепад»².

Найголовніше для нього в художньому творі — його естетична довершеність. Недарма серед літературної про­дукції речі Валерія Шевчука відзначаються високою культу­рою письма та лексичним багатством. Образи мають алего­ричний підтекст, але завжди свіжі, не затерті багаторазовим уживанням. Недбалість у вираженні думки чи почуття йому не притаманна. Як зізнається, «не хоче спішити».

Не любить письменник і кон'юнктурної праці, ніколи не відгукується на події біжучі, не піддається «потокові мину­щих вражень». Пише лише про те, що визріває в надрах його душі, що підлягає довготривалому осмисленню. Більше покладається на інтуїцію, художнє чуття. Для нього «весь творчий акт—це ірраціональний процес», «своєрідне таїн­ство, значною мірою незбагненне для самого творця». Одначе потік вражень, асоціацій, думок у нього цілком керований, хоч його герої ніколи не бувають маріонетками. Спочатку він сам дає їм життя, пускає у світ, в якому вони поводяться вільно і природно. Але той світ скоріше умов­ний, створений фантазією, уявою письменника, він ніколи не є плоским відбитком довколишньої дійсності. Щоб зро-

Див.: Слово і час.— 1991.— № 12.— С. 42—13. Див.: Сучасність.— 1992.— № 3.— С. 54. Див.: Дніпро.— 1991.— № 10.—С. 77.

зуміти його, відчути — треба бути естетично підготов­леним.

Шевчука постійно вражає багатство та розмаїття довко­лишнього світу. Впродовж усього життя він пізнає і художньо досліджує його. В тому розуміє сенс свого існу­вання і своєї праці. Відчуває себе щасливим, коли люди розуміють його, хоч би й «скромною мірою», коли творчість допомагає їм знайти і утвердити себе, а часом просто вижити у світі реальному, тобто дає їм надійне духовне опертя.

Духовні цінності для Валерія Шевчука є визначальними у житті, вони домінують над цінностями матеріальними. Цьому учив Григорій Сковорода, і це над усе прагне прище­пити сучасникові Валерій Шевчук.

ЛІС ЛЮДЕЙ. ТВОРЧИЙ ШЛЯХ

Не можна не погодитися з думкою письменника про те, що «без плекання елітарних форм естетичного мислення "серйозності в літературі" не досягти». Ще замолоду Вале­рій Шевчук обстоював думку, що будь-яка література «мусить розвиватися триіпостасне: на елітарному, середньо­му і масовому рівні, а коли вона не матиме хоч одного з цих компонентів, буде неповна. Елітарна ж література мусить задавати тон, бути камертоном літературного проце­су, бути тим небом, до якого має прагнути митець, саме вона творить свою вищу честь і чим культурніша нація, тим дбайливіше має плекати культуру саме елітарну»'.

Творчість Валерія Шевчука і є прикладом тієї елітарної форми національної культури на її строкатому і доволі розлогому полі.

Він є представником інтелектуально-філософської, пси­хологічної прози в українській літературі XX ст„ започатко­ваної свого часу І. Франком (його твори про інтелігенцію), яка досить успішно розвивалась у 20-х pp. (В. Винниченко, В. Підмогильний, В. Домонтович).

Умовно його художній набуток можна розділити на:

твори про сучасність (ранні повісті, «Маленьке вечірнє

інтермеццо», «Дзиґар одвічний», «Житомирська сага» та ін.);

 

Див.: Слово і час.— 1991.— № 12.— С. 50.

їв мовчм

історичні твори («Три листки за вікном», «На полі

смиренному»);

умовно-асоціативні, філософські твори («Птахи з неви­димого острова», «Сповідь», «Мор», «Дім на горі»).

А втім, чіткої грані між ними провести неможливо, бо всі твори об'єднує єдиний індивідуальний стиль автора, в якому варто вирізнити кілька найважливіших моментів.

Передусім нагадаємо слова одного з найближчих друзів митця письменника Є. Концевича: «"Як у житті" для Вале­рія Шевчука замало — він творить словом власну своєрідну форму життя, свою правду життя, естетичну й моральну реальність—світ, що виростає з особистості творця, з його волі, уяви, філософії»'. Як пригадуємо, подібні естетичні принципи були притаманні й поетові Б.-І. Антоничу, чиї твори ніколи не були відображенням довколишньої дійснос­ті. З перших своїх крокій Валерій Шевчук прагнув відходи­ти від «поетики живого випадку», від неореалізму, його дедалі більше вабили умовно-асоціативні форми самовира­ження. Життєва конкретика сучасності, так само як і істо­рична тематика, хоч і лягала в основу його творів, та водно­час утілювала певний філософський зміст. За текстом у Шевчука завжди ховається підтекст, часом недоступний непідготовленому читачеві.

Усі його герої мають реальних прототипів, скрізь—він сам або його оточення,

Усі його історичні тйори—«це також твори сучасні». «Змальовую сучасну людину в історичних шатах»²,— зізнається письменник. На це варто звернути особливу увагу під час читання його романів «Три листки за вікном», «На полі смиренному», ^би уникнути звинувачення автора в невірогідності історичного відтворення дійсності,

Об'єктом письменницької уваги Валерія Шевчука завжди є насамперед дуіиа людини в різних виявах, різних іпостасях. Події зовнішнього світу, який оточує цю люди­ну,—то лише необхідне тло, на якому художньо дослі­джується внутрішній духовний світ героїв,

Усі його твори відзначаються філософічністю— пи­сьменник прагне дошукатися відповідей на питання, які здавна цікавлять людство: сенс життя, добро і зло у світі та