Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Поняття релігії, її сутність і походження?

Поиск

Поняття релігії, її сутність і походження?

Слово "релігія" латиною означає благочестя, святиня, предмет культу, що співвідноситься з чимось вищим, свя­тим, надлюдським у житті людини. Це абсолютне, святе називають Богом, Божеством, хоча кожна окрема релігія по-своєму іменує цю вищу силу. Не існує релігії без Бога, тобто уявлення про Бога. Бог є початком і сенсом будь-якої релігії.

Релігія — не тільки уявлення про Бога, не тільки фор­ма свідомості. Це й реальне життя, дії людей: культ, бого­служіння, церковна організація, форми і принципи ор­ганізації суспільного життя, що певною мірою ґрунтують­ся на релігійних засадах.

Релігіядуховний феномен, що виражає віру людини в надприродне Началоджерело буття всього існуючого, яке є для неї засобом спілкування з ним, входження в йо­го світ.

П оняття "релігія" безпосередньо пов'язане з поняттям "Бог". Бог, за релігійними уявленнями, є передусім Абсо­лют, вивищений над людськими, природними силами, здібностями, якостями та відносинами. Він створив світ, не належачи до нього. Бог є трансцендентним (потой­бічним), таким, що перебуває поза межами конкретного замкненого (іманентного) кола свідомості. Тому людина не може відкрити Бога, побачити його, пізнати так, як во­на може пізнати будь-яке природне явище. Лише сам Бог

може відкритися людині, перейти межу між трансцендент­ним та іманентним.

Виникнення релігії

Релігія виникла на певному етапі історії суспільства, її зародження та формування зумовлені розвитком людської свідомості.

Перший етап у розвитку людської свідомості пов'я­заний з появою мавполюдей і тривав до епохи неандер­тальської людини (формування родової общини). Це був період чуттєво-конкретної, безпосередньо залученої у тру­довий процес стадної свідомості. Вона не виходила за межі матеріальної практики, оскільки духовна сфера ще не бу­ла відокремленою. Вести мову про релігію на цьому етапі немає підстав.

У родовій общині свідомість людини вже була су­спільною свідомістю суспільної людини. Людина мала світогляд, на основі якого взаємодіяла з навколишнім світом. Первісна суспільна свідомість була синтетичною, містила зачатки майбутніх форм суспільної свідомості, наївно-реалістичні погляди на світ, які перепліталися з нереалістичними, фантастичними. Усі вони відображали­ся в міфах. А міф на той час був головним носієм інфор­мації, його легко запам'ятовували і передавали від по­коління до покоління. Міф виконував роль світогляду: містив загальну оцінку світу, формував ціннісні орієнти­ри, норми поведінки і діяльності. Основою міфологічно­го світогляду було уособлення природи, яке полягало в порівнянні природи з людиною. При цьому на природу "переносили" всі людські якості, насамперед здатність діяти свідомо.

Міфологічний світогляд формувався під час трудової діяльності людини. Водночас розвивалося мислення, за­кладалися умови для формування системного світогляду.

Найдавнішими предками людини були архантропи, (людина уміла), які жили 2,5—3 млн. років тому. Залиш­ки їх кісток знайдено в Африці, Європі, Азії, але тогочас­них поховань не збереглося, відсутні й сліди релігійного культу. Наступний предок людини — пітекантроп жив млнроків тому, на початку палеоліту. Залишки його бу­ло знайдено на о. Ява 1891 р. Ця мавполюдина зовнішнім виглядом нагадувала мавпу: довгі передні кінцівки, спади­сте чоло, масивна нижня шелепа. Пітекантропи не мали постійного житла, не користувалися вогнем, та вже ходи­ли на задніх кінцівках і, можливо, володіли елементарною виразною мовою та виготовляли найпростіші знаряддя праці. Релігії в них також ще не було.

Синантроп (китайська людина) молодший від пітекан­тропа на 300 тис. років. Залишки його виявлено в 1927 р поблизу Пекіна. Він мав кращі знаряддя праці, користу­вався вогнем, розвинутішою була його мова, про що свідчить форма нижньої щелепи.

Ще через кілька сотень тисяч років еволюції людини з'явився неандерталець (залишки знайдено в місцевості Неандерталь у Німеччині в 1856 p.). Неандертальських стоянок налічується до двохсот, є вони і в нашій країні. Неандертальці за фізичною будовою більш подібні до су­часної людини: кремезні, середні на зріст Більшість дослідників вважає, що вони жили 100—400 тис. років то­му. Саме на цей час припадає льодовиковий період, коли клімат Європи став дуже суворим. Жили неандертальці в печерах, носили одяг зі звіриних шкур, вільно добували вогонь, у них існував поділ праці за статевою ознакою. Ко­лективне полювання змусило їх жити згуртованіше, ніж попередники, і спілкуватися мовою. Формою організації суспільного життя була кровноспоріднена орда.

