Глосарій основних релігієзнавчих термінів

 

«Авеста» — зведення священнихтекстів зороастризму, де йде мова про постійну боротьбу добра та зла, про загробне життя, про кінець світу та воскресіння з мертвих. Авеста існувала в усній традиції з IX ст. до н. е. і була записана близько VI ст. н. е.

Авраам (давньоєвр. «батько багатьох») — біблійний патріарх, вважається прародителем єврейського народу та арабів, великий пророк, шанований в усіх так званих авраамічних релігіях - іудаїзмі, християнствіта ісламі.

Автокефалія (від грецьк. autos – сам, kephale - голова) - адміністративне самоврядування, незалежність помісних православних церков.

Агіографія (від грецьк. hagios – святий і grapho – пишу) – життєписи святих.

Аллах (від араб. "аль"- один, "іла" - Бог) - ім’я Бога, шанованого мусульманами.

Аматерасу (яп. «та, що освітлює небо») — богиня Сонця, централь­не божество Синтоїзму.

Анафема (грецьк. anathema - прокляття) – у християнствіпрокляття від імені Бога, відлучення від церкви, виключення із громади віруючих, вища церковна кара в християнстві.

Анімізм (від лат. anima – душа) - віра в існування душ та духів.

Антихрист (з грецьк.) — посланець сатани, який ніби прийде незадовго до другого пришестя Христа і буде вести боротьбу з християнською церквою, але кінець кінцем він буде переможений Христом.

Апокаліпсис (грецьк. «одкровення») - Одкровення Іоанна Бого­слова, одного з 12 апостолів, остання книга Біблії, що пророкує кінець цього світу і друге пришестя Христа.

Апокрифи (від грецьк. apokriphos - таємний, секретний) — твори іудейської та ранньохристиянської літератури, що не були включені до канону і відображали боротьбу різних течій у християнстві до виникнення церкви.

Апологетика (від грецьк. apologetikos – захищаючий) — розділ богослов’я, що має на меті захист і виправдання догматів віровчення за допомогою раціо­нальної аргументації.

Апостоли (від грецьк. apostolos - посланець) - перші проповідники Євангелія, у вужчому розумінні — 12 найближчих учнів Христа.

Атман (санскр. «абсолютний дух») – в брахманізмі і індуїзмі індивідуальне, суб’єктивне начало («Я») Всесвіту, що тотожне Брахману.

Аутодафе (від порт. auto de fe - «акт віри») - урочисте проголошення й виконання вироку інквізиції в Іспанії, Португалії.

Ахімса (санскр. - ненасильство) - в індуїзмі, буддизмі, джайнізміпринцип неспричинення шкоди живим істотам.

Баптизм (від грецьк. baptizo - занурювати у воду) — течія в протестан­тизмі, відома з поч. XVII ст., найбільш послідовна в проведенні в життя протестантських принципів; членами Церкви вважаються “заново народжені” дорослі, які свідомо прийняли водне хрещення.

Беатифікація (від лат. beatus – блаженний і facio роблю) - зарахування до “лику блаженних” в католицькій церкві.

Безсмертя – в більшості релігійних вчень постає як безсмертя душі – продовження існування вищої, нематеріальної сутності людини після смерті тіла. Безсмертя доповнюється в ряді релігій вченням про переселення душ, а в іудаїзмі, християнстві та ісламі - вченням про всезагальне воскресіння з мертвих, вічне блаженне існування і мука грішників.

Благодать (грець. harisma – дар, здійснена милість) – термін християнського богослов’я, що означає дію Бога в людині, прояв сокровенної природи божества в людині і світі.

Бодхисатва (санср. – той, хто прагне просвітлення) – в буддизмі той, що підійшовши до нірвани, не заглибився в неї, а з любові до всіх живих створінь вирішив лишитися в сансарі за­длядопомоги їм на шляху спасіння.

Брахма - творець світу, один з богів Тримурті,вищий Бог у пантеоні індуїзму.

Брахман – в індуїзміоб’єктивне духовне начало Всесвіту.

Брахмани (неточно - браміни) – представники першої найвищої варни жерців у Давній Індії (символічний колір - білий).

Будда (від санскр. “будх”- будити, букв. “пробуджений”, “просвітлений”) – як власне ім’я за­кріплене за засновником буддизму Сідхартхою Гаутамою (VII—VI ст. до н. е.); в буддизмі – кожна особа, що досягла просвітлення, пробудження.

