Лекція 8 Особливості основних напрямків християнства



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Лекція 8 Особливості основних напрямків християнства



У перші віки свого існування християнська Церква зазнавала гонінь і переслідувань — спочатку від правовірних іудеїв, а згодом і від римської влади. Остання вбачала в християнстві марновірство, яке завдавало шкоди державному ладу. Гоніння, випробувані християнством у перші століття його існування, наклали глибокий відбиток на його світогляд і дух. Особи, що перетерпіли за свою віру тюремне ув'язнення і катування (сповідники) або мученики, стали шануватися в християнстві як святі. Взагалі ідеал мученика стає в християнській етиці центральним.

У IV столітті становище християнської церкви радикально змінюється. Із пригнобленої і забороненої вона стає спочатку рівноправною з іншими релігіями, а згодом навіть пануючою. В 313 році імператор Костянтин видав Міланський едикт, яким проголошував свободу віросповідань, зокрема стосовно християн. Правда, на початку 60-х років імператор Юліан Відступник заходився реставрувати язичництво, але це тривало недовго. Указами імператора Феодосія І від 380-381 років християнство фактично стало державною релігією.

Після розподілу Римської імперії на Східну і Західну (395 р.) формуються різні типи взаємовідносин між церквою і державою. На Сході — це союз Церкви з державою, з тенденцією до переваги світської влади, яка інколи перебирає функції Церкви — так званий цезарепапізм. На Заході — це теократія папізму, тобто панування релігії, Церкви не тільки в своїй області, а й у світських справах. Це визначалось, з одного боку, різним станом світської влади (порівняно сильної на Сході і занепадаючої в умовах варварських навал на Заході), а з другого, історико-культурними та етнічними особливостями (філософський геній греків та юридичний геній римлян).

У 1054 році відбувся поділ православної і католицької церков, в основі якого лежав конфлікт візантійської теології священної держави -підлеглого стосовно монарха положення церковних ієрархів - і латинської теології універсального папства, стремившегося підкорити собі світську владу.

Після загибелі під натиском турків - османів Візантії в 1453 році головним оплотом православ'я виявилася Росія. Однак суперечки про норми обрядової практики привели тут у XVII столітті до розколу, у результаті якого від православної церкви відокремилося старообрядництво.

На заході ідеологія і практика папства викликали протягом середніх століть усе більший протест як з боку світських верхів (особливо німецьких імператорів), так і серед низів суспільства (рух лоллардов в Англії, гуситів у Чехії й ін.). На початку XVI століття цей протест оформився в рух Реформації.

 

Православ’я

Православ'я - один із трьох основних напрямків християнства - історично склалося, сформувалося як його східна галузь. Воно поширено головним чином у країнах Східної Європи, Близького Схід, на Балканах. Назва "православ'я" (від грецького слова "ортодоксія") уперше зустрічається в християнських письменників II століття. Богословські основи православ'я сформувалися у Візантії, де воно було пануючою релігією в IV - XI століттях. Основою віровчення визнане Священне писання (Біблія) і священний переказ (рішення семи Вселенських соборів IV- VIII століть, а також праці найбільших церковних авторитетів, таких, як Афанасій Олександрійський, Василь Великий, Григорій Богослов, Іоанн Дамаскін, Іоанн Златоуст). На долю цих батьків церкви випало формування основних положень віровчення. У Символі віри, прийнятому на Нікейскому і Константинопольському вселенських соборах, ці основи віровчення сформульовані в 12 частинах.

"Вірую в единаго Бога Батька, Отця, Творця неба і землі, видимим же всім і невидимим. І в єдиного Господа Ісуса Христа, Сина Божого, Єдинородного, Іже від Отця породженого раніше усіх віків: Світла, від Світла, Бога істинного від Бога істинного, рожденна, несотворенна єдиносущна Отцю, Ним же вся биша. Нас заради людей і нашого заради порятунку зійшовшого з небес і воплотившогося від Духа Святого і Марії Діви, і вочеловечщася. Розп'ятого ж за нас при Понтійскому Пілаті, і страдавшого і погребенного. І воскреслого в третій день, по Писанням. І восшедшого на небеса і седящого одесную Отця. І пакі грядущаго зі славою судить живих і мертвих, Його ж Царству не буде кінця. І в Духа Святаго Господа Животворящаго, Іже від Отця сходящого, Иже з Отцем і Сином з поклоняема і сславима, глаголавшаго пророки. В Єдину святу, соборну й Апостольську Церкву. Сповідаю єдине водохрещення в очищення від гріхів. Чаю воскресіння мертвих і життя майбутнього часу. Амінь."

