ТОП 10:

Про Житомир та його оборонців.



ГАЙДАЙ Олександр Миколайович (12.8.1896, м. Житомир — після 2.5.1929). Військовий, службовець, інженер; завідувач Житомирської міської управи, штатний викладач українознавства Житомирської пішої юнацької школи.; військові звання — прапорщик російської армії, хорунжий Армії УНР.

Закінчив Першу класичну гімназію (м. Житомир, 1916). 1916 року вступив на юридичний факультет Київського університету Святого Володимира. Прослухавши два неповних семестри, на початку 1917 р. пішов до російського війська як «вольноопределяющийся» 1-го розряду. З фронту був відряджений до Олексіївської інженерної школи (Київ), звідки портупей-юнаком пішов на фронт. Під час т. зв наступу Керенського влітку 1917 року записався до 1-го куреня смерті 4-ї дивізії 6-го корпусу, де був підвищений до рангу хорунжого. 30 серпня 1917 р. контужений і поранений, внаслідок чого евакуйований у запілля. На початку 1918 р. звільнився зі служби і знову був зачислений до університету.

Учасник боїв у складі Житомирської пішої юнацької школи проти більшовиків під час її відступу з району Бердичів — Житомир на Олевськ — Сарни — Рівне. Коли наприкінці серпня 1919 року українські війська зайняли Житомир, поїхав у відпустку до рідних. Під час несподіваного контрнаступу червоних «попався їм, але втік». Під час спроби перейти лінію фронту знову потрапив у більшовицький полон та засуджений до розстрілу. Врятований селянами Житомирського повіту. Врешті, сильно побитий, добрався до Житомира і своєї вагітної дружини. Разом із нею дістався українських частин, які відступили на лінію Вінниця — Жмеринка. В ті дні у нього народився син, дружина ж захворіла на плямистий тиф. Тож не мав змоги відступати з українськими військами на Старокостянтинів і залишився у Жмеринці. Дружина видужала, а син помер. Потім на тиф занедужав і Олександр. Відправивши дружину до Житомира, сам пішов до місцевих повстанців. Коли українські частини разом із польською армією пішли наступом на Київ, приєднався до них, а 4 вересня 1920 р. прилучився до Кам’янецької юнацької школи. «До половини листопада 1920 р. наступав із нею, потім відступав, перейшов Збруч і був інтернований в Ланцуті. В січні 1921 року вийшов із табору. Перебував на Волині і в Галичині. Працював у галузі культурно-освітній та ширив видання кооперативних видавництв. 10 вересня 1922 р. перейшов Татри, бо «прагнув студіювати на лісовому відділі УГА». Закінчив її 1929 року.

Гайдай О. Відношення населення м. Житомира до українського руху під час подій року 1918-го на початку 1919-го. ЦДАВО, ф. 3795, оп. 5, спр. 78, арк. 1077–1091.

Особиста справа студента агрономічно-лісового факультету лісового відділу Гайдая Олександра. ЦДАВО, ф. 3795 с, оп. 1, спр. 859, арк. 1–112.

 

Кривава драма в Житомирі.

МАКАРЕНКО Павло (4.11.1892, м. Глухів Чернігівської губ. — після 20.6.1928). Військовий, учитель, інженер-лісівник; старший осавул Сумського коменданта (з 20.11.1918), старшина 4-го полку Січових стрільців (до вересня 1919). Закінчив учительську семінарію (м. Пенза, 1911), працював учителем початкової школи в Тамбовській губернії. У 1913–1915 роках навчався в Учительському інституті в Казані, звідки був мобілізований до війська. Скінчив Олександрійське військове училище (м. Москва, 1.1.1916). До червня 1917 р. перебував у російській армії на Південно-Західному фронті в складі 4-ї дивізії 6-го корпусу.

Від червня 1917 р. служив в українізованому полку. Учасник визволення Житомира (весна 1919). У жовтні 1919 р. був інтернований у табір Ланцут. Повернувшись із Ланцута, в лютому 1920 р. медичною комісією звільнений від військової служби. До серпня 1920 р. перебував на цивільній посаді урядовця особливих доручень при Подільському губерніальному комісаріаті, в складі якого емігрував до Галичини й Польщі. Мешкав у Ченстоховській колонії. В травні 1921 р. його прийняли діловодом до 4-го департаменту Державного контролю, потім — контролером. Скорочений у травні 1922 року. Працював у столярній майстерні в Тарнові.

