Розділ ІІІ. історичні форми релігії

 

Тема 13: Генеза релігії, її ранні форми

Зміст теми: 1. Виникнення та особливості первісних вірувань. 2. Ранні форми релігії.

Виникнення та особливості первісних вірувань

Витоки перших релігійних уявлень предків сучасної людини пов’язані з процесом гомінізації, переходом від тваринного світу до людини з її здатністю до творення культури. Одним з аспектів цього переходу був перехід від інстинктивного реагування на зовнішню ситуацію, притаманного тваринам, до реакцій, опосередкованих людським знанням і уявою. У людини виникає потреба в створенні образу світу як підстави її діяльності і прийняття рішень, яка й лежить в основі походження релігії, міфології, мистецтва та інших сфер культури. З іншого боку, завдяки свідомості, людина, на відміну від тварини, знає про свою смертність, і у неї виникає потреба нейтралізувати екзистенційний страх перед небуттям і стихійними силами природи. Основними засобами нейтралізації цього страху стали уявлення про можливість вічного існування. В кожній культурі, у кожного народу існує церемонія поховання і ідея вічного існування (поруч з ідеєю смертності індивіда). Індивідуальне людське життя постає як минущий епізод, а ритуал поховання розглядається як священна церемонія, що відкриває вікно у вічність.

Археологічні дані свідчать, що поховальні церемонії, тобто прояви „фундаментального піклування” про посмертне існування притаманні вже неандертальцю – попереднику „людини розумної”. Первісна ж „розумна людина” вже здатна до членороздільного мовлення, абстрактного мислення і створення складних ілюзорних образів, безумовно, мала вже уявлення про загробне життя і тому з відповідними церемоніями ховала своїх близьких в спеціальних похованнях, вкладаючи в них, поруч з небіжчиками, предмети побуту, прикраси, зброю тощо, котрі вважалися необхідними для „іншого” життя. В епоху верхнього палеоліту вже склались уявлення про існування світу померлих і духів, причому вважалось, що покійники можуть різними способами впливати на життя живих (цим і пояснюється культ померлих). Магічні зображення на стінах і стелях печер також свідчать про віру первісних людей в існування надприродних зв’язків між людьми і тваринами. Фігурки жінки-матері з підкресленими статевими ознаками (так звані „палеолітичні венери”) свідчать про наявність культу родючості і розмноження.

Отже, релігія з необхідністю з’являється у „людини розумної” од самого початку як закономірна форма міфологічного світовідчуття нашого первісного предка, у свідомості якого наївно і химерно сполучалось реальне і уявне, дійсне і бажане. Міфологічна свідомість була більш емоційною, ніж раціональною, умовиводи в ній робились не стільки за причинними зв’язками, скільки за випадковими асоціаціями, необхідне не відділялось від випадкового. У лоні цієї міфологічної свідомості і сформувались первісні вірування і культ. Релігія народжується в міфологічній культурі як безпосередньо-чуттєва реакція на реалії людського буття первісної епохи.

Відчуття безсилля перед грізними й незрозумілими для перві­сної людини природними явищами особливо посилювалося під час стихійного лиха: виверження вулканів, землетрусів, повеней, лісових пожеж, посух та інших подібних явищ. Безпорадність покликала до життя поклоніння грізним силам природи, привела у кінцевому підсумку до її обожнення. У релігійних віруваннях відображались також наївні уявлення первісних людей про навколишню дійсність, їхнє ставлення до тваринного та рослинного світу. Нарешті, релігійно-фантастичної форми набрали стосунки між людьми в межах родоплемінної спільноти. Отже, релігійні вірування й культи первісних людей складались поступово з різ­них, у тому числі й ілюзорних, уявлень, а також зумовлених цим емоцій та дій.

Конкретна реконструкція процесу виникнення релігії є складним питанням, яке ще не знайшло загальноприйнятного рішення в релігієзнавчій літературі. Дослідники згідні в тому, що більшості первісних вірувань були притаманні такі особливості:

– відсутність абстрактних уявлень про Бога як надприродну силу, що управляє усім; первісні люди поклонялись безпосередньо матеріальним предметам, природним явищам, тваринам і рослинам, що наділялись надприродними якостями;

– змішування життя і культу, тобто кожна дія первісної людини відбувалась у відповідності з певними правилами і обрядами, пов’язаними з уявленням про їх вплив на надприродні сили;

– релігійні культи носили родоплемінний характер – кожний рід і плем’я мали свої культи.

Ранні, або родоплемінні, форми релігії і нині поширені в деяких районах Азії, Африки, Австралії, Америки, Індії, Океанії. Це складний конгломерат місцевих традицій, обрядів і ритуалів, яки­ми позначаються різні етапи людського життя - від народження до поховання, уособлення небесних і атмосферних явищ, релі­гійно-міфологічні уявлення. Племінним релігіям властиві:

– поклоніння духам (природи, предків), яким спочатку надавали зооморфних, а згодом – антропоморфних рис;

– брак професійних служителів культу;

– відправлення культу у формі особливого для кожного пле­мені святкування, що супроводжується магічними обрядами (тан­цями, іграми) на честь духів.