Архантропи, пітекантропи, синантропи не ховали своїх померлих родичів, їхні трупи вони залишали на місці смерті чи викидали з печери, а може, й з'їдали. Мабуть, саме тому так мало вціліло їх залишків. Неандертальці вже почали ховати померлих. На стоянці в печері Кіїк-Коба(Крим) виявлено поховання дорослої людини і дитини Обох було покладено на бік зі злегка зігнутими колінами, тіла пофарбовано вохрою. В печері Тешик-Таш було похо­вано дитину. Навколо її черепа парами лежали роги козла, які, можливо, були об'єктом полювання людей цього ро­ду. В обох випадках наявне певне ставлення до факту смерті, до покійника, піклування про нього. Можливо, тоді з'явилися уявлення про ймовірність існування за ме­жами реального буття.

Серед дослідників побутує також думка, що ніякої релігії у неандертальців не було, а поховання вони здійснювали із санітарно-гігієнічних потреб чи визнання

авторитету в общині жінки-матері, яка захищала свою ди­тину і після її смерті.

Релігійні уявлення були властиві кроманьйонській лю­дині, залишки якої знайдено в 1868 р. у печері Кро-Маньон (Франція), її існування датується пізнім палеолітом, приблизно 40 тис. років тому; вона є вже "homo habiles" — людиною розумною. Кроманьйонці застосовували вдоско­налені засоби полювання, вміли будувати землянки, носи­ли одяг, жили кровнородинною общиною. У цей час па­нував матріархат.

Неподалік м. Іркутська у долині р. Біла (с. Мальта) на кроманьйонській стоянці виявлено поховання дитини з численними прикрасами —намистом, браслетами тощо. Тіло було пофарбовано червоною вохрою. Поховання засвідчили уявлення, що, можливо, й після смерті людина десь існуватиме й її зв'язок з родом не перерветься.

Пам'ятки кроманьйонської культури дають підстави стверджувати, що виразні релігійні уявлення людей ви­никли приблизно 30—50 тис. років тому. Це не був одномоментний акт, процес тривав упродовж 20 тис. років, охоплюючи останній період доби розкладу первіснооб­щинного ладу і початковий період класового суспіль­ства.

Основні теорії походження релігії

Люди здавна замислювалися над сутністю, походжен­ням, розвитком релігії. На рубежі II і III тисячоліть окрес­лилося декілька підходів щодо тлумачення поняття "релігія": богословський, філософський, соціологічний, біологічний, психологічний та ін.

Більшість віруючих і духовенства, не обізнаних з бого­словськими тонкощами, стверджує, що релігію Бог пода­рував людству, вона є вічною і незмінною, саме їхня релігія істинна і не потребує знань щодо її походження. Але, попри це, існує загальновизнана історія релігій, яка фіксує початок кожної з них. Відомості про давні релігії дійшли до нас з глибин століть. Про релігійні уявлення людей у давнину свідчать численні історико-культурні па­м'ятки.

ТЕОЛОГІЧНІ ТЕОРІЇ

Низка теорій ґрунтується на твердженнях про надпри­родні причини та обставини походження релігії —- тео­логічні теорії (традиціоналістка, теїстична, православно-академічна).

ТРАДИЦЮНАЛІСТСЬКА ТЕОРІЯ

Вона ґрунтується на тому, що відкрив людям безпосе­редньо Бог. У християнстві це викладено в біблійній оповіді про спілкування перших людей Адама і Єви в раю з Богом, а також про надприродні контакти з Богом Мойсея, інших біблійних персонажів. Базуючись на беззасте­режній вірі, вона не спирається ні на які аргументи, не апелює до розуму.

Такий підхід властивий давній філософії. Так, давньо­грецький мислитель Платон (428-—348 до н.е.) вважав, що існують реальний світ речей і світ ідей, які відображають ці речі. Світ ідей сповнений ідеєю Єдиного. Воно є особ­ливою субстанцією всього світу, його витоком і основою, не має ні початку, ні кінця, жодних ознак, не потребує простору і руху, бо для руху потрібні зміни, а Єдине — незмінне. Релігія є наслідком споглядання людською ду­шею ідеї Єдиного, яке втілює у собі Бога. Отже, людська душа, сповнена ідей Бога, згадує про нього в матеріально­му світі, що і є основою релігії. Цю теорію походження релігії пізніше розробляли мислителі, яких церковна історія назвала святими отцями церкви. У православ'ї це Афанасій Олександрійський (прибл. 295—373), Іван Злотовуст (прибл. 350—407), Іван Дамаскін (прибл. 675—753), у католицизмі — Августин Блаженний (354—430) та ін. До них належать і видатні богослови Корігена (185—245), Тертулліана (прибл. 160 —після 220), Фома Аквінський (1225—1274). Ця теорія доступна для сприйняття, не по­требує доведення, оскільки ґрунтується на вірі. Тому вона набула значного поширення у християнському богослов'ї. Стосується вона тільки християнства. Щодо інших релігій християнство допускає будь-які пояснення їхнього поход­ження.

