Доііл після іірииііяття християнства

ИИДІШІІИ'......... <'Д<Ч!|)И

 

■^х' "О

і.мі,«и

Hi ion' *ін,ні «итїіІ/ЧЛ; *н»<? Л, M^,l<viiu'

»*ЇНІ <5їЛНЖ... / л

•fcCU» if 6ї5іJІЖ11MIW Tf'llllllH KTUCOIUI. ИД ЛЛчїН. КТО Є ГОЛ llll H

•" *І'рагмеігти ІІересопницького Сиапгелія

"Тиї книгі чтири єуангелистове соут о^_стр_{ОЄни К}ротким смиренним і боголюбивим єромонахом Григо_Г)иєм< Архимандритом Пересопницким, силою Божією і поспіш$_ннєм святого духа, і моленієм святия Владичница нашея Богор^дици ".

Писар Євангелія Михайло Васильович "син протопопа Саноцького", походив з галицького містечк_а Сянок — відомого осередку української книжкової писемн^_ст| "Благовірною і христолюбивою" фундаторкою цього спра_{ежнього} літературного і мистецького шедевру стала, як зазначається в руко-писі, княгиня Анастасія Заславська-Гольшанська — волинська поміщиця, яка спричинилася до активно_го опору частини православних культурно-освітніх діячів Краю войовничому католицизмові.

Текст складається з чотирьох послід_овно розміщених Євангелій — від Матвія, Марка, Луки, Ьанна. Кожному з Євангелій передує детальний покажчик йог₀ основних частин. Наприкінці книги вміщено велику післямо_Ву_; а також покажчик читання за місяцями. Має вона 960 пер_{гаментних} сторінок, обкладинку склали обрамлені в зелен_ии оксамит дубові дошки.

Книга написана графічно виразним і естетично привабливим почерком, який нагадує пізній устав. Особлива художня вартість видання — мініатюри, заставки, ініціали, які по праву можна вважати гордістю українського Р&несансу. Саме на неповторне художнє оформлення рукопису звернув свого часу увагу академік В. Перетц:

"Вишуканість малюнка в стилі Відроджь_ння_ _{яка ще не} вульгаризована малодосвідченими рисувальний^ різноманітність, свіжість і міцність фарб вказують на те, іц_{0 над} художнім оздобленням рукопису трудився небуденний, майстер свого часу, до якого далеко іншим, що залишили свійс_Лщу мистецтві Євангелій та інших рукописів XVI ст".

Значе ння Пересопницького Євангелія лежить і в мовній площині. Книга є наочним свідком активно_го вживання української мови в нашій церкві вже в середи^] XVI століття, на чому з ідеологічних міркувань раніше не наголошувалося. Словникові, граматичні і синтаксичні осц5_Ливості видання дають підстави говорити про високий рівень розвиненості народної мови на ту пору і про активне використання її у книжковому стилі.

!)4

ДОІІА ПІСЛЯ ПРИЙНЯТТЯ ХРИСТИЯ і ЇСТВА

Запитання і жшдапня. Рекомендована література 95

 

Мова цієї книги дуже наближена до простої народної, лише з певним домішком церковнослов'янських і польських слів. Простежимо лише за вибірковим рядом суто українських слів, взятих, скажімо, з Євангелія від Луки: аби, аж поки, але, бо, болячка, будувати, ворог, врядник, глек, година, громадити, дах, докучати, досить, жадати, забороняти, засоромитися, копа, криниця, лічба, мовити, мусимо, надто, нехай, ніколи, отож, пекло, позичати, помста, рута, рядно, сором, стежка, стодола, торба, тиждень, челядь, чинити, шкода.

Це — лише частина взятих з Євангелія слів, які не властиві, скажімо, мові російській.

Надзвичайно цікава й драматична доля цієї пам'ятки. Після передачі князем Миколою Черторийським Пересоп-ницького монастиря 1630 року єзуїтам православні монахи покинули його, захопивши й цю книжкову святиню. Якимось дивом вона потрапила до рук гетьмана Івана Мазепи. 1701 року він дарує її Переяславському кафедральному собору, про що засвідчує напис на кількох початкових аркушах. Після заборони московською владою відправи богослужб українською мовою цей примірник книги було передано Переяславській семінарії, згодом — Полтавському єпархіальному музею, де він й зберігався до 1941 року. Після війни книга потрапила до музейних фондів Києво-Печерської лаври. Нині — в Центральній науковій бібліотеці ім. В. Вернадского HAH України.

