Провідні осередки рукописної справи

Дослідники історії Київської Русі, оглядаючи літописання і книжкову справу цього періоду, зазвичай зачинають її від Ярослава Мудрого. Склалося так, очевидно, тому, що саме за Ярославового правління зафіксовано було найбільше писемних свідчень цієї доби. Однак знаменита школа переписувачів книг, що діяла при Софії Київській, і, як результат її роботи, — дивовижний книжковий скриптоній, слава про який уже тоді рознеслася по цілій Європі, не могли виникнути просто так, без праці попередників.

На цю несправедливість звернув, зокрема, увагу відомий дослідник української рукописної книги Я. Запаско. Він стверджує, що першим осередком рукописної справи на київських землях після прийняття християнства слід вважати Десятинну церкву. Й таке ствердження не є безпідставними.

Десятинна Збудована хрестителем України-Руси кня-

церква у Києві зем Володимиром протягом 989—996 років. На той час це була грандіозна кам'яна споруда, виконана у візантійському стилі. Допомагати київським зодчим зводити її прибули спеціально запрошені майстри з Греції. В найголовніший митрополичий храм християнського града над Дніпром напередодні його освячення привезли немало розкішно виготовленої оздоби з Херсонеса, а з села Берестова перенесли мощі святої Ольги. Перед входом були виставлені квадриги — статуї чотирьох бронзових коней, які стояли на цьому місці до татаро-монгольського нашестя. За свідченням Нестора-літописця, храм було освячено в честь Богородиці, але в народі прижилася інша назва — Десятинна — від десятої частини своїх багатств, які заповів Володимир віддавати на потреби цієї церкви.

Отож, при цій церкві, урядувати якою було доручено від початку Анастасу Корсунянину, створювався своєрідний духовний і просвітницький центр усієї держави. Безумовно, що при ньому працювала і школа, і бібліотека як унікальне сховище поступу думки й розуму іноземців та наших пращурів. Поповнювалася вона не лише книгами, привезеними з Да-

Ос,. редки рукописної сіфіши

Зразок давньоукраїнського графічного письма X ет. на монетах із зображенням князя Володимира та Держанного знака — тризуба. (Із Ніжинського скарбу)

леких країн (переважно це були тексти класиків грецької богословської писемності IV—VI століть), а й переписаними місцевими книжниками інші, пізніші, зарубіжні джерела. Тут творці нових рукописів набували тієї майстерності, яка вдосконалювалася вже при дворі іншого правителя — Ярослава Мудрого.

На існування при Десятинній церкві гуртка переписувачів книг вказує та обставина, що за ініціативою Володимира саме в цей час у Києві здійснюється нове літописне зведення, яке увібрало весь історичний матеріал, накопичений на час прийняття русичами християнства, починаючи від Літопису Аскольда. Ніде краще як при цьому храмі таку скрупульозну роботу можна було організувати.

Дослідження за радянську добу руїн Десятинної церкви, які, до речі, проводилися поспіхом і не комплексно, виявили фрагменти настінного мозаїчного і фрескового живопису, мармурових плит та багатьох архітектурних деталей із різаного каменю. На жаль, історія не зберегла бодай фрагментів створених тут рукописних книг.

()(Ч.редки рукописної справи

72_____________________ ДОКА ПІСЛЯ ПРИЙНЯТТЯ ХРИСТИЯНСТВА

Софійський Найбільшого розмаху книготворча спра-

собор у Києві ва набула за часів Ярослава Мудрого. Київ-

ський князь Ярослав не випадково увійшов в історію під прізвищем Мудрий, бо в основу своєї виваженої політики взяв не загарбницькі війни з близькими і далекими сусідами, а прагнення порозумітися й породичатися з ними (троє його синів одружилися на принцесах відомих у Європі королівських династій. А три доньки були віддані за престолонаслідників таких могутніх держав як Франція, Норвегія, Угорщина).

Що ж до книг, то князь читав їх, за свідченням літописця, і днями, й ночами, і заходився ідеєю помноження їх. Очевидно, що таку любов до Слова привив йому батько Володимир.

