Особливості культури Давньої Греції

Культура Давньої Греції є витоком античної культури. Давні греки створили культуру, що була названа у більш пізній час “ грецьким чудом ”. Майже кожне завоювання грецької культури досягло таких висот, що лягло в основу багатьох сторін європейської культури в самих різних її сферах. Для наших часів грецька культура є взірцем гуманізму та повноти погляду на світ. Це було обумовлене рядом обставин.

Суттєвий вплив на особливості культури Греції мало вигідне географічне положення, що сприяло розвитку торгівлі та іншим зовнішнім стосункам. Однією з особливих причин, що зумовили розвиток культури Греції, була колонізація і пов’язана з нею торгівля. Колонізація дала можливість грекам набути нового погляду на світ, відмінного від їх первісних вірувань, порівняти свій світ і світ інших народів.

Динамізм і велич античної культури не можна відокреми­ти від динамізму суспільного життя. До VIII – VI ст. до н.е. відноситься формування рабовласницьких держав-полісів. Греки вважали відсутність полісів у інших народів рисою варварства, їх моральної недорозвиненості (Аристотель). Жити по-людськи для греків означало жити в полісі, приймати участь в полісному житті. Раби, котрі не мали права приймати участь в житті полісу, людьми не вважались.

На території Стародавньої Греції існувало декілька сот полісів. В середньому кожний з них займав територію не більше 300 квадратних кілометрів і приблизно мав 10-15 тис. населення. Один з найбільших полісів Афінський.

В античному класичному полісі держава є дійсним і єдиним змістом життя та свободи громадянина, вона була мало не єдиним місцем, де він почував себе у небезпеці, знаходився під захистом богів, котрі опікувались містом (як, наприклад, Афіна Паллада – Афінами) і міг жити повноцінним життям. Полісне життя з його духовною та економічною автаркією, незалежністю та свободою були для громадянина вищою цінністю, оскільки поліс був головною умовою його власної свободи, міг гарантувати захист його громадянських прав та майнових інтересів. Громадська думка та закони свято оберігали суспільні інтереси і підкорення особистих інтересів суспільним було обов’язковим. Одним з найважливіших критеріїв оцінювально­го відношення суспільства до індивіда була ступінь його участі в громадському житті. В громадській думці склалось презирливе відношення до байдужості індивіду до подій громадянського жит­тя. Це презирство стало настільки важливим чинником відношення суспільства до особистості, що, спираючись на громадську думку, афінський правитель Солон сформулював рідкісний в світовій іс­торії закон, згідно з яким безчесним і позбавленим прав громадянства оголошувався той, хто під час повстання не підтримав жодну з сторін. Закон вимагав від кожного громадянина прий­мати участь в боротьбі, а не чекати коли долю держави вирішать інші. І тому для полісного індивіда самим страшним покаранням було вигнання з рідного міста, те, що римляни називали “позбавленням вогню та води”, тобто позбавлення громадянських прав. В грецьких містах для цього була розроблена спеціальна процедура остракізму – відправлення у вигнання осіб, по закону невинуватих, але небезпечних своїм впливом.

В багатьох полісах і, перш за все, в Афінах виникає величне досягнення культури древніх греків – демократія. Біля витоків демократії в Афінах стояв Солон, реформи якого були спрямовані на створення в Афінах суспільства гуманізму і справедливості. Головним органом управління в полісі були загальні збори. В інший час керівництво здійснювала рада 400, а потім – рада 500. Особливості суспільної організації грецького суспільства вплинули на звичаї, традиції, норми моралі і навіть мистецтво.

Відкрите обговорення у народних зборах законів привело до десакралізації суспільних інститутів, мислення, формувало „розкутість” грецького духу, розвиток критичної рефлексії, раціоналізм. Вам необхідно ознайомитись з детальною характеристикою основних рис полісного життя за роботою Ж.-П. Вернана “Духовний світ полісу”.

Дух змагальності, полемічності (агональності) – інша важлива риса грецької культури. Він проявлявся у всіляких змаганнях – спортивних олімпіадах, змаганнях поетів, музикантів, художників, боях гладіаторів, публічних змаганнях ораторів та філософських дискусіях мудреців, в бурхливому політичному житті античного суспільства. Для грека та римлянина не було нічого найпочеснішого, аніж стати переможцем в будь-якому змаганні, отримати схвалення та захоплення з боку громадян та отримати лавровий вінок. Більш детально змагальний характер давньогрецької культури розглядається в роботі Ф.Х.Кессиди «К проблеме греческого чуда».