Важливе місце в православ'ї займають обряди – таїнства, під час яких, за вченням церкви, на віруючим сходить особлива благодать. Церква визнає сім таїнств:

Водохрещення - таїнство, у якому віруючий при троєкратному зануренні тіла у воду з призиванням Бога-Отця і Сина і Святого Духа знаходить духовне народження.

У таїнстві миропомазання віруючий даються дари Святого Духа, що повертають і зміцнюють у духовному житті.

У таїнстві причащання віруючий під видом хліба і вина вкушає саме Тіло і Кров Христову для Вічного Життя.

Таїнство покаяння або сповіді - це визнання гріхів своїх перед священиком, що відпускає їх від імені Ісуса Христа.

Таїнство священства відбувається через єпископське рукоположення при посвяті тієї або іншої особи в сан священнослужителя. Право здійснення цього таїнства належить тільки єпископові.

У таїнстві шлюбу, що відбувається в храмі при вінчанні, благословляється подружній союз нареченого і нареченої.

У таїнстві єлеопомазання (соборування) при помазанні тіла єлеєм призивається на хворого благодать Божа, що зціляє немочі духовні та тілесні.

Католицизм

Католицизм, що остаточно сформувався як віровчення і церковна організація після поділу церков у 1054 р., нині є найпоширенішим напрямом у християнстві. Він об'єднує 850 млн. хрещених, які проживають у країнах Європи, Азії, Африки, Америки.

Завдячуючи своїй ієрархічній організації, католицизм демонструє дивовижну сталість своєї доктрини (догматів, традицій), не зважаючи на певні незначні національні особливості.У питаннях віровчення католицизм, цілком природно, має багато спільного з православ'ям. Ця спільність проявляється в першу чергу в тому, що віровчення грунтується на двох основних джерелах — Святому Письмі (Біблії) і переказі Отців церкви; їх єднає віра у Святу Трійцю, у рятівну силу церкви, у наявність безсмертної душі, у потойбічне життя тощо. Є багато спільних рис і в обрядовості.

Водночас католицизм має ряд особливостей у віровченні, культі і структурі релігійної організації.

Так, право тлумачити Біблію у католицизмі визначається за віронавчальною владою церкви на чолі з Римським Папою. До джерел віровчення католицизму, окрім вищеназваних, належать постанови соборів католицької церкви, настанови, повчання, енцикліки римських пап. Одним із найважливішим віросповідних документів є «Сповідання католицької віри», прийняте Тридентським собором (1545 - 1563 рр.). Нікео-Константинопольський Символ віри та постанови перших семи Вселенських соборів католицизм доповнив у 589р. додатком про вихід Святого Духа «і від Сина», що остаточно затвердив Папа Бенедикт III у 1014 р., піднісши його в ранг догмата.

Католики вірять в існування крім раю, і пекла ще й чистилища — особливого місця (стану), де душі померлих очищаються від гріхів, після чого дістають право на переселення в рай. Церква, користуючись «скарбницею (запасом),добрих справ» і розділяючи лишки, може скоротити перебування грішників у чистилищі.

Особливе місце в католицизмі посідає шанування Богородиці: прийнято догмат про непорочне зачаття Діви Марії, вільної від первородного гріха (1854р.), догмат про тілесне вознесіння Богородиці (Діви Марії) на небо (1950р.), подібно до вознесіння Ісуса Христа.

На І Ватіканському соборі (1869 — 1870 рр.) затверджено догмат про непогрішимість (безпомилковість учительства) папи, коли він виступає з питань віри і моралі зі своєї кафедри, оскільки Папа Римський — намісник Христа на Землі та наступник апостола Петра.

Католики, на відміну від православних, визнають рішення XXI Вселенського собору.

Католицизм є єдиною релігією, що не лише має централізовану систему управління, а й власну суверенну державу — Ватикан (територія в 44 та включає кілька будівель у Римі та папську резиденцію в Кастель Гандольф, що за 25 км від столиці). Вона має 350 «громадян», які є такими тимчасово, лише на час виконання своїх обов'язків. Після 1970 р. військо Ватикану — почесна, палатинська і папська гвардії — були розпущені. Залишилась лише сотня швейцарських гвардійців. Керує державою Ватикан, як і Католицькою церквою, Папа. Згідно з Конституцією Ватикану йому належить найвища законодавча, виконавча і судова влада. Папа стоїть на чолі Римської Курії (комплекс органів управління церквою), яка займається одночасно справами держави Ватикану і церкви.