В інтерпретації автора Літопису Руського оця любов до Книги і книжності в Ярослава Мудрого пояснюється так:

"І до книг він мав нахил, читаючи їх часто вдень і вночі. І зібрав він писців многих, і перекладали вони з гречизни на слов'янську мову і письмо святеє, і списали багато книг. І придбав він книги, що ними поучаються віруючі люди і втішаються ученням божественного слова. Бо як ото хто-небудь землю зоре, а другий засіє, а інші пожинають і їдять поживу вдосталь, — так і сей. Отець бо його Володимир землю зорав і розм'якшив, себто хрещенням просвітив, а сей великий князь Ярослав, син Володимирів, засіяв книжними словами серця віруючих людей, а ми пожинаєм, учення приймаючи книжне".

Ярослав Мудрий хотів подивувати світ високим на той час рівнем писемності й культури свого народу, для чого створив при дворі, в приміщеннях Святої Софії, знамениту школу переписувачів книжок із своєї і чужих мов. З усіх-усюд були запрошені до Києва знавці найпоширеніших мов світу, аби вони могли навчити схильних до наук княжих синів, а ті, в свою чергу, не лише перекладати й переписувати все те, що було створено розумом і руками їхніх попередників, а й самі писати власну історію свого народу.

Такі ж школи незабаром почали створюватися і в інших краях Київської держави, про що також маємо авторитетне літописне свідчення. Скажімо, 1030 року, приїхавши в Новгород, Ярослав "зібрав з-поміж дітей старост і священиків триста душ і звелів їм учити книгам".

Ходять легенди, що бібліотека Ярослава Мудрого була чи не найбільшою в Європі й містила сотні шедеврів вітчизня-

Князь Святослав та його сім'я, зображені на малюнку, що вміщений

в одній:і найдавніших українських рукописних пам'яток XI ст. —

"Ізборнику кн. Святослава"

ного й зарубіжного літописання. За свідченням того ж Якима Запаска, великокняжий скриптоній, з якого вийшли найцінніші пам'ятки давньоукраїнського рукописного мистецтва, налічував більш як 950 томів. Серед них такі шедеври, про які йтиметься в наступному параграфі, — Реймське Євангеліє, Остромирове Євангеліє, Ізборники Святослава.

Перед монголо-татарським нашестям на праукраїнські землі цей книжковий скриптоній було вивезено й надійно закопано. У різний час у вітчизняних засобах масової інформації вже подавалися сенсаційні повідомлення про нібито віднайдені сліди цієї унікальної бібліотеки, розшуки якої Щоразу приводять або до підземелля самої Софії Київської, ^або до Межигірського монастиря, що неподалік столиці.

ДОІІЛ ПІСЛЯ ПРИЙНЯТТЯ ХРИСТИЯНСТВА

Осередки рукописної справи

 

Києво- Досі написання історії цього багатопро-

Печерська фільного осередку духовно-просвітницької

лавра діяльності українського народу, яка може

слугувати своєрідним портретом християнської України в мініатюрі, було прерогативою чомусь не вітчизняних учених. Тому й маємо не на таких вже й тісних книжкових полицях немало видань, де вчорашній, та й нинішній, день однієї з найбільших українських святинь подається упереджено, спотворено, однобоко. В інтерпретації, скажімо, російських учених ця історія всуціль подається в контексті заідеологізованої концепції про "спільну колиску трьох братніх народів", наукову неспроможність якої довів ще Михайло Грушевський.

Що ж до справи книготворення в лаврі, то здебільшого досі її розглядали в контексті діяльності лаврської друкарні. Однак витоки видавничої справи тут варто шукати в перших роках становлення цієї твердині духовного подвижництва.

