До теми 8: Давні цивілазації Сходу

Вейнберг И.П. Человек в культуре Древнего Ближнего Востока. М., 1986.

Ліндсей Д. Коротка історія культури: Від доісторичних часів до доби Відродження. У 2 т. К., 1995.

Мифы народов мира. В 2 т. М., 1968.

Немировский А.И. Мифы и легенды Древнего Востока. М., 1994.

Универсалии восточных культур. М., 2001.

Українська та зарубіжна культура: Навчальний посібник. За ред. М.М.Заковича. К., 2001.

Фицджеральд C.П. Китай. Краткая история культуры. СПб., 1998.

Энциклопедический словарь по культурологии. Под ред. А.А.Радугина. М., 1997.

До теми 9: Антична культура

Антична культура. Литература, театр, искусство, философия, наука. М., 1995.

Боннар А. Греческая цивилизация: В 3 т. М., 1995.

Вернан Ж.-П. Происхождение древнегреческой мысли. М., 1988.

Гриненко Г.В. Хрестоматия по истории мировой культуры. М., 1998.

Древние цивилизации /Под общ. ред. Г.М.Бонгард-Левина. М., 1989.

Історія світової культури //Під ред. Левчук Л.Т. К., 1999.

Кессиди Ф.Х. От мифа к логосу. М., 1972.

Культурология. История мировой культуры. Под ред. А.Н.Марковой. М., 1998.

Культура Древнего Рима. В 2 Т. М., 1985.

Ліндсей Д. Коротка історія культури: Від доісторичних часів до доби Відродження. У 2 т. К., 1995.

Перкис Д. Греческая цивилизация. М., 2000.

Підлісна Г. Світ античної культури. К., 1989.

Українська та зарубіжна культура: Навчальний посібник. За ред. М.М.Заковича. К., 2001.

Чмихов М. Давня культура. К., 1994.

Шичалин Ю.А. Античность. Европа. История. М., 1999.

Энциклопедический словарь по культурологии. Под ред. А.А.Радугина. М., 1997.

До теми 10. Культура Середньовіччя

История искусства зарубежных стран. Средние века, Возрождение. М., 1982.

Караськова О.В. Средние века. К., 2003.

Карсавин Л.П. Культура средних веков. М., 2003.

Ліндсей Д. Коротка історія культури: Від доісторичних часів до доби Відродження. У 2 т. К., 1995.

Подоляк Н.Г. Історія середніх віків. К., 2004.

Хейзинга Й. Осень средневековья. М., 1988.

До теми 11. Культура Відродження

Баткин Л. Итальянское Возрождение в поисках индивидуальности. М., 1987.

Вебер М. Протестантская этика и дух капитализма //Вебер М. Изб. произведения. М., 1990.

Гриценко Т.Б., Кондратюк А.Ю., Мельничук Т.Ф. Відродження. К., 2006.

Дмитриева И.А. Краткая история искуссв. М., 1996. Выпуск І.

История искусства зарубежных стран. Средние века, Возрождение. М., 1982.

Культура Возрождения и Реформации. М., 1981.

Ліндсей Д. Коротка історія культури: Від доісторичних часів до доби Відродження. У 2 т. К., 1995.

Лисичкина О.Б. Мировая художественная культура: Возрождение. Ч.ІІ. Кн.2. СПб., 2000.

Рутенбург В.И. Титаны Возрождения. СПб., 1991.

До теми 12. Культура Нового часу

Европейское Просведение и Французская революция XVIII в. Под ред. Г.С.Кучеренко. М., 1988.

Европейское искусство XIX века//Памятники мирового искусства. Выпуск VI. М., 1975.

Костюк О.Г., Федорук О.К., Мосаковський С. Українське бароко та європейський контекст. К., 1991.

До теми 13. Культура Новітньої епохи

Богословский М. Парадоксы культуры ХХ ст. Харьков. 2000.

Глобальные проблемы и общечеловеческие ценности. М., 1990.

Ильин И. Постмодернизм от истоков до конца столетия: эволюция научного мифа. М., 1998.

Кастельс М. Информационная эпоха: экономика, общество и культура. М., 2000.

Левяш И.А. ХХ век: глобальный конфликт цивилизации и культуры //Человек, общество, мир. Вып. I. Минск, 1995.

Моисеев Н.Н. Быть или не быть человечеству. М., 1999.

Маньковская Н. Эстетика постмодернизма. М., 2000.

Постмодернизм и культура. М., 1999.

Петрухинцев Н.Н. ХХ лекций по истории мировой культуры. М.,2001.

