Лекція 5.Національні релігії



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Лекція 5.Національні релігії



Загальні риси національних релігій

Більшість дослідників пов'язують появу цього типу релігій із розкладом родоплемінного устрою і становленням класового суспільства, нового типу об'єднання людей у формі держави. Виникають національні релігії в межах окремих народів і до того ж не завжди одночасно. Поява одних датується IV тисячоліттям до н.е., а інших — XX ст. н.е. Тому такі релігії далекі від подібності не лише за окремими елементами, а й за духом, за часом виникнення, за типом відношення до трансцендентного, за змістом віровчення і за культовими формами.

Водночас національні релігії характеризуються й багатьма спільними ознаками й властивостями:

• всі вони, сформувавшись серед одного етносу, зрослись із ним аж до злиття і тотожності (на певних етапах) й виконують роль вагомого, а інколи й вирішального модусу етноутворення та етноінтеграції;

• національні релігії – це результат всезростаючого релігійного синкретизму (поєднання різних компонентів первісних культів, анімістичних вірувань конкретних етносів, націй) і з'яви поняття «Бог»;

• із з'явою такого типу релігій виникають складні релігійно-міфологічні системи, релігійно-філософські концепції побудови Всесвіту, сутності людини, характер її відносин з Богом, одновірцями, з'являються віросповідні святі книги, вчення пророків цих релігій, спасителі тощо;

• на стадії національних релігій уніфікується й спрощується культова діяльність, духовна влада виокремлюється від світської;

• національні релігії — це складний комплекс ідей, які виражають інтереси конкретного етносу і переплетені з його національною культурою, традиціями, звичаями, ментальністю, тобто це не лише черговий етап у розвитку певного релігійного комплексу, а й характеристика особливостей релігійності того чи іншого етносу.

 

Іудаїзм

 

Іудаїзм відіграв визначну роль в історії релігій, оскільки значною мірою створив підґрунтя, на якому виникло християнство. Це монотеїзм, глибокий релігійний досвід одкровень і пророцтв, сподівання месії. Згодом на цій же основі розвинувся іслам. Але відносини християнства та ісламу з іудаїзмом складались і складаються дуже непросто. Тому таким важливим є максимально об'єктивний погляд на цю релігію.

 

а). Історія іудаїзму та його священні книги.

Євреї відносяться до західносемітських народів. Назва походить, вірогідно, від дієслова еЬег ("переходити через"), тобто так назвали ханаанеяни племена семітів, що-прийшли з-за Йордану. За назвою одного з колін (племен) їх називають також іудеями.

Історія єврейського народу і іудаїзму розподіляється на окремі періоди, зокрема: біблійний (II тис. до н.е. — V ст. до н.е.); талмудистський (І ст. до н.е. — VI ст, н.е.); сучасний (ХУІП — XX ст.). У свою чергу, ці періоди мають окремі етапи.

Теологія іудаїзму знає кілька специфічних течій — караїми та каббала. Рух караїмів виник у VIII ст. у Вавилонії як новий підхід до коментування Тори. Прихильники цієї школи називались караїмами, тобто Синами Писання. Засновником її був учений Анан бен Давид, мешканець Багдаду. Він і його послідовники повністю відкинули авторитет рабинських коментарів у Талмуді. Вони вчили, що єдиним авторитетом повинна бути єврейська Біблія, в першу чергу Тора.

Каббала — містичне релігійне вчення, яке виникло в іудаїзмі у XIII ст. Прибічники Каббали оголошують себе продовжувачами древніх, таємних релігійних учень. Із часом Каббала стала центром окультних течій найрізноманітніших толків і течій, що не мають нічого спільного з іудаїзмом.

Сучасний іудаїзм поділяється на три головні течії: ортодоксальну, реформістську і консервативну. Серед ортодоксів виділяються насамперед ультраортодокси, що дістали назву «хасиди» (євр. — благочестиві). Ця течія заснована, як відомо, в Україні в середині XVIII ст., а її фундатором є БЕШТ (абревіатура імені Ісраеля Баал Шем Това). Він вчив, що соціальна нерівність, існуюча в цьому світі, не впливає на відносини між людиною і Богом. Звичайна людина, наділена істинним благочестям, безумовно цінніша, ніж пихата своєю вченістю. Справді праведником є не той, хто віддає весь свій час власному навчанню, а той, хто дбає про простих людей. Служити Богу слід із радістю, навіть покаяння має стати не сумом про минуле, а радістю про здобуття гармонії душі. Молитва, під час якої людина зливається з божеством, визнається головним засобом проникнення у суть Божества. Кожний, хто виконує міцвот (заповіді Тори), за життя може стати цадиком — хранителем божественного знання.

