Київ. Гарячий січень 1918-го.

ЄВТУХІВ Олександр Юрійович (15.2.1898, м. Кам’янець-Подільський — 7.6.1966, м. Каракас, Венесуела). Військовий і громадський діяч, інженер-економіст, перекладач; штабний старшина-гарматник російської армії, значковий Зведеного гайдамацького куреня (Тамбов, 1 — 21 грудня 1917), осавул (значковий; від 2.1.1918), начальник штабу (14.1.1918) 1-го робітничого полку Вільного козацтва м. Києва, отаман залоги м. Вінниці (16.2.1918), помічник Подільського губернського комісара (весна 1918), військовий комендант Подільської губернії (весна 1918), осавул командира 6-го Полтавського корпусу, старший осавул штабу 6-го корпусу, старшина 22-го кінного полку 6-го корпусу Армії Української Держави (1918), старшина для доручень Окремого ударного корпусу (грудень 1918–1919), отаман 1-го партизанського загону Окремого ударного корпусу Армії УНР (10.2.1919 — березень 1919), технічний секретар Подєбрадської філії комітету перекладу Святого Письма на літературну українську мову (голова М. Левицький), генеральний секретар Українського університетського товариства Ліги Націй (голова — професор С. Бородаєвський).

Закінчив Кам’янець-Подільську класичну гімназію. 1916 року поступив на правничий факультет Київського університету Святого Володимира, але довго не студіював, бо був покликаний на військову службу. Військову освіту здобув у Павлівській військовій школі (Петербург). Служив у Ревельській кріпосній артилерії, потім у «Тамбовському гарматному склепі». В українській армії — від грудня 1917 року. Організатор Вільного козацтва. Учасник придушення більшовицького повстання у Києві у січні 1918 р. та оборони Києва від військ Муравйова. В українській армії більшу частину служби провів на фронтах як активний старшина-кулеметник. Організатор Вінницького куреня імені полковника Івана Богуна (командир старшина Коваленко). Навчався на юридичному факультеті Полтавської філії Харківського університету (1918).

Під час антигетьманського повстання залишив армію і зголосився до голови Надзвичайної слідчої комісії для боротьби з контрреволюцією Михайла Ковенка. Був зарахований в Окремий ударний корпус під проводом отамана О. Палієнка, в складі якого брав участь в боях за визволення Житомира, Коростеня та проти т. зв. Домбровицької республіки (поч. 1919). У Кам’янці-Подільському сформував 1-й партизанський загін Окремого ударного корпусу в складі 3 піших сотень, 2 кінних сотень та кінно-гарматної батареї (1919). Про своїх вояків писав так: «…Козацтво у мене було отчаяне, що я іноді страхався його, але в бійці було гарне, кращих живорізів й не знайшов би…» Контужений біля ст. Гнівань.

1919 року працював при Українській дипломатичній місії на Кавказі (Тифліс), пізніше при українському посольстві в Туреччині (відділ преси та пропаганди). Згодом опинився на інтернації в Польщі, звідки й утік у Німеччину, де навчався в Шарлотенбурзькій політехніці, а 13 січня 1923 року поступив до Handelshochschule Berlin (Торговельна академія в Берліні), яку залишив 1924 року, щоб продовжити навчання в УГА. Закінчив курси політологічних наук для Ліги Націй при Женевському університеті (1927). Навчався і в Данії.

Співробітник подєбрадського «Нашого життя» та багатьох українських часописів за кордоном. Публікувався в чужоземних часописах, освітлюючи український рух. Знав іноземні мови: німецьку, французьку, «навіть скандинавські» (в т. ч. данську), вчив англійську. Професор УГА О. Ейхельман, який був рецензентом його дипломної роботи «Рада Ліги Націй», уважав, що Євтухів може стати «визначно освіченим діячем у царині теорії і практики української дипломатії та консульського діла». Під час процесу С. Шварцбарда Євтухів організував всестудентську українську протестну акцію в міжнародному масштабі. «Мої спомини» написав у Тифлісі 23 травня — 11 червня 1919 року.

Гольденвейзер А. Из киевских воспоминаний // Революция на Украине. — Москва — Ленинград: Государственное издательство, 1930. — С. 26.