Сухарев Ю.А. Глобализация и культура. М., 1999.

Чумаков А.Н. Философия глобальных проблем. М., 1994.

Эко У. Инновации и повторения: Между эстетикой модерна и постмодерна. М., 1996.

Хантингтон С. Столкновение цивилизаций. М., 2003.

Фромм Э. Иметь или быть? //Человек для себя. М., 1997.

Інтернет-ресурси:

Затонский Д. Постмодернизм в историческом интерьере. Постмодернизм: гипотезы возникновения - http://philology.ru/literature3/zatonsky-96.htm

Эпштейн М.Н. Информационный взрыв и травма постмодерна – http://philosophy.ru/library/epstein/epst.html

Маньковская Н.Б. Париж со змеями (Введение в эстетику постмодернизма) - http://www.philosophy.ru/iphras/ library/mankov.html

Глосарій

Агон (грець.) – змагання, боротьба, спорт, суперництво, що пронизували усі сфери життя давніх греків: військову, спортивну, культурну, політичну, судову. Ф.Кессіді відзначав агональність (змагальний, полемічний дух) заради досягнення слави найхарактернішою рисою давніх еллінів. Елемент агональності міцно увійшов у фундамент європейської культури.

Антропологізм (від грець. anthropos - людина та logos — слово, вчення) - зведення всіх явищ суспільного життя до властивостей людської природи. Термін запровадив Л. Фейєрбах, проте антропологічна тенденція притаманна була ще Сократові, який, на противагу попередній натурфілософії, поставив людину в центр пізнання.

Амбівалентність (від лат. ambo - обидва та valentia - сила), - двоїстість чуттєвого переживання, яка виявляється у тому, що один і той самий об’єкт викликає в людини одночасно два протилежних почуття (наприклад, любов і ненависть).

Андеграунд (від англ. under – під, ground – грунт) – підпільний, нелегальний, несхвалюваний, переслідуваний офіціною владою рух в мистецтві.

Антропоцентризм (від грець. anthropos - людина та centrum — центр кола, середина) - уявлення про світобудову, яка організується довкола людини як центру Всесвіту.

Артефакт (від лат. artefactum - штучно зроблене) - створене людиною, суспільством, продукт культури.

Архетип (від грець. arche - початок та typos - образ): 1) в античній філософії (Філон Олександрійській) — прообрази, ідеї; 2) в аналітичній психології (К. Г. Юнг) - вроджені психічні структури, мотиви, які є результатом історичного розвитку людини (так званого колективного підсвідомого) і складають основу загальнолюдської символіки снів, міфів, казок та художньої творчості.

Асиміляція культурна (від лат. assimilatio – уподібнення, схожість) – механічне засвоєння нових цінностей, поглинання (повне або часткове) однієї культури іншою; як правило, більш слабка культура розчиняється в більш сильній. Процесу культурної асиміляції сприяють завоювання, поневолення, цілеспрямована культурна політика і т.д. Повна культурна асиміляція завершується втратою мови та загибеллю більш слабкої культури.

Аскетизм — 1) спосіб життя, що полягає в добровільній відмові від життєвих благ та задоволень, крайньому обмеженні життєвих потреб; 2) релігійне подвижництво; 3) учення і практичний метод досягнення моральної досконалості шляхом саморегуляції людиною своїх тілесних потреб, обмеження і пригнічення чуттєвих потягів та бажань.

Вандалізм (від лат. vandaly — назва великого союзу східнонімецьких племен) - дике, безглузде знищення культурних і матеріальних цінностей.

Варвари (грець. barbaroi)- 1) у давніх греків та римлян назва чужоземців; 2) переносно - жорс­токі, грубі люди, руйнівники культурних цінностей.

Вільнодумство - критичне ставлення до релігії та церкви: сумніви в питаннях віри, заперечення окремих релігійних догматів, обрядів тощо.

Гармонія (від грець. harmonia — зв’язок): 1) в музиці - закономірне поєднання тонів в одночасному звучанні, підпорядковане нормам ладової побудови музики;. 2) в широкому розумінні – зв’язок, стрункість, домірність.

Гедонізм (від грець. hedone - задоволення) - філософсько-етичне вчення, згідно якому рушійною силою, найвищим благом і метою життя людини є насолода, задоволення.

Генеза (від грець. genesis – походження) – походження, виникнення, процес утворення і становлення явища, що розвивається.

Герменевтика (від грець. hermeneutikos. - той, хто пояснює, розтлумачує) - напрям гуманітарної науки, який займається інтерпретацією та коментуванням тексту, а також проблемами взаєморозуміння різних культур.