Ставши після Варлаама намісником Печерського монастиря, преподобний Феодосій вирішує запровадити в ньому життя ченців згідно зі статутами східних студитських монастирів (назва походить від творця студитського статуту Св. Фео-дора Студита, пом. 824 р.). Для цього йому бракувало відповідних списків таких статутів, як також і наявної на той час богословської літератури. Тому високоосвічений Феодосій вирішує направити до Константинополя одного з своїх молодих ченців із завданням розшукати таку літературу, переписати і принести до Києва. Веління преподобного молодий чернець виконав. Незабаром він доставив на печерські пагорби ці тексти, які спочатку читалися перед братією, а згодом і переписувалися. Сталося це близько 1064 року. До речі, факт переписування студитського статуту Феодосієм Печер-ським зафіксував для історії невідомий іконописець в одній із своїх мініатюр, вміщених пізніше в Радзивілловому літописі XV століття.

Таким чином, тексти статутів східних монастирів, зміст
яких закріплював у свідомості насельників монастиря мораль
ні норми життя за Христом, були тим первинним матеріа
лом, який започаткував перекладання і творення нових книг у
цьому важливому осередку київського книгописання на почат
ку XI століття.. і ■; ■■■•■■

 

Саме тут зосереджувалися наявні на той час різноманітні переклади й літописи, що слугували основою для творення нових літописних зводів про минуле русичів і полян. Скажімо, ієромонах Никін мав найбезпосередніше відношення до укладання літописного зведення 1073 року (після Володимиро-вого 966 року, виконаного в Десятинній церкві та Ярославо-вого 1037, виконаного в Софії). Через двадцять років — 1093 року — за написання нового зведення документів береться ігумен цього монастиря Іван. В історії його праця дістала назву "Початкове зведення ". З іменем цього ченця деякі вчені пов'язують появу наприкінці XI століття цілого ряду статей про непросту внутрішньополітичну ситуацію в Києві за правління Всеволода Ярославовича.

І Іаїшідоміїїііш кипіо-исчерськіш антор і редактор Нестор-літоііи- сеці. (реконструкція аа методом Герасимова)

Згодом на території Києво-Печерської лаври народжувалися неповторні шедеври давнього українського рукописного книжництва, з-поміж яких — "Повість минулих літ "Нестора-літописця, "Києво-Печерський патерик".

Окрім цих релігійно-освітніх осередків книги вже з XI століття створювалися і в інших давніх київських монастирях. З-поміж них — у Ірининському, Андріївському, Георгіївському, Видубицькому. В останньому, зокрема за безпосередньої участі ігумена Мойсея, було укладене своєрідне продовження "Повісті минулих літ" — Київське літописне зведення XII століття.

Чернігівська За припущеннями ряду дослідників, із цим

земля краєм пов'язують місце написання "Сло-

ва о полку Ігоревім" — шедевру давньоукраїнської рукописної справи, історичною основою якого ^є героїчний похід новгород-сіверського князя Ігоря Свято-

І

ДОБА ПІСЛЯ ПРИЙНЯТТЯ ХРИСТИЯНСТВА

Осередки рукописної снраііп

 

славовича проти половців. Принаймні, у наукових працях останнього часу аргументовано й переконливо доведено укра-їнськість походження цього унікального рукопису (на противагу офіційним радянським літературознавцям і книгознавцям, які протягом останніх десятиліть наполегливо відносили в усіх каталогах і довідниках "Слово о полку Ігоревім" до розділу "Російська література"). Головна смислова домінанта цього твору, як відомо, концентрується на проблемі єдності українських земель, ідеї утихомирення і примирення розсварених князів. Власне, й причиною поразки Ігоревого війська була неузгодженість дій цього відважного князя із своїми родичами, бажання самому, проти волі Великого князя київського Святослава, перемогти ворога і зажити слави.

 

Зразок давньоукраїнського письма XI ст. Реконструкція паиіігії! на чернігівських золотих гривнях

Започаткована в Чернігівському і Новгород-Сіверському князівствах традиція книгописання послужила згодом потужним поштовхом розвитку на цих землях друкарської справи. Діяльність заснованої відомим церковним, політичним і літературним діячем Лазаром Барановичем 1674 року друкарні в Новгороді-Сіверському, а згодом і в Чернігові, базувалася на досвіді попередників — тамтешніх творців рукописних книг. На жаль, час не зберіг жодної рукописної пам'ятки чернігівського чи новгород-сіверського походження періоду ХІ-ХІ І століть.