 

Протестантизм

Появу протестантизму, третього напряму у християнстві, пов'язують,із широким релігійним, соціально-політичним рухом XVI-XVII ст. у Західній Європі,, яке одержало назву Реформації (від лат. reformatio - перетворення, виправлення).

Католицька церква часів Відродження, будучи монопольною, зіткнулась із багатьма проблемами: розпуста частини священиків, компроміси деяких єпископів з політичною владою, торгівля індульгенціями стала джерелом фінансових махінацій. Усе це не могло не викликати протесту у рядового християнина, пройнятого духом .Євангелія. Реформа, спрямована на чистоту Церкви, була крац необхідною.

Предтечами Реформації були професор Оксфордського університету Джон Вікліф і професор Пражського університету Ян Гус (1369—1415). Перший виступив проти поборів пап із Англії, висловив сумнів у праві церкви відпускати гріхи і видавати індульгенції. Він дотримувався позиції, що беззаперечним авторитетом є лише Біблія. Подібної точки зору дотримувався і Ян Гус, вимагаючи відмови церкви від багатства, позбавлення духовенства всіх привілей (зокрема причащання вином), заборони торгівлі індульгенціями.

Початком ж Реформації вважається 1517 р., коли проти офіційної церкви виступив монах і богослов Мартін Лютер (1483—1546), склавши маніфест проти торгівлі індульгенціями та претензій-пап на контролювання віри й совісті на правах посередника між Богом і людьми і вивісивши його на дверях однієї з-церков Віттембургу. Діяльність Лютера дала поштовх до початку Селянської війни в Німеччині (1524— 1525) під проводом Томаеа Мюнцера (1430—1525).

Реформаційний рух швидко перейшов межі Німеччини і набув поширення в Австрії, Швейцарії, Скандинавії, Прибалтиці, Польщі, Франції,' Великій Британії, висунувши із свого середовища талановитих лідерів, найвідомішими серед яких булиЖан Кальвін (1509т-1564)ІЦвінглі (1484-1531). Наколо вчителів почали швидко виникати школи, згуртовуватись послідовники, створивши всі умови для з'яви автономних церков.

Виокремлюють два етапи в розвитку протестантизму: 1) ранній (XVI ст.), пов'язаний із з'явою лютеранства, кальвінізму й англіканства і 2) пізній, або постреформаційний (кінець XIX — -початок XX -ст.), пов'язаний виникненням методистів, баптистів, квакерів, мормонів, адвентистів, свідків Єгови, п'ятидесятників.

Більшість церков і сект у протестантизмі поділяє фундаментальні віросповідні принципи, загальні для всіх християн, які розглядались вище. Водночас із ряду проблем вони займають специфічну;позицію. Всупереч (Претензіям: церкви на посередницьку роль між людиною і Богом протестантизм оголосив особисту віру єдиним шляхом спасіння, Біблію — єдиним джерелом одкровення, спростувавши необхідність священних переказів. Через ідею даром Божої благодаті обгрунтовано принцип загального священства віруючих, відкинуто інститут чернецтва, закладено основи демократизму церковного життя, зокрема впроваджені виборність і підзвітність священика. Протестантизм заперечує систему католицьких догматів, принцип існування яких суперечить їхній концепції персональної інтерпретації Біблії. Стосовно таїнств більшість протестантів визнають лише хрещення і євхаристію (причащання). Вбрання церков спрощено, богослужіння зведено до проповідей, молитов, співу. Відкинуто поклоніння іконам, мощам, святим.

Віруючий у протестантизмі — це людина, що усвідомлює гріховність своєї природи і через молитву прохає Бога про порятунок. А щоб він прийшов (а порятунок — це дар Божественної благодаті), молитва мусить бути підсилена сумлінним виконанням мирських справ, оскільки за мірою такої сумлінності Бог судить про міць віри і бажання порятунку. Тобто всі сфери життєдіяльності людини розглядаються як різноманітні форми служіння Богу.

Щоб зрозуміти, як організовані різні течії протестантизму, розглянемо кілька основних протестантських церков.

Лекція 9 Іслам

Третьою світовою релігією є іслам, або мусульманство. Це одна з найпоширеніших релігій: прихильників її налічується близько мільярда, переважно в Північній Африці, Південно-західній, Південній і Південно-східній Азії. В 28 країнах іслам є державною релігією зокрема в Алжирі, Єгипті, Іраку, Ірані, Лівії, Мавританії тощо. Іслам зародився в Аравії в VII столітті н.е. Походження його ясніше, ніж походження християнства і буддизму, бо воно майже із самого початку освітлюється письмовими джерелами. За мусульманською традицією, засновником ісламу був пророк божий Мухаммед, араб, що жив в мецці; він нібито отримав від бога ряд "одкровень", записаних в священній книзі Корані, і передав їх людям. Термін “іслам” у перекладі з арабської означає “покірність”, а того хто прийняв іслам називають “відданим”. Священною книгою мусульман є Коран, який розділений на 114 розділів (сур). Вони розташовані без жодного порядку, просто за розмірами: більш довгі ближче до початку, більш короткі — до кінця.