Бхагавад-гіта (санскр. «Божественна пісня») — релігійно-філософська поема, частина Махабхарати; її етичний пафос – заклик до самовідданої дії у формі жертвування Бхагавану, яке приводить до спасіння.

Варни (санскр. - колір) — в індуїзмі чотири касти суспільства, кожна з котрих має свій символічний колір: білий - брахмани (священ­нослужителі), червоний - кшатрії (воїни), жовтий - вайш’ї (господарі), чорний - шудри (служники).

Веди (санскр. «священні знання») — створені наприкінці II — початку І тис. до н. е. священні давньоіндійські збірки, що включають: гімни богам- Рігведа, ритуально-обрядовіінструкції - Самаведа, описання ритуалів- Яджурведа, заклинання- Атхарваведа. На основі Вед виникли ведична релігія, брахманізм та індуїзм.

Віротерпимість – визнання права на свободу релігійного самовизначення, терпимість, поважливе ставлення до представників усіх вірувань.

Вішну — в індуїзмі один з богів Тримурті,бог - охоронець світу.

Газават – в ісламі священнавійна проти невірних.

Гуру (від санскр. guru – духовний наставник, вчитель) - в індуїзмі праведний мужчина, жінка; учитель.

Далай-Лама (монг., тиб. «вчитель-океан») — титул глави ламаїстської церкви в Тибеті, якого шанують віруючі як "живого бога" (бодхисатву) в образі людини.

Дао (кит. «шлях») — абсолют, шлях речей, закон; центральне по­няття даосизму.

Деїзм (від лат. deis - «Бог») — релігійно-філософське вчення, згідно з яким Бог-творець не втручається в хід процесів після акту творення ним світу.

Декалог — в іудаїзмі і християнствідесять заповідей, що були дані Богом Мойсеюна горі Синай; релігійно-моральний кодекс, що лежить в основі іудаїзму та християнства.

Деміург (від грецьк. demiurgos – творець) - в античній філософії ідеальна сутність або принцип. що трансформує ідею в матеріальний космос; у християнській доктрині поняття деміург набуло значення “Творець”.

Джихад (араб. «зусилля») — в ісламіборотьба за віру, що передбачає як боротьбу з власною недосконалістю (великий джихад), так і з невірними – супротивниками ісламу (малий джихад, або газават).

Догмати (від грецьк. dogmatos - «вчення») — основні положення віровчення певної релігії або конфесії,що не підлягають сумніву і не потребують доведення.

Дхарма (санскр. – закон, порядок, справедливість, обов’язок) – в давньоіндійській думці – моральний закон, зразок, котрому належить слідувати як нормі.

Друге пришестя - у християнському віровченні очікувана друга поява Христа на землі для посоромлення "нечестивців" і дарування "блаженства" віруючим.

Едем - за біблійною легендою, земний рай, місце перебування людини до гріхопадіння.

Езотерика (від грецьк. esoterikos – внутрішній, таємний) – та частина в багатьох релігіях, що є закритою для непосвячених, вважається внутрішньою, заснованою на таємних знаннях.

Екзегетика (від грецьк. exegeomai – витлумачую) — у християнстві богословськадисципліна, що тлумачить Біблію.

Екзотеричний (від грецьк. «зовнішній») — загальнодоступний, на від­міну від езотеричного.

Екуменічний рух (від грецьк. oikumene - населений світ) — започаткований у 1910 р. рух за взаємопорозуміння, співробітництво та об’єднання хрис­тиянських конфесій.

Енцикліка (від пізньолат. encyclicus - загальний, круговий) — послання Папи Римсь­кого,присвячені найбільш важливим релігійним подіям.

Есхатологія (від грецьк. eschatos – останній, logos - вчення) — релігійне вчення про конечні долі окремих людей, людства та світу в цілому.

Євангелія (від грецьк. euangelion - блага вість) — ранньохристиянські твори, що розповідають про життя, смерть та воскресіння Ісуса Христа; існу­ють чотири канонічних (від Матфея, від Марка, від Луки, від Іоанна) і багато апокрифічнихєвангелій.

Єзуїти (від лат. Societas Jesu - Товариство Ісуса) – в католицизмі чернечий орден, за­снований Ігнатієм Лойолою в 1534 р. для боротьби з Реформацією.

Єпітимія (від грецьк. epitimion - кара) – у правослів’ї і католицизмі церковнепока­рання віруючих за скоєний гріх, за порушення церковних канонів.

Єресі (від грецьк. airesis – відбір, переконання) — вчення, що відхиляються від офіційної доктрини церквив питаннях догматики, культу та організації.