26 червня 1922 року закінчив матуральні курси при УГА в Подєбрадах і став студентом. Диплом інженера-лісівника здобув 20 червня 1928 року. «Спогади» написав 10 січня 1923 року.

Євтухів О. Мої спомини. IV частина. ЦДАВО, ф. 3795, оп. 5, спр. 78, арк. 8.

Макаренко П. Спогади. ЦДАВО, ф. 3795, оп. 5, спр. 78, арк. 497–505 зв.

Особиста справа студента Павла Макаренка. ЦДАВО, ф. 3795 с, оп. 1, спр. 1463, арк. 1 — 94.

 

Бій під Станишівкою.

АФАНАСІЄВСЬКИЙ (Афанасьєвський) Василь Васильович (30.12.1897, с. Почариці Путивльського пов. /м. Рильськ/ Чернігівської губ., тепер Курська обл. РФ — після 26.7.1927). Козак і юнак Армії УНР, інженер-економіст.

1907 року поступив до Рильського духовного училища, а згодом (1909) перевівся в Курське духовне училище, яке й закінчив 1912 року. Тоді ж вступив у Курську духовну семінарію, яку скінчив у квітні 1918 року. Поступив у Донський політехнічний інститут, але навчатися так і не почав, бо «вступив в армію У.Н.Р.», щоб взяти «активну участь у боротьбі за визволення України» (вислів В. Афанасієвського). Закінчив Спільну юнацьку школу (21.10.1920 — 13.4.1922). На інтернуванні перебував у таборі м. Каліша (Польща). Економічно-кооперативний факультет УГА закінчив 11 липня 1927 року. Спогад «Бій під Житомиром» написав 2 січня 1923 р.

Афанасієвський В. Бій під Житомиром. ЦДАВО, ф. 3795, оп. 5, спр. 78, арк. 1092–1103.

Особиста справа студента економічно-кооперативного відділу Афанасієвського Василя. ЦДАВО, ф. 3795 с, оп. 1, спр. 566, арк. 1–107.

 

Останній день Івана Луценка.

МІРОШНИК Василь Титович (28.2.1899, с. Ісківці Лубенського пов. Полтавської губ. — після 10.1.1931). Військовий, інженер-лісівник; старшина 1-го Подільського січового куреня (1919), Окремого кінно-гірського артилерійського дивізіону (1919, 1920).

Закінчив 4 класи гімназії. У липні 1917 р. добровільно пішов до російської армії. Від жовтня 1917 р. брав участь в українізації 624-го пішого полку. 1918 року вступив до 1-го Запорозького кінного ім. кошового Костя Гордієнка полку. «З того часу безперервно служив в Українській армії». Учасник протигетьманського повстання. Учасник Першого зимового походу Армії УНР у складі Окремого кінно-гірського артилерійського дивізіону (6.12.1919 — 6.5.1920). 20 листопада 1920 р. у складі української армії перейшов Збруч і був інтернований у польських таборах (Вадовиці), з яких утік 9 квітня 1923 року. Закінчив матуральні курси в Подєбрадах (12.11.1925), а відтак і УГА (10.1.1931).

Анкети-заяви студентів Академії про вступ до Громади. ЦДАВО, ф. 3794 с, оп. 5, спр. 404.

Верстюк В., Осташко Т. Діячі Української Центральної Ради. — Київ, 1998. — С. 119.

За Державність. Матеріяли до Історії Війська Українського. — Каліш, 1930. — Збірник 2. — С. 136 а.

Мірошник В. Яскравий епізод з мого життя. ЦДАВО, ф. 3799, оп. 1, спр.17, арк. 45, 46.

Омелянович-Павленко М. Спогади українського командарма. — Київ: Планета людей, 2002. — С. 29.

Особиста справа студента Мірошника Василя. ЦДАВО, ф. 3795 с, оп. 1, спр. 1554, арк. 1–103.

Скоропадський П. Спогади. — Київ — Філадельфія, 1995. — С. 100, 333, 339, 343.

 

Саме вони.

ПОЛІЩУК Оксент Сергійович (13.12.1890, м. Житомир — після 16.2.1929). Військовий діяч, інженер; прапорщик 35-го пішого полку російської армії, командир 1-го Черняхівського республіканського полку (29.11.1918 — 10.3.1919), старшина Волинської дивізії Армії УНР.