У новітній українській історії започатковано традицію присягати на цій книзі новообраним президентам Української держави.

Запитання і завдання для самоконтролю

Назвіть провідні осередки рукописного книготворення в давній Україні.

Які є підстави вважати факт існування школи переписувачів книг і бібліотеки при Десятинній церкві в Києві?

Якою є доля великокняжого книжкового скриптонію, створеного за часів Ярослава Мудрого в Софії Київській?

Коли і з якого тексту починалася рукописна книжкова справа в Києво-Печерській лаврі?

Хто з ченців Києво-Печерської лаври був причетний до запо-
чаткування там видавничої справи? ■■■-■■•'

Хто були першими авторами, редакторами, переписувачами і видавцями давньоукраїнських книг у післяхристиянську добу?

Охарактеризуйте організацію праці переписувачів і творців рукописних книг.

Чим були викликані самопринизливі приписи до книг їхніх творців?

За якими складовими давньоукраїнських рукописних текстів можна визначити час і місце написання їх, а також авторів, редакторів чи каліграфів?

Якою була роль переписувачів текстів тих книг, які часто вживалися? Обгрунтуйте це на прикладі "Києво-Печерського патерика ".

За якими критеріями при аналізі давньої рукописної книги можна скласти характеристику її автора, переписувача чи редактора?

Чому про переписувачів і авторів книг у народі складалися легенди, перекази, вірші? Наведіть для прикладу одну з них.

Якій пам'ятці давньоукраїнської рукописної справи судилося стати національною святинею французького народу? За яких обставин це сталося?

Якою була доля оригіналу Лересипницького Євангелія?

Рекомендована література до теми

Вергун І. Реймська Євангелія — старовинна пам'ятка українського письменства. — Дюнкерк (Франція), 1998. — 22 с

Возняк М. Історія української літератури. У 2-х кн. — Кн. 1. — Львів: Світ, 1992. - С 59-285.

Ефремов С. Історія українського письменства. — К.: Феміна, 1995. — 688 с (Розділ 1. Письменство княжих часів).

Жаткович Ю. Нарис історії Грушевського монастиря на Угорській Русі//Науковий збірник. — Львів, 1906. — С 155—157.

Запаско Я. Ошатність української книги — Львів: Фенікс, 1998. — С. 10—43. (Розділ "З історії української рукописної справи").

Золоте слово: Хрестоматія літератури України-Русі епохи Середньовіччя (IX-XV ст.) / Упорядники Василь Яременко, Оксана Сліпушко. — К.: Аконіт, 2002. - У 2-х кн. — Кн. 1. - 800 с — Кн. 2. - 800 с.

Огієнко 1. (Митрополит Іларіон). Українське монашество / Упо-ряд., авт. іст.-біогр. нарису та коментарів М. С. Тимошик. — К.: Наша культура і наука, 2002. — 396 с

Патерик Києво-Печерський / Упорядкування, адаптація українською мовою І. Жиленко. — К.: KM Академія, 1998. — 346 с

96_______________ доил після прийняття християнства

Петрушевич А. Каталог церковно-словенских рукописей и старопечатных книг, находящихся на Археологическо-библографичес-кой выставке в Ставропигийском заведений. — Львов, 1888.

Рукописна україніка: Матеріали міжнародної науково-практичної конференції 20—21 вересня 1996 року. — Львів, 1999. — 652 с.

Слободяник А. Пересопницьке Євангеліє — святиня українського народу //Друкарство. — 2000. — № 1. — С 4-7.

Степовик Д. Історія Києво-Печерської лаври. — К.: Видавн. відділ УПЦ КП, 2001. - С 15-136. (Розділи 1,2).