Ортодоксальний іудаїзм мало змінився за минулі XX сторіч. Ортодокси до найменших деталей дотримуються правил, передбачених Талмудом, святкують суботу, їдять лише кошерну їжу тощо.

Реформістський іудаїзм виник в Америці. Його ліберальна реформа надає мало значення положенням і приписам Талмуду. Синагоги реформістів, як правило, називаються храмами, а святкування суботи вони перенесли на неділю. Духовне вчення реформістів передбачає майбутнє пришестя Месії і тілесне воскресіння. Вся їх релігійна система побудована на фундаменті строгого однобожжя.

Консервативна течія займає середнє положення між ортодоксами і лібералами.

Святе Письмо іудаїзму (Сфарим або Хумаш) відоме також по давньоєврейській абревіатурі як ТаНаХ. Воно складається з Тори (Закону, П'ятикнижжя Мойсеевого), Невиїм (євр. — Пророки) —21 книга та Кетувім (євр. — Писання) — 13 книг. Цей канон Святого Письма був остаточно затверджений приблизно у 100 р. рабинським собором у м. Ямнія (у Палестині), який був зібраний і керувався рабином Іонафаном Бен Заккаєм.

Іудеї визнають 39 книг Старого Завіту Святим Письмом. Іонафан заснував рабинську школу в Ямнії, яка проіснувала 60 років, її вчителі почали складати збірник коментарів на Тору.

Близько 220 р. н.е. ця усна традиція була нарешті зафіксована письмово. Рабином Палестини Ієгудою га-Насі на основі численних коментарів таннаїв (євр. — вчителів Закону) до Тори було складено збірник правових норм, який одержав назву Мішна (євр. — повторення). До Мішни ввійшли кодекс нормативних актів Галаха (євр. — Закон) та Агада (євр. — пе-редання) — збірник оповідань і притч, які пояснюють фрагменти з ТаНаХу і Галахи. Сама Мішна складається з 63-х трактатів, 524-х розділів та 4 тис. мішнайон (віршів) і містить близько 4 тис. суджень 150 найшанованіших рабинів.

У IV — V ст. н.е. амораїми (євр. — пояснювачі Мішни) додали до Мішни нові законодавчі положення і ця праця одержала назву Гемара (євр. — завершення) також дуже важлива в іудаїзмі. Гемар в іудеїв дві: менша за обсягом — палестинська, створена приблизно 220 р. н.е., та більша за обсягом і більш шанована — вавилонська, написана приблизно 500 р. н.е. Сполучення Мішни та вавилонської Гемари відоме як Вавилонський Талмуд. Так само, сполучення Мішни і палестинської Гемари називається Палестинським Талмудом. Талмуд (євр. — Вчення) складається з великої кількості томів. Так, у 60-х рр. Рада синагог Америки видала Талмуд у 13-ти томах, який детально вивчається в іудейських семінаріях, коледжах і суботніх школах, адже Талмуд — основа основ усієї повсякденної практики і теології іудаїзму. Це моральні міркування, афоризми життєвої мудрості, метафізичні ідеї, історичні сповіді, мрії про майбутнє євреїв, месіанські бачення порятунку всього людства тощо.

Головною особливістю іудаїзму, яка відрізняє його від інших національних релігій, є послідовний монотеїзм.

Єврейський Бог фактично не має власного імені, оскільки неможливо Абсолютне виразити якимось відносним словом. У Біблії до нього застосовуються різні імена, які фактично є виразом його різних еманацій, якостей: Яхве (той, хто дає милість), Єгова (той, що є, сущий), Саваоф (Бог воїнств, брані). Деякі з цих імен заборонялось виголошувати (Адонай, Ель-Шаддай, Елохім), замість цього використовується вислів Га-ІПем, тобто Це Ім'я. В слов'янських перекладах в більшості випадків подається слово Господь. Бог постає також як вищий суддя, який карає за гріхи і нагороджує за праведність. Один з головних догматів іудаїзму — про богообраність єврейського народу. Вже в заповіті з Авраамом Бог обіцяє його потомству, що буде незліченне, як зорі на небі. Характерною особливістю іудаїзму є ідея Месії Його завдання — повернути євреїв на землю обітовану та відбудувати храм. Фактично спаситель в єврейському розумінні — це цар (месія — помазаник), який визволить єврейський народ і забезпечить його розквіт та піднесення.