Закінчив 2-гу Житомирську гімназію (1912). Від 1912 р. — в російській армії. Спочатку служив у Петроградському військовому окрузі. Закінчив Михайлівську військову школу (м. Тифліс, 1.5.1915). 35-й піший полк, де служив О. Поліщук, у вересні 1917 р. українізувався і вирушив із Румунського фронту в Україну. 17 грудня 1920 р. потрапив у полон до більшовиків. 30 квітня втік до Польщі. Перебував у таборі у Вадовицях при 1-й Запорозькій дивізії до 4 жовтня 1921 р. Навчався в УГА (до 19.11.1924). Закінчив Чеську вищу технічну школу. 1929 року студентство в м. Брно оголосило йому «український національний бойкот» як «ренегату української нації» — за те, що перейшов до російської студентської організації. Спогад «Похвалилися» написав 1922 р.

Особиста справа студента Поліщука Авксентія. ЦДАВО, ф. 3795 с, оп. 1, спр. 1770, арк. 1–19.

Поліщук О. Похвалилися. ЦДАВО, ф. 3795, оп. 5, спр. 78, арк. 614–616.

 

По обидва боки Дністра.

ГРЕЧИШКИН Павло Петрович (15.1.1900, х. Гречишкин Старобільського пов. Харківської губ., тепер Луганська обл. — після 8.10.1923). Козак Армії УНР, священик Спільної юнацької школи (3.9.1920 — квітень 1922).

Закінчив Духовну школу (м. Куп’янськ, 1913) за першим розрядом, 4 класи Харківської духовної семінарії (1917), але, не бажаючи здобувати духовну освіту, поступив до Олександрівського лісового інституту, але за рік у силу обставин змушений був повернутися до Духовної семінарії на 5 курс. Переслідування більшовиків не дали можливості закінчити цей заклад, і 1918 року він стає до лав Армії УНР, де й пробув весь час Визвольних змагань. Інтернований поляками у табір міста Каліша. У ЧСР вступив до партії хліборобів. УГА не закінчив внаслідок конфлікту в студентському середовищі. Спогад «17 квітня року 1919» написав 15 лютого 1923 року. Працював священиком у Руській Мокрій (тепер входить до сільради с. Усть-Чорна Тячівського р-ну Закарпатської обл.).

Гречишкин П. 17 квітня року 1919. ЦДАВО, ф. 3795, оп. 5, спр. 78, арк. 582–584 зв.

Особиста справа Гречишкина Павла. ЦДАВО, ф. 3795 с, оп. 1, спр. 940, арк. 1 — 30.

 

Трагедія в Білій Криниці.

ЗОГОЛЬ Василь (9.5.1891, м. Полтава — після 23.12.1929). Військовий, службовець, інженер; командир взводу дивізійного обозу (10.8.1914 — 12.7.1915), діловод управління інтендантства 169-ї пішої дивізії (25.7.1915 — 13.5.1916), молодший старшина комендантської роти при штабі 169-ї пішої дивізії (20.6.1916 — 5.9.1917), діловод 1-го Українського запасного полку (10.9.1917 — 1.3.1918), помічник бухгалтера відділу Міністерства юстиції Української Держави (9.3–5.8.1918), скарбник 6-го гірського гарматного полку (4.10–15.11.1918), діловод 3-го Чорноморського полку (28.11.1918 — 15.5.1919), помічник господаря Окремої кінної сотні Кордонного корпусу Армії УНР (19.5. — 1.7.1919), урядовець з особливих доручень при Міністерстві внутрішніх справ (2.7.1919 — 1.1.1920), діловод відділу допомоги родинам вояків департаменту місцевого самоврядування МВС (5.5. — 30.8.1920), старший діловод того ж відділу Департаменту місцевого самоврядування МВС УНР (1.9.1920 — 1.1.1922).

