Ведична релігія і брахманізм?

Індійська цивілізація (ВЕДИЧНА РЕЛІГІЯ)— одна з найбільш стародавніх на нашій планеті. На території Індії знайдено чимало пам'яток палеоліту. Вже у другій половині 3-го тис, до н. е. в долині Інда (Північн.-Західн. Індостан) утворилася індійська цивілізація. Хараппська культура (назва по місцю розкопок), початок якої відносять до 2500 — 2400 рр. до н. е., характеризувалася будівництвом міст з регулярною забудовою, навіть водогіном і каналізацією, з кам'яними укріпленнями. Населення невеликих міст займалося поливним землеробством та скотарством, користувалося знаряддями праці з бронзи. Там вже існувало рабовласництво і держава у вигляді деспотії. Вважають, що хараппська цивілізація була створена предками дравидів, одного з сучасних народів Індії, яких вважають найбільш давнім її народом.

У 3 — 2 тис. до н. е. в басейні р. Інд існував ще один центр індійської цивілізації — культура Махенджо-Даро, яка теж була створена стародавніми дравідійськими племенами. Тут теж були міста з регулярною забудовою, існувала бронзова металургія, було розвинене землеробство. Теж існувало рабовласництво і держава.

Про релігію цих цивілізацій, залишки яких відкрито лише в 1922 році, відомо небагато: це була розвинена первісна племінна релігія з залишками тотемізму і культу предків. Храмів, мабуть, не було. Але залишилося щось від басейнів ритуального обмивання. Знайдено ознаки культу богині-матері, бога, схожого на пізнішого Шіву.

З другої половини 2 тис. до н. е. в Індії з'являються арії з Північного Заходу, це був східний потік ірано-індійської міграції аріїв. Вони злилися з місцевим населенням.

Деякі автори вважають, що до упанішад можна віднести 250 різних богословсько-філософських творів. Упанішади беруть свою назву від санскритського "сидіти біля", що означає перебування учня біля вчителя для пізнання істини, а в подальшому набуло значення "сокровенне, тайне знання". Вони утворюють комплекс творів, які звучать ведантою — "кінцем вед". В упанішадах відбувся духовний розвиток індійського суспільства, в них висловлені різні, інший раз діаметрально протилежні богословські і філософські точки зору. З певною умовністю упанішади поділяють на шість класичних чи ортодоксальних систем.

Веданта, Міманса, Санкхья, Вайшешика, Йога і Ньяя.

В упанішадах з'являються філософські проблеми про долю людства, вони намагаються відповісти на питання: звідки ми, де ми живемо, куди йдемо, чому існуємо то в стражданнях, то в задоволенні, хто цьому причина: час, природа, необхідність, випадковість чи Пуруша, людина, яка представляє собою Верховний Дух? Оскільки упанішади були ареною боротьби різних точок зору, то відповіді були теж різні.

Веданта (що означає "кінець Вед") і Міманса — чисто богословські твори, які розглядають співвідношення людської душі Атман з світовою душею Брахмой. Остання розлита в усій природі, в усьому світі. Для повного злиття Атмана з Брахмою слід цілковито, безумовно прийняти все написане у Ведах і достеменно виконувати всі ритуали. В цьому і причина, і мета, і смисл життя. Веданта і Міманса оригінально вирішують можливість пізнання світу: Всесвіт — це Брахман, пізнає його Атман, але для цього треба спочатку пізнати Атмана. Атман же — це людське Я. Отже, пізнання світу має починатися з самопізнання, самовдосконалення. Самопізнання — це вища форма знання, джерело щастя.