 

Ранні форми релігії

До ранніх форм релігії належать: магія, фетишизм, тотемізм, рільницький культ, шаманство, анімізм та культ предків.

Магія (від давньогрецького – ворожба) – віра в існування надприродних засобів впливу на навколишній світ, це система прийомів, заснованих на вірі в можливість примусити надприродні сили здійснити бажане. Іншими словами, це сукупність дій, об­рядів та церемоній, що пов’язані з вірою у надприродні сутності та з вірою у можливість впливати на ці сутності, а з їх допомогою – і на хід подій у реальному світі. Магія створює враження, що людина може змінити реальність не лише своєю працею, тобто природним способом, а й особливими символічними діями, обрядами й ритуалами, тобто надприродним шляхом.

Фетишизм (від португальського – річ для чаклунства; фетиш означає талісман, амулет) – віра в існування надприродних властивостей у матеріальних пре­дметів, поклоніння предметам найближчого оточення людини (як правило, неживим). До реальної користі предметів додаються їхні «потойбіч­ні» властивості бути помічниками й захисниками людей. Порів­няно з магією фетишизм є складнішою формою релігії. Якщо ма­гія посилювала віру в можливість впливу людини на природу, то фетишизм наділяв надприродними якостями ще й певні матері­альні об’єкти.

Тотемізм (мовою одного з індіанських племен «тотем» – його рід) – віра в надприродну спорідненість людських колективів із певними ви­дами тварин, рослин чи явищ. Тотемізм – це породження властивого міфологічній свідомості антропоморфізму, тобто олюднення оточуючого світу, наділення його людиноподібними рисами. Наш древній предок не виділяв себе з оточуючого світу, від відчував кровну спорідненість з ним. Головними об’єктами поклоніння були тотемні духи, їм приносили жертви, для них танцювали, співали, ушановували їхні зображення. Убивати і з’їдати тотем можна було лише за умови до­тримання певних релігійних процедур – ритуалів та обрядів. Тотемістичні елементи увійшли до складу всіх сучасних релі­гій; особливо відчутним є вплив тотемізму в індуїзмі.

Рільницький культ - поклоніння двійникам тих чинників природи, які впливають на врожаї.

Шаманство – віра у можливість спілкування людини з духом, яка доступна древнім професійнім служителям культу – шаманам, які здатні приводити себе в екстатичний стан (евенкійською мовою «шаман» означає «несамо­витий») і виступати нібито в ролі посередника між людиною і духами.

Анімізм (від лат. anima – душа) – віра в існування у матері­альних об’єктів і процесів надприродних двійників, тобто це віра в душу і духів людського тіла, тварин, знарядь праці, війни, хвороби тощо. Анімістичні уявлення передбачають існування душі як внутрішнього джерела діяльності всіх живих істот, своє­рідного внутрішнього двигуна. У багатьох народів голо­вними двійниками, яких найбільше поважали первісні анімісти, були душі померлих.

Від анімізму вже зовсім недалеко до віровчень епохи цивілізації. На цьому шляху у всіх народів був ще один ступінь – культ предків. Він складається на основі поховальних обрядів і віри в посмертне існування душ.

Необхідність пояснення різних явищ природи й суспільного життя привела до появи міфології, про яку вже йшлося в темі “Первісна культура”.

З розпадом родових відносин, посиленням соціального розшарування і різким зростанням ролі племінної знаті на місце культу предків приходить культ вождів – міфічних родоначальників, чиї душі підносяться над душами інших сородичів. Від поклоніння родоначальникам і вождям племен, яких міфологічна свідомість єдиноплемінників наділяє легендарними якостями і вмінням творити чудеса, зовсім недалеко до ідеї божеств – особливо могутніх істот, що підносяться над душами і духами і здійснюють чудеса не епізодично, а постійно. Коли процеси перетворення архаїчного суспільства в ранньокласове і формування інститутів держави поглибились ще більше, предки набули виключного значення для освячення (легітимізації) влади правителя.

Перехід до землеробства і скотарства – найважливіша віха в історії людства – мав наслідком виникнення більш складних релі­гійних уявлень, появу нових та ускладнення старих релігійних обрядів і свят. Поклоніння духам в образах тварин поступово ви­тісняється антропоморфізмом, тобто уявленням про те, що ду­хи мають людський вигляд. Із занепадом первісної общини й розшаруванням суспільства з чи­сленного сонму духів виокремлюються наймогутніші представники надприродного світу – боги. Поступово складається пантеон, в якому у своєрідній формі відображається земна соціальна ієрархія. Особливе місце посі­дає бог-покровитель наймогутнішого племені в союзі племен.

З часом релігія використовується також для зміцнення впли­ву родової верхівки – вождів, старійшин – на рядових членів роду. Складається інститут жерців, тобто професійних священнослу­жителів, які керували релігійними церемоніями та святкуваннями і здійснювали жертвопринесення на честь богів.