Гольденвейзер А. Из киевских воспоминаний // 1918 год на Украине. — Москва: Центрополиграф, 2001. — С. 77.

Дороговказ. — Торонто, 1966. — № 13 (32). — Вересень — грудень. — С. 28.

Євтухів О. Мої спомини. I–IV частини. ЦДАВО, ф. 3795, оп. 5, спр. 78, арк. 77–87 зв.

Могилянский Н. Трагедия Украины. — Москва — Ленинград: Государственное издание, 1930. — С. 103, 104, 119.

Особиста справа студента Євтухіва Олександра. ЦДАВО, ф. 3795 с, оп. 1, спр. 1057, арк. 1–120.

 

Несмертельна зустріч зі смертю. Розповідь богданівця.

ФЕЩУК Олександр (1.9.1897, с. Плисецьке Васильківського пов. Київської губ. — після 25.2.1930). Військовий; козак 1-го Українського козацького ім. Б. Хмельницького полку (від 11.1917), української бригади в м. Ліберці (ЧСР, від вересня 1920).

Закінчив народну школу в с. Ксаверовці. Навчався в Мотовилівській міській школі (1908–1912). Закінчив сільськогосподарську школу (1915). Учасник Визвольної боротьби українського народу до вересня 1920 року. Навчався на економічно-кооперативному факультеті УГА (принаймні до 10 квітня 1930 року). Про отримання диплома даних в особистій справі немає. Спогад «Товаріщ, разойдьомся!» (епізод з боїв у Київі на Печерську р. 1918)» написав на початку 1920-х років.

Особиста справа студента Фещука Олександра. ЦДАВО, ф. 3795 с, спр. 2097.

Фещук О. «Товаріщ, разойдьомся!» (епізод з боїв у Київі на Печерську р. 1918)». ЦДАВО, ф. 3795, оп. 5, спр. 78, арк. 559, 559 зв.

 

Київ. Лютий 1918-го.

ТУНИК Борис (23.7.1896, м. Катеринослав — після 15.6.1927). Інженер, службовець. Закінчив реальну школу (1913). Навчався в Костянтинівському межевому інституті (Москва, 1915, 1916). В роки Першої світової війни — службовець Земського союзу на фронті. Службовець Державного контролю УНР (до лютого 1921). Спогад «Представник влади» написав 7 січня 1923 р. УГА закінчив 1927 р.

Особиста справа студента Бориса Туника. ЦДАВО, ф. 3795 с, оп. 1, спр. 2066, арк. 1 — 74.

Туник Б. Представник влади. ЦДАВО, ф. 3795, оп. 5, спр. 78, арк. 554–558.

 

Київська трагедія.

Ґалаґан М. З моїх споминів (III Військовий з’їзд — делегація на Кубань — більшовицька навала — прихід німців — дипломатична місія в Румунії). Львів: Червона Калина, 1930. — III частина. — С. 145–153, 162–164.

Зозуля Я. Облога Києва, відступ української армії на Волинь та організація санітарної служби // За Державність. Матеріяли до Історії Війська Українського. — Збірник 11. — Торонто: Український воєнно-історичний інститут, 1966. — С. 52.

 

Що робити з вашим сином?

УМАНЕЦЬ Лев Тарасович (18.2.1901, с. Гречківка Черкаського пов. Київської губ. — після 25.10.1927). Козак Армії УНР, юнак Спільної юнацької школи, інженер-гідротехнік.

Закінчив два класи залізничної школи (1915), витримав екзамен за чотири класи реальної школи, вчився в Бендерівській (потім Жмеринській) реальній (середньо-технічній) школі до травня 1920 р. Останнього класу не закінчив, бо «поступив до війська У.Н.Р.». Закінчив Спільну юнацьку школу (1920). Після поразки Визвольних змагань інтернований у таборі м. Каліша. Спогад «Катюзі по заслузі» написав 1922 року.

Особиста справа студента Уманця Льва. ЦДАВО, ф. 3795 с, оп. 1, спр. 2081, арк. 1 — 71.

Уманець Л. Катюзі по заслузі. ЦДАВО, ф. 3795, оп. 5, спр. 78, арк. 617–618 зв.

 

Перша смерть.