Закінчив Полтавську школу садівництва та городництва 1 розряду (1908). Екстерном витримав іспит за повний курс Полтавської класичної гімназії (1910). Працював діловодом агрономічного відділу Полтавської повітової управи (1911, 1912). Восени 1912 року мобілізовано на військову службу та призначено до управління Дивізійним інтендантством 9-ї пішої дивізії. 1919 року вступив до Кам’янець-Подільського державного українського університету на правничий факультет. Слухав лекції до весни 1920 року. 5 травня 1922 р., перебуваючи в м. Тарнів (Польща), подав заяву до УГА в Подєбрадах із проханням зарахувати його стипендіатом. Навчався на економічно-кооперативному факультеті. 3 лютого 1923 р., виконуючи домашнє завдання, записав спогад «Події в 1919 р.», використаний мною в оповіданні «Трагедія в Білій Криниці».

26 червня 1928 року «виконав дипломну працю та оборонив її з успіхом добрим». Диплом інженера-економіста від 30 червня 1928 року.

Зоголь В. Події 1919 року. ЦДАВО, ф. 3795, оп. 5, спр. 78, арк. 143–146 зв.

Особиста справа Василя Зоголя. ЦДАВО, ф. 3795 с, оп. 1, спр. 1115, арк. 1 — 21.

 

41. «Не журись, брате…»

З діяльності отамана Шепеля. — Шлях. — 1919 р. — 4 вересня.

Колянчук О. Українська військова еміграція у Польщі (1920–1939). — Львів, 2000. — С. 91, 95.

Чекірда В. Власноручний опис мойого життя. ЦДАВО, ф. 3795 с, оп. 1, спр. 2147, арк. 3, 3 зв.

Чекірда Я. Зшиток I. ЦДАВО, ф. 3795, оп. 5, спр. 78, арк. 446–466 зв.

Чекірда Я. Зшиток II. ЦДАВО, ф. 3795, оп. 5, спр. 78, арк. 467–477 зв.

 

Україна є і буде.

МАЙСТРЕНКО Наталка (1889, с. Баговиця Кам’янецького пов. Подільської губ., тепер належить до сільради с. Устя Кам’янець-Подільського р-ну Хмельницької обл. — після 18.4.1933). В дівоцтві Мельник. Закінчила 4 класи жіночої гімназії та фельдшерсько-акушерську школу (1914). Працювала фельдшером-акушером у Подільській губернській земській лікарні (1914–1920). Навчалася в Кам’янець-Подільській університетській гімназії для дорослих за програмою чоловічої гімназії (осінь 1918 — 15.11.1920) та на природничому відділі фізико-математичного факультету Кам’янець-Подільського українського державного університету (осінь 1920). Разом із чоловіком емігрувала до Польщі (Ченстохова). Хоч і була працьовитою та «здатною до науки і охочою до неї» (свідчення одного з викладачів), до УГА її не прийняли. Спогад «Змагання» написала 1922 року.

Майстренко Н. Змагання. ЦДАВО, ф. 3795, оп. 5, спр. 78, арк. 542–545.

Особиста справа Наталки Майстренко. ЦДАВО, ф. 3795 с, оп. 1, спр. 1459, арк. 1–14.

 

Вони не скажуть».

Особистої справи студента Мочарного я не знайшов, отож навіть ім’я його лишилося невідомим. Спогад «Козаки, звідки ви?» написано 5 грудня 1922 року.

Мочарний. Козаки, звідки ви? ЦДАВО, ф. 3795, оп. 5, спр. 78, арк. 383–388.

 

Подвиг Євгени Вовкової.

Трудова громада. — 1919. — 2 вересня.

 

Більшовицька мобілізація.

ГУНЬКО Данило Парфенович (10.12.1895, с. Запсілля Кременчуцького пов. Полтавської губ. — після 27.8.1929). Військовий, інженер-агроном; хорунжий 2-ї Волинської стрілецької дивізії Армії УНР (1921–1924).

Закінчив 4-класну Кременчуцьку міську школу (1911), Юнацьку школу прискореного випуску, гімназію ім. Тараса Шевченка (Каліш, 1924) та агрономічно-лісовий факультет УГА (м. Подєбради, 1929). Від 21 листопада 1921 р. по травень 1924 року перебував у Каліші в таборі ч. 10 для інтернованих. Спогад «Найяскравіша подія, пережита за часів Визвольної боротьби 1918–1922 рр.» написав на початку 1920-х рр.

Гунько Д. Найяскравіша подія, пережита за часів Визвольної боротьби 1918–1922 рр. ЦДАВО, ф. 3795, оп. 5, спр. 78, арк. 30–32 зв.

Особиста справа студента агрономічно-лісового відділу Гунька Данила. ЦДАВО, ф. 3795 с, оп. 1, спр. 958, арк. 1 — 22.