Інша частина релігійної літератури мусульман — це сунна (або сонна), що складається з священних переказів (хадисів) про життя, чудеса і повчання Мухаммеда. Збірки хадисів складалися в IX столітті мусульманськими богословами — Бухарі, Муслімом і ін. Але не всі мусульмани визнають сунну; визнаючі її називаються суннітами, вони складають значну більшість в ісламі.

Можна вважати встановленим, що Мухаммед дійсно жив близько 570-632 рр. і проповідував нове навчання спочатку в Мецці, де знайшов мало послідовників, потім в Медині, де йому вдалося зібрати багато прихильників; спираючись на них, він підпорядкував собі Мекку, а незабаром об'єднав і велику частину Аравії під прапором нової релігії.

Догматизм ісламу

Догматизм ісламу дуже простий. Мусульманин повинен твердо вірити, що є тільки один бог — Аллах; що Мухаммед був його посланником-пророком; що до нього бог посилав людям і інших пророків — це біблійні Адам, Ной, Аврам, Мойсей, християнський Ісус, але Мухаммед вище їх; що існують ангели і злі духи (джинни), втім, ці останні, що перейшли в іслам з арабських вірувань, не завжди злі, вони теж знаходяться у владі бога і виконують його волю; що в останній день миру мертві воскреснуть і всі отримають подяки за свої справи: праведні, шануючи бога, насолоджуватимуться в раю, грішні і невірні горіти в геєні; нарешті, що існує божественне визначення, бо аллах кожній людині наперед призначив його долю.

Аллах зображається в Корані як істота з чисто людськими моральними якостями, але в чудовому ступені. Він то гнівається на людей, то прощає їх; одних любить, інших ненавидить. Як і іудейський і християнський боги, аллах наперед призначив одних людей до праведного життя і майбутнього блаженства, інших — до беззаконня і замогильних мук. Проте в Корані, як і в Євангелії, бог багато разів іменується милостивим, прощаючим і ін. Найважливіша якість аллаха — ця його могутність і велич. Тому найважливіше догматичне і моральне розпорядження в Корані — ця вимога повної, беззастережної покірності людини волі аллаха.

Який простий догматизм ісламу, так само прості і його практичні і обрядові заповіді. Вони зводяться до наступного:

обов'язкова п'ятикратна молитва щодня у встановлений годинник; обов'язкове обмивання перед молитвою і в інших випадках;

податок (закят) на користь бідних; щорічний пост (ураза, в десятому місяці — рамазані) протягом всього місяця; паломництво (хадж) в священне місто Мекку, яке правовірний мусульманин повинен по можливості зробити хоча б раз в житті.

Кожне з цих розпоряджень, не дивлячись на те що вони самі по собі не так вже тяжкі і нездійснимі, допускає вилучення і пом'якшення в скрутних випадках. Вода для обмивання у разі її відсутності може бути замінений піском, пилом; дотримання поста необов'язково для хворих, для мандрівників, вони можуть і повинні пеститися пізніше відповідне число днів; до речі, мусульманський пост, на відміну від християнського, полягає в повній стриманості від всякої їжі і пиття від сходу до заходу сонця, та зате в решту часу доби можна їсти і пити що завгодно і вдаватися до будь-яких задоволень.