Гуманізм (від лат. humanus - людяний) - вчення про самоцінність людини, яке утверджує людину як смисл й основу буття.

Дегуманізація – втрата суспільством духовних та моральних цінностей, відмова від світогляду, що знаснований на справедливості, увазі і повазі до особистості, індивідуальних якостей людини.

Деміург (від грець. demiurgos - майстер) - вища урядова особа в деяких державах Стародавньої Греції (наприклад, в Ахейському Союзі); алегорично — творець.

Девіантний (від ла. deviatio – відхилення) – те, що відхиляється від загальноприйнятих норм; наприклад девіантна поведінка.

Дисидент (від лат. dessidens — незгідний) — людина, що перебуває в морально-політичній опозиції до влади, домінуючих у державі ідей та цінностей.

Евдемонізм (від грець. eudemonia – щастя) – етичний принцип, за яким основою моральності є прагнення людини до щастя: особистого – індивідуалістичний евдемонізм, суспільного – соціальний евдемонізм.

Егоцентризм (від лат. ego - я та centrum - центр кола, середина): 1) суб’єктивно-ідеалістичний філософський і етичний принцип, за яким індивідуум, особистість вважається центром Всесвіту; 2) негативна, хвороблива риса характеру, яка проявляється в крайньому індивідуалізмі, егоїзмі.

Екзальтація — надмірне захоплення чимось, збудження під впливом будь-чого, захопленість, захват, збудження, піднесення, вибух емоцій.

Еклектизм (від грець. eklektikos - той, хто вибирає; еклектика) — безпринципне, механічне поєднання різнорідних поглядів, теорій, стилів.

Емпатія (від англ. empathy - співчуття) - вміння входити у психологічний стан іншої особи, здатність поставити себе на місце іншого.

Етнос (від грець. ethnos — народ, плем’я) — позатериторіальна, позадержавна спільнота людей, об’єднаних спільним походженням, культурою, мовою, історією, традиціями, самосвідомістю та етнонімом (назвою).

Звичаї — стереотипи поведінки, яких дотримується спільність людей, групи соціальні за певних обставин і які зберігаються в незмінному вигляді протягом тривалого історичного періоду, передаючись із покоління в покоління.

Ідеал — уявлення про найвищу досконалість, котра як взірець, норма і найвища мета визначає певний спосіб і характер дії людини чи суспільного класу.

Ідеалізація — приписування комусь, чомусь ідеальних властивостей; схильність вважати когось, щось кращим, ніж є в дійсності.

Ідентичність (від лат. identifico - ототожнювання) - усвідомлення особистістю своєї приналежності до певної групи, свого статусу і ролі.

Ідентифікація етнічна – віднесення людьми один одного і самих себе до певної етнічної групи.

Ініціації (від лат. initiatio – здійснення таїнств) - сакралізовані посвячувальні обряди в первісному суспільстві, що пов’язані з переводом юнаків і дівчат у віковий клас дорослих чоловіків і жінок.

Інновація (від лат. innovatio – оновлення) – поява та розповсюдження рис, яких раніше не було в рамках даної культури, модернізація, реформа; інновація може бути результатом міжкультурного винаходу або міжкультурного запозичення.

Інкультурація – процес, в ході якого індивід освоює традиційні засоби мислення та дій, що характерні для культури, до якої він належить.

Ієрархія (грець. — священний та влада) — поділ на вищі та нижчі посади, чини, соціальні групи залежно від їхнього суспільного і майнового стану; порядок підлеглості нижчих осіб за чином, посадою вищим.

Ірраціональний (від лат. irrationalis — нерозумний) - той, що перебуває за межею розуму, алогічний.

Калокагатія (від грець. kalos - прекрасний та agathos - добрий) - естетичний ідеал гармонії духовного і фізичного в людині.

Канон (від грець. kanon - норма, правило) - сукупність правил, яка визначає ідеальність образу.

Картина світу — одна з форм світоглядного відображення об’єктивної реальності в суспільній свідомості, що являє собою науковий образ освоєної в практиці дійсності, компонент світогляду.

Катарсис (від грець. katharsis - очищення) - поняття давньогрецької естетики, яке характеризує естетичний вплив твору мистецтва на людину; включає полегшення після великого напруження почуттів і облагородження цих почуттів, синтезовані в естетичному переживанні.

Код культурний – сукупність знаків, символів, смислів та їх комбінації, що містяться в будь-якому предметі культурної діяльності людини.

