Відгуки на перше видання книги



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Відгуки на перше видання книги



 

 

Володимир КОЛОМІЄЦЬ, лауреат Національної премії імені Тараса Шевченка: «Як редактор книги «Багряні жнива Української революції» мушу зазначити, що такої актуальної й потрібної для долі сучасної України праці — я зараз не знаю… Роман Коваль — письменник, що глибоко проник у правду життя відроджуваної України 20-х років минулого століття. І його документальні життєписи вояків того трагічно-сяйного для України часу — визначальні і досі».

 

Гурам ПЕТРІАШВІЛІ, поет: «Для досягнення головної мети — справжньої незалежності своєї Батьківщини — письменник Роман Коваль, на мій погляд, обрав єдино правильний шлях: звільнити національну свідомість деяких співвітчизників від страхів, від комплексу меншовартості й від схильності занадто сумувати. Робить він це тим, що відтворює постаті українських героїв. А знаходить їх Роман Коваль не в своїй фантазії, а в невідомих досі архівних документах, які складає у літопис Визвольної боротьби свого народу. Яскравим підтвердженням чого є його книга «Багряні жнива Української революції». Це величезний і праведний труд. Це є служіння Справедливості і Добру!»

 

Василь ШКЛЯР, письменник: «Роман Коваль — єдиний сучасний письменник, котрий видобуває із темряви нашого злочинного забуття і страху правду про українсько-російську війну 1917–1920-х років. Два десятки його документальних книжок — це мужній виклик нашому ренегатству і ганебному догідництву, це суворий докір тим, хто заради конформістської злагоди з нащадками ворога досі боїться навіть тіні своїх героїчних предків. «Багряні жнива Української революції» — органічне продовження цілісного літопису Романа Коваля про наших великих прадідів — таких молодих і юних! — котрі знайшли свою найбільшу радість у боротьбі з окупантами».

 

Антоніна ЛИТВИН, поетеса: «Зібралися люди на презентацію нової книги Романа Коваля («Багряні жнива Української революції»). Ця книга (як і попередні) розгортає пекучі рани рідної землі, яких зазнала вона в роки бурхливого вогненного змагання за волю, за державу, за народ. Зі сторінок постають живі герої, правдива, щира душа кожного промовляє до нас крізь роки, нагадує, що вони віддали життя за щастя рідного краю. І стукає в наші серця: «Віримо, що недарма загинули — рідний край буде щасливий!». Такі роздуми пробуджують книги Романа Коваля. Особливо вражає те, що дійсні слова, вчинки, події та факти нічим не прикрашені, жахні для нашої свідомості й величні у світлі історії України… Пекуче необхідну роботу проводить пан Роман, адже тільки тоді народ стає господарем своєї країни, якщо знає і шанує своїх героїв, якщо несе крізь віки їхній подвиг і велич вчинків. Але боляче стискається серце: скільки мук і крові, скільки молодих і старих, не боячись смерті, йшли в бій за волю рідного краю! А хто знає про них, про їхній подвиг?!»

 

Михайло ІВАНЧЕНКО, письменник, син сотника Вільного козацтва:«Документальна книга найактивнішого дослідника тогочасних Визвольних змагань Романа Коваля «Багряні жнива Української революції» — не тільки діорама нашого минулого. Вона застерігає сучасних будівників держави від повторення помилок… Завдяки нарисам про Українську революцію виростає національна свідомість і державне мислення українців».

 

Ігор СЮНДЮКОВ, журналіст газети «День»: «Суть історії ми осягаємо через долі людей. Це — її плоть, її «становий хребет». І коли автор художньо-наукової розвідки на історичну тематику керується переконанням, що «історик не той, хто досліджує минуле, а той, хто оживляє його», має до того ж талант, високі патріотичні почуття, також вперту (в найкращому розумінні слова) працелюбність, готовий «перетравити», вивчити та переосмислити сотні й сотні архівних документів, додамо, абсолютно ще не введених у науковий обіг, — праця такого автора, безперечно, важить чимало.

 

Олег ВІТВІЦЬКИЙ, кандидат історичних наук : «Якщо оцінювати внесок сучасників у сфері повернення забутих імен, то Роман Коваль, безперечно, є одним із найавторитетніших дослідників».