Одне з розпоряджень мусульманської релігії полягає в священній війні за віру (джихад). Це цілком зрозуміло, якщо пригадати, що сам мусульманський рух виник з потреби арабів в об'єднанні і в добуванні нової землі. В Корані це розпорядження висловлено ясно: протягом восьми місяців в році (бо чотири місяці вважаються "забороненими") належить воювати з многобожниками, з невірними, винищувати їх, захоплювати їх майно. В цьому яскраво виявилися фанатизм і нетерпимість до іновірців, властиві ісламу навіть більшою мірою, ніж іншим світовим релігіям. Проте згодом і мусульманські богослови, і світські учені по-різному тлумачили заповідь джихаду. Дійсно, в Корані проводиться деяка відмінність між прихильниками різних немусульманських релігій. До многобожників, тобто послідовників племінних і політеїстичних культів, відношення різко вороже: "О ви, які увірували! Бийтеся з тими з невірних, які близькі до вас. І хай вони знайдуть у вас суворість. І знайте, що аллах —•: з богобоязливими!" До людей же, що "мають писання", тобто іудеям і християнам, укладачі Корану виказують пошану: це і зрозуміло, адже на ідейному грунті саме цих релігій, на шляхах їх спрощення виросла ідеологія ісламу. Проте в Корані є розпорядження воювати з тими, "яким послано писання", — з іудеями і християнами, — якщо вони не вірують в аллаха і не підкоряються релігії істини". На практиці в ісламі всяке розділення між прихильниками інших релігій стиралося: всі вони розглядалися як невірні (джяур), підлягаючі або винищуванню, або підкоренню. Під прапором джихаду (газавату) мусульманські лідери не раз, аж до наших днів, спонукали віруючих до винищувальної війни проти всіх іновірців.

Етика ісламу досить елементарна. Наказує бути справедливим, віддавати за добро добром, за зло злом, бути щедрим, допомагати бідним і т.п. Нездійсненних моральних розпоряджень в ісламі, на відміну від християнства, ні.

В сімейній моралі і в погляді ісламу на взаємостосунки полови відобразилися поняття патріархально-родового устрою. Жінка — підлегла істота, створена аллахом для потішання чоловіка. Разом з тим в Корані признаються людські і цивільні права жінки: засуджується зайва жорстокість чоловіка у відношенні до дружини, обмовляються майнові права жінки —- право на придане, на спадок. Коран дещо полегшив положення жінки в порівнянні з патріархальним звичайним правом арабів.

В соціальних принципах раннього ісламу знайшов віддзеркалення той же патріархально-родовий устрій. Всі мусульмани рівні перед богом, але майнові відмінності, багатство і бідність признаються природним фактом, встановленим самим аллахом. Обов'язковий податок на користь бідних покликаний неначе пом'якшувати майнові суперечності; проте приватна власність захищається Кораном. Торговий прибуток оголошується цілком законній, лихварство ж засуджується: "Аллах дозволив торгівлю і заборонив зростання" (2: 276), що, мабуть, є результатом компромісу між інтересами торгового класу і маси землеробів і кочівників, що страждали від лихварства і кабали. Закабалення за борги заборонено.

Розглядаючи догматизм, обрядовість, етику раннього ісламу, необхідно відзначити, що в основі цієї ідеології лежить іудейсько-християнський світогляд, але пристосоване до більш примітивного суспільного устрою -— до родоплемінному побуту арабів, що розкладався. Ідеологія арабів простіше, грубіше, зрозуміліше для широкої маси віруючих, особливо для кочівників і землеробів Азії; розпорядження його нескладні і цілком здійснимі.

 

Розповсюдження ісламу

Особливості мусульманства, породжені самими умовами його виникнення, полегшили його розповсюдження серед арабів. Хоча і в боротьбі, долаючи опір родоплемінної аристократії, схильної до сепаратизму (повстання племен Аравії після смерті Мухаммеда), іслам досить скоро отримав серед арабів повну перемогу. Нова релігія указувала войовничим бедуїнам простий і ясний шлях до збагачення, до виходу з кризи: завоювання нових земель.

Наступники Мухаммеда — халіфи Абу-Бекр, Омар, Осман — завоювали в короткий час сусідні, а потім і віддаленіші країни Середземномор'я і Передньої Азії. Завоювання скоювалися під прапором ісламу — під "зеленим прапором пророка". В скорених арабами країнах повинності селянського населення були значно полегшені, особливо для тих, хто приймав іслам; і це сприяло переходу широких мас населення різних національностей в нову релігію. Іслам, зародившися як національна релігія арабів, скоро став перетворюватися на наднаціональну, світову релігію. Вже в УІІ-ІХ вв. іслам зробився пануючою і майже єдиною релігією в країнах халіфату, що охопив величезні простори — від Іспанії до Середньої Азії і меж Індії. В ХІ-ХУІІІ вв. він широко розповсюдився в Північній Індії, знову-таки шляхом завоювань. В Індонезії іслам отримав розповсюдження в ХІУ-ХУІ вв., головним чином через арабських і індійських купців, і майже начисто витіснив індуїзм і буддизм (окрім острова Балі). В XIV столітті іслам проник також до кипчаків в Золоту Орду, до булгар і інших народів Причорномор'я, дещо пізніше — до народів Північного Кавказу і Західного Сибіру.