З цим пов’язана висока оцінка творчого начала в діяльності особистості. Боротьба думок і свобода критики стали тією ідейно-духовною атмосферою, у якій народилися грецька наука і філософія.

На думку деяких європейських теоретиків, наприклад, Леві-Стросса, поведінка людини може визначатись за її основною мотивацією. Це може бути “культура сорому” або “культура провини”. Культура провини характерна головним чином для християнства, тобто вона звернена до голосу совісті, до внутрішнього суду над собою. Культура ж сорому орієнтована на оцінку поведінки людини іззовні, членами тієї чи іншої соціальної групи. “Культура сорому”, що склалась в Греції, включала в себе два моменти: уявлення про богорівність елліна і відчуття змагальності. В якості основних мотивів поведінки виступало наслідування кращим і суперництво. Для греків не характерне почуття внутрішньої гріховності, але яскраво виражене почуття сорому перед співгромадянами. Другою стороною цього було прагнення стати першим, стати кращим. Дух змагальності панував в області науки, риторики, в спорті, навіть на загальних зборах. Будь-який член полісу міг висловити свою думку при обговоренні суспільних проблем. Важлива особливість менталітету афінського громадянина – прагнення до слави. Наприклад, перемога на Олімпійських іграх вважалась перемогою не окремої людини, а полісу. Це для греків слугувало підтвердженням їх значимості для суспільства. Всі особливості взаємовідношень між громадянами грецького полісу виховували особливе почуття патріотизму.

В грецькій міфології боги людяні і людиноподібні. Тому серед різних міфологій світу грецька стала найбільш привабливою. Грецька олімпійська релігія антропоморфна. Боги часто поводять себе як прості смертні, тому у світі олімпійської релігії людина почувала себе досить комфортно.

Давньогрецька культура характеризується великими досягненнями в галузі науки. При усій серйозності наукових досягнень інших ранніх культур, наприклад, Єгипту чи Китаю, там не виникло систематичної науки. В грецькому світі знання перестало бути священним, сакральним, таємничим, яке належало б тільки особливій касті людей – жерцям. Воно стало доступним кожному, хто взявся присвятити йому своє життя. Тим більше, що “культура сорому” не заохочувала невігластво, дурість і пихатість. Саме в Греції здійснюється перехід від міфології та релігійного світорозуміння, що спиралось на віру, до науки, котра потребувала постановки, формулювання, логічного розгляду проблем, а розум стає головним засобом пізнання. Глибина і продуманість наукових теорій, якими б умосяжними вони не виглядали, лягли в основу багатьох прикладних і теоретичних наук. Істина - не предмет сліпої віри, а знання, засноване на логіці, на розумному (раціональному) розумінні. Таким новим шляхом самовизначення людини в античному суспільстві стає філософія – принципово інший тип світоспоглядання, який базувався на позиціях розуму та інтелекту. Філософія пропонувала людині новий тип самовизначення - не через звичку і традицію, а через власний розум. Стаючи однією з форм подолання залежності індивіду від роду, вона вперше закликає людину повірити в себе, у свої власні сили, а не в міфологіч­них богів. Побутуючі в народі міфи зазнають перегляду з пози­цій розуму, їм надається раціональне тлумачення.

Період найвищого розквіту грецької культури (V ст. до н.е.) пов’язаний з найвищим розквітом полісного життя та усіх інших явищ культури.

Давньогрецькій культурі належить особливе місце у створенні фундаменту європейської культури. Давні греки заклали основи розвитку сучасної науки, філософії, історіографії, архітектури, образотворчого мистецтва, літератури та театру. Важливим їх внеском у світову культуру було створення вперше у історії нового типу суспільної організації - демократичного громадянського суспільства, в рамках котрого склались соціальні та духовні передумови гармонійного розвитку вільної людини. У рамках цієї культури були закладені духовні основи європейської культури: гуманістичний світогляд, утвердження цінності земного буття, раціоналістичне ставлення до світу, уявлення про прекрасне як одну з вищих цінностей, ідеал довершеної гармонійно розвинутої особистості, демократичні стосунки між суспільством та індивідом, ідея самоствердження у процесі змагання рівних людей та ін.

У кінці IV ст. до н.е. Грецію підкоряє Македонія, а завойовницькі походи Олександра Македонського знаменують початок нової епохи в еволюції античної культури - елліністичної.