Галичина Державотворчу і культурно-освітню тради-

і Полинь Цію Київської Русі від початку XII століття

продовжує Галицько-Волинське князів
ство. Відтак центр вітчизняного книготворення формується
на західноукраїнських землях. /'• ■

Як і в Києві, тут рукописна справа, як правило, зосереджується при монастирях і княжих дворах. Так, в Успенському соборі Галича, збудованому князем Ярославом Осмомислом у 1153—1157 роках, невпинно поповнюється збірка манускриптів, написаних місцевими книжниками. До наших днів дійшов один з найцінніших тамтешніх текстів — Галицьке Євангеліє. Рукопис, обсяг якого — 228 аркушів, створено 1144 року в містечку Крилосі, що за кілька кілометрів від сучасного Галича. Неповторність цієї пам'ятки полягає втому, що її творці першими серед східнослов'янських книжників не просто скопіювали сторінки із попереднього рукопису, а фактично виконали значну упорядницьку роботу: весь текст вони згрупували в окремі чотири частини, за приналежністю його до авторів — євангелістів Матвія, Марка, Луки та Іоанна. На жаль, ця пам'ятка давньої української рукописної справи тепер за кордоном — вона була вивезена з Галича в середині XVII століття і зберігається нині в одному з московських музеїв.

Книжкові осередки діяли з XII століття і при Городиському (на території нинішньої Львівщини) та Богородичному (побіля Володимира-Волинського) монастирях. Існує припущення, шо саме тут могло бути написане Добрилове Євангеліє — пергаментна книга обсягом 271 сторінка. Цінність рукопису в тому, що він має багату оздобу: по чотири заставки і фігурні мініатюри, близько чотирьохсот ініціалів. Цей твір дійшов до наших днів без оправи і знову ж таки для України є втраченим — нині він є власністю Росії.

У тому, що рукописна справа на галицьких і волинських землях не була спорадичною, свідчить і створена тут наприкінці 80-х років XIII століття найбільша, найвагоміша пам'ятка — Галицько-Волинський літопис. Якщо зауважити, що київський літопис закінчується описом подій 1200 року, то цю пам'ятку можна по праву вважати головним джерелом історії України наступного століття. Це фактично ретельно викладена у хронологічному порядку історія Галицько-Волинського князівства від 1201 по 1292 роки, яка подається в тісному взаємозв'язку з описом подій, що відбувалися по всій Україні-Русі. Автори твору, головною ідеєю якого є необхідність об'єднання всіх праукраїнських земель, широко використовували пройняті патріотизмом вставки зрізних переказів і оповідань,

78 ДО КА ПІСЛЯ ПРИЙНЯТТЯ ХРИСТИЯНСТВА

які своїм пафосом і патріотичним змістом нагадували "Слово о полку Ігоревім".

Карпатська Розвиток рукописної справи на Карпат-

Руеь ській Русі пов'язаний насамперед з мона-

стирем святого Михаїла, що знаходився в старовинному українському селі Грушів (нині Тячівського району Закарпатської області). Це був найдавніший культурно-освітній осередок на цих землях, заснований ще до X століття.

Грушівський монастир відіграв неоціненну роль в історії української культури в цілому і видавничої справи зокрема. Тут, у XIV-XV століттях, були написані книги, яким волею історії судилося стати основним текстовим і художнім матеріалом перших друкованих українських книг. Йдеться про Октоїх, Часословець, Тріодь Пісну, Тріодь Цвітну, Псалтир. Друк перших двох книг пов'язувався досі з іменем німецького друкаря ШвайпольтаФіоля. А містом появи їх у друкованому вигляді вважався Краків. Результати багаторічних наукових пошуків закарпатського дослідника Олександра Ороса, схоже, остаточно спростовують краківське походження перших друкованих українських книг, про шо йтиметься в розділі про витоки українського друкарства. У контексті ж первинного рукописного матеріалу для складання таких книг методом рухомих літер і множення певної кількості накладу на друкарському верстаті факт їхньої приналежності до Грушів-ського рукописного осередку є вже доведеним.

Творці й переписувачі книг