Основні напрями ісламу

а) Шиїзм

Головна риса шиїзму — віра в те, що законними наступниками пророка Мухаммеда — імамом — можуть бути тільки його родичі-нащадки, а "вибрані общиною халіфи" незаконні. У зв'язку з цим шиїти відкидають сунну, складену при перших халіфах з переказів про пророка. Але шиїзм не залишився єдиним, усередині нього виникли різні течії. Пануючою стала течія, що визнає одинадцять законного імаму — нащадків Алі; дванадцятий імам ніби ще в IX столітті таємно сховався і десь перебуває невидиме, проте повинен в кінці часів появитися як рятівник — махді. Це найбільш поширене в шиїзмі течія особливо зміцнилася в Ірані і з початку XVI століття (при династії Сефевідов) стала там офіційною державною релігією.

 

б) Суннізм

Ортодоксальний іслам, що охопив більшість мусульман світу, називається суннізмом: прихильники його визнають законність сунн. Суннізм теж не залишився цілком єдиним. В VПІ-ІХ вв. в ньому виникла мутазілітська течія. Мутазіліти прагнули тлумачити мусульманське віровчення в раціональному дусі, доводили "справедливість" бога, наявність вільної волі у людини, визнавали Коран книгою, написаною людьми, а не створеної богом. Мутазілітов підтримували деякі халіфи, що шукали в цій секті опору для своєї влади. Але незабаром (кінець IX століття) реакційне фанатичне духівництво узяло верх в халіфаті, мутазілітів сталі переслідувати. Зміцнилося вчення про вічність, "несотворенність Корану". Проте ідеї мутазілітів залишили слід на подальшому розвитку мусульманського богослів'я.

 

в) Суфізм

В VПІ-Х ст. в ісламі виник містичний напрям, який отримав назву суфізм (від слова "суфі" — груба шерстяна тканина). Це вчення зародилося в надрах шиїзму, але проникло і в середовище суннітів. В суфійському віровченні позначився вплив ідей маздеїзму, буддизму і навіть неоплатонізму. Суфії не надавали великого значення зовнішньої обрядовості, а шукали істинного богопізнання, містичного злиття з божеством.

 

г) Ваххабізм

В новітній час ускладнення соціально-економічних і політичних умов викликали поява нових сект в ісламі. Серед бедуїнів Аравії в XVIII столітті виник перебіг ваххабітів (послідовників Муххамеда ібн Абдель Ваххаба), в якому відобразився стихійний протест проти багатства і розкоші міських купців і багачів. Ваххабіти, продовжуючи традиції суворої ханбалітської школи, вимагали повернення до патріархальної простоти життя перших століть ісламу, строгого виконання обрядів, що наказали, і заборон, знищення розкоші, боролися з європейськими культурними впливами, не визнавали культу святих, поклонялися тільки одному богу.

 

 


Методичні вказівки і завдання для вивчення дисципліни для студентів заочної форми навчання

ПЕРЕДМОВА

Свого часу знаменитий датський фізик, автор першої квантової теорії атома Нільс Бор (1885-1962) зазначав, що людство за всю свою історію зробило два великих відкриття: одне – що Бог є, друге – що Бога немає. І в пошуках кінцевої істини, яка започаткувалася власне тоді, коли люди ледь навчились висловлювати свої думки й почуття через систему знаків і символів, здійснюється все їхнє життя. Мабуть, ця глибинна, але важко реалізовувана потреба осягнути таємницю власного буття через розв’язання цієї надскладної світоглядної проблеми і становить суть людського буття. Тому наше життя набуває непривабливих, спотворених форм, біднішає, а то й зупиняється, коли ці найважливіші світоглядні питання перестають бути життєво важливими, як на теоретичному, так і на буденному рівнях свідомості. Вони засвідчують невтомну працю душі в пошуках істини, яка єдина лиш спроможна задовольнити найглибші, найсуттєвіші потреби людини – вказати її реальний шлях буття.

Невтомна праця душі потрібна нам сьогодні, як ніколи, аби звільнитися від невільницьких пут старого життя й рабської яничарської психології. Оскільки, як зазначав Патріарх Володимир (Романюк), цар Ірод ще панує в нашому, не раз ошуканому суспільному середовищі. Він панує у слабких, зневірених душах. Але у нас немає Єгипту для втечі. Є лише Україна – вічна, стражденна і найрідніша. Але як вона обтяжена гріхами і пороками всіх мертвих і живих... Звільнити нас від них може тільки релігія, тільки Ісус Христос, коли ми станемо Його людьми.

Єдиний порятунок із ситуації, яку ми переживаємо в Україні, - духовне і національне відродження, що засвідчує трансцендентну єдність релігійних та етнічних основ. Сьогодні релігія в науці шукає своє буття, нація шукає його в релігії.