Йога і Ньяя розробляють практичні проблеми самовдосконалення за допомогою релігійних і філософських принципів. Йога реалізує принципи Санкхья для досягнення психічного і фізичного самокерування: для цього треба звільнити дух, душу від ланцюга перероджень, перевтілень. Це ми з Вами ще раз розглянемо в буддизмі, який черпав свої ідеї теж в упанішадах. А тут зазначимо, що Йога розробляє для цього цілу систему вправ, особливо дихання і правил поведінки, щоб досягти очищення душі. Тоді вона досягне злиття з Атманом. -Ньяя вдається до міркувань з приводу логічних засобів самовдосконалення, до розвитку аналітичного мислення, форм пізнання. Пізнанню піддане не тільки матеріальне, але Й духовне, серед останнього і Атман. За допомогою логічних побудувань Ньяя хоче довести необхідність перевтілення, карми, досягнення мокші (врятування).

Таким чином, Йога і Ньяя завершують філософські богословські побудування Веданти і Міманса.

Санкхья і Вайшешика шукає інше пояснення світу, що нас оточує. Санкхья вважає, що Брахма не розлитий в природі, а природа існує незалежно від духу. Це вже матеріалістична тенденція в розумінні світу. А Вайшешика висловлює думки, які близькі до атомістичної теорії, яка є засадою матеріалістичного розуміння природи в стародавньому світі.

Брахманізм

В 6 — 5 ст. до н. е. в Стародавній Індії склалось чимало крупних рабовласницьких держав, серед яких особливо виділялися Магадха, Кошала, Гандхара. В цих чималих державах з'явилися значні міста, столиці царств чи просто великі населені пункти в місцях дуже придатних для землеробства. Вільне населення і раби — такі дві основні соціальні групи цих держав. Але рабство в основному мало патріархальний характер, раби використовувалися головним чином в домашньому господарстві, вони обслуговували вільне населення. Та ця ситуація тривала недовго, рабовласництво стає важливою умовою виробництва. Забезпечення існування таких порядків потребує удосконалення і держави, і ідеології.

Населення Індії поділялося на варни — спадкові соціальні групи, які зв'язані, перш за все, професійною діяльністю, яка і визначає їх місце в суспільстві. Шлюби дозволяються лише в межах вари. Пізніше варни стали зватися кастами.

Кастова будова суспільства, яка утвердилася у Стародавній Індії, була зафіксована десь в 5 ст. до н. е. в збірнику, який дістав назву Законів Ману.

Закони Ману встановлювали поділ суспільства на чотири касти: брахманів,- кшатріїв, вайшіїв і шудр. Найвища — брахмани. Це жерці, що тлумачили Веди і здійснювали жертвоприношення і інші релігійні церемонії, а також приймали участь в керівництві державою. Варну кшатріїв складала військово-племінна адміністрація, що тримала в своїх руках владу. Кшатрії займали різні державні посади, були воїнами, володіли землями. Вашим — вільні члени общин, що займалися землеробством, скотарством, ремеслами, торгівлею. Щудри — це найнижча варна, варна неповноправних, залежних і підлеглих людей. Вона вербувалась з прибулих до общин або зі своїх же збіднілих вайшіїв які втратили своє становище. Це ремісники, селяни, слуги, дрібні службовці. Вони були обмежені у соціальному відношенні, в тому числі і в участі у релігійних церемоніях.

Перші три варни можна було б назвати громадянами ведичного суспільства, четверта — це громадяни.

Міф, який зафіксований в Законах Ману, пояснює виникнення варн так — Брахма для збереження Всесвіту створив з частин свого тіла людей: із уст — брахманів, щоб вони вивчали Йсди, творили жертвоприношення, стримували і роздавали милостиню; із рук — кшатріїв, щоб вони охороняли підданих, роздавали милостиню, приносили жертви і вивчали Веди; із стегон — вайшіїв, щоб вони пасли худобу, роздавали милостиню, приносили жертви, вивчали Веди, займалися гандлем, лихварством і землеробством; із ніг — шудрів, яким було приписане одне заняття — служити цим варнам з цілковитою покорою.

Ці положення Законів Ману повторює один з стародавніх трактатів Арт-хашастра, зазначаючи, що додержання кожним свого закону веде на небо і у вічність, при його порушенні — світ загине від змішення каст.