БАТЮТА Олексій Митрофанович (17.3.1900, с. Кладьківка Борзнянського пов. Чернігівської губ. — 7.6.1927). Повстанець, козак Чорноморського коша Армії УНР (1918, 1919), юнак Юнацької школи (1920), інженер-агроном.

Закінчив повний курс Ніжинської міської гімназії (травень 1918). Брав участь у боях проти більшовиків у складі повстанського загону отамана Матвія Твардовського (березень 1918) та Чорноморського коша Армії УНР (кін. 1918–1919). Отримав двічі поранення і контузію. Після поразки Визвольних змагань перебував у таборах Ланцут, Вадовиці, Каліш (табір № 1). Закінчив агрономічно-лісовий факультет УГА. Спогад «Перша смерть на моїх очах» написав на початку 1920-х років. «Спогад (у всякого своя доля)» занотував 29 листопада 1922 року (про перебування в ЧК і в’язницях Ніжина і Чернігова).

Батюта О. Перша смерть на моїх очах. ЦДАВО, ф. 3795, оп. 5, спр. 78, арк. 895–897.

Батюта О. Спогад (у всякого своя доля). ЦДАВО, ф. 3795, оп. 5, спр. 78, арк. 414–415 зв.

Особиста справа студента Батюти Олекси. ЦДАВО, ф. 3795 с, оп. 1, спр. 687, арк. 1 — 87.

 

Подільські «більшовики».

ОКІС Василь (13.2.1893, с. Холоїв, повіт Радехів, Східна Галичина — після 8.2.1928). Військовий, інженер; старшина 35-го пішого полку австро-угорської армії, старшина Української галицької армії (1918, 1919).

Закінчив Українську академічну гімназію (Львів, 1914). 1916 року покликаний до австрійського війська, де служив до 1918 року, а потім як старшина 4-ї бригади Української галицької армії брав участь у боях за Львів. При відступі Української галицької армії з Галичини захворів на тиф, залишився у госпіталі та 1 липня 1919 р. потрапив у польський полон. Перебував у Бригідках (Львів) та таборі в Пикуличах коло Перемишля, звідки 25 березня 1920 р. втік, перейшов Карпати і опинився на Підкарпатській Україні, де в Ужгороді зголосився до українських військових частин. Був відправлений до української бригади в Німецькім Яблоннім, пізніше перебував у таборі в Ліберці та Йозефові. Згодом у Ліберці скінчив курс для абітурієнтів Німецької торговельної академії. Від 1921 р. — «звичайний слухач» Карлового та Вільного українського університетів у Празі. Працював помічником учителя в польській народній школі у Вендині (Шлеськ Чеський), а 1925-го поступив на економічно-кооперативний факультет УГА. «Спогад» написав 7 травня 1925 р.

Окіс В. Спомин. ЦДАВО, ф. 3795, оп. 5, спр. 78, арк. 59, 60.

Особиста справа студента економічно-кооперативного факультету кооперативного відділу Окіса Василя. ЦДАВО, ф. 3795 с, оп. 1, спр. 1649, арк. 7, 13.

 

Вбивча логіка.

УСЕНКО Данило (15.12.1886, м. Городище Черкаського пов. Київської губ., тепер Черкаської обл. — після 14.12.1929). Військовий, інженер-агроном; помічник комісара цивільного прифронтового комісаріату при 2-й Волинській дивізії (1920), професорський стипендіат УГА (14.12.1929).

Закінчив Мошногірську нижчу с.-г. школу (1905), витримав іспит на «вольноопределяющегося» при Черкаській гімназії (1905). Двічі прослухав курси ґуральництва при Юріївському університеті. Закінчив Житомирську школу прапорщиків (1915). Командував ротою російської армії. Закінчив гімназію для дорослих при Кам’янець-Подільському університеті (1919). Навчався на с.-г. факультеті цього ж університету. Скінчив курси адміністрації в Ченстохові (1921). Написав «Спогади…» 3 лютого 1923 року.

Особиста справа студента Усенка Данила. ЦДАВО, ф. 3795 с, оп. 1, спр. 2082, арк. 3, 3 зв.

Усенко Д. Спогади. Сторінки історії одної школи. ЦДАВО, ф. 3795, оп. 5, спр. 78, арк. 829–858.

ЦДАВО, ф. 3795, оп. 1, спр. 261, арк. 254.