 

б).Обряди та звичаї

Іудаїзм є релігією закону, на відміну від християнства, яке називають релігією благодаті. В славнозвісних 10 заповідях, безперечно, є суто моральний аспект (не вбивай, не крали, не чини перелюбу та ін.) Але вже П'ятикнижжя містить багато правил, які повинні регламентувати поведінку людини за будь-яких ситуацій. Це законодавство з карного, родинного права, правила стосовно богослужіння, жертвопринесення та обрядів. Більш детально ці правила були розроблені в Усній Торі, яка була відображена в Талмуді. Там містяться міцей — 613 правил — з них 248 повелінь та 365 заборон. Такий характер релігії практично позбавляє людину права морального вибору — цей вибір вже зроблений за неї. Але одночасно людині надається можливість спрямувати свої зусилля в інший бік — в розвиток своїх здібностей і талантів, в підприємництво тощо. Це певною мірою відобразилось на подальшому формуванні особливостей єврейського характеру.

Ще однією, досить важливою рисою, що відбилась на подальшому формуванні єврейського менталітету, була обмеженість моральних правил закону межами свого народу. "Не будеш мститися, і не будеш ненавидіти синів свого народу. І будеш любити ближнього свого, як самого себе!" (Лев. 19, 18). Таким чином, ближній для іудея — це лише його одноплемінник, тому тільки до них відносяться, наприклад, заборона лихварства, або заклики до допомоги бідним, вдовам та сиротам, що ж до представників інших народів, то до них застосовуються дещо інші норми.

Із звичаїв іудеїв звернемо увагу на деякі добре відомі. Це, зокрема, заборони стосовно їжі: не їсти крові — тому правовірні євреї мають їсти тільки спеціально оброблене м'ясо — кошерне, не їсти нечистого, перш за все свинини, верблюда, деяких інших видів тварин, риб, птиці. Існують детально розроблені правила стосовно одежі та зовнішнього вигляду, єврей-чоловік повинен завжди бути з покритою головою, носити одежу з однорідної тканини, не стригти бороди, не робити наколок та нарізів на тілі. Вагоме значення мають закони обрядової чистоти, особливо це стосується жінок. Знаком приєднання до іудейства є обрізання, яке має бути зроблене на 8-й день життя всім хлопчикам.

Справжнього чернецтва у іудеїв не було, але були назореї — люди, які змалку присвячувались служінню Господу, що накладало на них певні аскетичні обов'язки (не пити вина, не стригти волосся тощо). Такими назореями були, зокрема, пророк Самуїл, легендарний Самсон.

Згідно Божої заповіді іудеї обов'язково святкують шаббат — суботу. В цей день, а також в інші свята, не можна нічого робити, не можна пересуватись далеко від свого помешкання, потрібно лише вдаватись до молитв, читання Тори, благочестивих бесід. Іудейськими святами є: Пейсах (давньоєвр. "проходження") — значення його пов'язане з виходом євреїв з Єгипту (коли Бог вразив усіх перворідних єгиптян, а єврейські оселі, які були позначені, "переходив". Шабуопг — пов'язується з відкриттям Мойсею Тори на горі Синай, яке відбулось на 50-й день після виходу з Єгипту (звідси назва - п'ятидесятниця). Рош-хашана (свято труб) – Новий рік – святкується на початку вересня. Йом-кипур – день прощення та очищення, на 10-й день після Нового року. Суккот – свято кущів – триває 7 діб, починаючи з 1-5 дня після Нового року. В ці дні іудеї повинні жити в кущах (наметах), що нагадує їхнє життя після виходу з Єгипту. Пурім – святкується з нагоди перемоги Естер і Мордехая над ворогами євреїв, що згадується в біблійній книзі Естер. Ханука — свято запалення свічок, відзначається на честь відновлення богослужіння в Єрусалимському храмі в II ст. до н.е., святкується 8 днів наприкінці листопада.

Існують також кілька одноденних постів — в пам'ять здобуття Єрусалима, зруйнування Єрусалимського храму тощо.