Зак’ят (араб. - очищення) — один зі «стовпів» ісламу,встановлений шаріатом щорічний пода­ток на користь найбідніших.

Заратуштра (між Х і перш. пол. VI ст. до н. е.) — іранський релігійний реформатор, засновник зороастризму; автор найдревнішої частини Авести - Гат.

Ідол (від грецьк. eidolos – маленьке зображення) — зображення божества, об’єкт поклоніння в язич­ництві.

Імам (від араб. “амма” - стояти попереду) — керівник мусульманськоїгро­мади.

Індульгенція (від лат. indulgentia - милість) - в католицизмі грамота про відпущення грі­хів, видана Папою Римським; торгівля індульгенціями викликала обурення в суспільстві, і вимога її припинення була одним із головних гасел Реформації.

Ініціація (від лат. initiare - посвячувати) — обряд посвячення - прийняття підлітків, молоді в повноправні члени племені.

Інквізиція (лат. inquisitio - розшук) — трибунал католицької церкви, створе­ний у XIII ст. для боротьби з єресями.

«І цзин» або «Чжоу і» — «Книга змін», давньокитайський гадальний, релі­гійнийта філософський текст (поч. І тис. до н. е.), шанований в даосиз­мі, конфуціанстві та китайському буддизмі.

Йога (санскр. – з’єднання, роздуми, споглядання) – в індійській традиції напрямок, що розробив систему послідовного очищення і просвітлення розуму, а також комплекс практичних вправ для досягнення стану “звільнення” душі від “пут” матерії, тіла, розкриття можливостей людської природи.

Кааба (араб. – куб) — давня ісламська святиня,чотирикутна споруда в центрі “Заповідної мечеті” у Мецці, у східний кут якої вмуровано «чорний камінь», місце паломництва мусульман.

Каббала (від давньоєвр. «переказ») -релігійно-містичне вчення в іудаїзмі, котре з’явились в середні віки, і згідно з яким кожна людина може знайти шлях до безпосереднього спілкування з вищими сферами шляхом зосередженого споглядання таємного сенсу імен Бога, особливих молитов тощо.

Канонізація (від лат. canonisatio - узаконюю) – в християнствіакт причислення церквою подвижника віри та благочестя до святихпевної кон­фесії.

Кардинал (від лат. cardinalis - головний) — другий після Папи титул єпископа в католицькій ієрархії.

Карма (від санскр. – діяння, причина, результат, відплата) — в індійських релігіях принцип універсальної причинності, непорушно діючий закон “відплати” за сукупність вчинків, намірів, що визначає майбутнє кожної живої істоти в наступних переродженнях.

Катехізис (від грецьк. katechesis) – в християнствістисле викладення вчення церквиу вигляді запитань та відповідей; керівництво для елементарного навчання християнській вірі.

Клерикали (від лат. clericalis – церковний)- фанатичні у вірі і найбільш консервативні у практичному житті церковники та богослови.

Коген - іудейський жрець-священик.

Конфесія (від лат. confessio - визнання, сповідь) — релігійний напрямок пев­ного віросповідання, що має свою догматику, культ та організаційну структуру.

Конфірмація (від. лат. conformis – зміцнення) — католицьке таїнство, яке здійснюється над дітьми у віці 7-12 років і відповідає православному таїнству миропомазання; у протестантів - акт свідомого прийняття віри молодою людиною (у віці 14-16 років) та входження її до складу релігійної громади.

Конфуцій (Кун цзи) (551 — 479 до н. е.) — давньокитайський філософ, заснов­ник конфуціанства.

Конклав (від лат. cum clave – досл. “заперті на ключ”) - зібрання кардиналів для виборів нового Папи.

Коран (араб. “аль-куран” - «те, що читається») — священна книга в ісламі, яку Аллах пе­редав Мухаммеду через одкровення.

Креаціонізм (від лат. creatio – створюю) – релігійне вчення, яке пояснює походження і різноманітність світу божественним “творчим актом”.

Лама (від тіб. вищий, небесний) — досвідчений учитель-наставник в ламаїзмі.

Літургія (від грецьк. litos – загальний, ergoy - справа) – найголовніше християнськебогослужіння, під час якого здійснюється таїнство причастя.

Лютер Мартін (1483—1546) — діяч німецької Реформації, засновник лютеранства та один з ідеологів протестантизму.

Лютеранство — напрямок в протестантизмі, започаткований Мартіном Лютером в XVI ст.

Люцифер — одне з імен диявола.