ТЕЇСТИЧНА ТЕОРІЯ

Ідейним джерелом її є теїзм, який визнає буття Бога як істоти, принципово відмінної від світу речей і явищ, істо­ти абсолютної, вищої за людину і природу, тобто над­людської й надприродної. Вона є джерелом усього, а отже, і релігії. Усі варіанти теїстичної концепції єдині в голов­ному — релігія є результатом розумового розвитку людст­ва. Ця теорія теж виходить із беззастережного визнання існування Бога, її сповідувало багато визначних мисли­телів, особливо у XVI—XIX ст.

КОНЦЕПЦІЯ ВРОДЖЕНИХ ІДЕЙ

Згідно з нею, ідея Бога притаманна людині від її наро­дження. Уявлення про Бога як найдосконалішу істоту пе­редбачає визнання його існування: людина мислить про Бога, отже він існує. А мислить вона про Бога тому, що ідея Божества є провідною вродженою ідеєю, вона існує в н свідомості від народження і виявляється як пізнання Бо­га. Найпомітнішим представником цієї концепції був Французький вчений Р.Декарт (1569—1650).

Богословський РАЦІОНАЛІЗМ

На думку його засновника, німецького філософа Г.-В.Лейбніца (1646—1716), розгортання декартівських вроджених ідей починається під впливом досвіду, емпіричних знань. Завдяки цьому людство прийшло до християнст­ва — єдиної релігії одкровення.

СПОГЛЯДАЛЬНИЙ ТЕЇЗМ

Започаткувавши його, німецький філософ І.-Г.Фіхте (1797—1879) вважав, що релігія як ставлення людини до Бога є комплексом певних почуттів, народжених усвідо­мленням людиною скінченності свого буття. З цього наро­джується благоговіння.

МІСТИЧНІ ТЕОРІЇ

Спільне в них — визнання надприродного походження релігії. Згідно з ними виникнення релігії є наслідком од­кровення, але не раз і назавжди даного першим людям безпосередньо Богом, а результатом постійного впливу Божества на дух людини, що діє вічно. Яскрава постать се­ред містиків — німецький письменник, філософ-раціоналіст Ф.-І.Якобі (1743—1819). Він вважав, що знан­ня Бога людині дають лише її внутрішні почуття, вони є джерелом релігії. Людина споглядає Бога внутрішнім зо­ром, не тілесними, а духовними очима. Це споглядання виникає за певних специфічних умов і потребує не розу­му, а віри. Богослови, які оперують логічними категоріями і науковими даними, до містичних концепцій ставляться стримано.

НАУКОВІ ТЕОРІЇ

ПОЛГГИКО-ДЕРЯСАВНА ТЕОРІЯ

Започаткована у V ст. до н.е. грецьким філософом Крітієм (460—403 до н.е.), який висловив припущення, що релігія є вигадкою законодавців, її поділяв Лактацій (250— 225 до н.е.), який вважав засновником релігії другого римського царя Помпілія. Цю гіпотезу розвинули гу­маністи та енциклопедисти XVII—XVIII ст. Релігію вони вважали ошуканством, вигадкою, результатом неуцтва, свідомої нечесної змови для досягнення чиїхось інтересів чи загального суспільного спокою.

ЄВГЕМЕРИЗМ

Його автором був грецький філософ Євгемер (340—260 до н.е.), який гадав, що релігія бере початок з вшануван­ня й обожнювання найдавніших царів.

НАТУРАЛІСТИЧНА (МАТЕРІАЛІСТИЧНА) КОНЦЕПЦІЯ

Будучи сучасницею євгемеризму, ґрунтувалася на то­му, що все духовне, зокрема релігія, виникло під час роз­витку матеріального світу як похідне від нього, її при­хильники вважали релігію фантастичним відображенням світу в свідомості людей, їх ставлення до природи та взаємовідносин з нею. Серед мислителів цього напряму — грецький філософ-матеріаліст Епікур (342—270 до н.е.), який висунув гіпотезу про атомістичну будову світу, що є вічним І нескінченним, і тому не міг бути створений бо­гами.

Тіт Лукрецій Кар (прибл. 96—55 до н.е.) писав, що уяв­лення про богів виникло зі спостережень за природою, а страх людей перед її могутніми силами спонукає їх на спо­рудження богам капищ. Одному з послідовників Епікура —- римському письменнику Петронію (прибл. 66 до н.е.) належить відомий афоризм "Перших богів на Землі створив страх". Так думав і засновник ма­теріалістичної лінії у філософії Демокріт (460—361 до н.е.), за часів якого було поширене твердження, що релігія ви­никла у давніх єгиптян від страху перед природою, у них її запозичили інші народи. Про це писали й історик Діодор сицилійський (прибл. 90—21 р. до н.е.), письменник-атеїст із сирійського міста Самосата — Лукіан (прибл. 120-180).

