Основні елементи і структура релігії

Релігія є надто складним духовним утворенням, а тому її можна розглядати як і соціально-історичне явище, і як світоглядний чи культурний феномен, і як форму суспільної свідомості тощо. Але це аж ніяк не означає, що ця відносно самостійна сфера духовного життя є чимось на зразок неупорядкованої мішанини елементів. Навпаки, релігія виступає внутрішньо структурним продуктом узагальнюючої діяльності духу й особливим способом тлумачення світу. У процесі свого розвитку вона диференціювалась, у ній відокремлювались чітко означені елементи, налагоджувалися відповідні зв'язки між ними. Нині релігія є чіткою системою зі своєю складною рівновагою і взаємодією частин, власним механізмом функціонування. Це складові, без яких релігії взагалі не існують і які тільки в своїй єдності й цілісності їх утворюють. Вони характерні для всіх релігій і є основними шляхами до Бога. Тож питання структурування релігії має реальне підґрунтя, оскільки якщо такі складники відсутні, то й відсутній феномен релігії.

Релігієзнавство знає немало спроб структурувати релігію, а тому й побутують різні точки зору й підходи щодо визначення основних елементів релігійного комплексу. Так, одні автори як основні складники релігій відокремлюють релігійну свідомість, діяльність, інститути й організації, інші вважають, що структуру релігій становлять доктрина, міф, естетичні цінності, ритуали й інші форми культової практики; треті, яких більшість, у релігійній структурі виокремлюють релігійну свідомість і релігійні погляди та уявлення, релігійний культ, релігійні організації, їх точку зору ми й поділяємо, вважаючи такий поділ найбільш оптимальним. Кожен із визначених головних елементів має й свою структурованість, що зумовле­на певними історичними чинниками, є динамічним і полі-функціональним, а тому вимагає ретельнішого розгляду.

Релігійна свідомість — це система (сукупність) релігійних ідей, понять, принципів, міркувань, аргументацій, концепцій, сенс і значення яких становить здебільшого віра у надприродне.

Релігійні погляди, уявлення, почуття мають специфічний спосіб буття і формування — культову практику. Культ (від лат. cultus — догляд, поклоніння) як один із основних елементів релігійного комплексу — система дій і засобів впливу на надприродне. Тому релігійний культ називають мовою релігії, де предмети дії, слова мають символічне значення. Культові дії — це конкретні акти релігійної активності віруючих, засобами.реалізації якої є релігійні богослужіння, обряди, свята, молитви тощо. Культова діяльність неодмінно потребує й специфічного предметного забезпечення: культової будівлі, культових предметів, наприклад, у християнстві священницького облачення (одягу), хрестів, свічок, ікон, посуду тощо, релігійного мистецтва — архітектури, малярства, скульптури, музики, які в єдності формують специфічну ауру духовно простору.

Носії певного віросповідання формують релігійну спільноту (сукупність релігійних груп), існування й функціонування якої як цілісності забезпечується певною організаційною структурою. Тому до основних елементів релігії належать релігійні організації як об'єднання послідовників певного віросповідання, цілісність і єдність якого забезпечується змістом віровчення та культом, системою організаційних принципів, правил і ролей. Інколи релігійні організації визначають як систему різновидів організаційно оформлених релігійних об'єднань, що мають управлінські й виконавчі органи, чітку структуру, цілісність і єдність яких забезпечується змістом релігійної парадигми і культу.

Набір організаційних елементів, їх взаємозв'язки у різних конфесіях різноманітні. Наприклад, у християнстві — найбільшій (за кількістю носіїв) світовій релігії, виокремлюють три типи релігійних організацій: Церкву, секту, деномінацію. Хоча для більш повної характеристики відокремлюють ще й такі їх різновиди, як «релігійне об'єднання», «релігійна асоціація», монастир, духовний навчальний заклад тощо.

 

Суспільні функції релігії

Способи, рівень, напрямки релігійного впливу на соціум виявляються у функціях релігії.

До основних функцій релігії відносяться: світоглядна, компенсаційно-терапевтична, комунікативна, інтегративна, дезінтергративна, регулятивна.

Світоглядна – забезпечує формування системи поглядів і уявлень, які виражають ставлення віруючої людини до різних предметів і явищ дійсності, її життєву позицію, ціннісні орієнтації.

Компенсаційно-терапевтична функція релігії виражається в компенсації обмеженості, безсилля, залежності людей від об'єктивних умов існування, в загальній ціннісній орієнтації людей, наповнює новим змістом сенс їхнього життя.

Комунікативна функція полягає в тому, що релігія сприяє процесу релігійної комунікації - взаємодії, спілкуванню, релігійній соціалізації, передачі, обміну, засвоєнню релігійної інформації, закріпленню духовних зв'язків між віруючими.

Інтегративна функція - забезпечення безконфліктного зв’язку, певну злагоду, солідарність, згуртованість релігійної спільноти, певних соціальних груп, суспільства в цілому.

Дезінтегративна функція релігії полягає в протиставлені, на основі того чи іншого віровчення, культу, організації, одних спільнот іншим спільнотам, які сформувалися на основі іншого віровчення, культу тощо; це протиставлення може бути джерелом конфлікту між християнами і мусульманами, православними і католиками, католиками і протестантами тощо.

Регулятивна функція релігії виражається через систему норм, цінностей, примусів, установок, канонів, інститутів, які стають регулятором відносин, поведінки, вчинків, дій віруючих, діяльності релігійних організацій.