Народжені в перших трьох варнах при досягненні брахманами семи років, кшатріями — десяти, а вайшіями — одинадцяти, проходили посвячення у свою варну і одержували шнура, який покладався на ліве плече і проходив під правою рукою. Ця церемонія вводила людину в коло своїх спільників по варні і звалася другим народженням, а члени цих трьох варн двічі народженими.

Процес суспільного розвитку всередині І тис. до н. е. був дуже інтенсивним і потребував ідеологічного обгрунтування. А духовний розвиток суспільства мав переважно релігійний характер. Цей розвиток відбився у поступовому перетворенні ведичної релігії в брахманізм. Назва цієї релігії йде від збірника релігійних текстів, який звався Брахман, по суті ж це пізньоведична релігія.

Написання текстів Брахмана звичайно відносять до 8 — 6 ст. до н. е. і вважають їх найбільш стародавніми зразками стародав-ньоіндійської прози. В Брахмані містяться міфи і перекази, які мають ведичне коріння. Є там чимало і про історію та культуру індійської стародавності. Головне ж в них — це віровчительні і ритуальні настанови, обгрунтування особливої ролі і становища жерців цієї релігії — брахманів.

Брахманізм являє собою вищий ступінь релігійної свідомості, оскільки він є новим кроком в опануванні людським розумом сутності дійсності, він має певний антологічний і гносеологічний сенс. Як і ведична релігія — це культ природи і обожнення соціальних порядків. Це висловлює пантеон брахманістських богів. їх очолює тріада богів — Трімурті. На чолі їх — Брата, творець Всесвіту. Поруч з ним добротворячий бог — охоронець Вішну і грізний бог Шва. Ці боги мають багато інших функцій, вони доповнюють і уточнюють головні функції. Недарма ж Вішну і Шіва мають по тисячі імен та епітетів.

Боги трімурті були в минулому богами, вони потрапили у ведичний, а потім брахманістський пантеон по мірі утворення ієрархії богів. Вони антропоморфні, мають жінок, дітей, родичів.

Наприклад, жінка Шіви — богиня Калі (Друга). Це племінна богиня-матір, вона уособлює народження і смерть, нагороджує і піддає стягненню. Діти Шіви — бог Ганеша, людина з головою слона. Це бог мудрості і добробуту, успіху і розвитку, бог Скан-да — бог війни, захисник від ворогів і злих духів.

Особливо слід зупинитися на брахманістському розумінні Вішну.

Вішну уособлює вічну благодійну природу, що доброзичливо ставиться до людини. Як бог - охоронець, він дбає про долю людства і в будь - який час може прийти йому на допомогу. В його образі закладено індійське розуміння рятівника, месії людства. Вішну здійснює свої рятівні функції шляхом втілення в конкретну людину, тварину, явище чи річ природи і таким чином стає людині у нагоді в потрібний час. Це вчення потім детально і конкретно розробив індуїзм. Брахманізм називає десять втілень Вішну, головні з них — в людей-героїв, людей-богів Раму і Крішну.

В пантеон брахманізму входять також і чисельні племінні боги, боги окремих місцевостей, сіл і навіть родин. Саме цим богам надається найбільш активна роль у боротьбі зі злими духами, демонами.

Анімістичні погляди у брахманізмі досягають високого розвитку: уся природа одухотворена, всюди існують духи і душі. Душа людини вічна. Після смерті людини вона не вмирає, а перевтілюється в тіло іншої людини, тварини, навіть в предмети природи. Таке перевтілення зветься сансарою. Перевтілення людських душ відбувається як наслідок оцінки людського життя, це нагорода чи стягнення за добро чи зло в житті — це-кар-ма.^Для кожної людини є своя карма, що означає неминучість, збіг невідворотних причин. Ця карма має свій характер, свої правила для кожної варни, бо Брахма встановив для них дхарми -— норми, закони життя (виконання чи нехтування дхарми і є привід карми).