Тимошик М. Книгописання в давньоукраїнській державі після прийняття християнства: Текст лекції для студентів Інституту журналістики. — К.: Інститут журналістики, 2002. — 30 с

Чепіга І. Пересопницьке Євангеліє // Українська література у портретах і довідках: Давня література — література XIX ст.: Довідник / Редкол. С. П. Денисюк, В. Г. Дончик, П. П. Кононенко та ін. - К.: Либідь, 2000. - С. 239-240.

Тема 4

ЗАРОДЖЕННЯ

ТА ЕТАПИ ПОШИРЕННЯ

ДРУКАРСТВА

В СВІТІ

(кінець XIIMtVH століття)

Ш Передумови запровадження у видавничу практику рухомих літер

^ Доля друкарського винаходу і винахідників

jg Ствердження друкарства як чинник кардинальних #»гін' в організації редакційпо-видавпичої справи

ПОЧАТИЙ ДРУКАРСТВА 15 СВІТІ

§ 1. Передумови запровадження у видавничу практику рухомих літер

Незважаючи на те, що історія друкарської справи, здається, є найбільше і найретельніше задокументована, і досі серед учених світу точаться наукові дискусії з приводу кількох важливих у цьому питанні моментів:

• чи можна вважати давні способи відбивки текстів (ри
сунків) з допомогою штампів, гравіювальних дерев'
яних дощечок або трафарету такими, що є передумо
вою появи друкарської техніки?

• ■■ • якщо так, тоді де й коли зародилося друкарство?

• кому з першодрукарів світу все ж слід віддати пальму
першості — китайцеві Бі Шену, голландцеві Лауренсу
Костеру, німцеві Йогану Гутенбергу чи французу чесь
кого походження Прокопію Вальдфогелю?

Тут, як і з витоками стародавньої рукописної книги та її попередниками, однозначної відповіді, очевидно, годі шукати. Бо друкарство, як узагальнене поняття кількох складних і взаємно пов'язаних між собою процесів, за допомогою яких текст та ілюстрації до нього відтворюються оперативно і в будь-якій кількості на папері чи іншому придатному для цього матеріалі, не виникло раптово у вигляді хрестоматійного верстата з пресом. До цього винаходу людський розум наближався поступово, переходячи через нові й складніші відкриття. Тому безумовно, що його предтечею й ставали різноманітні способи швидшого створення і множення зображень чи тексту без участі пера, яким раніше так ретельно й довго водила людська рука.

Процес удосконалення друкарської справи від простих
відбитків до перепущення паперових стосів через спеціальні
пристрої-верстати відбувався, скоріш за все, автономно в
різний час і в різних частинах земної кулі. Хоча можливе й
запозичення таких винаходів, "мандрування" їх поміж кор
донів держав, населених народами з різним рівнем цивілі
зації, а відтак і культури. *...„

Іі.-рклУМ "»" і>міі|Н)Шіджі'іпія рухомих.птср ______________________________ 99

Печатки У національних музеях багатьох країн світу

і штампи одними з найцікавіших експонатів світанку

як предтечі людської цивілізації є виготовлені з різно-

ірукаретва манітного матеріалу (глини, дерева, каме-

ню, кісток, бронзи, свинцю) своєрідні печатки, штампи. З вирізаних чи вишкрябаних на них опуклих зображеннях "прочитуються" або ініціали імен та прізвищ, або якась закодована знаками релігійна чи світська символіка. Такі вироби нерідко оправлені в персні. Отже, їх постійно носили з собою багаті вельможі, купці, просто ділові люди. Ці своєрідні печатки виготовлялися з різною метою, в тім числі й для засвідчення підписів власників на всіляких договірних зобов'язаннях. Випукле зображення такого персня змочувалося якимось кольоровим розчином і прикладалося до гладкої поверхні, надовго залишаючи у дзеркальному відображенні свій відбиток.

Найбільша колекція таких експонатів зберігається в паризькому Луврі. Це й марковані штампами або клинописом різноманітні глиняні пластинки, обпалені вавілонянами (X століття до н. е.), і скорочені імена двох власників крупного родовища цінних металів у Іспанії, нанесені тогочасними майстрами на грудку сріблястого свинцю (І століття до н. е.), і витіюваті випуклі букви-компостери, якими позначалися виготовлені в стародавній Греції вази...

