Тема 15: Пізні національні релігії

Зміст теми: 1. Зороастризм – стародавня релігія Ірану. 2. Специфіка індуїзму як національної релігії Індії. 3. Конфуціанство – національна релігія Китаю. 4. Іудаїзм – національна монотеїстична релігія.

До пізніх етнічних релігій відносяться: зороастризм (Іран); індуїзм, джайнізм, сикхізм, (Індія); конфуціанство, даосизм (Китай); синтоїзм (Японія); іудаїзм (релігія євреїв у багатьох країнах світу) та ін. Основними рисами пізніх національних релігій є те, що вони у своїй більшості існують до нашого часу. Більшість серед них політеїстичні, але є й монотеїстичні (іудаїзм, сикхізм). Змінюється характер жертвоприношень: жертви тварин значно скорочені, від людських жертвоприношень відмовилися зовсім. Також на цьому етапі у більшості національних релігій першорядного значення набуває вчення про потойбічне життя.

На характеристиці деяких з цих пізніх етнічних релігій зупинимося докладніше.

 

Зороастризм – стародавня релігія Ірану

Зороастризм – релігія, що була поширена у древності і ранньому Середньовіччі в ряді країн Ближнього та Середнього Сходу і була пануючою релігією в давньоіранських імперіях приблизно з VI ст. до н.е. по VII ст. н.е. Зороастризм був державною релігією Ірану до його завоювання арабами. Його засновником став пророк Заратуштра. Греки вимовляли це ім’я як Зороастр (від грець. астрон – зірка), оскільки вони вважали Заратуштру мудрецем-астрологом, і в такій формі ім’я пророка прийшло до Європи. Звідси і назва цієї релігії.

Вчення Заратуштри викладено в Авесті – збірці священних книг, що відображали релігійні вірування і міфологічні уявлення давньоіранських племен. Вчення Заратуштри являло собою філософське усвідомлення світу, розуміння сутності пануючих в ньому зв’язків та відношень, виявлення того головного, що діється навколо людини. Оскільки людина розглядалась як арена битви космічних сил, центральне місце в системі займала соціально-етична проблематика.

Основною рисою зороастризму є дуалізм. Згідно віровченню зороастризму, в основі світу лежить боротьба між злом і добром, котра ніколи не припиняється. Визнається два божественних начала: світле, уособлюване добрим богом Агура-Маздою (грецькою – Ормузд), і темне, зло, уособлюване злим богом Ангра-Майнью (Ариман), кожний з яких очолює сонм духів: світла і добра – ахурів або темноти і зла – девів. Обидва великих божества вважаються рівноправними творцями світу. Перший створив усе добре, розумне, корисне. Другий – усе дурне і шкідливе. Це стосується і області етики: правда, добро, справедливість протистоять брехні, злу, підлості. Агура-Мазда та Ангра-Майнью борються за людину. Вона створена Агура-Маздою, але вільна у виборі між добром та злом.

В зороастризмі важлива роль відводиться духовному вдосконаленню людини. Головна увага в його етичній доктрині зосереджується на діяльності людини, котра заснована на тріаді „добрі помисли, добрі слова, добрі справи”, „зрікаюсь злих помислів, злих слів, злих справ” (Авеста). Зороастризм привчав людину до чистоти і порядку, вчив співчуттю до людей і вдячності до батьків, сім’ї, співвітчизників, вимагав виконувати свої обов’язки по відношенню до дітей, допомагати єдиновірцям, піклуватися про пасовища для скота. Зороастризм надає людині свободу вибору свого місця в житті і закликає уникати творити зло. В той же час, згідно віровченню зороастризму, доля людини, хоча й визначається роком, але від її поведінки залежить, куди попаде її душа після смерті: до пекла чи до раю. Це значить, що завдяки свободі вибору людина може стати на сторону добра чи зла у цій боротьбі і відповідно заслужити або посмертне блаженство, або страшні муки. Зороастризм визнає безсмертя душі і в нагороду за праведність обіцяє загробне блаженство.

Міфологія зороастризму розробила есхатологічне вчення про кінець світу і свого роду страшний суд – поділ усіх людей на праведників і грішників. В день Останнього Суду грішники помруть назавжди, а праведні, яким Агура-Мазда дасть напій безсмертя, будуть жити вічно і щасливо.

В культі зороастризму особливе значення надається вогню (зороастрійці називали його Атар) як очищувальній силі.

Зороастрійське віровчення було унікальним для свого часу. Багато його положень глибоко благородні і моральні. Тому не випадково, що більш пізні релігії – іудаїзм, християнство, іслам – багато чого запозичили із зороастризму. Усі ці релігії пропонують слідувати високим нормам моралі і строгим правилам поведінки. Зокрема, великий вплив на християнство мала розроблена однією з перших в зороастризмі концепція гріха як морального падіння людини. Саме в цій релігії посмертна доля людини залежить від добра або зла, напрацьованого нею за життя. Безсмертю тіла не надавалось великого значення. Головним було спасіння душі. Крім того, на християнство значно вплинуло есхатологічне вчення про кінець світу, „страшний суд”, а також про пришестя „месії”, який врятує людство і нарешті виграє битву добра проти зла.