Знання останньої як духовного феномена є невід’ємною умовою становлення кожної людини як особистості й особливо студентської молоді – майбутньої еліти держави. У поєднанні з іншими гуманітарними знаннями вони формують духовну культуру, світоглядні орієнтири, духовні інтереси й моральні цінності молодих людей. Поповнити інформацію із даної сфери допоможе релігієзнавство, що посідає собою чільне місце серед гуманітарних дисциплін університетів. Воно дає можливість студентству не лише визначитись у світоглядних питаннях, а й глибоко зрозуміти особливості та природу конфесій, які найпоширеніші в Україні.

Структура і зміст запропонованого навчально-методичного посібника побудовані таким чином аби дати можливість студентам заочної, дистанційної форм самостійно здійснювати пошук, вільно, неупереджено ставити та осмислювати світоглядні питання; актуалізувати інтимні глибини їхнього душевно-духовного життя: переживання, духовні цінності, особистісні вимоги і потреби, силу інтелекту, духовну наснагу.

Мислення, аби здійснювати необхідний пошук, має бути підготовленим, тренованим. Тому поряд із завданнями до семінарських занять, особливо важливого значення надається завданням і питанням для самоконтролю за якістю вивченого матеріалу, які побудовані в контексті конкретизації проблемно-пошукових ситуацій, які покликані активізувати духовну і інтелектуальну діяльність.

Ефективною формою контролю за якістю самостійного накопичення рілігієзнавчих знань можуть бути тестові завдання до кожної теми курсу, реферативні праці студентів, їх участь у роботі наукових гуртків, семінарів, круглих столів, де б кожен студент міг реально засвідчити рівень власної світоглядно-мислительної культури, філософсько-релігієзнавчих знань і вмінь, співвимірюючи свій інтелект зі всім багатством духовної культури людства у процесі діалогу, роздумів, творчих суперечок і пошуків. Перелічені форми вияву ефективності самостійної роботи студентів не лише поглиблюють філософсько-релігієзнавчі знання, не лише стимулюють потяг студентів до подібних знань, виявляючи навички світоглядних пошуків, а й в цілому сприяють підвищенню загального рівня духовно-інтелектуальної, а отже й професійної підготовки студентів. Та найголовнішим є те, що подібна робота актуалізує ірраціональний світ молодої людини, її увагу до особистого духовного життя, дає можливість прокинутись від духовного сну, що не освіжає нас, не надає нам сили, а, навпаки, послаблює, притупляє, штовхає на стезю брехні, амбітності, заздрості, гордині і лицемірства.

Це особливо важливо сьогодні – в час державотворення, коли, як ніколи, потрібне творче прагнення духу, нові духовно ціннісні орієнтири. Адже, як зазначав, відомий український письменник О.Гончар, не пустодухи, кон’юктурники, не ватаги покручів і продайбатьків вершитимуть завтра людські долі. За людиною гуманістом, за одухотвореним будівничим, а не руйнівником буде вирішальне слово.


 

Словник

Пантеон(від грецьк. рапthеіоп досл. всі боги) — первісне «храм усіх богів» в античних релігіях. З часом термін «пантеон» став означати сукупність богів будь-якої релігії. У Київській Русі пантеон язичницьких богів створив у 80-х рр. 10 ст. князь Володимир Великий — так зване «шестибожжя Володимира». Пантеоном називають також монументальну споруду або місце, де поховані видатні політітичні, військові, культурні діячі.

Потойбічність— згідно з релігійне уявленнями це духовний, надчуттєвий, надприродний світ, що протистоїть чуттєво-сприйманому природному по-цейбічному світу, який є похідним від нього. Згідно з релігійним вченнями в потойбічності перебувають всі боги, духи, в ній знаходиться рай і пекло, саме тому вони недоступні людському розумінню, в їх реальність слід лише вірити.

Сакральне(від лат. sacer священний) — наділене божою благодаттю. Таким є релігійна віра, таїнства, церква, особи, зведені в священицький сан, речі і дії, що відносяться до релігійного культу. Сакральне, на відміну від мирського, є релігійно санкціонованим.

Теологія(від грецьк. theosБог, і logos вчення) — система обґрунтування і захисту релігійних учень про Бога, сукупність вироблених тією чи інших релігією доказів істинності догматики, релігійної моралі, правил і норм життя духовенства і віруючих, боговстановленності віровчення і церкви. Включає в себе також ряд дисциплін, пов'язаних з богослужбовою практикою.