Богослови іменують ранні вірування язичництвом, тобто релігіями хибними, такими, що не знають істинного Бога. Для пізніх родоплемінних вірувань характерне багатобожжя - політеїзм. Але язичництво різних етносів склало ту вихідну основу, з якої народилися древні релігії цивілізованого світу, в яких ідея бога займає центральне місце. З виникненням класового суспільства і утворенням держав формуються національні релігії. В їхньому лоні у деяких етносів багатобожжя витісняється монотеїзмом – вірою в єдиного Бога-Творця, а деякі національні релігії поширюються серед багатьох народів і стають світовими.

План семінарського заняття:

1. Передумови виникнення релігії.

2. Ранні форми релігійних вірувань: магія, фетишизм, тотемізм, рільницький культ, шаманство, анімізм, культ предків.

 

Теми рефератів та доповідей:

1. Соціально-історичні та психологічні передумови ранніх форм релігійних уявлень.

2. Фетишизм та фетишизація в історії та в сучасному суспільстві.

3. Тотемізм та його культурно-історичні прояви.

4. Проблема історичної послідовності виникнення та розвитку ранніх форм релігії.

5. Магія та її основні види.

6. Міфи та їх символіка.

 

Теми індивідуальних завдань:

1. Назвіть основні ранні форми релігійних уявлень та поясніть значення термінів – назв цих форм.

2. Аналізуючи різні форми первісної релігії, зробіть висновок, у якому напрямку змінюються уявлення древніх людей про надприродний світ.

3. Проаналізуйте відмінності між анімізмом та тотемізмом.

4. Проаналізуйте, які функції виконували табу в первісному суспільстві. Як співвідносяться між собою табу і магія?

5. Охарактеризуйте основні види магії. Що є причинами сучасних захоплень магією?

6. Проаналізуйте, в чому полягає різниця між магією та релігією.

 

Тема 14: Ранні національні релігії

Зміст теми: 1. Етнічні релігії, їх сутнісні ознаки та класифікація. 2. Релігійні уявлення Давнього Єгипту. 3. Релігії народів Дворіччя. 4. Релігія Давньої Греції. 5. Релігійні вірування давніх римлян.

Етнічні релігії, їх сутнісні ознаки та класифікація

З виникненням у IV тисячолітті до н. е. перших великих цивілізацій змінюється зміст та функції релігійних вірувань. Оскільки родоплемінні стосунки поступилися місцем державному об’єднанню людей, індивіди вже мали підкорятися державному примусу та закону. Структура суспільства, що склалася, виявилася внутрішньо глибоко суперечливою: свобода небагатьох забезпечувалися поневоленням більшості. В суспільстві, роз’єднаному ворожнечею і нерівністю, необхідна була інтегруюча і регулююча духовна сила, що і стало однією з найважливіших функцій релігії. Боги в уяві людей давніх цивілізацій виступили як зосередження влади над природою і людським суспільством.

Поділ суспільства на класи, таким чином, призвів до зміни характеру і змісту релігії у порівнянні з первісними віруваннями. Релігія стає значно складнішою, головними об’єктами поклоніння виступають вже не духи, а боги, і з’являється релігійна організація, що контролює дотримання релігійних обрядів, захист існуючих порядків та впровадження релігійних ідей.

В різних цивілізаціях формуються певні релігійні уявлення, вірування, культи, які засвідчують неповторну своєрідність етносів, що є їх носіями. Процес формування релігій в кожній окремо взятій країні, етносі, регіоні був обумовлений конкретно-історичними, природними та етнокультурними факторами, які в комплексі віддзеркалюють усю складність етногенезу та культурогенезу певних народів. Релігійні системи, що функціонували чи продовжують функціонувати в межах окремих держаних утворень або переважно серед представників певних етнічних груп прийнято називати етнічними, етнічно-державними, або національними, якіподіляють на ранні і пізні.

 

Ранні національні релігії

До ранніх національних релігій відносяться: релігія Стародавнього Єгипту; релігія Давньої Месопотамії; Давньогрецька релігія; Давньоримська релігія; релігії Мезоамерики. Усі ранні національні релігії були політеїстичними(від грецьк. poly – багато, theos— бог), тобто багатобожні. Середбагатьох богів, як правило, виділялася невелика група головних, а серед них – верховний бог. Останнього шанували як царя богів і людей, законодавця і охоронника законів. Інші головні боги вважалися його помічниками, які відповідали за окремі cфери земного і "потойбічного" життя.

Для ранніх етнічних релігій характерним було зародження вчень про “загробну” (посмертну) віддяку, тобто наявність причинного зв’язку між поведінкою людини у земному житті та її долею у загробному житті. Ці вчення визнають посмертну винагороду для одних людей (праведників) і посмертну кару для інших (грішників).

Для цих релігій також були притаманні обов’язковість і складність жертвоприношень. В жертву богам приносили: пшеницю, виноград, млинці, мед, молоко, вино, пахучу траву, дику птицю, півнів, кіз, овець, свиней, биків, собак, коней. Чимало національних релігій знали і людські жертвоприно­шення. Так, жителі Карфагена, які були прихильниками давньофінікійської релігії, в жертву богу війни Молоху приносили не тільки військовополонених, а й власних дітей-первістків. Є також відомості про людські жертвоприношення у давньовавілонській, давньоєгипетській, давньогрецькій та низці інших ранніх національних релігій.