 

Перед приходом Денікіна.

ЗЕРКАЛЬ Сава Петрович (11.1.1896, х. Зеркалька Хмелівської вол. Роменського пов. Полтавської губ. — після 1958). Громадський діяч, інженер-агроном, педагог, історик, видавець; козак Армії УНР (лютий — вересень 1920).

Закінчив матуральні курси (12.10.1923) та агрономічний відділ агрономічно-лісового факультету УГА (м. Подєбради, 26.5.1928). Працював агрономом у Братиславі (1928–1945). Заснував Товариство українських інженерів у Чехословаччині (1930). Після Другої світової війни викладав в Українському технологічно-господарському інституті (Мюнхен). Від 1949 р. жив у США, де викладав в Українському технологічному інституті (Нью-Йорк). Видавав часопис «Українське слово» (1953–1958). Праці: «Національні і релігійні відносини на Закарпатті» (Нью-Йорк, 1956); «Руїна козацько-селянської України в 1648–1764 — 1802 роках. Студія політично-адміністративних і соціально-економічних відносин в Україні в XVII–XVIII ст.» (Нью-Йорк. 1968); «Українська земля і нарід за Карпатами» (Париж, 1976). Спогад «Свобідний призив» написав 22 листопада 1922 року.

Анкети студентів ріжних факультетів Академії.ЦДАВО, ф. 3795, оп. 1, спр. 616, арк. 48.

Зеркаль С. Свобідний призив. ЦДАВО, ф. 3795, оп. 5, спр. 78, арк. 204–206 зв.

Особиста справа студента агрономічно-лісового факультету аграрного відділу Зеркаль Сави. ЦДАВО, ф. 3795 с, оп. 1, спр. 1103, арк. 1 — 96.

 

Козацька радість.

МАРТИНІВ Олександр Володимирович (13.11.1896, м. Стрижавка Вінницького пов. Подільської губ. — після 31.1.1930). Військовий, інженер-технолог, науковець; командир гарматної чоти 1-го кінного Лубенського ім. Максима Залізняка полку 1-ї бригади Окремої кінної дивізії, професорський стипендіат при кафедрі математики УГА (30.6.1927 — 31.12.1929), асистент кафедри вуглегідратів (31.1.1930); військове звання — сотник Армії УНР.

Народився в сім’ї акцизного урядовця. Закінчив Немирівську чоловічу гімназію (1906–1914). 1914 року поступив на математичний відділ фізико-математичного факультету Київського університету Святого Володимира. Закінчив Миколаївську гарматну школу (Київ, 1.11.1915 — 14.5.1916). Служив у 4-му легкому мортирному дивізіоні. На Румунському фронті був до 1 січня 1918 р., коли перейшов до українських частин, в гарматну батарею полковника Олекси Алмазова. 23 березня звільнився з армії через хворобу. Відновив навчання на математичному відділі фізико-математичного університету (був зарахований на 5-й семестр). Від 19 грудня 1918 р. — знову в українській армії, в якій служив до 1922 року. «Відважний і досвідчений старшина-гарматчик». Інтернований у табір Вадовиці (1920). Закінчив УГА «з успіхом дуже добрим» (24.5.1927). Дипломна праця: «Теоретичні основи номографії та її приложення до технічний наук». Здібний до наукової та педагогічної праці. Два роки працював вчителем математики на матуральних курсах при УГА. Спеціалізація — цукроварство. Спогад «4 вересня року 1919» написав 1 січня 1923 року.

Анкети та списки студентів, бажаючих одержати роботу. ЦДАВО, ф. 3795 с, оп. 5, спр. 516, арк. 46.

Мартинів О. 4 вересня року 1919. ЦДАВО, ф. 3795, оп. 5, спр. 78, арк. 1035–1039.

Марущенко-Богданівський А. Матеріали до історії Лубенського імені запорозького полковника Максима Залізняка полку. Розділ IV // За Державність. Матеріяли до Історії Війська Українського. — Варшава, 1938. — Збірник 8. — С. 181.

Особиста справа Мартиніва Олександра. ЦДАВО, ф. 3795 с, оп. 1, спр. 1492, арк. 66, 74, 83.

 







Последнее изменение этой страницы: 2016-04-19; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.227.240.31 (0.019 с.)