Контркультура (від лат. contra – проти) – субкультура, що містить в собі соціокультурні цінності і настанови, які суперечать фундаментальним принципам домінуючої культури; вони ламають традиційні механізми соціалізації і намагаються створити специфічний спосіб життя і культивувати свою відокремленість (наприклад, субкультура хіппі 60-х років ХХ століття).

Конформізм (від лат. conformis — подібний) — пристосовуваність, пасивне прийняття існуючого порядку, смаків, суджень.

Космос (від грець. kosmos - світ) - модель буття, яка виступає образом впорядкованості світу.

Культурна антропологія – порівняльне вивчення різних культур, субкультур з метою пояснення схожості та відмінностей, сталих та мінливих моментів соціокультурного життя.

Культурний шок – результат занурення в незнайому культуру непідготовленої людини; поняття в науковий оборот ввів американський антрополог Ф.Боас.

Куртуазія (від франц. courtois - шанобливий, лицарський) - складний ритуал відносин та моральних правил, передбачених придворним етикетом.

Маргінальність (від лат. margo — край): 1) втрата або відсутність приналежності до будь-якої соціальної групи; 2) втрата горизонтальних економічних, соціальних та духовних зв'язків; 3) порушення системи ціннісних орієнтацій.

Масова культура — сукупність явищ культури ХХ-ХХІ століття, характерних для економіки, дозвілля, спілкування і особливо сфери художньої культури; ці явища включають у себе особливості виробництва, культурних цінностей в індустріальному та постіндустріальному суспільстві, що розраховані на масове споживання, на знижений рівень сприйняття, розважальність.

Ментальність (від лат. mentalis - розумовий) - світосприйняття, яке формується на глибокому психічному рівні індивідуальної або колективної свідомості, сукупність психологічних, поведінкових настанов індивіда або соціальної групи.

Метаморфоза (від грець. metamorthosis - перетворення) - повна зміна.

Меценат - 1) римський політичний діяч І ст. до н. е., який уславився покровительством поетам і художникам; 2) переносно — багатий покровитель наук і мистецтв.

Мімесис (від грець. mimos – відтворення, слідування, імітація) – спосіб художньої творчості, в основному в мистецтві, що виражається в імітації природі, точному відтворенні зовнішнього вигляду явищ; термін “мімесис” введений Аристотелем.

Національна культура – культура певного народу, основними ознаками якої є спільна мова, домінуюча релігія, традиції, звичаї, що передаються з покоління в покоління.

Нонконформізм (від англ. nonconformists - незгідні) - демонстративне неприйняття загальнопоширених нормативів, правил, догм.

Нігілізм (від лат. nihil - ніщо) - у широкому розумінні слова заперечення загальноприйнятих цінностей і норм, які вкоренилися в суспільному житті.

Обскурантизм (від лат. obscurans - затемнюючий) - вкрай вороже ставлення до освіти і прогресу, реакційність, мракобісся.

Опредмечування - істотна сторона культури і культуротворчості, що полягає в матеріалізації ідей, об’єктивізації форм.

Охлократія (від грець. ochlos — натовп і kratos — влада) — домінування в політичному житті суспільства впливу натовпу, юрби, «маси».

Панегірик (гр. — урочиста промова) — жанр ораторського і поетичного мистецт­ва, що виник у Стародавній Греції; пізніше набув іронічного значення за над­мірне вихваляння.

Пафос (від грець. pathos - пристрасть, збудження): 1) натхнення, ентузіазм, зумовлені боротьбою за високу мету; 2) пристрасний, піднесений тон промови.

Плюралізм (від лат. pluralis — множинний) — ідейно-регулятивний принцип суспільно-політичного й соціального розвитку, що випливає з існування декількох незалежних начал політичних знань і розуміння буття.

Поліс (від грець. polis - місто, держава) - місто-держава, що складалася із самого міста і прилеглої до нього терито­рії, особлива форма соціально-економічної і політичної організації суспільст­ва, типова для Давньої Греції.

Рарітет (від лат. raritas - рідкість) - рідкісна річ, рідкісний примірник старої книги.

Регіональні культури – культурні спільноти, які утворюються у відповідному географічному ареалі і протягом тривалого історичного часу зберігають свою специфіку.

Сакральне (від лат. sacrum - священний) - світоглядна категорія, яка виділяє сфери буття, що сприймаються як відмінні від буденної реальності (профанного), особливо ціннісні, священні.

Символ (від грець. symbolon - знак) - речовий, графічний чи звуковий умовний знак чи умовна дія, що означає певне явище, поняття, ідею.