 

Індуїзм

Первісне населення Індостану (протодравіди) мало досить примітивні, переважно тотемістичні вірування, залишки яких зберігають нащадки цих племен дотепер. Однак, головний напрям релігійного розвитку Індії пов'язується з приходом аріїв — індоіранських племен, які вторглись до індостану на початку II тис. до н.е.

Перший період розвитку релігійних систем Індії називають ведичним за назвою найдавніших релігійних текстів. Веди (санскр. "знання", споріднено слов'янському "ведать") складались протягом II тис. до н.е., кілька століть залишаючись в усному переказі, і були канонізовані десь на початку ї тис. до н.е. Це дуже об'ємні книги, які складають 4 збірки (самхіти): Рігведа – книга гімнів (1028 гімнів, зібраних в 10 розділах – мандалах); Самаведа – книга пісень, що здебільшого повторює теми Рігведи (1549 пісень); Яджурведа – книга жертовних формул-заклинань; Атхарваведа – книга магічних заклинань, яка вважається найбільш пізньою.

У цей період панує безумовний політеїзм. До вищого рівня пантеону богів ведійської релігії відносять 33 богів (у деяких джерелах 333 або навіть 3399). Здебільшого це боги природні. Характерним явищем Вед було •змішування властивостей різних богів, а також існування разом декількох богів, пов'язаних з одним і тим самим явищем (напр., богами Сонця були Сурья, Сарітар, Пушан, Мітра). Ведичні боги об'єднуються в дві протилежні і ворогуючі групи — асурів і девів. Очевидно, тут відобразився процес зміни богів, які вшановувались у різні часи та різними племенами. Найдавнішими асурами були Дьяус — бог неба, отець богів (аналог давньогрецького Зевса); Варуна — бог небесних і земних вод, творець і охоронець ріти, тобто космічного ладу, що упорядкував первинний хаос; Мітра — солярний бог, покровитель дружби і вірності; Рудра — покровитель повітря і руйнівних сил та ін. Але ці боги вже не відіграють у Ведах провідної ролі.

Найбільш шанованим у цей період Був Індра. Йому особисто присвячено до 250 гімнів. Це бог грому і блискавки, одночасно — бог-воїн, повелитель всесвіту, гроза демонів. Центральне місце в ведійській міфології посідають міфи про подвиги Індри, зокрема про перемогу Індри над демоном Врітрою.

Брахманізм — прямий нащадок ведичної релігії. Але при переході від ведизму до брахманізму (приблизно Х-VІ ст. до н.е.) суттєво змінюється характер релігії, що було пов'язане з формуванням 4-х станів (варн): брахманів (жерців), кшатрпв (воїнів), вайшів (земле-робців, ремісників, торговців) і шудр (слуг і рабів). Культ стає виключно справою брахманів, які здобувають виняткового статусу.». Вони не тільки здійснювали жертви богам, обряди, а й були радниками царів, контролювали освіту, знання, священні тексти.

В кінці І тис. до н.е. брахманізм поступово переростає в індуїзм — тип релігії, який з деякими модифікаціями продовжує панувати в Індії до наших часів.

Після ведичного періоду, близько 600 р. до Р.Х., наступив період «Упанішад». В цю епоху індуїзм почав поділятись на дві основні течії: народну, масову релігію та просякнуту філософією, релігію освічених верств суспільства. У священних текстах «Упанішад» релігія «Вед» переосмислювалась заново і зводилась до єдиного принципу абсолютної універсальної душї. Головним положенням цієї пантеїстичної системи є ствердження, що Всесвіт є Богом і Бог є Всесвітом. Універсальна, всеосяжна, абстрактна душа має назву «брах-ма» (або браман), тому течія в індуїзмі, що сформована на «Упанішадах», ще називається брахманізмом.

«Упанішади» — це зібрання 108 філософських творів. Слово «упа-ні-шат» означає «сидіти поруч» і вказує на учня, щосидить поруч свого гуру (гуру — важкий, навантажений знанням) і уважно слухає його, щоб осягнути трансцендентну ведичну мудрість. Основний внесок «Упанішад» полягає в тому, що вони констатують нематеріальність Абсолюту, недоступність Його для сприймання матеріальними чуттями; навпаки — його можна зрозуміти очищеними, духовними чуттями.