В брахманізмі одержує застосування традиційна релігійна ідея потойбічного стягнення. Після смерті людини бог Яма старанно оцінює життя людини. Якщо людина за життя виконувала належну їй дхарму, душа її одержує перевтілення в тіло людини, що буде процвітати, мати успіх у житті в тій же варні, що і померла людина. Може одержати перевтілення і в тіло людини вищої касти, навіть в тіло брахмана, а душа брахмана, якшо він добре виконує свою дхарму, потім потрапляє в рай. Порушення людиною законів і правил своєї варни веде до перевтілення в гірший бік: душа людини потрапляє в тіло людини нижчої касти, в тіло шудри, а то і раба, навіть тварини, до того ж самої гиденної, а потім — прямо в пекло.

Брахманістський культ

Брахманістський культ. Брахманізм як новий ступінь релігійного розвитку виявив себе і в розробці релігійного культу.

Всі боги набирають націоналізованого скульптурного вигляду. Так, Брахма зображується чотириликим і чотирируким, що має підкреслити його фізичну досконалість: він все бачить, все чує, все може, він куди вище інших богів, не кажучи вже про людину.

Цей фантастичний вигляд Брахми брахманістська міфологія пояснює так: Брахма створив жінку Сарасваті і закохався в неї, але вона, вважаючи його своїм батьком, всіляко уникала його, ховалась від нього. Тоді, щоб бачити її усюди, Брахма став чотириголовим. Сарасваті піднялась догори, на небо. Брахма надбав і п'яту голову. Сарасваті вимушена була стати його жінкою. П'яту голову Брахма все ж втратив в боротьбі з Шівою.

Богиня Савасваті є богинею мудрості, наук, письма, музики та співів. Це вродлива жінка з чотирма руками, в яких книга, квітка лотосу та барабан. Так-унаочнювалися сфери її діяльності.

До особливостей брахманістського культу слід віднести поклоніння тваринам. Це були залишки первісного тотемізму. Майже кожне божество мало ототожнення з якоюсь твариною. Вішну — з міфічним птахом Гарудой, Шіва — з биком, його жінка Калі — з тигром і т. ін. Священними тваринами у брахманізмі є корови і мавпи, священною рослиною — лотос.

В період існування брахманізму культові споруди ще були примітивними. Здебільшого це були ритуальні площадки з постійним чи тимчасовим алтарем чи просто жертовним вогнищем. Цю ж роль могло виконувати і домашнє вогнище.

Головною культовою дією було жертвоприношення. Жертвоприношення, згідно брахманістського віровчення, складають сенс життя, вони є головним засобом досягнення кращого перевтілення, це якраз є те добро, яке відкриває шлях до нього, а неприне-сення жертв і є те зло, яке обов'язково перешкодить кращому перевтіленню. Отже, віруючий брахманіст весь час дбав про добрі жертви. Жертвоприношення супроводжували всі більш-менш значні події в житті віруючого. Укладення шлюбу, народження дитини, посвячення в члени своєї варни, поховання — всі ці і багато інших подій вимагали вкрай регламентованих пишних церемоній і жертвоприношень і тут вже без брахмана не обійтися. Дехто з дослідників вважає, що в брахманізмі, принаймі в перші часи його існування, коли він особливо відчував вплив арійської родоплемінної релігії при своєму формуванні, були людські жертви. Арії своїм богам жертвували не тільки худобу, причому у великій кількості, сотнями голів, але й людей, з місцевого населення. Брахмани утвердили пурушамедху — принесення в жертву людини. Без брахмана жертви були недійсні, вона має бути принесена у відповідний час, у відповідному місці і у відповідному порядку, з застосуванням відповідних гімнів, молитв, магічних формул і дій. Ритуал жертвоприношень детально викладений в книзі Брахман. Оскільки ведичний ритуал був сприйнятий індуїзмом, цей виклад залишився і для індуїзму священним.

Одночасно з жертвоприношеннями великого значення надавалось обрядам очищення. Додержання ритуальної (а разом з тим і фізичної чистоти) було неодмінною умовою успішного жертвоприношення.

