Коііцкііціівитоків друкарства

„щ-ИЦІЯ.ЧІІХІДПІІХ уЧРІІІІХ

 

1564 року першої датованої друкованої книги — "Апостола" J. Федорова і прибуття його на українські землі. Ніяк не применшуючи ролі й значення І. Федорова в розвитку цієї справи, його, однак, сьогодні не можна вважати засновником українського книгодрукування, а лише фундатором постійного друкарства на українських землях.

Суть західної концепції в питанні українських друків полягає в наступному: до прибуття І. Федорова у Львів і заснування ним у 1572-1573 роках друкарні та видання у 1574 року "Апостола" на західноукраїнських землях існувало книгодрукування.

Серед таких авторитетних у західному світі вчених, які від початку підтримували цю точку зору, найперше слід назвати польського дослідника Є. Бандтке. У своїй багатотомній ґрунтовній праці "Історія друкареньу Королівстві Польському і Великому Князівстві Литовському, і в краях закордонних, де польські справи творилися" він присвятив окремий розділ аналізу зародження і розвитку книгодрукування у Львові. Вже на початку розділу цей учений ствердив: "Іван Федоров не зложив, а обновив тут друкарню руську р. 1573".

Інший дослідник історії слов'янського кириличного книгодрукування, родом з Галичини, Д. Зубрицький, на підтвердження своєї думки про друкування книгу Галичині до приходу Івана Федорова, посилається на післямову львівського "Апостола". Сам московський друкар, зазначає Зубрицький, переконався в існуванні тут друкарства й тих "боговибраних мужів", хто проклав уже для нього дорогу: "... [Федоров], когда вселушимся в преіменитом граде Львове, яко по стопам ходяче топтанним некоего богоизбранна мужа начах глаголити в собі молитву сію ".

Більше того, в зазначеній праці цей історик виокремлює розділ, який так і називається: "Друкарня перед Федоровичем у Львові". Ось аргументи Зубрицького:

"Що у Львові перед Іваном Федоровичем, тобто 1574 роком
існувала руська друкарня, не підлягає ніякому сумніву, хоча ми
не в змозі показати пам'яток друкарських з цієї епохи. Якщо
могла існувати друкарня в 1491 році в Кракові, в 1525 році в
Вільні, чому ж не могла бути у Львові, в середині Русі, де по
треба таких книг була далеко більша, як деінде тому, що саме
в самій Львівській і Перемишльській дієцезії було понад 4000
церков"...

Варто підкреслити, що факт існування друкарства на західноукраїнських землях у дофедоровський період обстоюють учені, яких важко запідозрити в прихильності до українського національного руху, а отже, в упередженості чи суб'єктивізмі на користь першості українського друкарства над російським. Єжи Бандтке за плоттю і кров'ю був польським патріотом, а Денис Зубрицький, галичанин, — один із прихильників ідеї "единства русского народа", до того ж, активно заперечував можливість самостійного розвитку української мови.

§ 3. Концепція Івана Огіснка

Перша узагальнююча фундаментальна праця, що дала сучасним дослідникам українського друкарства величезний фактологічний матеріал щодо того, яке місце посідає в історичному розвитку українське друковане слово серед європейських народів у цілому і слов'янських зокрема і яка практично заперечила домінуючі до цього твердження щодо підпорядкованості українського друкарства російському, а також усталене донедавна датування початків і подальших етапів книгодрукування для українців, стала книга видатного діяча українського відродження, вченого-українознавця із світовим ім'ям І. Огієнка "Історіяукраїнського друкарства".

Вперше ця книга побачила світ незначним накладом заходами Наукового товариства імені Тараса Шевченка у Львові 1925 року. Саме про неї захоплено сказав, прочитавши її відразу, відомий учений К. Студинський: "Ми повинні віднестися до цієї книжки не то із захопленням і пошаною, а із подивом для совісті й точності автора, для того ясного викладу, яким пронизаний величний твір, для тої легкості пера, котрим орудує автор... Серед культурних націй, як англійська, така книжка знайшлася б у кожній хаті інтелігентного громадянина".

За радянських часів про Огієнкову "Історію українського Друкарства" заборонено було згадувати у будь-якому контексті нашим ученим-дослідникам. І не тому, що її автор працював у ненависному більшовикам уряді Симона Петлюри ^{за час}ів Директорії У HP, а передусім за ЇЇ наукову концеп-^ЦІ1°- Завдяки переконливості віднайдених історичних фактів,

KOI I ЦК 11 ЦІЇ ВИТОПІ В ДРУКАРСТВА

|{₀пцеііція Івана Огіснка

 

Памятки

ЗВІРНИК ФІЛЬОЛЬОҐІЧНОІ СЕКЦІЇ

НАУКОВОГО ТОВАРИСТВА ІНЕНИ ШЕВЧЕНКА

Проф. 19. ОГІЄНКО.

історія УКРАЇНСЬКОГО ДРУКАРСТВА.

ТОМ І.

ІСТОРИЧНО-БІБЛЮГРАФИЧНИЙ ОГЛЯД УКРАЇНСЬКОГО ДРУКАРСТВА XV—XVIII В. В.

ЛЬВІВ, 1925. НАКЛАДОМ НАУКОВОГО ТОВАРИСТВА 1МВНИ ШЕВЧЕНКА

Титульна сторінка першого кидання " Історії українського друкарства". Львів, 1925

Перевиданим

і: незалежній Україні

1094 року

"арештованої книги"

київським видавництвом

"Либідь"

іумки України

 

широті охоплення джерельним матеріалом і водночас простоті, емоційності, дохідливості викладу ця книга сильно вплинула на суспільну свідомість українського громадянства. В Україну вона повернулася майже через сімдесят років перебування у спецфондах. Видана була 1994 року з маркою видавництва "Либідь" при Київському університеті значним накладом з рекомендаційним грифом міністерства освіти України, як навчальний посібник для вивчення студентами гуманітарних факультетів.

Заслуга цього видання і в тому, що воно також послужило приводом для прийняття важливого й довгоочікуваного урядового рішення: відзначення 1998 року тисячолітнього ювілею українського літописання і книгодрукування.

Ще одна особливість Огієнкового дослідження. У ньому чи не вперше у вітчизняній історіографії так глибоко, аргументовано, на конкретній джерельній основі показано, яка руйнівна сила методично, протягом століть, спрямовувалася з імперських столиць Петербурга і Москви на знищення волі українського друку, придушення української культури

в цілому. Автор одним із перших серед вітчизняних науковців оприлюднив на сторінках цієї книги нечувані за своєю зверхністю й зневагою до всього народу гласні й негласні документи минулої епохи — укази, розпорядження, циркуляри царського уряду про заборону українського друку, знищення українських книжок, виправлення українського правопису. Та найціннішим у дослідженні Івана Огієнка є його сміливе обгрунтування нової періодизації виникнення і поширення українськими теренами друкарської справи. Логічно вмотивованим виглядає поділ автора її початків на два періоди:

1) поза етнічними українськими землями;

2) власне на українських землях.

У першому випадку чітко й недвозначно називається аргументовано доведена дата появи перших українських книжок поза офіційними кордонами тодішньої України — 1491 рік. Саме тоді у Кракові на замовлення української громади німецький друкар Швайпольт Фіоль випускає у світ кириличним шрифтом Часословець і Октоїх (або Осьмигласник).