Таким чином, нанесення на поверхню якогось плоского матеріалу методом тиснення спеціально виготовлених рельєфним способом певних знаків, фрагментів картинного чи текстового зображення (штамп, печатка) можна вважати однією з передумов виникнення друкарства.

Метод Наступним кроком до відкриття друкар-

иабиття ського верстата стало запровадження в ре-

візсруиків місничу практику опорядження тканин

на тканині, методом накладання (набиття) на шовк чи інший матеріал різноманітних візерунків чи елементів піктографічного (картинного) письма. Вирізаний на тонкій дерев'яній дошці-заготовці узор притискували до шматка однотонної світлої тканини й наносили на нього фарбу. Після зняття дошки на

7*

ІІОЧЛТКИ ДРУКАРСТВА В СВІТІ

,.'1\'М(>ічі.нііфоіиіджсшія рухомих;втор

 

тканині залишався позначений фарбою певної форми візерунок.

Чи не першими стали набивати тканини китайці. Згодом, імовірно після хрестових походів, процес набиття тканин активно ширився в Європі. Починаючи з XII століття, таким способом, скажімо, італійці стали наносити на тканини не лише візерунки, а й картини.

Ксилографічний І ще однією передумовою появи на земній
метод множення кулі друкарства вважається ксилографія.
текстів ^у перекладі з грецької цей термін дослів-

та і іюстрацій ^но означає: пишу (малюю) на зрубаному
на папері' дереві. Йдеться про спосіб виготовлення

на дерев'яній дошці методом вирізування пробільних елементів спеціальної форми із дзеркальним рельєфним зображенням.

Так

народжуваної папір і! епоху Середньовіччя. Л гравюри И. Аммана

Технологія розмноження відповідних зображень ксилографічним способом приблизно така ж, як і з набиттям тканин. Різниця лише в тому, що в попередньому випадку візерунки набивалися на тканину через вирізані на дерев'яній основі отвори, а за новим способом фарба наносилася на випуклу рельєфну форму, яка затим міцно притискувалася до зволоженого чистого аркуша паперу, залишаючи відповідний слід.

Перші згадки про тексти, вирізані в дзеркальному (перевернутому) відображенні на дерев'яних дошках, за іншими даними — на кам'яних брилах, і відтиснуті на окремих аркушах, відносяться до II-VII століть н. є. Вони належать китайцям. На жаль, віддруковані з таких форм тексти не збереглися. Однак ця країна може похвалитися першою збереженою до наших днів книгою, надрукованою на папері за допомогою вирізанихдерев'яних форм-сторінок. Йдеться про "Діамантову Сутру", на сторінках якої зафіксована дата створення — 868 рік. Книга зроблена у формі паперового сувою. Відкривається вона цікавим сюжетним малюнком: молодий послідовник Будди звертається до свого вчителя з проханням розповісти йому зміст цієї Книги. Показово, що "Діамантова Сутра", як справжній стародавній книжковий шедевр, зберігається нині в Британському національному музеї в Лондоні.

Якщо до описаного вище додати, що й одна з найдавніших у світі газет, що дійшла до наших днів, — китайська "Кай Юань Цзи Бао" (перша половина VIII століття), — також розмножувалася з гравіювальних дощок, то можна уявити, якого розмаху набула ксилографія в цій країні на початку другого тисячоліття н. є.

Про майстерність китайських дереворитників, про колосальний обсяг їхньої праці з вирізьблювання на дерев'яних дощечках-заготовках текстів для множення майбутніх книг може засвідчити ще один сформований у книгу буддійський текст — "Трипітака " (надрукована 922 року). Загальна кількість сторінок цієї книги — 130 000. Отож, саме стільки було виготовлено дерев'яних заготовок.

У Європі множення писемних текстів за допомогою дере-^в яних форм-кліше почалося в епоху пізнього Середньовіччя. Здебільшого це релігійні праці, в яких текстового матеріалу

поч.лтки друкарства в світі

іумови апи]ювади«чіня рухомих літер |()3

 

було небагато — переважали ілюстрації на біблійні теми. Починаючи з XIII століття, найбільше книг таким способом друкувалося в Німеччині і Фландрії.