Натуралістична концепція походження релігії прижи­лася в численних теоріях як матеріалістів, так і не матеріалістів. Серед її прибічників — англійські філософи Д.Юм (1711-1766), Т.Гоббс (1588-1697), представники німецької класичної філософії — Г.-В.Ф.Гегель (1770— 1831), Ф.Ніцше (1844—1900), засновник "філософії жит­тя", Л.Феєрбах (1804—1872), представник марксистської філософії Ф.Енгельс (1820—1893) та ін.

МІФОЛОГІЧНА ТЕОРІЯ

її сповідував англійський лінгвіст М.Мюллер (1823— 1900), який, вивчаючи мови давніх народів, зробив припу­щення, що релігія бере початок з міфу про Сонце, з обо­жнювання Сонця. Це було ударом по теологічній кон­цепції, бо певною мірою заперечувало надприродне похо­дження релігії. Та концепція Мюллера мала хитку науко­ву основу, оскільки не вписувалася в історію виробництва. Міфи про Сонце відображали перехід окремих племен до землеробства, а релігійні уявлення існували задовго до цього.

АНІМІСТИЧНА ТЕОРІЯ

Поширилася наприкінці XIX — на початку XX ст. За­сновником її був англійський етнограф, релігієзнавець Е.Тайлор (1832—1917). Він вважав, що релігія сформува­лася від віри в духів і в душу Цю віру він назвав анімізмом, який пізніше було доповнено іншими релігійними уявленнями. Так сформувалася система ре­лігійних уявлень і почуттів.

Англійський філософ і соціолог Г.Спенсер (1820— 1903) виводить походження анімізму з ідеї "двійника": первісна людина бачила свого двійника чи двійника іншої людини уві сні або у мареннях, і в неї з'являлася думка про подвійну сутність людини. Німецький історик-соціолог Г.Кунов (1862—1936) вважав, що анімізм виник завдяки прагненню первісної людини до самопізнання у філо­софському самозаглибленні. Анімістична теорія спонука­ла до високої оцінки розумових здібностей первісної лю­дини.

З критики анімізму постала також концепція пре-анімізму. Англійський вчений Р.Маретт (1866—1945) вва­жав, що анімізму передувала віра в силу, позбавлену індивідуальності та фізичних властивостей, не пов'язана з матеріальними тілами, яка, однак, виявляється в них.

ТЕОРІЯ АНІМАТИЗМУ

її висунули критики анімізму. Згідно з нею, анімізму передувала ідея одухотворення речей, всієї природи. Вва­жалося, що кожна річ, кожне явище має "свого хазяїна", "свій голос". Це був примітивний пантеїзм (обожнювання природи). Цю теорію активно поглиблювали етнографи В.Богораз (1865—1936) і Л.Пштернберг (1861 — 1927).

ТЕОРІЯ прамонотеїзму

її автор католицький монах і етнограф А.Ланг (1841 — 1912) переконував, що люди споконвіку визнавали існу­вання єдиного Бога. Ця віра виникла з розмірковувань первісної людини щодо своєї творчої діяльності та з тра­диції батьківської влади в родині. Ланг пов'язував зарод­ження релігії з періодом розвинутого патріархату, але історія свідчить, що вона існувала ще за часів матріархату.

МАГІЧНА ТЕОРІЯ

Є спробою наукового пояснення походження релігії англійського етнографа, історика, релігієзнавця Д.Фрезера (1854—1941). Духовний розвиток людства він розглядав як процес, що проходить три стадії: магії, релігії, науки. Ос­нову первісної релігії становить магія, у них є спільна ри­са — обидві мають впливати на волю надприродних сил.

Людина спочатку намагається боротися за свій добробут з допомогою магічних засобів, але, впевнившись в їхній не­спроможності, вдається до релігії, яка виникає з магічних образів. Переконавшись згодом у безсиллі релігії, людина "винаходить" науку. Звідси випливає, що магія, релігія і наука рівні за значенням, є ланками єдиного ланцюга. На­справді — це різні галузі мислення і діяльності людей.

ПСИХОЛОГІЧНА ТЕОРІЯ

Пояснює зародження релігії особливостями природи людини, її започаткував австрійський психолог 3.Фрейд (1856—1939) —- автор теорії психоаналізу. Релігія, за Фрей­дом, є наслідком психологічних переживань людини в стресовій ситуації. Духовний світ первісної людини подібний до світорозуміння душевнохворого, бо він, як і первісна людина, вірить у силу своїх ідей. У Фрейда психічне передує соціальному, цілком визначає його, а то­му психологічне сприйняття світу первісною людиною зу­мовлює релігійне світорозуміння.