Симулякр (від лат. simulatio — удавання) - ключове поняття постмодерністської естетики, яке замінило художній образ; знак відсутності дійсності, правдоподібна подоба, симуляція, що не має за собою реальності.

Синкретизм (від грець. synkretismos — поєднання): 1) злитість, нерозчленованість, яка характеризує первинний нерозвинутий стан чогось, наприклад, первісного мистецтва; 2) у філософії - різновид еклектизму, поєднання суперечливих поглядів.

Соціалізація (від лат. socialis — суспільний) — процес засвоєння індивідом упродовж його життя знань, норм і цінностей суспільства, до якого він належить.

Субкультура (від лат. sub – під) – цілісна культура відповідної соціальної групи всередині національної культури, що складається із стійких норм, ритуалів, особливостей зовнішнього вигляду, мови, художньої творчості, які значно відрізняються від домінуючих у суспільстві. Розрізняють такі субкультури: професійні, етнолінгвістичні, релігійні, вікові.

Схід і Захід - парна категорія, яка виражає дихотомію цілого всесвітньої культури в ряді смислових антиномій: демократія - деспотизм, аскеза — містика, раціональність - ірраціоналізм, інтуїтивізм - динамізм, стабільність, модернізація — традиційність, індивідуалізм - колективізм тощо; ці антиномії взаємопов’язані і впливають одна на одну.

Табу — сукупність заборон у сакралізованій системі цінностей.

Теократія (від грець. theos — бог та kratos — влада) — правління, за якою вища державна влада здійснюється духовною особою або особами.

Універсалії культури (від лат. universalis — загальний) історично зумовлена система понять осмислення світобудови, яка зберігає найбільш загальні уявлення про світ та місце людини в ньому.

Урбанізація (від лат. urbanis - міський) - процес перетворення міста у найвагоміший осередок проживання людей і центр зосередження та обміну культурних цінностей, утворення штучного середовища, протилежного природі.

Форум — у містах Стародавнього Риму площа, на якій відбувалися народні збори, влаштовувалися торги і здійснювався суд.

Ціннісна орієнтація - вибіркове ставлення до сукупності матеріальних, соціальних і духовних благ та ідеалів, що розглядаються як об’єкти мети й засоби для задоволення потреб особи чи соціальної групи.

 

Мистецтво

Абстракціонізм — напрямок у мистецтві XX в., у якому добуток вибудовується винятково з формальних елементів: лінія, колірна пляма, конфігурація. Виник у 1910-х рр., після Другої світової війни став домінуючим напрямком у мистецтві країн Західної Європи і Північної Америки. Найбільші представники: В. В. Кандинский, К. С. Малевич, П. Мондріан.

Абсурдизм (від лат. absurdus - той, що фальшиво звучить) - художній світогляд, який базується на екзистенціалістській ідеї безсенсовості людського буття.

Авангардизм (авангард) (від франц. avant - попереду та garde — стража) - сукупна назва художніх тенденцій, більш радикальних, ніж модернізм. Поява авангардизму пов’язується з виникненням в образотворчому мистецтві початку XX ст. фовізму і кубізму, для яких були характерні протиставлення усталеним традиціям і стереотипам творчості, спрямованість на радикальне перетворення людської свідомості, естетичну революцію.

Академізм — напрямок, що утворився в художніх академіях XVI-XIX ст., засноване на академізації (перетворенні в норму, зразок і основу) художньої школи певного напрямку.

Ампір — стиль 1-й третини XIX в. у країнах Європи, що завершує фаза еволюції класицизму.

Андерграунд — підпільна культура як складова частина так називаної контр культури; виник у США, в СРСР став позначенням співтовариств художників, що представляють не визнане владою мистецтво.

Архітектурні ордери – певне сполучення складових стояково-балкової конструкції будівлі та їх художня обробка. Архітектурний ордер складається з трьох основних частин: колони, її підніжжя — стилобата й антаблемента, що спирається на колону. Колона (крім доричної) має базу і завершується капітеллю. Антаблемент складається з архітрава, фриза й карниза. Ордерна система склалась у Давній Греції і основні ордери отримали назву отримали назву від племен і областей - доричний, іонічний, корінфський. Він відповідав прагненню греків осмислити світ як закономірну систему, в якій голо місце займає людина. Ордерні принципи допопогли створити ясний за структурою архітектурний образ, виробленню співмірних людині архітектурних масштабів, організації простору, що відповідала природному буттю людей.

Базиліка (гр. — царський дім, палац) — витягнута прямокутна в плані споруда, розділена впродовж колонами на 3-5 частин – нефів (кораблів); середній неф вищий за бокові; у формі базиліки будували християнські храми.