 

Костянтин ЗАВАЛЬНЮК, кандидат історичних наук: «Багряні жнива Української революції» — книга-пам'ятник. Можна її назвати і братською могилою, могилою українських вояків, могилою не безіменною… Бо ці імена повернув у нашу свідомість Роман Коваль».

 

Відгукнулася на книгу «Багряні жнива Української революції» і ясновельможна пані Олена Павлівна ОТТ-СКОРОПАДСЬКА, дочка Гетьмана України Павла Скоропадського. 15 вересня 2005 року у Києві на презентації книги «Багряні жнива Української революції» вона сказала: «Досі я вважала, що знала історію Україну, але, прочитавши книгу Романа Коваля, збагнула, що якраз не знала її».

 

Олена ЧЕРНЕНКО-ТЮТЮННИК, козачка з Черкащини:«Скільки то часу минуло як я збираюсь Вам написати, але всі мої слова міліють перед тим, щоб я хотіла сказати, як би я хотіла подякувати Вам і подивуватися тим, що Ви відкриваєте перед українцями… Роки мої критичні, вже вісімдесят, але романтика духу жива. І не подумайте, що я розливаю перед Вами. Я людина скупа на похвалу і не люблю, коли мене хвалять… Попри мої роки, ще лишилася студентська безпосередність і моє українство, що виховувалось у родині, на Львівщині, формувалося Тютюнниками і завершується «Багряними жнивами…»

 

 

Про автора

 

 

Роман Коваль народився 10 квітня 1959 р. в м. Горлівці Донецької області в родині вчителів — Надії Василівни Курило та Миколи Федотовича Коваля. Українець. Освіта вища медична (Київський медичний інститут, лікувальний факультет, 1982). Працював лікарем-інтерном 7-ї клінічної лікарні м. Києва, терапевтом 10-ї клінічної лікарні м. Києва, терапевтом, старшим терапевтом та завідуючим поліклінічним відділенням 7-ї (4-ї) клінічної лікарні м. Києва.

Від 1989 р. член Української гельсінкської спілки, редактор газети «Прапор антикомунізму», член редколегії газети «Вільне слово», у 1990 р. редактор газети «Визволення», в 1991–1993 рр. редактор газети «Нескорена нація», від грудня 1993 р. — редактор газети «Незборима нація».

У 1990–1991 рр. — член проводу Української республіканської партії (секретар із питань ідеології). Від грудня 1992 р. — заступник голови Всеукраїнського політичного об’єднання «Державна самостійність України», а з 1993 року — незмінний голова об’єднання. Член Національної спілки журналістів України з 1995 року. Президент Історичного клубу «Холодний Яр» (від січня 1997 р.). З 1998 року член Національної спілки письменників України.

Автор книг: «Гасла і дійсність» (1990), «Чи можливе українсько-російське замирення?» (1991), «З ким і проти кого» (1993), «Про ворогів, союзників і попутників» (1993), «Підстави націократії» (1994), «Філософія українства» (1995), «Отамани Гайдамацького краю. 33 біографії» (1998), «Отаман святих і страшних» (2000), «Повернення отаманів Гайдамацького краю» (2001), «Трагедія отамана Волинця» (2002, у співавторстві з Костянтином Завальнюком), «Ренесанс напередодні трагедії» (2003), «Нариси з історії Кубані» (2004), «І нарекли його отаманом Орлом» (2005), «Багряні жнива Української революції» (2005).

Упорядник, редактор та автор передмов (післямов) книг: «Невольницькі плачі» Зеновія Красівського, «Українські герої» Анатолія Бедрія, «Героїзм і трагедія Холодного Яру», «Кость Блакитний, отаман Степової дивізії», «Записки повстанця» Марка Шляхового, «Медвин в огні історії», «Українська афористика», «Рейд у вічність», «Самостійна Україна» Миколи Міхновського, «Над блакитним Чорним морем» Леоніда Полтави, а також «Кубанська Україна», «Моя боротьба (спогади)» та «Кобзарі в моєму житті» Рената Польового; «Душею з вами» Лідії Чучупаки, «Жага і терпіння. Зеновій Красівський у долі українського народу» (спільно з Віктором Рогом).

Автор понад 850 статей у газетах, журналах, альманахах, історичних календарях, енциклопедіях України та української діаспори. Автор циклу радіопередач «Отамани Гайдамацького краю» (2000–2001). Автор сценарію документального фільму «Незгасимий огонь Холодного Яру». Автор циклів радіопередач «Кубанська Україна» (2002–2004), «Історія, яка не завершується» (2004–2005), «За Україну, за її волю» (2005).