 

Релігія, міфологія, ритуал?


Релі́гія (від лат. religio — зв'язок) — віра, особлива система світогляду та світосприйняття, набір культурних, духовних та моральних цінностей, що обумовлюють поведінку людини.
У широкому сенсі, як суспільний інститут, релігія це сукупність вірувань і віровчень, наявних у суспільстві. Вона включає до свого складу сукупність звичаїв, обрядів, правил життя і поведінки людей і т. д.
У вузькому розумінні релігія — віра в існування надприродних — персоніфікованих чи ні — сил, що супроводжується переконанням у здатності цих сил або сили (Бога, богів, Абсолюту, Космосу тощо) впливати на Всесвіт та на долю людей. Ця віра відбивається в думках, відчуттях і волі людини, включає в себе певний етичний кодекс, виражається в певному способі поведінки або ритуалах, за допомогою яких людина шукає схвалення та прихильності Бога або богів.

Міфоло́гія -сукупність міфів, переказів, оповідань, де в наївно персоніфікованій, наочно-образній, несвідомо-художній формі подавалися явища природи й суспільного життя.

Міф (від грец. переказ, оповідання) — оповідання про минуле, навколишній світ, яке описує події з участю богів, демонів і героїв та історії про походження світу, богів і людства.

Ритуа́л (від лат. ritualis (обрядовий), від — лат. ritus — «релігійний обряд») —це форма реалізації оповіді, стереотипна послідовність дій, що здійснюється внаслідок своєї символічної важливості та спроможності викликати емоції у присутніх, також нерідко вважається, що ритуал може впливати на природні та надприродні сили. Бувають: сезонні,принагідними, ворожильними.

Релігійна реформа Ехнатона?

Аменхоте́п IV Ехнато́н (Аменофіс) (?-1358 до Р.Х.) — фараон-реформатор Єгипту з XVIII династії приблизно з 1377 до Р.Х., син Аменхотепа ІІІ та нубійської царівни Тіі (Теї), був одружений (за звичаєм фараонів) на своїй зведеній сестрі Нефертіті.

Аменхотеп IV провів релігійну реформу, проголосивши Атона єдиним державним богом, а себе — його пророком. Цим самим він перший у відомій історії замінив стародавній політеїзм на монотеїзм. Метою його реформи було зменшення влади жерців (особливо жерців Амона з Фів). Під час реформи він змінив своє ім'я, яке означало «Амон задоволений» на Ехнатон («Блиск Атона» чи «Корисний для Атона» або «Щит Атона»). Після смерті Ехнатона реформа була скасована, його син і наступникТутанхамон відновив старі релігійні обряди й залишив столицю Ехнатона — місто Ахетатон. Жерці, проти яких і була, власне, спрямована реформа, швидко відновили шанування Амона-Ра, повернули свою владу і зробили все можливе, щоб ім'я Ехнатона було назавжди забуто.

Поблизу теперішнього поселення Телль-ель-Амарна фараон збудував нову столицю, місто Ахет-Атон, і численні храми, присвячені Атонові. Тільки завдяки тому, що археологи знайшли столицю проклятого фіванськими жерцями фараона-реформатора — Ахатетон, його історія стала відома науці.

Роки правління 1372-1354 до н.е. Релігійно-політична реформа Ехнатона

Царювання Ехнатона стало часом неймовірної релігійної реформи, яка потрясла всі засади традиційного староєгипетського суспільства, цивілізації і культури. Переосмисливши стародавнє вчення геліопольського жрецтва про ключову роль сонячного божества, цар закрив храми богів, замість культів яких було встановлено державне шанування бога Атона. Була змінена і ідеологія царської влади: цар і цариця, що спрадавна почитали як земні втілення Хора і Хатхор, відтепер іменували себе божествами Шу і Тефнут — безпосередніми дітьми сонячного бога. На п'ятому році правління Аменхотеп IV змінює своє ім'я, що в перекладі звучить як «Амон задоволений», на Ехнатон — «бажаний Атону». Зміні піддаються і імена найближчих родичів фараона, у тому числі його головної дружини Нефертіті, що одержала нове ім'я Нефернефруатон. Батьком фараона проголошується бог Атон.

Ввівши в державі культ Атона багато стародавніх храмів занепали, жрецтво Амона переслідувалося царем, на храмових рельєфах знищувалися зображення і імена ненависного царю-єретику бога Амона — Ехнатон не щадив навіть імені свого батька Аменхотепа III. Абсолютизуючи власну владу, Ехнатон довів до крайності культ своїх власних статуй, які вважалися проявами його божественного єства. Реформа Ехнатона допускала шанування і ряд інших божеств: з Атоном спочатку співіснували інші форми сонячного божества (головним чином Ра і Ра-Горахте, ототожнені з Атоном), духи і демони.