У період «Упанішад» індуїстська концепція спасіння суттєво змінилась. Якщо до цього головний наголос робився на виконанні зобов'язань перед божествами, то тепер підкреслювалась необхідність відсторонення, втечі від життя. Був розроблений досить песимістичний погляд на земне буття, появились вчення про «карму» та «сансару».

Вчення про карму — моральний закон про непорушний причинно-наслідковий зв'язок між справами людини та її майбутнім життям. Згідно з цим законом поступків, людина набуває хорошу чи погану карму залежно від того, як вона прожила земне життя.

Вчення про сансару — перевтілення — передбачає, що життя людини є безкінечним ланцюгом перевтілень, нових народжень у різних тілах. Все живе бере участь у цьому безкінечному маскараді життя, і від того, яку карму заслужила жива істота у своїх попередніх втіленнях, залежить тілесна форма її майбутнього існування. Спасіння — втеча з течії перевтілень — досягається філософськими роздумами (про слова мудреців) та медитацією (самосконцентрованістю та самоспогляданням). Мета досягається тоді, коли душа (іскра великого полум'я — Вищого Духа, чи краплі Вселенського Океану) звільнюється від вічного у своєму обертанні «Колеса життя» (мокша або мукті) і зливається з Брахмою — душею Всесвіту.

• Індуїзм як народна релігія передбачає існування величезної кількості богів і богинь, а на практиці е багатобожжям та ідолопоклонством.

• Індуїстський світогляд не виокремлює гріха і моральної провини. Гріх для індуїста — це всього лише ілюзія, як і все інше. Людина в останньому втіленні сама стає богом.

• В індуїзмі відсутня струнка система авторитетів і кожен індуїст належить до якоїсь групи або течії, а більшість священних книг суперечать одна одній.

 

Лекція 6. Буддизм: історія і сучасність.

Найстарішою світовою релігійною системою є буддизм, який виник понад 2,5 тис. років тому (у VI — V ст. до н.е.) в Індії й набув поширення в більшості регіонів Азії, має послідовників в Америці й Європі. Оскільки в буддизмі не існує офіційної реєстрації своїх прибічників у зв'язку з певним обрядом посвяти, як, наприклад, це має місце у християнстві з обрядом хрещення, то сказати про вичерпну кількість буддистів досить важко. За різними джерелами на планеті проживає близько 300 — 400 млн. послідовників буддизму.

 

Походження буддизму

Появу вчення буддизму пов'язують із іменем Шак'ямуні (мудрецем із племені шак'я) — він же Будда, він же Сіддхартха Гаутама, жив у Північній Індії за одними даними у 560 — 480 рр., за іншими у 566 — 476 або 563 — 473 рр. до н.е.

За буддистською міфологією, Будда (від санскр. будх — будити, пробуджуватися; просвітлений, пробуджений) після численних перероджень прийшов на землю, аби виконати свою місію порятунку, вказати людству шлях до виходу із страждань. Для свого останнього переродження (а їх було всього 550) він обрав образ царевича Сіддхартхи Гаутами. Існує кілька версій основних етапів його життя та головних діянь. Зокрема тибетська традиція відокремлює 12 етапів його життя: прийняття рішення народитися у світі людей; сходження з неба тушита; входження в лоно матері; народження; накопичення світських знань; життя в розвагах і насолодах; залишення палацу; аскетичні вправи; перемога над Марою (санскр. — вбиваючий, знищуючий; демоністичне уособлення зла, бог смерті); досягнення стану будди; проповідь дхарми (доктрини, вчення закону життя); входження в нірвану (санскр., дослівно згасання— термін буддизму, який означає відсутність павутини бажань).

Дізнавшись, що у світі є не лише радощі і втіха, а й страждання, Шак'ямуні пішов із дому у пошуках шляху, який би визволив його і людство в цілому від цих страждань. Через сім років складного мандрівного життя, займаючись самопізнанням (самоаналізом, самооцінкою), він «прозріває», знайшовши дорогу до порятунку і одержує ім'я Будди. Після цього Будда прийшов до Бенареса і в оточенні п'яти своїх найближчих прихильників (майбутніх учнів) виголосив свою першу проповідь. У ній він стисло виклав основні положення свого вчення, або, за переконанням буддистів, здійснив «повороти колеса дхарми». І 40 років по цьому, оточений численними учнями, він, мандруючи благодатними землями Індії, творив дива і проповідував своє вчення, яке спочатку мало назву «дхарми», а згодом, з огляду на ім'я свого засновника, почало називатись буддизмом. Помер Будда у 80-літньому віці в Кушинагарі. За легендою, перед смертю він, лежачи під деревом у позі лева, звернувся до ченців і мирян з такими словами: «Тепер, ченці, мені нічого більше сказати, крім того, що все створене підлягає руйнуванню! Для порятунку докладіть усіх зусиль!» Смерть Будди буддисти називають досягненням великої нірвани. Дату смерті Будди надзвичайно шанують, розглядаючи її ще й як дату народження і прозріння, а тому називають її «тричі святим днем».