Бароко (від італ. barocco) — стиль, що зародився наприкінці XVI ст. в Італії, у Європі був розповсюджений до початку XVIII ст., у Латинській Америці, почасти в Північної Америці й Азії — у XVII-XVIII ст.; основна риса — синтетичність; мистецтво бароко відрізняється пишністю, динамізмом, екзальтацією образів.

Боді-арт (англ. body-art — мистецтво тіла) — один з модерністських напрямів, представники якого розглядають власне тіло як матеріал і об’єкт художньої творчості, розмальовують його, роблять надрізи, вдаються до демонстрації рі­зних поз.

Ваганти (від лат. vegans — блукаючий) - в XII-XIV ст. мандрівні актори країн Західної Європи, що виконували антиклерикальні пісні та вистави.

Веризм — напрямок в італійському живописі кінця XIX ст., його принципи сформувалися під впливом теорії французького натуралізму. Найбільші представники: Ф. П. Мікетті, Дж. Пелліцца да Вальпело, В. Вела.

Гіперреалізм (від гіпер — підвищення, надмірність і реалізм) — течія в образотворчому мистецтві США і Європи, що використовує кольорову фотографію або муляж для відтворення окремих фрагментів дійсності. Представники: Д. Едді, М. Морлі, Ч. Клоуз та ін.

Готика — стиль, що виник у середині XII ст. Замінила романський стиль, у XV-XVT ст. поступилася місцем Відродженню. Успадкувала і розвинула релігійно-культовий ієрархічний характер, ірраціоналізм і символіко-алегоричний характер мислення. Її риси: органічний зв’язок образотворчого мистецтва з архітектурою й інтер’єром, складність і ритмічне багатство композиції, натхненність і піднесеність образів. Пізня готика («пломеніюча») разом з ускладненням і підкресленим вертикалізмом декору вносить риси індивідуальності, більше інтимності і світської вишуканості.

Граффіті (італ. graffiti — видряпини) — рух у мистецтві, що виникло в молодіжній культурі США і поширилася в Європі 1960—1970-х рр. Граффіті — мистецтво вулиць, і художники, в основному молоді люди, використовують як матеріал різнобарвні спреї (фарби в балончиках). Роль полотна відіграють стіни будинків, суспільний транспорт, забори. Деякі представники цього напрямку малюють різнобарвними крейдами, наприклад Кейт Харінг.

Дадаїзм (від фр. dadaisme от duda — коник, в переносному значенні - дитячий лепіт) - модерністська течія в літературі й образотворчому мистецтві Західної Європи початку XX ст., попередник сюрреалізму. Характерні риси: антиестетизм, зумисний приміти­візм. Проіснував від 1915 до 1922 року. Дадаїзм був різкою реакцією на снобізм і консервативність художнього істеблішменту: дадаїсти використовували всі можливості своєї уяви, аби викликати обурення в буржуазії. Найбільші представники: М. Дюшан, Ф. Пікабія, X. Арп та ін.

Декадентство (від лат. decadentia – занепад) – загальне найменування кризових явищ європейської культури кінця ХІХ - початку ХХ століття, відзначених настроями безнадійності, несприйняття життя, упадку, мотивами смерті і небуття, культом краси, необмеженої свободи особи і творчості. Основні представники – поети Поль Верлен, А.Рембо, К.Бальмонт.

Експресіонізм (від лат. expressio - вираз) - напрям у літературі та мистецтві початку XX ст., що проголосив єдиною реальністю суб’єктивний духовний світ людини, а його вираз - головною метою мистецтва. Живопису експресіонізму притаманні пристрасність, напруга та глибокий індивідуальний підхід до картини, яка служить засобом виразу емоцій. Представники: Бекман, Мунк, Шіле та ін. В межах експресіонізму виникли перші твори абстрактного мистецтва (В. Кандінський).

Звіриний стиль — тип давнього і середньовічного орнаменту, що сягають тотемного шанування звіра-прабатька. Був розповсюджений у скіфів, саків, алтайців, фракійців, сарматів у I тис. до н.е., у кельтів і германців — у 1 тис. н. е., у середньовічному російському мистецтві (головним чином у книжковій мініатюрі).

Імпресіонізм — напрямок у мистецтві кінця ХІХ - початку XX ст. Його представники прагнули неупереджено і природно відобразити навколишній світ і повсякденне життя в їхній рухливості і мінливості, передати свої скороминущі враження. Найбільші представники: Е. Мане, К. Моне, О. Ренуар, А. Сіслей. К. Піссаро, П. Сезанн, Е. Дега.