Культ Атона і по суті, і формою різко відрізнявся від культу Амона і всіх інших стародавніх богів — новий бог не мав ні антропоморфної, ні тим більше зооморфної іконографії; образ його не утілювався в статуях, про нього не існувало ніяких міфів і оповідей; до міфології інших богів він не мав анінайменшого відношення. Це був культ натуралістичний — культ самого животворящого сонця, інакше кажучи, культ великої сили природи, простий і ясний, позбавлений теологічних і міфологічних хитрувань, оздоб і символіки. Храм Атона був відкритий для всіх, ніяких неприступних для віруючих місць в ньому не було. Дари приносилися на відкриті вівтарі великому і єдиному новому богу. Як же уявляли собі цього бога його прихильники, починаючи з самого Ехнатона? Відповідь на це питання дає нам прекрасний гімн богу Атону, складений, мабуть, самим Ехнатоном або за його вказівкою: "Атон — животворяща сила космосу; він творець всього світу, тварин і людей. Створивши людей, Атон наділив їх різними мовними і етнічними ознаками, різним кольором шкіри. Він створив і Єгипет, і чужоземні країни — Сирію, Куш — і забезпечує їх існування." Інакше кажучи, Атон — універсальний бог, благий для всіх і вся.

Джайнізм і буддизм?

Джайні́зм (санскр. जैन, від санскр. जिन, «переможець») — релігійно-філософське вчення, що виникло в Індії приблизно в VI столітті до н. е., поширене в сучасній Індії та Шрі-Ланці. У сучасному світі джайнізм — невелика за кількістю вірних, але дуже впливова в Індії, де їх нараховується приблизно 4,9 млн., релігія. Джайни найзаможніша релігійна група Індії. Вони зберігають прадавню систему освіти, і їхня громада має найвищий відсоток грамотності серед інших релігійних груп у країні. Бібліотеки джайнів найстаріші в Індії.

Засновником джайнізму вважається проповідник Вардгамана (VI ст. до н. е.), званий Джиною (переможцем — традиційне званнябуддійських та джайнських святих), а також Магавірою (санскр. महावीर, що можна перекласти як «дуже хоробрий» або «великий герой»), проте кодифікація джайністського канону відбулася через шість століть. Уважається, що Вардгамана переміг карму сам і вказав шлях до її подолання, а, відтак, до спасіння, іншим людям. З іншого боку, самі джайни вважають, що джайнізм існував вічно, як вічно існує сам Всесвіт, а Магавіра був двадцять червертим у низці 24 просвітлених, тіртханкарів, що існують в кожному циклі переродження світу.

Основою джайнізму як дгармічної релігії є віра в низку перероджень (дхармачакра), можливість звільнення від сансари (мокша), суворий аскетизм, незмінна цінність життя в будь-якому його прояві та, як наслідок, нечинення шкоди живим істотам — ахімса. Джайнізм відкинув авторитет Вед, відкрив доступ в свою громаду представникам усіх варн. Новим у джайнізмі є принцип власних зусиль, власного праведного життя, власної аскези — ці умови в брахманізмі не були вирішальними і наближують джайнізм до буддизму. Але на відміну від буддизму джайнізм стверджує, що не всяке життя є злом і стражданням — таким є лише погане життя. Звідси нірвана в джайнізмі — це досягнення душею вічного блаженства, в якому джайни бачать сенс людського існування. З метою досягнення нірвани прихильники джайнізму зобов'язані вірити у своїх пророків і суворо дотримуватися їхніх приписів.

Найголовнійшою мантрою джайнізму (махамантрою) є навкармантра, яка прославляє тіртханкарів та ченців (садху). Кожний джайн її повторює щоденно.

Джайни вірять, що Всесвіт ніколи не був створений і ніколи не припинить свого існування — він вічний. Хоча Всесвіт не має початку й кінця, але час циклічний. Кожен цикл (кальчакра) складається з двох напівциклів: напівциклу поступу (утсарпіні) та згасання (авсарпіні). Кожен із напівциклів ділиться на шість нерівних періодів (ара). Впродовж напівциклу розвитку людстворозвивається від гіршого до кращого. На початку напівциклу мораль, щастя, сила, здоров'я, релігія в найгіршому стані. Досягнувши найкращого стану під кінець напівциклу, все починає регресувати. Джайни вірять, що наразі світ перебуває в п'ятій арі фази згасання, і до настання нової ари ще приблизно 19 тис. років. Шоста ара триватиме приблизно 21 тис. років. На початку нового напівциклу всі дерева бажань кальпавркса задовольнять усі прагнення людей. Люди тоді народжуватимуться парами близнюків — один хлопчик і одна дівчинка, залишаючись разом усе життя.