Магія (від грецьк. mageia - чаклунство) — сукупність релігійних уявлень та обрядів, пов’язаних з вірою у надприродну силу, яка нібито здатна чудодійно впливати на хід подій в житті людей, зумовлювати збіг сприятливих чи несприятливих обставин в їх життєдіяльності.

Мантика (грецьк. mantike) — гадання, різні містичніспособи передбачення майбутнього та пізнання невідомого.

Мантра (санскр.) – в індійській традиції вірші з ведичних текстів, які використовуються як заклинання і чарівні формули; коротка молитовнаформула.

Махаяна (санскр. «велика колісниця») — напрямок у пів­нічному буддизмі, що, на відміну від хінаяни, стверджує можливість спасіння не тільки ченців, а й мирян.

Махді (араб. ведений) - в сунітському ісламі особа, яка йде вірним шляхом під керівництвом Аллаха і має сповістити про кінець світу.

Медитація (від лат. meditatio - роздум) — духовнапрактика в різних релігіях за допомогою яких досягається стан поглибленої зосередженості.

Медресе (від араб. “мадраса” – місце викладання) - релігійна ісламська школа.

Мекка — найбільш священне місто в ісламі, де народився і жив Мухаммед, знаходиться Кааба, місце паломництва мусульман.

Месія (від староєвр. машіах - помазанник) - очікуваний з часів Старого Завітуспаситель єврейського народу і всього людства; хрис­тияни вважають месією Ісуса Христа.

Мечеть (араб. “масджид”- місце поклоніння) - релігійно-культова будівля, в якій моляться мусульмани.

Містицизм (від грецьк. mustikos - таємний) — релігійно-філософська концеп­ція, основу якої становить віра в можливість спілкування людей з надприродними силами і в можливість втручання цих сил в природний хід подій.

Мойсей (близько ХІІІ ст. до н. е.) — в авраамічних релігіях видатний пророк, який вивів єврейський народ із землі Єгипетської; через Мойсея Бог дав єврейському народу скри­жалі з десятьма заповідями.

Мулла - служитель культу в ісламі.

Муфтій - вища духовна особа у сунітів, яка має право виносити свої рішення з різних релігійних та релігійно-юридичних питань.

Мухаммед (близько 570—632) — засновник ісламу, посланець та пророк Аллаха, через якого був переданий лю­дям текст Корану.

Намаз (перс. – молитва, араб. - салат) — один із «стовпів» ісламу, молитва,що здійснюєть­ся п’ять разів на день.

Нірвана (санскр. - згасання) — кінцева мета буддійської практики, вихід із сансари, стан повного позбавлення бажань і жаги до життя.

Одкровення — у монотеїстичних релігіях відкриття Богом себе людям через видимий світ (природу), людську совість (“голос Божий в нас”), явлення Себе, знамення, чудеса, повідомлення волі через ангелів та пророків.

Окультизм (від лат. occultus - таємний) - обґрунтування містицизмутаї магіїмовою науки.

Пантеїзм (від грецьк. pan – все, theos – бог) - вчення про єдність Бога і світу, згідно з ним світ і людина розчинені у вищому, а Бог присутній у всьому.

Пантеон (від грецьк. pantheion - всі боги) — сукупність божеств певної релігії.

Патріарх (від грець. patriarches – праотець, родоначальник) – вищий духовний сан, глава автокефальної церкви у православ’ї.

Покаяння – у православ’ї та католицизмі таїнство,що полягає у каятті людини в гріхах під час сповідіта у відпущенні їй гріхів Христом через священ­нослужителя.

Політеїзм (від грецьк. poly – багато, theos – бог, букв. багатобожжя) - уявлення про існування декількох або багатьох богів та їх шанування.

Пресвітер (від грець. presbyteros – старійшина) - в ранньохристиянській громаді особа, яка виконує адміністративні функції; в протестантизмі – обраний із мирян керівник громади.

Провидіння, промисел Божий - цілеспрямована дія всемогутнього Бога, що визначає весь хід подій у світі.

Пророк - в іудаїзмі, християнстві, ісламіособа, покликана Богомдонести до лю­дей Його волю.

Псалми (від грецьк. psalmos – пісня) – в іудаїзмі і християнстві короткі релігійні гімни і пісні, які входять у Псалтир; в них домінує ідея смирення та звеличення божества, його праведних рішень, добра і совісті.

Рабин (від давньоєвр. “раббі” - мій вчитель) — в іудейській релігії служитель культу та керівник громади, законовчитель і суддя в усіх релігійних та нерелігійних питаннях.