Караваджизм — художній напрямок, характерний для початкового етапу розвитку реалістичного живопису XVII ст. Основна риса — монументалізація повсякденного світу за допомогою світлотіньових контрастів. Створений Караваджо і його послідовниками: О. Джентілескі (Італія), X. Ріберою (Іспанія).

Кінетичне мистецтво (гр. kinemos — руховий, рушійний) — напрям у західному мистецтві 50-60-х рр. XX ст.; представники цього напряму намагалися створювати рухомі конструкції, вдавалися до світових ефектів.

Кітч (нім. Kitsch — дешева продукція, несмак, verkitschen — дешево продавати) - напрям у сучасній культурі, розрахований на масового споживача, що характеризується примітивністю, безідейністю, розважальністю; масова продукція, позбавлена смаку і розрахована на зовнішній ефект.

Куртуазна література (від фр. — ввічливий, люб’язний) — придворно-лицарська література у Франції і Німеччині, спрямована своїм змістом проти аскетичної, церковної літератури; оспівувала лицарське кохання, служіння Дамі, приго­ди і подвиги лицарів.

Лібрето - 1) словесний текст великого музично-вокального твору (опери, оперети тощо); 2) план сценарію балету або кінофільму; 3) короткий виклад змісту опери, балету тощо, який зазвичай видається окремою книжечкою.

Маньєризм (італ. manierismo — манера, стиль) - стильова течія XVI - початку XVII ст. в європейській літературі й образотворчому мистецтві, яка відобразила кризу гуманістичної культури Відродження. Для неї характерні екзальтація та гіперболізм, суб’єктивізм, ускладненість, деформація пропорцій.

Класицизм — стиль і напрямок у мистецтві XVII - поч. XIX ст., що звернувся до античного мистецтва і мистецтва Високого Відродження, як до зразка. Йому притаманні врівноваженість, чіткість, пластична ясність і гармонійність. Найбільші представники: у живописі — Н. Пуссен, Ж. Л. Давид, Ж. О. Д. Енгр; у російській скульптурі — Ф. Ф. Щедрін, І. П. Мартос.

Комедія — вид драми, у якій дія і характери трактовані у формах комічного. Як і трагедія, народилася в Давній Греції з обрядів, що супроводжували ходи на честь бога Діоніса. Комедія, тверезо досліджуючи людську природу, висміювала пороки й омани людей. Кращі зразки цього жанру відрізняються безкомпромісністю аналізу, гостротою і сміливістю у висміюванні пороків суспільства.

Концептуальне мистецтво (концептуалізм) — напрямок в авангардизмі, що виник у 60-х роках ХХ ст. Особливість полягає у відмові від втілення ідеї в матеріалі. Концептуалстські об’єкти існують у вигляді нарисів, проектів, текстів; предметом споглядання є уявна форма. Найбільш впливове об’єднання - англійська група «Мистецтво-мова».

Критичний реалізм — напрямок у мистецтві Європи й Америки, що виник в середині XIX ст. Орієнтований на безпосереднє зображення повсякденного життя людей. Найбільші представники: О. Домьє, Г. Курбе та ін.

Кубізм — напрямок у французькому мистецтві в початку ХХ століття. Характерною є домінування в картинах прямих ліній, граней і кубоподібних форм. Найбільші представники: П. Пікассо і Ж. Брак.

Мавританське мистецтво — стиль, що сформувався в результаті злиття художніх традицій Арабського халіфату, берберів і вестготів. В орнаментах віртуозно виконані складні композиції геометричних і рослинних візерунків, написів.

Мелодрама — п’єса з гострою інтригою, перебільшеною емоційністю, різким протиставленням добра і зла, морально-повчальною тенденцією; виникла наприкінці XVII ст. у Франції.

Метафізичний живопис - напрямок в італійському мистецтві, що виник в 1916 р. як реакція на радикальний антитрадиціоналізм футуристів. Картини «метафізиків» сповнені натяків, асоціацій, літературних і міфологічних відсилань. Найбільші представники: Дж. Де Кіріко, К. Карра, А. Савіньо.

Модерн — стиль у Європі й Америці наприкінці ХІХ - початку XX ст. (інші назви — ар нуво, югендстиль, сецессіон, ліберті, модернісмо). Нерозділеність жанрів і видів мистецтва в рамках модерну приводила до відродження типу художника-універсала. Для живопису модернізму характерні площинність, орнаментальність цілого з включеними в тканину твору іліюзіоністичними і натуралістичними деталями. Скульптура модернізму відрізнялася плинністю форм і примхливістю силуету. Найбільші представники: Г. Клімт, Е. Мунк, М. Дені, М. А. Врубель, В. М. Васнецов.