Тестові завдання

Питання 1

Специфічна галузь гуманітарного знання спрямована на вивчення змісту і сутності релігійного феномену:

Психологія

Історія

Релігієзнавство

Соціологія

Філософія

Питання 2

Яку галузь науки релігієзнавство не передбачає в своїй структурі:

Географію релігії

Соціологію

Астрономію

Філософію

Питання 3

Який з принципів не є характерним для релігієзнавства:

Принцип історизму

Принцип суб’єктивності

Принцип об’єктивності

Принцип системності

 

Питання 4

Чи є релігія специфічною формою вияву основ ірраціональної сфери духовності людини:

Так

Ні

 

Питання 5

Що є предметом релігієзнавства:

a. Святе Письмо

b. Релігійна освіта

c. Природа релігії

d. Надприродний світ

Завдання і питаннядля самоконтролю

Дайте визначення релігієзнавства як навчальної дисципліни.

Чим можна підтвердити, що релігія, в інтерпретації сучасного релігієзнавства, не забирає, а стверджує в людині людське?

Назвіть основні структурні розділи релігієзнавства та поясніть, що служить основою для їх виокремлення.

Охарактеризуйте складові принципу об'єктивності релігієзнавчого пошуку.

Які особливості прояву принципу історизму в релігієзнавстві?

Перерахуйте спільні ознаки, властивості, що поєднують принципи толерантності й загально людськості.

Словник

Деномінація (лат. dепотіпаtio — досл. «зміна імені») — один із типів релігійних організацій, що постає як проміжна ланка між сектою і церквою і перебуває в стадії становлення. Як правило, деномінація формується на основі секти. Тому часто деномінацію визначають як «секту», яка перебуває на одному з вищих етапів свого розвитку, в якій склалися чітка організаційна структура і більш широкі зв'язки з суспільством. Для деномінації є характерними сприйняття різнопланових організаційних, культових принципів, відкритість для взаємодії з інших релігійними об'єднаннями, державними органами.

Деїзм (від лат. deis Бог) — релігійно-філософського вчення, згідно з яким Бог, будучи безособистісною першопричиною світу, не втручається в процеси і явища, що відбуваються в ньому. деїзм виник в 17 ст. в Англії. Апелюючи до розуму, деїсти виступали проти існуючих форм релігії, доводили, що всі вони не мають істини, ґрунтуються на обрядах, нав'язаних духовенством віруючим. Деїсти проголошували принцип свободи совісті.

Культ релігійний (від лат. сиltus — догляд, поклоніння) — система релігійних дій, предметів і символів, протягом певного часу етноконфесійно зорієнтовуваних, апробовуваних у релігійні практиці і при потребі змінюваних. Пов'язаний з релігійними уявленнями віруючих і спрямований на задоволення релігійних потреб, суб'єктів культової діяльності. У деяких конфесіях культ релігійний, завдяки високому розвитку церковного мистецтва, може задовольняти й естетичні потреби віруючих.

Монотеїзм (від грецьк. топоs — єдиний, theos — Бог) — форма вірувань і культу, що полягає у поклонінні єдиному Богу. Єдинобожжя складається у загалом зформованих етносів, за більш-менш розвинутих економіко-господарських зв'язків та централізованої державності. З монотеїстичними релігіями пов'язані формування і розвиток богословської думки, релігійної філософії та етики.

Пантеїзм (від грецьк. рап все, theos бог) — філософське вчення, яке розглядає Бога не як надприродну особу, трансцендентне начало, а як абсолют, злитий з природою.

Політеїзм(від грецьк. роlу — багато, theos — бог) — форма вірувань і культу, що полягають у поклонінні багатьом богам. Багатобожжя складається в умовах зформованих етносів, за відсутності стійких еконономічно-господарських зв'язків та централізованої державності.

Секта релігійна (від. лат. sektа вчення, напрям) — в буддизмі, ісламі, іудаїзмі, християнстві та інших релігіях загальна назва різних течій та об'єднань віруючих, які склалися як опозиція до пануючого в тій чи іншій країні релігійному напряму. Для секти притаманне специфічне витлумачення традиційних догматів пануючого або найбільш поширеного віровчення, відмова від частини традиційних обрядів, проповідь винятковості своєї релігійної доктрини, «істинного шляху спасіння». Секта релігійна — історично необхідна сходинка в існуванні й розвитку всякої релігії, супутник усіх пануючих релігій, форма протесту проти тих порядків, які використовують ортодоксальні релігії в своїх цілях. Нарешті, секта релігійна є відображенням занепаду або кризових станів традиційних р



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-23; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.236.16.13 (0.022 с.)