Реінкарнація (франц. reincarnation - перевтілення) —в деяких релігіяхуявлення про посмертну зміну душею тілесної оболонки й народження у новому тілі.

Реформація (від лат. reformatio – перетворення, виправлення) — суспільний та релігійний рух в XVI ст. в Європі, спрямований проти феодалізму та влади католиць­кої церкви; сприяла становленню протестантизмуяк нової конфесії в християнстві.

Ритуал - сукупність і порядок обрядових дій, церемоній релігійного культу, які передбачають безумовне виконання певних правил здійснення молитви віруючими та інші елементи.

Сакральне (від лат. sacer - священний) — наділене божою благодаттю, священне, святе - на відміну від мирського.

Сансара (від санскр. - блукання) – в індуїзмі і буддизмімінливе буття, ланцюг перероджень.

Секта (від лат. secta – вчення, напрям) - загальна назва релігійних об’єднань, що виникають як опозиційні щодо традиційних церков; замкнута група, що відкололася від основної течії релігії в даній країні.

Секуляризація (від лат. saecularis – світський, мирський) — процес звільнення різних сфер суспільства, діяльності і поведінки людей, соціальних інституцій від впливу релігії.

Сатана (від давньоєвр. сатан – букв. протидіючий)- в іудаїзмі, християнстві, ісламі - злий дух, супротивник Бога.

Символ віри – коротке зведення головних догматів, що складають віровчення якоїсь релігійної течії чи церкви.

Синагога (від грецьк. synagoge - місце зібрання) — молитовнийбудинок іудаїстів, релігійний та культурний центр єврейської гро­мади.

Скрижалі - (бібл.) кам’яні плити, на яких були вибиті заповіді, отримані Мойсеєм від Бога на горі Синай.

Смиренність – усвідомлення особистістю принципової обмеженості своїх здібностей і можливостей, її готовність прийняти тяжкі (іноді безвихідні) обставини існування і діяльності і продовжувати в них виконання свого обов’язку.

Соломон (965— 928 р. до н. е.) - біблійний цар, що побудував Єруса­лимський Храм; його вважають автором деяких текстів Старого Завіту.

Сотеріологія (від грецьк. soterion – спасіння, logos - вчення) - теологічне вчення про спокуту і спасіння.

Спіритизм (від лат. spiritus - душа, дух) - містичнатечія, що виникла у ХІХ столітті, послідовники якої вірять в існування потойбічного світу духів і можливість спілкування з ними за допомогою спеціальних ритуалів або з допомогою медіумів.

Спокута – в християнстві жертовний подвиг Ісуса Христа, мученицька смерть і воскресіння якого позбавили людство від прокляття й смерті, що тяжіли над ним з часів гріхопадіння Адама і Єви.

Спокуса — випробування, в якому виявляються праведні або гріхов­ні властивості душі людини.

Стигмати (від грецьк. stigma, stigmatos – знак, рубець, пляма) — виразки на тілі деяких подвижників, що утворюються там, де у розіп’ятого Ісуса Христабули рани від тер­нового вінця та цвяхів.

Страшний суд – уявлення в ряді релігій (християнстві, ісламі та ін.) про остаточне вирішення долі світу і людства, пов’язане з вірою в божественне воздаяння грішникам і праведникам як серед живих, так і серед померлих.

Суна (араб. звичай, зразок) – святий переказ ісламу, викладений у формі висловів Мухаммеда та оповідей (хадисів) про його діяння з боку людей, які близько знали пророка.

Табу (полінезійськ. – заборона) – заборона певних дій, за які за давніми віруваннями людину буде покарано вищими силами.

Таїнства – в християнстві священні дії, через які віруючому передається благодать Божа; у православ’ї та католицизмі їх сім, у протестанти­змі — два.

Талмуд (від давньоєвр. “ламейд” - вивчення) – зведення релігійних трактатів, коментування Тори, що охоплює релігійно-правові, культові уявлення давніх євреїв.

Теїзм (від грецьк. theos - бог) – релігійне вчення, яке визнає існування особистісного Бога, що створив світ і за своєю волею керує ним.

Теодицея (від грецьк. theos – бог, dike – справедливість, право, букв. боговиправдання) – вчення в християнстві, яке ставить за мету довести, що наявність у світі зла не суперечить уявленню про Бога як втілення абсолютного добра.

Теоцентризм (від грецьк. theos і лат. centrum - центр) — принцип, згідно з яким Бог прого­лошується началом та центром Всесвіту.