Наприкінці XIII — початку XIV століття поряд із широким використанням дереворитів все більше почали входити в практику металеві заготовки, так звані металорити. З них переважно множили портрети святих, під якими вміщувалися короткі молитовні тексти. Металеві кліше виявилися кращими від дерев'яних (не так швидко зношувалися від багаторазового використання) для друку гральних карт. Пізніше так виготовлялися і невеличкі за обсягом читанки для дітей, букварі.

Перші Вирізьблення на дереворитах текстів та

спроби ілюстрацій з метою їхнього тиражування

створення мало свої переваги й недоліки.

рухомих Виділимо переваги:

_лі_ТОр • можливість створення багатьох копій

ідентичного тексту чи ілюстрації без необхідності ретельного вивірення кожного примірника копії; ф прискорення процесу копіювання сторінок книг. Недоліки:

• надто копітка і тривала в часі робота з вирізування кожної літери тексту;

• неможливість використання конкретної дерев'яної дошки для іншої сторінки видання чи для іншої книги;

• недоцільність з економічної точки зору виготовлення текстових сторінок-кліше для малотиражних книг;

• зношуваність ксилографічних форм від тривалого використання, а відтак втрата якості відтворення в наступних копіях.

Таким чином, потребою часу ставало винайдення ново
го, досконалішого і ефективнішого, способу множення тексту,
в основі якого була б можливість комбінування одних і тих
же літер, відриву й перенесення їх з одного слова чи рядка в
інше місце. Одне слово, слід було добитися не пришвидшення
вирізування текстів на дерев'яних сторінках-кліше, а рухо
мості літер у межах таких сторінок. ••■.-,.

Як засвідчує історія, людська думка у цьому напрямку рухалася ще задовго до постання нової ери.

Неспростовним доказом такого твердження є один неповторний і загадковий експонат, своєрідна наукова сенсація початку XX століття, ім'я якому — Фестськии диск. Назва цього експонату походить від стародавнього міста Феста, що на острові Крит, де й було його знайдено 1908 року італійськими археологами на чолі з Луіджі Перньє. Наукова експертиза встановила вік безцінної знахідки — XVII століття дон. е(!).

Що являє собою Фестськии диск і яке відношення він має до друкарської справи?

Одна ізсторін Фестського диска

Це круглий глиняний вогнетривкий виріб діаметром 16 см, помережений з обох боків витіюватими знаками, розміщеними тісно один біля одного спіралеподібним чином.

ПОЧАТКИ ДРУКАРСТВА В СВІТІ

Передумови:і;іпроіїадженпя рухомих літер

 

Знаки мають форму піктографічного (картинного) та ідеографічного (поняттєвого) письма. Тут і фігурки людини, яка стоїть або біжить, і звірів, і птахів, і риб, і зображення знарядь праці (молоток, лопата, соха). Між ними — немало знаків, які нагадують окремі букви або ієрогліфи. Немає сумніву в тому, шо маємо справу із якимось закодованим, динамічного змісту, писемним текстом, розшифрувати який, до речі, незважаючи на активне вивчення провідними археологами і мовознавцями світу, досі не вдалося.

Втім, для нас, у контексті історії видавничої справи, цей експонат є надзвичайно цікавим передусім не за змістом тексту, а за технікою його створення. Ретельний розгляд фігурок і знаків (а їх близько 250) проливає світло на метод нанесення їх на глиняну пластинку. Переважна більшість цих фігурок і знаків повторюється. Скажімо, голова людини — 19, фігура вояка — 13, човна — 7, риби — 6 разів. Всі фігурки і знаки, які повторюються, подаються відносно до позначених ліній спіралі по-різному — прямо, впоперек, навскіс. Однак за формою креслення вони однакові. Такої однаковості неможливо досягнути вирізуванням окремо кожної, а лише шляхом проштамповування на ще не затверділій сирій глиняній заготовці в певному місці тексту спеціально виготовленою для кожного знаку печаткою.