Має сина Євгена (28.1.1981) та дочку Олесю (10.7.1986).

 

 


[1]Правда (Кубир) (1877, с. Любимівка Олександрівського пов. Катеринославської губ., тепер Вільногірський р-н Запорізької обл. — 13.11.1921, с. Туркенівка Олександрівського пов. Катеринославської губ., тепер с. Малинівка Гуляйпільського р-ну Запорізької обл.). Повстанський отаман; командир загону, командир полку, начальник лазаретів Повстанської армії Н. Махна. Народився в родині наймитів. Анархіст-терорист із 1904 р. Внаслідок травми 1905 року втратив ноги. У 1907–1917 рр. заробляв на прожиття, граючи на гармошці. Зарубаний червоноармійцями.

 

[2]Щусь Феодосій (1893, с. Дібрівка Олександрівського пов. Катеринославської губ., тепер с. Велика Михайлівка Покровського р-ну Дніпропетровської обл. — червень 1921, м. Недригайлів, тепер Сумської обл.). Повстанський отаман (від червня 1918), член штабу 3-ї Задніпровської бригади ім. батька Махна (лютий — травень 1919), начальник кавалерії загону Н. Махна (липень — серпень 1919), командир кавалерійської бригади 3-го корпусу (вересень — грудень 1919), член штабу Повстанської армії Н. Махна (травень 1920 — квітень 1921), начальник штабу 2-ї групи Повстанської армії (травень — червень 1921). Народився в сім’ї наймитів. Від 1915 р. служив матросом на російському флоті. Активний учасник гуляйпільської «Чорної гвардії». Організатор дібрівської групи анархо-терористів. Убитий у бою проти 8-ї дивізії Червоного козацтва.

 

[3]Гетьманська варта — поліція часів Української Держави Гетьмана Павла Скоропадського.

 

[4]Дібрівка (Дібрівки, Діброва) Олександрівського повіту Катеринославської губ. — тепер с. Велика Михайлівка Покровського району Дніпропетровської області.

 

[5]Колись велике село Бурлацьке тепер навіть не має сільради і підпорядковане сільраді с. Чубарівка Пологівського району Запорізької області.

 

[6]Кірпічов Лев Нилович (нар. 18.11.1876) — генерал-майор лейб-гвардії кінної артилерії, з 24 жовтня 1918 р. — командир Київської добровольчої дружини і Зведеного корпусу гетьманської армії. Один з організаторів оборони Києва від «банд Петлюри». Російський монархіст.

 

[7]Крушинський 1919 року став державним секретарем уряду УНР.

 

[8]Житомирська юнацька школа.

 

[9]Не плутати з селом Біла Криниця Рівненського району Рівненської області.

 

[10]Нарис написано у співавторстві з Костем Завальнюком 2003 року.

 

[11]Село Велика Мечетня належало до Балтського повіту Подільської губернії, нині — Кривоозерського району Миколаївської області.

 

[12]Тепер село Волочиського району Хмельницької області.

 

[13]Цей отаман називався ще й Чорною Хмарою. Його справжнє прізвище — Антон Якович Гребенник (15.1.1890, с. Велика Михайлівка Катеринославської губ. — після 30.11.1923).

 

[14]Перемикінці — частини генерала Перемикіна, який підлягав комітету Бориса Савінкова, ідеолога «третьої Росії».

 

[15]Справжнє прізвище вбивці було Мазур. По-вуличному називали його Матеєм, а частіше глузливо — Матеяшко, тобто «недороблений Матей». За вбивство отамана одержав він, як твердить інше джерело, 10 мільйонів рублів. Пізніше селяни помстилися за смерть отамана і киями забили Матеяшка.

 

[16]Розділ написано на початку листопада 2004 року.

 

[17]Нарис написано у співавторстві з Олександром Солодарем.

 

[18]Велика Михайлівка (Дібрівки, Діброва) Олександрійського повіту Катеринославської губернії — тепер с. Велика Михайлівка Покровського району Дніпропетровської області. В цьому селі народився також отаман Феодосій Щусь (1893–1921).

 

[19]Не плутати з чернігівським отаманом Євгеном Ангелом.

 

[20]Бахмут — тепер м. Артемівськ Донецької області.

 



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-19; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.239.50.33 (0.033 с.)