Наївне мистецтво — включає образотворчі види народного мистецтва, творчість художників-самоучок, самодіяльне мистецтво.

Натуралізм — напрямок у європейському й американському мистецтві останньої третини XIX ст., що прагнув до уподібнення художнього пізнання науковому. Сприяв становленню критичного реалізму.

Натюрморт (від франц. nature morte - мертва природа) - живописне зображення предметів домашнього посуду, плодів, квітів, забитої дичини тощо.

Неоімпресіонізм — напрямок, що виник у Франції в 1885 р. Надав науково обґрунтованого характеру прийомам розкладання складних тонів на чисті кольори і прийомам роботи роздільними мазками. Найбільші представники: Ж. Сірка, П. Сіньяк.

Неокласицизм — термін, що позначає різні напрямки в мистецтві, які виникли після класицизму XVII ст., що орієнтуються на класичні зразки мистецтва Давньої Греції, Давнього Риму і Відродження як вищу художню норму. Найчастіше термін “неокласицизм” застосовується для позначення течії усередині стилю модерн, раннього функціоналізму і раннього авангардизму першої чверті XX ст.

Неореалізм — напрям в італійському кіно і літературі 40-50-х рр. XX ст.; ви­значні риси неореалізму: демократизм і гуманізм, увага до життя простої людини, наявність документальної основи твору, принцип вірності факту. Представники: Р. Гуттузо, Г. Муккі.

Неотрадиціоналізм — позначення широкої сукупності художніх явищ у культурі XX ст., пов’язаних з безпосередньою опорою на традиції мистецтва; протистоїть авангардизму.

Неф, корабель — приміщення у вигляді галереї, витягнуте в плані й відокремлене від інших приміщень рядом арок або колон; у храмах виділяються головний неф та бічні.

Нові дикі — напрямок в американському і європейському мистецтві 1970-1980-х рр., який довів до межі принцип спонтанності, свободи від будь-яких правил і обмежень. Представники: М. Дізлер, Г. Базеліц та ін.

Оп-арт — напрямок, що набув широкого поширення в 1960-х рр. Продовжував технічну лінію модернізму, використовував зорові ілюзії, спираючись на особливості сприйняття плоских і просторових фігур. Представники: В. Вазареллі, Б. Райлі та ін.

Пастораль (від лат. pastoralis - пастуховий) - літературний, музичний і театральний жанр, в основі якого - поетизація та ідеалізація простого сільського життя.

Передвижники — члени російського демократичного об’єднання Товариство пересувних художніх виставок (остання третина ХІХ ст.). Послідовники реалізму, висунули програму народності мистецтва (зображення типових сторін і багатогранних характерів соціального життя, часто з критичною тенденцією). Представники: І. М. Крамськой, М. М. Ге, В. Г. Перов, І. Е. Рєпін та ін.

Пленер (буквально - відкрите повітря) - 1) відтворення колористичного ба­гатства природи в живописі; 2) заняття живописом на відкритому повітрі.

Поліфонія (від грець. polys - багаточисленний та phone — звук, голос) — рівноправне багатоголосся в музиці; метафора полілінійності буття.

Поп-арт — напрямок у живопису, що поширився в США й Англії в 1950-і рр., для якого характерні використання і переробка образів масової культури. Ознаменував відмову від абстракціонізму і перехід до концепцій нового авангардизму. Художники показували новий механізований світ, представляючи речі як щось прекрасне. Представники: Р. Раушенберг, Дж. Джонс та ін.

Постімпрессіонізм — збірне найменування декількох напрямків французького мистецтва рубежу XIX-XX ст., що декларували неприйняття естетики імпресіонізму і слідують за ним хронологічно.

Прерафаеліти — група англійських художників і письменників XIX ст., що наслідували ідеалам мистецтва середніх віків і Раннього Відродження (до Рафаеля). Представники: Д. Г. Россетті, X. Хант та ін.

Примітивізм — широка тенденція в мистецтві кінця ХІХ-ХХ ст., що полягає в наслідуванні примітиву, наївному мистецтву. Її орієнтирами стали первісне мистецтво, традиційне мистецтво народів Африки, Океанії, Америки, творчість міських низів і художників-самоучок. Характерні риси — безпосередність, яскравість вираження, барвистість, простота форми. Представники: А. Русс<