 

Класифікація релігій

а). Первісні форми вірувань

б). Етнонаціональні релігії

в). Світові релігії

 

 

Лекція 4. Ранні форми релігії

Сучасні дані археології, етнографії дають змогу стверджувати, що найпростіші форми вірувань виникали із появою людини розумної (Homo sapiens) приблизно 40 — 45 тис. років тому. У ході історії у різних народів утверджувались і розвивалися відмітні релігійні системи, водночас їх еволюція підпорядковувалась певним спільним закономірностям, спільності основних форм їхньої ранньої релігійної рефлексії. Так, у межах міфологічного комплексу практично в усіх народів світу виникає схожа система вірувань, своєрідна проторелігія, до якої належать анімізм, фетишизм, тотемізм, магія.

 

1. Анімізм

Анімізм (від лат. anima — душа) — це віра в існування духовних істот, душ або духів. Певною мірою, безперечно, анімізм властивий будь-який релігії. Але у даному випадку йдеться про особливий стан релігійних уявлень, який умовно можна назвати "безбожним" — за цими уявленнями існує не Бог як трансцендентна істота, навіть не боги, а духи, понадприродні сили, які контролюють людину, допомагають їй або перешкоджають, яких можна умилостивити або упросити.

Спочатку, очевидно, виникло уявлення про людську душу, яка з'єднується з матеріальним тілом, але після його смерті може продовжувати існування. Поступово формується уявлення про безсмертя душі, що проявляється в намаганні забезпечити життя людини після смерті всім необхідним. Душі предків стають чи не найголовнішим об'єктом культу.

Первинний синкретизм людської свідомості призводить до того, що душами наділяються інші живі, а також і неживі істоти. Весь оточуючий світ стає населеним духами — духами вулканів, скель, струмків, озер, лісів, тварин, птахів тощо. Вони збереглись і зараз в біразах русалок, водяних, лісовиків, фей, гномів, німф та ін. Пізніше з'являються уявлення про більш абстрактні істоти, як добрі, так і злі — демони, біси, відьми, вампіри, духи-покровителі людей (генії).

Фетишизм

Один з різновидів анімізму — віра в духів рослин, каменів, інших неживих предметів, що надають цим предметам понадприродних сил,— отримав назву фетишизм (з португ. feitico — амулет, чаклунство). Предмети, яким люди поклонялись, і які, як вважалось, допомагали людині або були її заступниками, називали фетишами. Фетишизм був широко розповсюджений у багатьох народів Африки. Він і зараз залишається, як пережиток, у повсякденному житті — у вигляді віри в талісмани й амулети. Вважається, що талісман приносить щастя, а амулет оберігає від нещастя.

На більш пізній стадії розвитку анімізму виникають вже уявлення про богів, перш за все — природних. Це боги неба, дощу, грому, вітру, землі, води, моря, вогню, сонця, місяця та ін. З'являються також боги окремих сфер життєдіяльності: землеробства, війни, померлих, народжених та ін. Відбувається перехід до політеїзму.

Магія

Магія (з грец. — чаклунство) — це сукупність обрядів та дій, пов'язаних з можливістю понадприродного впливу на оточуючий світ. Магія буває контактна та імітативна. Вона поділяється на такі основні види: лікувальна — заклинання, молитви; військова — військові танці, чаклунство над зброєю; виробнича, метеорологічна, магія погоди. Найпоширенішим видом була магія виробнича, яка в свою чергу поділялася на мисливську, рибальську, будівельну, землеробську, гончарну, ковальську, навчальну, спортивну.

Особливим різновидом застережної магії були релігійні табу. Слово "табу" запозичене з мов жителів Гаванських островів і означало заборону щось робити, щоб не накликати на себе неприємності.

 

Тотемізм

Тотемізм (мовою індіанців оджибве "тотем" — "його рід") є віра у надприродну спорідненість людських колективів з певними видами тварин. Тотемами називають тварин, яких первісні люди вважали своїми родичами. У тотемах люди вбачали покровителів роду і племені, захисників і заступників. Тотем — це видимий символ єдності і солідарності первісного роду. Свої родові колективи первісні мисливці називали їх іменами. Наприклад, північноамериканські індіанці з племені журавля у ХУТІ ст. мали декілька родових колективів, які носили назву журавля, сома, гагари, ведмедя.

Відзначимо дві основні риси тотемізму. Перша — виділення в ролі головних об'єктів поклоніння тотемічних духів, тобто — двійників тотемів. Не самі тотеми,-а їхні двійники були головним об'єктом поклоніння в цій релігійній системі. Це поклоніння виявлялося через молитви, танці, табу, жертвопринесення, виготовлення і вшанування зображення тотемів, спеціальні тотемістські свята. Друга риса – дозвіл убивати і з'їдати тотема тільки за умови дотримання особливих релігійних процедур. Тотемам поклонялись, але їх же вбивали і з'їдали. Важливо при цьому було вбити і з'їсти за правилами, тобто так, щоб не нашкодити тотемічному духові.

 

Шаманізм

Шаманізм (евенкійською мовою "шаман" — несамовитий) — це віра в особливо могутні можливості стародавніх професійних служителів культу — шаманів. Головний обряд шаманізму — так зване камлання — несамовитий танець. Шаманізм був особливо поширений у народів Півночі, але мав місце і в інших країнах, а подекуди існує й дотепер.

Основні риси шаманізму такі. 1) Поява професійних служителів культу. 2) Виділення в ролі головних об'єктів релігійного поклоніння так званих шаманських духів. 3) Керівна роль чоловіка в релігії.