 

Ідейні джерела буддизму

Буддизм як віровчення, або філософія, що прагне до Абсолюту, має під собою досить могутнє опертя, потужні ідейні джерела — систему первісних релігійних вірувань, міфів, світоглядних систем та філософських поглядів, які були зафіксовані у збірнику книг, що мали назву Веди (санскр. — дослівно «священне знання») — найдавніша пам'ятка індійської релігійної літератури. Веди були першим Святим Письмом віруючих індусів (аріїв), а їх релігія мала назву Ведизму. Найістотнішим у вченні ведизму було визнання того, їло людина — не просто тіло, людина с духовною істотою, ув'язненою у плоті. А тому її завдання: вирватись із матеріального світу і повернутись до Бога. Буддизм, що виник як реакція небрахманських прошарків давньоіндійського населення па брахманізм (його ускладненість, філософський вияв теоретичних основ, корумпованість і пристосовництво), не протиставив себе брахманізму, не відкинув його основоположної ідеї, а навпаки, успадкував їх, зокрема положення про сансару і карму. Сансара (санскр. — повторення народжень і смертей) — уявлення про єдиний ланцюг переходів душі з однієї оболонки в інші. Ведична «Падма Пурана» свідчить, що душа після численних перевтілень у форми нерухомих істот, мікроорганізмів, птахів, тварин, нарешті досягає людської форми, в якій їй дається можливість самореалізації (бхакті-йоги) — повного звільнення від коловороту сансари. Еволюціонізуючи в людській формі життя, після 400 тис. життів, душа може досягнути звільнення, повернувшись у духовний світ.

Усе, що є в сансарі, перевтілюється згідно з законом карми (від санскр. буквально — дія, обов'язок, відплата). Це особлива містична сила, своєрідний автоматичний «закон відплати», згідно з яким поведінка людини в реальному житті, її вчинки зумовлюють її нинішню долю і наступний стан її душі. Остання після смерті людини переселяється, якщо вона була «праведною», в тіло більш «благородної» людини, а якщо грішником — у тіло «нижчої», а то й тварини чи навіть комахи. За найбільш праведне життя людина може досягти мокші, тобто спасіння.

 

Основи віровчення буддизму

У центрі буддизму лежить вчення про «чотири благородні істини», що були проголошені Буддою під деревом Бодхі (пізнання) відразу після свого «пробудження». Перша істина: «жити — означає страждати». Будь-яке існування є стражданням (дукха). Йото неодмінно зазнає все живе. Найяскравішими формами вияву цього є народження, хвороба, старість, смерть, необхідність терпіти навколо себе те, що не любиш, чи навпаки, відсутність того, кого любиш, тощо. Друга істина: «є причина страждання», яка міститься в самій людині, в її «Его», яке має бажання різного характеру: під прагнення жити до жадання насолод, влади, багатства тощо. А все цс і призводить до дій, що і створюють карму. Третя істина: «можна припинити страждання» шляхом вивільнення від бажань. Повне викорінення і добрих, і поганих бажань відповідає стану нірвани, за якого будь-яке сильне почуття відсутнє. Четверта істина стверджує: «с шлях до припинення страждань». Ним виступає благородний серединний «восьмирічний шлях», що складається із восьми сходинок:

1) праведне знання, або правильне судження, що ототожнюється з розумінням житія як поєднання смутку і страждань, яке може дати тільки вчення Будди про чотири благородні істини;

2) праведне прагнення, що розуміється як рішучість проявляти співчуття до всіх живих істот;

3) праведна мова, або ствердження правди;

4) праведна поведінка, що включає п'ять принципів:

а) не шкодити живим істотам (не вбивати);