Ритуальна практика обов'язково включає в себе приготування та вживання соми (від "видавлювати"). Для цього з якоїсь рослини (назву якої точно ще не встановлено), вимоченої у воді, видавлювати сік за допомогою давильних каменів, проціджували, змішували з водою і молоком і вживали під час релігійних церемоній. Вживання соми давало галюцігенний ефект, викликало екстатичний стан. В наступному цей напій одержав свого бога тієї ж назви. Бог Сома — всезнаючий, небесний, всезбуд-жуючий тощо. Його викликали і йому вклонялися при виготовленні священної соми.

Ускладнення віровчення, його запис (крім Вед, в Брахмані) викликало підсилення ролі жерців цієї релігії. Вони дістали назву брахманів і утворили, як вже сказано, особливу варну в суспільстві. Вони є знавцями і тлумачами священних текстів, виконавцями жертвоприношень. За утворенням державного апарату в дрібних феодальних державах брахмани виконують не тільки релігійні функції, але й світські, вони є чиновниками, суддями, управителями, вони склали основу індійської інтелігенції і цим відіграли певну роль у розвитку індійської культури. Ця традиція продовжується і в сучасній Індії.

В стародавні часи в релігійній практиці брахманізму виникає інститут гуру. Я вже говорив, брахмани, кшатрії і вайшії по досягненні певного віку проходили обряд посвячення у члени своєї касти. ЦІудри^цього обряду не проходили. Підготовку до посвячення вони-проходили під керівництвом вчителя — гуру, в домі якого вони жили на становищі слуги, а гуру вважався другим духовним батьком свого учня. Так що кожен брахманіст мав свого гуру, деякі гуру користувалися великою популярністю.

Ше однією особливістю брахманістського культу було пустельництво. Пустельник, який покидав свій дім, родину, свою діяльність, жив в самоті, був аскетом, для брахманіста був ідеалом закінчення життєвого шляху.

Ці і багато інших культових положень брахманізму увійшли в індійський побут, набули стійкої традиції і живуть в сьогоднішній Індії.

 

Джайнізм і буддизм?

Джайні́зм (санскр. जैन, від санскр. जिन, «переможець») — релігійно-філософське вчення, що виникло в Індії приблизно в VI столітті до н. е., поширене в сучасній Індії та Шрі-Ланці. У сучасному світі джайнізм — невелика за кількістю вірних, але дуже впливова в Індії, де їх нараховується приблизно 4,9 млн., релігія. Джайни найзаможніша релігійна група Індії. Вони зберігають прадавню систему освіти, і їхня громада має найвищий відсоток грамотності серед інших релігійних груп у країні. Бібліотеки джайнів найстаріші в Індії.

Засновником джайнізму вважається проповідник Вардгамана (VI ст. до н. е.), званий Джиною (переможцем — традиційне званнябуддійських та джайнських святих), а також Магавірою (санскр. महावीर, що можна перекласти як «дуже хоробрий» або «великий герой»), проте кодифікація джайністського канону відбулася через шість століть. Уважається, що Вардгамана переміг карму сам і вказав шлях до її подолання, а, відтак, до спасіння, іншим людям. З іншого боку, самі джайни вважають, що джайнізм існував вічно, як вічно існує сам Всесвіт, а Магавіра був двадцять червертим у низці 24 просвітлених, тіртханкарів, що існують в кожному циклі переродження світу.

Основою джайнізму як дгармічної релігії є віра в низку перероджень (дхармачакра), можливість звільнення від сансари (мокша), суворий аскетизм, незмінна цінність життя в будь-якому його прояві та, як наслідок, нечинення шкоди живим істотам — ахімса. Джайнізм відкинув авторитет Вед, відкрив доступ в свою громаду представникам усіх варн. Новим у джайнізмі є принцип власних зусиль, власного праведного життя, власної аскези — ці умови в брахманізмі не були вирішальними і наближують джайнізм до буддизму. Але на відміну від буддизму джайнізм стверджує, що не всяке життя є злом і стражданням — таким є лише погане життя. Звідси нірвана в джайнізмі — це досягнення душею вічного блаженства, в якому джайни бачать сенс людського існування. З метою досягнення нірвани прихильники джайнізму зобов'язані вірити у своїх пророків і суворо дотримуватися їхніх приписів.

Найголовнійшою мантрою джайнізму (махамантрою) є навкармантра, яка прославляє тіртханкарів та ченців (садху). Кожний джайн її повторює щоденно.

Джайни вірять, що Всесвіт ніколи не був створений і ніколи не припинить свого існування — він вічний. Хоча Всесвіт не має початку й кінця, але час циклічний. Кожен цикл (кальчакра) складається з двох напівциклів: напівциклу поступу (утсарпіні) та згасання (авсарпіні). Кожен із напівциклів ділиться на шість нерівних періодів (ара). Впродовж напівциклу розвитку людстворозвивається від гіршого до кращого. На початку напівциклу мораль, щастя, сила, здоров'я, релігія в найгіршому стані. Досягнувши найкращого стану під кінець напівциклу, все починає регресувати. Джайни вірять, що наразі світ перебуває в п'ятій арі фази згасання, і до настання нової ари ще приблизно 19 тис. років. Шоста ара триватиме приблизно 21 тис. років. На початку нового напівциклу всі дерева бажань кальпавркса задовольнять усі прагнення людей. Люди тоді народжуватимуться парами близнюків — один хлопчик і одна дівчинка, залишаючись разом усе життя.

Всесвіт в уявленнях джайнів

За уявленнями джайнів Всесвіт складається з неліченного числа джива (життєвих сил або душ). За своєю структурою він нагадує людину, яка стоїть, взявшись у боки. Вузький пояс містить у собі різні кшетри — місця, де бродять душі людей, тварин і рослин. Символічні груди Всесвіту є небесами (дева лока), притулком для душ богів. Нижче символічного поясу знаходиться пекло (нарка лока). Є сім різних нарка лока, в які може спуститися джива (душа), спокутуючи свої гріхи. Чим нижче — тим більше страждань і менше світла. На чолі символічного Всесвіту розташована сідха кшетра або мокша. Там у стані вічного миру та необмеженого щастя перебувать дживи, що досягли нірвани. За межами цієї символічної постаті немає нічого.

Будди́зм — одна зі світових релігій^[2], яка зародилася в Індії і поширена переважно в Азії: від Шрі Ланки до Бурятії, і від Калмикії до Японії^[2]. Найбільше послідовників має в країнах Південно-Східної Азії, Східній Азії та Тибеті^[2]. Предмет науки буддології. Оригінальна назва: Дгарма (Закон, Вчення) або Буддга-дгарма (вчення Будди). Слово «буддизм» створене європейцями у XIX столітті^[2].

Вважається, що це одна з найдавніших світових релігій, яка сповідується в багатьох регіонах світу. «Без розуміння буддизму неможливо зрозуміти і великі культури Сходу — індійську, китайську, не говорячи вже про культуриТибету та Монголії, які пронизані духом буддизму до їх останніх основ».

Основні положення буддизму викладені в Чотирьох шляхетних істинах ^[6]:

1. життя неминуче пов'язане зі стражданнями - дукха або дуккха (санскр. दुःख, палі dukkhaṃ — «страждання», «фрустрація», «дискомфорт»);

2. причиною страждання є жага буття і чуттєвих насолод - дуккха самудая (санскр. समुदाय, палі dukkhasamudayo (samudayo — «виникнення», «походження», «поява»);

3. щоб уникнути страждань, слід звільнитися від цієї жаги буття - дуккха ніродга (санскр. निरोध, nirodha^?, паліdukkhanirodho (nirodho — «припинення», «згасання», «притамування»);

4. і досягти повного заспокоєння — Ніббани (санскрит: Нірвани) - дуккха ніродга гаміні патіпада марга (санскр. मार्ग, mārga^?, дослівно «шлях»); паліdukkhanirodhagāminī paṭipadā (gāminī — «той, що веде до», paṭipadā — «шлях», «практика»).

Поруч із великою кількістю шкіл буддизму, існують фундаментальні елементи вчення, які поділяють всі буддисти. Зокрема йдеться про Трілакшана (Три ознаки Буддійського вчення):

1. Анітья, визнання непостійного, мінливого характеру всесвіту. Нема нічого постійного.

2. Анатман, відсутність віри в індивідуальну «душу».

3. Дуккха, страждання як універсальний принцип непробудженого буття.

Буддизм вчить робити добрі та вмілі вчинки, уникати злих та невмілих вчинків, а також очищувати та розвивати розум. Мета цих практик — покласти край стражданням та досягти згасання (Ніббана) жадоби, злостивості та хибних поглядів, досягаючи при цьому Пробудження (Бодгі).

Буддизм заперечує існування абсолютного трансцендентного Бога-творця, який вшановується в аврамічних релігіях, зокрема в християнстві. Натомість буддисти допускають існування багатьох божеств або богів, які є частиною світу і залежні від його законів. Ці божества так само як люди, прагнуть стати буддами — істотами, що вийшли з кола перероджень і смертей, досягнувши пробудження, але завдяки довготривалості свого життя не задумуються над мінливістю та хиткою природою власного існування.

Спільним для всіх буддійських шкіл є заперечення існування індивідуальної душі людини. Віра в її існування вважається основною перепоною на шляху до досягнення стану пробудження.

Пізніше в межах буддизму Індії виникли два напрями: Хінаяна і Магаяна, кожен з яких пропонує способи пробудження людської свідомості.

• Хінаяна – "вузький" (або дослівно - "малий") шлях порятунку, який передбачає певний аскетизм, відлюдництво і був розрахований в основному для практики монахами-бгікшу.
• Махаяна – "широкий" (або дослівно - "великий") шлях порятунку, при якому припускається можливість досягнення самадгі та нірвани мирянином, який дотримується обітниці духовного вдосконалення під керівництвом бодгісаттви. На відміну від ченців, мирянам давався більш спрощений етичний кодекс поведінки, який зводився до дотримання п'яти заповідей: 1) відмова від вбивства; 2) відмова від привласнення чужого майна; 3) відмова від надмірного статевого життя; 4) відмова від зловживання довірою, брехні та шахрайства; 5) відмова від речовин, які збуджують свідомість.

 

Індуїзм?

Індуї́зм (історична назва санскритом — сана́тана-дха́рма (санскр. सनातन धर्म) що в перекладі означає «вічна релігія», «вічний шлях», або «вічний закон» ^[1]) — стародавня національна релігія^[, корені якої ведуть до ведичної цивілізації. Індуїзм — це третя за кількістю послідовників релігія у світі після християнства та ісламу. Індуїзм сповідує понад 1 млрд людей, з яких близько 950 млн проживають в Індії та Непалі.^[4] Серед країн, в яких прихильники індуїзму становлять значну частину населення є Бангладеш, Бахрейн, Бутан, Гаяна, Індія, Катар, Кувейт, Малайзія, Маврикій, Непал, Об'єднані Арабські Емірати, Оман, Реюньйон, Сінгапур, Суринам,Тринідад і Тобаго, Фіджі та Шрі Ланка. Країни в яких прихильників індуїзму більше 1 мільйону також включають Індонезію та Пакистан. В індуїзмі не існує загальної, центральної доктрини, авторитетної для всіх напрямків індуїзму, а багато хто з послідовників індуїзму взагалі не вважають, що належать до якого-небудь певного напрямку.^[19] Вчені, однак, виділяють в сучасному індуїзмі чотири основні традиції:

• Вайшнавізм
• Шиваїзм
• Шактизм
• Смартизм

Основна різниця між цими напрямками індуїзму полягає в тому, якій формі Бога належить поклоніння як Всевишньому, і в традиції, пов'язаної з цим поклоніння.

Головний ґопурам храму Вішну вШріранґам — найбільшого вайшнавськогохраму у світі.

Послідовники монотеїстичної традиції вайшнавізма поклоняються Вішну і його основнимаватарам, таким як Крішна і Рама, як Богу в різних Його іпостасях. Шиваїти поклоняютьсяШиві; Шакти поклоняються Шакті, уособленій в жіночому божестві або Богині-матері Деві, тоді як смарти вірять у єдність п'яти божеств Шанмата, які виступають як персоніфікація Всевишнього.

Інші напрямки в індуїзмі, такі як ґанапатья (культ поклоніння Ґанеші) і саура (поклоніння богові Сонця Сур'ї), не мають багато послідовників і не поширені так широко.

Є також рухи, які важко віднести до однієї зі згаданих вище категорій. Як, наприклад, «Ар'я-самадж» Даянанди Сарасваті, що відкидає поклоніння мурті і робить основний акцент наВеди і ведичні вогненні жертвопринесення (яґ'ї).

Також як послідовники інших релігій, деякі індуси вважають свою традицію більш значущою, ніж інші. Однак, багато хто з індусів розглядає інші традиції індуїзму як прийнятні альтернативи своєї власної. Єресі, як такої, не існує в індуїзмі.^[20]

[ред.]Вірування

Індуїзм — дуже різноманітна релігія. У сучасному індуїзмі існує чотири основні напрямки, до яких належить абсолютна більшість індусів — вайшнавізм, шиваїзм, шактизм і смартизм.

Вчені-Індологи виділяють шість основних видів індуїзму, і ряд менш значних його різновидів.^[18] Згідно із даною типологією, найдавнішою формою індуїзму виступають народні вірування, для яких характерне поклоніння місцевим божествам і обожненим формам. Другий основний різновид індуїзму — це ведичний індуїзм, заснований на священних текстах індуїзму, особливо на ведичних писаннях, найважливішим і прадавнім з яких прийнято вважати «Ріг-Веду». Третій різновид індуїзму — ведантичний індуїзм — базується на Упанішадах — релігійно-філософських трактатах, які примикають до чотирьох Вед. Напрямок йоги в індуїзмі є його четвертим різновидом, представленим у «Йога-сутрах» Патанджалі. П'ятий вид індуїзму — це дхармічний індуїзм, котрий проявляється у повсякденному слідуванні певним моральним засадам. Він широко розповсюджений і його відрізняє невизначеність відносно приналежності до якої-небудь конкретної філософської школи або течії. Шостим типом індуїзму виступає бгакті, або шлях любовного відданого служіння Богу в одній з Його форм або іпостасей.^[18]

Учені не можуть сформулювати загальну доктрину, яку прийняли б усі напрямки індуїзму.^[13] Однак, існують основні вірування, які розділяють всі індуси, до таких понять, загальних для абсолютної більшості послідовників індуїзму, ставляться:

• Дгарма — моральний борг, етичні зобов'язання.
• Самсара — круговорот народження та смерті, віра у перевтілення душі після смерті в тіла тварин, людей, богів.
• Карма — віра у те, що порядок перероджень визначається зробленими під час життя вчинками та їх наслідками.
• Мокша — звільнення із круговороту народження і смерті самсари.
• Йога у її різних напрямках.

Різні напрямки в індуїзмі дотримуються різних поглядів щодо природи та статевої приналежності (якщо доречне використання цього поняття) Верховної Особи Бога або Верховної Істоти.^[30]Одні традиції в індуїзмі поклоняються Богові в Його нейтральній, безособистісній формі, як Брахману (сам термін «Брахман» на санскриті — слово середнього роду), тоді, як інші напрямки індуїзму представляють Бога, який має чоловічу та жіночу іпостась, і навіть розглядають жіночу іпостась Бога, як джерело чоловічої.^[30]