 

Специфіка індуїзму як національної релігії Індії

Індуїзм – древня національна релігія Індії і за числом прихильників є третьою релігією у світі після християнства та ісламу, число індуїстів складає близько 900мільйонів прихильників.

Індуїзм виник на основі брахманізму в IV-VI століттях. Він утверджувався шляхом суперництва з буддизмом. Вже в ХІ-ХІІ століттях індуїзм утверджується як національна індійська релігія.

Індуїзм зберігає основний пантеон ведичної релігії, які очолює трійця вищих богів – Тримурті – Брахма, Шива і Вішну. Головним у божественній трійці у ведичній традиції вважався Брахма – творець Всесвіту, без нього нічого б не було, він створив світ у багатоманітті живого і минущого. Шива – дуже суперечливий Бог; головною його функцією вважають руйнівну (бог смерті, розорення, зміни), але водночас він є милостивим творцем життя. Тому він символізує протиріччя світу, вічну боротьбу протилежностей: добра і зла, світла і темряви, життя і смерті, миру і війни тощо. Вішну – виконує охоронну функцію, він м’який, несуперечливий, максимально близький людям, оберігає їх від зла і нещастя, слідкує за порядком на Землі.

Для індуїзму дуже важливим постає непохитна віра в те, що Веди є єдиним джерелом божественних істин. Саме із цього джерела він черпає свої ідеї та настанови, для позначення яких існує спеціальний термін " дхарма " – закон, обов’язок, норма життя, істина, причина, справедливість.

Релігійне вчення індуїзму має свої погляди на будову світу, яку пронизує єдність духовного і фізичного, взаємозалежність людини і космосу, людей і богів, чим пояснюється двоїста природа людини – нероздільна єдність духу й тіла. На цих засадах культивується одне із центральних вчень індуїзму: положення про переселення душ (реінкарнація), безмежне коло їх перевтілень (сансара) і закон карми (доля, призначення). Людина є творцем своєї долі, і їй не втекти від наслідків своїх попередніх вчинків. Усе, що має трапитись людині в певному віці або часі, неодмінно відбудеться саме тоді. Звідси схильність індуїстів до фаталізму (приречення, не­відворотності долі).

З ідеєю перевтілення душі та законом карми пов’язані найістотніші особливості індійської духовності: заперечення насильства, пере­вага розуму і почуттів над вірою, потреба у самозаглибленні, спогляданні світу, культ природи, гармонійний взаємозв’я­зок людини і природи. Характерною стає практика аскези, тобто змен­шення життєвих потреб до мінімуму, відходу від активного суспільного життя, політики, нехтування матеріальними цінностями. Утверджуєть­ся песимістичний погляд на земне буття, вартість матеріальних благ, доцільність службової кар’єри.

Прихильники індуїзму певний час намагались утвердити в якості ос­новного культ Брахми, проте, оскільки цей культ не був підтриманий, то вже у ранньому середньовіччі в Індії розповсюдились дві основні течії: вішнуїзм - шану­вання бога Вішну та шиваїзм - шанування Шиви. В даний час в Індії переважає культ Вішну; існує віра в те, що цей бог має численні земні втілення в людей-героїв і людей-богів, зокрема, Раму і Крішну, яким присвячена багата епічна література ("Рамаяна" та "Махабхарата"), серед яких згадується й втілення у Будду.

Індуїзм, увібравши різні анімістичні і тотемічні уявлення, постає релігією абсолютного одухотворення природи і довкілля. Обожнюються усі предмети і об’єкти природи, численними духами наповнені ріки, гори, ліси тощо. Індус обожнює різних тотемів (тварин, дерева, каміння), покровителів людей, професій тощо. В кожній місцевій громаді існують специфічні культи і власні обряди, які мають давнє походження. На цій підставі індуїзм трактують як дуже строкату релігію, що є складним комплексом різних вірувань і культів великої кількості богів.

В етичному аспекті індуїзм сповідує терплячість, смирення і покірність долі, яку можна змінити лише у майбутньому. Звідси проповідь ненасильництва і миролюбності, неприпустимості платити злом за зло. Ненасильство – ахімса – фундаментальне поняття індуїзму, яке визначає спосіб мислення і щоденну поведінку людей, які не повинні вбивати жодної живої істоти і не застосовувати силу. На противагу деяким іншим релігіям індуїзм терпиміше ставиться до інших віровчень і є толерант­ним до інших релігійних конфесій.