б) не брати чужого (не красти);

в) утримуватись від заборонених статевих контактів (не торкатись чужої дружини);

г) не вести марних і оманливих промов (не брехати);

д) не користуватись хмільними напоями (не пиячити);

5) праведний спосіб життя, тобто життя на принципах

безкорисливості;

6) праведні зусилля, які б спрямовували до добра і віддаляли нас від зла;

7) праведна концентрація (самоаналіз), тобто уникнення стану, коли б спонуки і бажання визначали наше ставлення;

8) праведна техніка медитації (Раджа-йога) — досягнення і вінець попередньої поведінки. Йдеться про оволодіння своїм тілом і диханням, щоб сприяти духовній концентрації; при цьому тіло не віддільне від духа.

Кожен буддист вірить, що людина знаходить порятунок у трьох сферах: перша — Будда, друга — Дхарма (вчення), третя — Сангха (чернеча громада).

Святим Письмом буддистів є Трипітака (санскр. — три кошики) — збірник буддистської релігійної літератури, в якому зафіксовано викладене учнями Будди одкровення свого вчителя. Трипітака складалася протягом багатьох століть, набувши кінцевого оформлення на початку нашої ери.

Основні напрями буддизму

а). Хінаяна

Як особливий напрямок у буддизмі хінаяна оформилася в остаточному вигляді до 1 ст. до н.е. Слово «хінаяна» не є самоназвою напрямку, цим словом прихильники махаяни позначали ті буддійські школи, вчення яких здавалися їм обмеженими (напр., в хінаяні шлях бодхісатви не вважається універсальним і досяжним для усіх). Проте, цей термін міцно ввійшов, поряд з термінами «махаяна» і «ваджраяна», у термінологію будцології. За деякими даними, число шкіл хінаяни досягало вісімнадцяти, до тепер продовжує Існувати лише одна школа - тхеравада. Про особливості міфології хінаяни можна робити лише загальні висновки, тому що канони індійських шкіл хінаяни збереглися тільки у фрагментах (цілком дійшов до нас лише канон школи тхеравади - «Тіпітака»). Розходження міфології хінаяни і загальнобуддійської міфології відносно малі і зводяться в основному до деталей опису різних персонажів, образів і сюжетів. Цілком ймовірно, міфологія первісного буддизму відрізнялася відкритістю і динамізмом, здатністю до зміни і збагачення свого змісту. У міфології хінаяни проявилися, навпроти, консервативні тенденції, прагнення зберегти вже сформовану систему міфологічних уявлень (але, як показує історія буддизму хінаяни на Шрі-Ланці й у країнах Південно-Східної Азії, це вдалося далеко не цілком).

б). Махаяна

Як самостійний напрямок у буддизмі махаяна склалася, імовірно, у перших століттях до н.е. на основі ранньобуддійскої школи махасангіків. На відміну від хінаяни, махаяні властивий універсальний характер ідеї звільнення: можливість досягати стану будди дається всім істотам, тому що вони мають споконвічне сутність будди. Центральне місце в махаяні займає образ бодхісатви, що піклується не тільки про свій порятунок, але і про звільнення всієї сансари. Міфологія махаяни належить до найбільш багатих міфологій в історії культури людства.

в) Ваджраяна

Ваджраяна (інші назви - мантраяна, тантраяна, сахаджаяна, буддійський тантризм) розглядається або як частина махаяни, або як самостійний, третій напрямок (крім хінаяни і махаяни) у розвитку буддизму. Очевидно, як самостійний плин у буддизмі ваджраяна оформилася в сер. 1-го тис. н. е. У кін. 19 - поч. 20 ст. європейськими буддологами робилися кількаразові спроби довести походження ваджраяни з індуїстського тантризму, але більш переконливими представляються новітні теорії (Говінда, Гюнте£, Бхарата), що доводять незалежний розвиток ваджраяни з більш древніх джерел.

В основі ваджраяни лежать ті ж загальнобуддійські принципи, на які спираються хінаяна і махаяна. Але на відміну від них ваджраяна робить наголос на ідею можливості досягти стану будди в теперішнім житті людини. Для цього буддист повинний поряд з методами, що належать до шляху бодхісатви, займатися і визначеними йогічними вправами (медитація, читання мантр і т.д.).

 

Лекція 7 Християнство



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-23; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.238.132.225 (0.022 с.)