Всесвіт в уявленнях джайнів

За уявленнями джайнів Всесвіт складається з неліченного числа джива (життєвих сил або душ). За своєю структурою він нагадує людину, яка стоїть, взявшись у боки. Вузький пояс містить у собі різні кшетри — місця, де бродять душі людей, тварин і рослин. Символічні груди Всесвіту є небесами (дева лока), притулком для душ богів. Нижче символічного поясу знаходиться пекло (нарка лока). Є сім різних нарка лока, в які може спуститися джива (душа), спокутуючи свої гріхи. Чим нижче — тим більше страждань і менше світла. На чолі символічного Всесвіту розташована сідха кшетра або мокша. Там у стані вічного миру та необмеженого щастя перебувать дживи, що досягли нірвани. За межами цієї символічної постаті немає нічого.

Будди́зм — одна зі світових релігій[2], яка зародилася в Індії і поширена переважно в Азії: від Шрі Ланки до Бурятії, і від Калмикії до Японії[2]. Найбільше послідовників має в країнах Південно-Східної Азії, Східній Азії та Тибеті[2]. Предмет науки буддології. Оригінальна назва: Дгарма (Закон, Вчення) або Буддга-дгарма (вчення Будди). Слово «буддизм» створене європейцями у XIX столітті[2].

Вважається, що це одна з найдавніших світових релігій, яка сповідується в багатьох регіонах світу. «Без розуміння буддизму неможливо зрозуміти і великі культури Сходу — індійську, китайську, не говорячи вже про культуриТибету та Монголії, які пронизані духом буддизму до їх останніх основ».

Основні положення буддизму викладені в Чотирьох шляхетних істинах [6]:

1. життя неминуче пов'язане зі стражданнями - дукха або дуккха (санскр. दुःख, палі dukkhaṃ — «страждання», «фрустрація», «дискомфорт»);

2. причиною страждання є жага буття і чуттєвих насолод - дуккха самудая (санскр. समुदाय, палі dukkhasamudayo (samudayo — «виникнення», «походження», «поява»);

3. щоб уникнути страждань, слід звільнитися від цієї жаги буття - дуккха ніродга (санскр. निरोध, nirodha?, паліdukkhanirodho (nirodho — «припинення», «згасання», «притамування»);

4. і досягти повного заспокоєння — Ніббани (санскрит: Нірвани) - дуккха ніродга гаміні патіпада марга (санскр. मार्ग, mārga?, дослівно «шлях»); паліdukkhanirodhagāminī paṭipadā (gāminī — «той, що веде до», paṭipadā — «шлях», «практика»).

Поруч із великою кількістю шкіл буддизму, існують фундаментальні елементи вчення, які поділяють всі буддисти. Зокрема йдеться про Трілакшана (Три ознаки Буддійського вчення):

1. Анітья, визнання непостійного, мінливого характеру всесвіту. Нема нічого постійного.

2. Анатман, відсутність віри в індивідуальну «душу».

3. Дуккха, страждання як універсальний принцип непробудженого буття.

Буддизм вчить робити добрі та вмілі вчинки, уникати злих та невмілих вчинків, а також очищувати та розвивати розум. Мета цих практик — покласти край стражданням та досягти згасання (Ніббана) жадоби, злостивості та хибних поглядів, досягаючи при цьому Пробудження (Бодгі).

Буддизм заперечує існування абсолютного трансцендентного Бога-творця, який вшановується в аврамічних релігіях, зокрема в християнстві. Натомість буддисти допускають існування багатьох божеств або богів, які є частиною світу і залежні від його законів. Ці божества так само як люди, прагнуть стати буддами — істотами, що вийшли з кола перероджень і смертей, досягнувши пробудження, але завдяки довготривалості свого життя не задумуються над мінливістю та хиткою природою власного існування.

Спільним для всіх буддійських шкіл є заперечення існування індивідуальної душі людини. Віра в її існування вважається основною перепоною на шляху до досягнення стану пробудження.

Пізніше в межах буддизму Індії виникли два напрями: Хінаяна і Магаяна, кожен з яких пропонує способи пробудження людської свідомості.

  • Хінаяна – "вузький" (або дослівно - "малий") шлях порятунку, який передбачає певний аскетизм, відлюдництво і був розрахований в основному для практики монахами-бгікшу.
  • Махаяна – "широкий" (або дослівно - "великий") шлях порятунку, при якому припускається можливість досягнення самадгі та нірвани мирянином, який дотримується обітниці духовного вдосконалення під керівництвом бодгісаттви. На відміну від ченців, мирянам давався більш спрощений етичний кодекс поведінки, який зводився до дотримання п'яти заповідей: 1) відмова від вбивства; 2) відмова від привласнення чужого майна; 3) відмова від надмірного статевого життя; 4) відмова від зловживання довірою, брехні та шахрайства; 5) відмова від речовин, які збуджують свідомість.

 

Індуїзм?