Тора (давньоєвр. «закон») - священна книга в іудаїзмі; перші п’ять книг Біблії є перекладом Тори.

Тотемізм (індіанськ. «його рід») - давня форма вірувань у зв’язок певного роду або племені з пращуром - представником рослинного чи тваринного світу.

Тримурті — три головні боги брахманістського та індуїстського пантеонів: Брахма, Вішну та Шива.

Трипітака (санскр. «три корзини») - канонічний текст буддизму у вигляді трьох збірок сутр.

Трійця — у християнстві єдиний Богу трьох особах або іпостасях: Бог-Отець, Бог-Син та Бог-Святий Дух.

Увей (кит.) — недіяння, ідеал людської поведінки в даосизмі.

Умма (араб. «народ») — мусульманськагромада, спільнота всіх мусульман.

Фаталізм (від лат. fatalis - невідворотний) – концепція, згідно з якою все, що відбувається у світі є неухильною реалізацією одвічного призначення, що виключає вільний вибір і випадковість; фаталізм релігійний пов’язаний з уявленням про волю всемогутнього бога.

Фетишизм (від португ. fetico – зачарована річ) - поклоніння неодухотвореним предметам, що нібито мають надприродні властивості.

Хадж (араб. «паломництво») — паломництво до Мекки, один з п’яти «стовпів» ісламу.

Харизма (від грецьк. charisma – дар, благодать) – наділення певної особистості (проповідника, політичного діяча) особливими якостями виключності, надприродності, непогрішимості або святості в очах широкого кола прихильників або послідовників.

Хіджра (араб. переселення) — переселення Мухаммеда з Мекки до Ясріба (Медіни) в 622 р., початок літочислення в ісламі.

Хрестові походи — військові походи XI—XIII ст., організовані ка­толицькою церквою під гаслами звільнення «Гроба Господня» та «Свя­тої землі» (Палестини), а також деякі пізніші походи проти єретиків.

Целібат (від лат. caelebs - неодружений) — в католицизмі обов’язкова обітниця безшлюбності для духовенства; заснована на впевненості, що безроздільно присвятити себе Богу може лише людина, яка не обтяжнена сім’єю.

Чистилище (лат. pergaturium) – в католицизмі місце між пеклом та раєм, де душі померлих, які не одержали прощення за час земного життя, але не обтяжені смертельними гріхами,очищуються вогнем, перш ніж вступати до раю.

Чорний камінь — святиня, що знаходиться в Каабі. За ісламськими віруваннями — це скам’янілий ангел, який на Страшному суді висту­пить на захист віруючих, що торкалися його.

Шаріат (араб. “шаріа” – вірний шлях до мети) – комплекс юридичних норм, принципів та правил поведінки, релігійного життя та вчинків мусульманина, дотримання яких є угодним Аллаху. Шаріат вважається божим законом, доведеним до людей через Коран та хадиси.

Шива – в індуїзміодин з богів Тримурті, природа якого суперечлива; він одночасно вважається і милостивим творцем життя і страшним богом знищення; іконографічно Шива зображується чотирирукою людиною, що танцює у вогняному колі.

Язичництво - термін для позначення багатобожних релігій та культів.

Ягве, Ієгова - верховний Бог в іудаїзмі; єдиний Творець і повновладний повелитель світу, моральний законодавець та вершитель доль як окремих людей, так і цілих народів.

 

Список рекомендованої літератури до ІІI розділу

Загальна довідкова і навчальна література:

Абрамович С., Тілло М., Чікарькова М. Релігієзнавство. К., 2004.

История религий мира. Энциклопедия. В 2-х т. М., 1996.

Иллюстрированная история религий. В 2-х т. М., 1992.

Крывелев И.А. История религий. В 2-х т. Т.1. М., 1985.

Лубський В., Козленко В. та ін. Історія релігій: Навч. пос. К., 2002.

Малеб М. Религии человечества. М., 1997.

Поликарпов В.С. История религии. Лекции и хрестоматия. М., 1997.

Релігієзнавчий словник. За ред. А.Колодного. К., 1996.

Релігієзнавство. Навч. посібник. За ред. С.А.Бублика. К., 1998.

Релігієзнавство: Підручник. За ред. В.І.Лубського. К., 2002.

Религии мира. Справочное издание «Белфакса». М., 1996.

Релігієзнавство //За ред. С.А.Бублика. К., 1998.

Религия в истории и культуре. М., 2000.

 

Додаткова література до окремих тем: