Основні релігієзнавчі концепції і їх загальна характеристика?



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Основні релігієзнавчі концепції і їх загальна характеристика?



Всі релігієзнавчі концепції додержуються певного філософського принципу — матеріалістичного чи ідеалістичного. До найпоширеніших релігієзнавчих концепцій можна віднести матеріалістичну, об'єктивно- і суб'єктивно-ідеалістичні, а також натуралістичну і соціологічну. Матеріалістична концепція релігії. Для того щоб зрозуміти внутрішню логіку матеріалістично-філософських поглядів на природу релігії, необхідно розглянута принципові методологічні положення цієї концепції. Філософія, і релігія є продуктами суспільної свідомості. Між ними існують внутрішні взаємозв'язки. Наприклад, е філософські системи, що у своїй основі базуються на різних міфах: так звана міфологізована філософія А. Шопенгауера (1788—1860 рр.), Ф. Ніцше (1844—1900рр.). Але необхідно акцентувати увагу й на тому, що філософські і релігійні вчення — це протилежні системи духовних цінностей, вони спираються на різні типи рефлексивного мислення. У сучасній ідеалістичній філософії та релігієзнавстві виокремлюються три основні концепції, що пояснюють сутність і природу релігії: а) об'єктивно-ідеалістична; б) суб'єктивно-ідеалістична; в) натуралістична (біологізаторська).

 

Релігія, міфологія, ритуал?


Релі́гія (від лат. religio — зв'язок) — віра, особлива система світогляду та світосприйняття, набір культурних, духовних та моральних цінностей, що обумовлюють поведінку людини.
У широкому сенсі, як суспільний інститут, релігія це сукупність вірувань і віровчень, наявних у суспільстві. Вона включає до свого складу сукупність звичаїв, обрядів, правил життя і поведінки людей і т. д.
У вузькому розумінні релігія — віра в існування надприродних — персоніфікованих чи ні — сил, що супроводжується переконанням у здатності цих сил або сили (Бога, богів, Абсолюту, Космосу тощо) впливати на Всесвіт та на долю людей. Ця віра відбивається в думках, відчуттях і волі людини, включає в себе певний етичний кодекс, виражається в певному способі поведінки або ритуалах, за допомогою яких людина шукає схвалення та прихильності Бога або богів.

Міфоло́гія -сукупність міфів, переказів, оповідань, де в наївно персоніфікованій, наочно-образній, несвідомо-художній формі подавалися явища природи й суспільного життя.

Міф (від грец. переказ, оповідання) — оповідання про минуле, навколишній світ, яке описує події з участю богів, демонів і героїв та історії про походження світу, богів і людства.

Ритуа́л (від лат. ritualis (обрядовий), від — лат. ritus — «релігійний обряд») —це форма реалізації оповіді, стереотипна послідовність дій, що здійснюється внаслідок своєї символічної важливості та спроможності викликати емоції у присутніх, також нерідко вважається, що ритуал може впливати на природні та надприродні сили. Бувають: сезонні,принагідними, ворожильними.

Релігійні уявлення первісного суспільства?

Первісні реліг. Уявлення перш за все започатковувалися на анімістичних уявленнях про нематеріальні духовні сутності, про душу і духів.

Анімі́зм (від лат. anima — душа) — вірування первісних людей, віра в існування духів, одухотворення сил природи, тварин, рослин і предметів, приписування їм розуму, дієздатності і могутності.

Фетиши́зм -поклоніння предметам неживої природи — фетишам, які нібито наділені чудодійною силою. Яскравим прикладом фетишизму у сьогоденні є носіння різноманітних амулетів, оберегів, (наприклад, хрестиків у християн), віра в чудодійність ікон, ідолів тощо.

Тотемíзм — віра у містичний зв'язок, тобто «кровну» спорідненість певного роду, племені з якимось видом тварин чи рослин(тотемом). Тотемізм — віра в тварину або рослину, яку древні люди вважали предком роду, з яким зв'язували своє існування і благополуччя.

Шамані́зм — віра в особливо могутні надприродні можливості стародавніх професійних служителів культу, зв’язок з духами, та використанням екстатичних технік.

Магія (від грецького «чаклунство», «чарівництво») або чари — сукупність прийомів і обрядів, що здійснюються з метою вплинути надприродним шляхом на явища природи, тварин або людину.

5. Релігія Стародавнього Єгипту. Геліопольська, мемфіська і гермопольська релігійно-культові традиції?

Жителі Давнього Єгипту надавали особливого значення тому, що буде з душею після смерті людини. Життя, вважали єгиптяни, – лише тимчасове перебування на цьому світі, мить у порівнянні з вічним існуванням душі у потойбічному світі. Для потойбічного життя не тільки готували тіло померлого, перетворюючи його на мумію, а й споруджували «будинки вічності» – піраміди й гробниці. Спочатку фараонів і знатних людей ховали у пірамідах, які вражали сучасників і нащадків своїми розмірами та величчю. З часом, побоюючись грабіжників, приховували від стороннього ока гробниці багатіїв і правителів у видовбаних у скелях поховальних комплексах. Оскільки для єгиптян загробне життя було таким же реальним, як і земне, вивчення вмісту гробниць дало можливість ученим відтворити багато сторін життя Давнього Єгипту. У період створення єдиної держави (XXVIII ст. до н. е.) формується світоглядна тенденція навколо ідеї єдиновладдя єдиного царя – фараона. Виникає світоглядна концепція т. зв. солярного монотеїзму – віра в бога сонця Ра як єдиного бога в різних іпостасях. Однак ця релігійно-міфологічна концепція не стає спільною для всіх єгиптян; упродовж усієї історії Єгипту переважає світоглядний політеїзм. Навіть реформи, спрямовані на силове запровадження культу сонячного диска Атона, не змогли протистояти світоглядному політеїзму і були відкинуті нащадками.

Виокремлюються кілька релігійних концепцій світогляду: геліопольська, мемфіська, гермопольська.Мемфіська концепція, наприклад, свідчить про зачатки логічної інтерпретації світоглядних уявлень і впровадження в мислення абстрактних понять: бог-Птах усвідомлюється в цій концепції як єдиний верховний Бог; усі інші боги інтерпретуються як еманація єдиного Птаха, котрий замислив світ у своєму “серці” й сотворив його силою свого слова.Так факт гендерної рівності яскраво видно з єгипетських космогонічних переказів. Гермопольська легенда розказує про появу світу зі священного лотоса. Згідно міфу, ця квітка виникла завдяки діяльності восьми першобогів: Нуна і його дружина Наунет, Кука і Кашкет, Хуха і Хаухет, Амона і Амаунет .Вони уособлювали собою не лише рівність природних стихій, а й рівність чоловічих та жіночих енергій у світотворчому процесі. Навіть пізніша зміна культів та укорінення разом із централізованою державою чоловічої влади у суспільстві за часів Стародавнього Царства (2800–2250 рр. до н.е.) не змогли повністю знівелювати закладену традицією паритетність чоловіка і жінки.

Одна з найдавніших версій (т.зв. геліопольська) стверджує, що бог сонця Ра сам виник з праокеану Нун і, щоб отримати твердь для відпочинку, створив підвищення Бенбен. Стоячи на цій суші, Ра зайнявся народженням інших богів, причому чинив це у найрізноманітніший спосіб (Шу, Тефнут, Геб, Нут, Озиріс, Ізида, Сет і ін.). З його ж сліз зродилися люди, рослини і тварини. У свідомості давніх єгиптян світ, що складався з синкретичної єдності трьох частин — небесної, земної і підземної, знаменував завершений цикл людського буття, який повторював божествений: від народження з волі богів і до смерті та нового відродження у підземному царстві.

 

Релігійна реформа Ехнатона?

Аменхоте́п IV Ехнато́н (Аменофіс) (?-1358 до Р.Х.) — фараон-реформатор Єгипту з XVIII династії приблизно з 1377 до Р.Х., син Аменхотепа ІІІ та нубійської царівни Тіі (Теї), був одружений (за звичаєм фараонів) на своїй зведеній сестрі Нефертіті.

Аменхотеп IV провів релігійну реформу, проголосивши Атона єдиним державним богом, а себе — його пророком. Цим самим він перший у відомій історії замінив стародавній політеїзм на монотеїзм. Метою його реформи було зменшення влади жерців (особливо жерців Амона з Фів). Під час реформи він змінив своє ім'я, яке означало «Амон задоволений» на Ехнатон («Блиск Атона» чи «Корисний для Атона» або «Щит Атона»). Після смерті Ехнатона реформа була скасована, його син і наступникТутанхамон відновив старі релігійні обряди й залишив столицю Ехнатона — місто Ахетатон. Жерці, проти яких і була, власне, спрямована реформа, швидко відновили шанування Амона-Ра, повернули свою владу і зробили все можливе, щоб ім'я Ехнатона було назавжди забуто.

Поблизу теперішнього поселення Телль-ель-Амарна фараон збудував нову столицю, місто Ахет-Атон, і численні храми, присвячені Атонові. Тільки завдяки тому, що археологи знайшли столицю проклятого фіванськими жерцями фараона-реформатора — Ахатетон, його історія стала відома науці.

Роки правління 1372-1354 до н.е. Релігійно-політична реформа Ехнатона

Царювання Ехнатона стало часом неймовірної релігійної реформи, яка потрясла всі засади традиційного староєгипетського суспільства, цивілізації і культури. Переосмисливши стародавнє вчення геліопольського жрецтва про ключову роль сонячного божества, цар закрив храми богів, замість культів яких було встановлено державне шанування бога Атона. Була змінена і ідеологія царської влади: цар і цариця, що спрадавна почитали як земні втілення Хора і Хатхор, відтепер іменували себе божествами Шу і Тефнут — безпосередніми дітьми сонячного бога. На п'ятому році правління Аменхотеп IV змінює своє ім'я, що в перекладі звучить як «Амон задоволений», на Ехнатон — «бажаний Атону». Зміні піддаються і імена найближчих родичів фараона, у тому числі його головної дружини Нефертіті, що одержала нове ім'я Нефернефруатон. Батьком фараона проголошується бог Атон.

Ввівши в державі культ Атона багато стародавніх храмів занепали, жрецтво Амона переслідувалося царем, на храмових рельєфах знищувалися зображення і імена ненависного царю-єретику бога Амона — Ехнатон не щадив навіть імені свого батька Аменхотепа III. Абсолютизуючи власну владу, Ехнатон довів до крайності культ своїх власних статуй, які вважалися проявами його божественного єства. Реформа Ехнатона допускала шанування і ряд інших божеств: з Атоном спочатку співіснували інші форми сонячного божества (головним чином Ра і Ра-Горахте, ототожнені з Атоном), духи і демони.

Культ Атона і по суті, і формою різко відрізнявся від культу Амона і всіх інших стародавніх богів — новий бог не мав ні антропоморфної, ні тим більше зооморфної іконографії; образ його не утілювався в статуях, про нього не існувало ніяких міфів і оповідей; до міфології інших богів він не мав анінайменшого відношення. Це був культ натуралістичний — культ самого животворящого сонця, інакше кажучи, культ великої сили природи, простий і ясний, позбавлений теологічних і міфологічних хитрувань, оздоб і символіки. Храм Атона був відкритий для всіх, ніяких неприступних для віруючих місць в ньому не було. Дари приносилися на відкриті вівтарі великому і єдиному новому богу. Як же уявляли собі цього бога його прихильники, починаючи з самого Ехнатона? Відповідь на це питання дає нам прекрасний гімн богу Атону, складений, мабуть, самим Ехнатоном або за його вказівкою: "Атон — животворяща сила космосу; він творець всього світу, тварин і людей. Створивши людей, Атон наділив їх різними мовними і етнічними ознаками, різним кольором шкіри. Він створив і Єгипет, і чужоземні країни — Сирію, Куш — і забезпечує їх існування." Інакше кажучи, Атон — універсальний бог, благий для всіх і вся.



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-23; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.233.219.62 (0.011 с.)