Індуї́зм (історична назва санскритом — сана́тана-дха́рма (санскр. सनातन धर्म) що в перекладі означає «вічна релігія», «вічний шлях», або «вічний закон» [1]) — стародавня національна релігія[, корені якої ведуть до ведичної цивілізації. Індуїзм — це третя за кількістю послідовників релігія у світі після християнства та ісламу. Індуїзм сповідує понад 1 млрд людей, з яких близько 950 млн проживають в Індії та Непалі.[4] Серед країн, в яких прихильники індуїзму становлять значну частину населення є Бангладеш, Бахрейн, Бутан, Гаяна, Індія, Катар, Кувейт, Малайзія, Маврикій, Непал, Об'єднані Арабські Емірати, Оман, Реюньйон, Сінгапур, Суринам,Тринідад і Тобаго, Фіджі та Шрі Ланка. Країни в яких прихильників індуїзму більше 1 мільйону також включають Індонезію та Пакистан. В індуїзмі не існує загальної, центральної доктрини, авторитетної для всіх напрямків індуїзму, а багато хто з послідовників індуїзму взагалі не вважають, що належать до якого-небудь певного напрямку.[19] Вчені, однак, виділяють в сучасному індуїзмі чотири основні традиції:

  • Вайшнавізм
  • Шиваїзм
  • Шактизм
  • Смартизм

Основна різниця між цими напрямками індуїзму полягає в тому, якій формі Бога належить поклоніння як Всевишньому, і в традиції, пов'язаної з цим поклоніння.

Головний ґопурам храму Вішну вШріранґам — найбільшого вайшнавськогохраму у світі.

Послідовники монотеїстичної традиції вайшнавізма поклоняються Вішну і його основнимаватарам, таким як Крішна і Рама, як Богу в різних Його іпостасях. Шиваїти поклоняютьсяШиві; Шакти поклоняються Шакті, уособленій в жіночому божестві або Богині-матері Деві, тоді як смарти вірять у єдність п'яти божеств Шанмата, які виступають як персоніфікація Всевишнього.

Інші напрямки в індуїзмі, такі як ґанапатья (культ поклоніння Ґанеші) і саура (поклоніння богові Сонця Сур'ї), не мають багато послідовників і не поширені так широко.

Є також рухи, які важко віднести до однієї зі згаданих вище категорій. Як, наприклад, «Ар'я-самадж» Даянанди Сарасваті, що відкидає поклоніння мурті і робить основний акцент наВеди і ведичні вогненні жертвопринесення (яґ'ї).

Також як послідовники інших релігій, деякі індуси вважають свою традицію більш значущою, ніж інші. Однак, багато хто з індусів розглядає інші традиції індуїзму як прийнятні альтернативи своєї власної. Єресі, як такої, не існує в індуїзмі.[20]

[ред.]Вірування

Індуїзм — дуже різноманітна релігія. У сучасному індуїзмі існує чотири основні напрямки, до яких належить абсолютна більшість індусів — вайшнавізм, шиваїзм, шактизм і смартизм.

Вчені-Індологи виділяють шість основних видів індуїзму, і ряд менш значних його різновидів.[18] Згідно із даною типологією, найдавнішою формою індуїзму виступають народні вірування, для яких характерне поклоніння місцевим божествам і обожненим формам. Другий основний різновид індуїзму — це ведичний індуїзм, заснований на священних текстах індуїзму, особливо на ведичних писаннях, найважливішим і прадавнім з яких прийнято вважати «Ріг-Веду». Третій різновид індуїзму — ведантичний індуїзм — базується на Упанішадах — релігійно-філософських трактатах, які примикають до чотирьох Вед. Напрямок йоги в індуїзмі є його четвертим різновидом, представленим у «Йога-сутрах» Патанджалі. П'ятий вид індуїзму — це дхармічний індуїзм, котрий проявляється у повсякденному слідуванні певним моральним засадам. Він широко розповсюджений і його відрізняє невизначеність відносно приналежності до якої-небудь конкретної філософської школи або течії. Шостим типом індуїзму виступає бгакті, або шлях любовного відданого служіння Богу в одній з Його форм або іпостасей.[18]

Учені не можуть сформулювати загальну доктрину, яку прийняли б усі напрямки індуїзму.[13] Однак, існують основні вірування, які розділяють всі індуси, до таких понять, загальних для абсолютної більшості послідовників індуїзму, ставляться:

  • Дгарма — моральний борг, етичні зобов'язання.
  • Самсара — круговорот народження та смерті, віра у перевтілення душі після смерті в тіла тварин, людей, богів.
  • Карма — віра у те, що порядок перероджень визначається зробленими під час життя вчинками та їх наслідками.
  • Мокша — звільнення із круговороту народження і смерті самсари.
  • Йога у її різних напрямках.

Рі



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2016-04-23; просмотров: 245; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.145.69.192 (0.015 с.)