Иидлиіі11члсі1рлііл I цкнзурл

Ценяура як чинник заборони українства

 

фічно-етнографічної області, заселеної малоросами, "українці" замість "малоросів", "москалі" замість "великоросів". Вказується, що український народ усе життя прожив рабом ("все життя любив волю — і все життя жив рабом")...

При означенні важливих подій в історії Малоросії опущені такі, які потягнули возз'єднання всіх частин Русі в одне ціле, як Переяславська Рада або Полтавська перемога, і внесені такі, в яких виступає факт зради єдності Росії, як занесений на звороті аркуша 27 квітня: "28 квітня 1659 р. — гетьман Іван Виговський розбив московське військо під Конотопом".

Наведені цитати красномовно засвідчують, як безсоромно й жорстоко відбиралося в народу власне ім'я — українці (бо термін, виявляється, "тенденційно придуманий", хоча, якщо знати добре історію, вперше він згадується ще в Іпатіївському літописі, коли, власне, таких термінів як Росія, російський справді ще не було), як перекручувалися історичні факти, як з народних героїв, істинних патріотів своєї Батьківщини робилися її люті вороги (і не лише у випадку з І. Виговським, а й І. Мазепою, С. Петлюрою, М. Грушевським, І. Огієнком та багатьма іншими).

Особливо Залишається лише дивуватися й захоплю-

"крамольні" ватись, як за таких жахливих умов реакції,

киш и справжньої антиукраїнської істерії, зчине-

ної на сторінках шовіністично налаштованої російськомовної преси, українське друковане слово все ж пробивалося до читача. Адже саме в цей час українськими видавництвами, по суті, в напівлегальних умовах було видруковано десятки книжок, сотні чисел періодичних видань, які й тоді, й багато років потому відігравали своєрідну роль речників національного відродження. Серед них і книги, що були перевидані зовсім недавно масовими накладами— "Про українську мову й українську школу " М. Грушевського (видавництво "Веселка"), "Історія України, приладжена до програми вищих початкових шкіл і нижчих класів шкіл середніх"М. Грушевського (видавництво "Либідь" при Київському університеті), дванадцять зшитків упорядкованої О. Коваленком унікальної поетичної антології "Українська муза "(видавництво "Обереги"), брошура й текст на-

 

Обкладинка першого шпіуску "Української Музи"'. 1908

Українська (\\^за

П0ЄТИЧПА ПМТ0ЛОПЯ

ціонального гімну "Ще не вмерла Україна "(видавництво "Музична Україна"), серія народних календарів та ряд інших.

Випуск '

А саме примірники таких видань, потрапляючи на цензорські столи, відразу вкривалися численними зауваженнями, викресленнями, звинуваченнями всезнаючих

контролерів громадської думки, а згодом ставали предметом обговорення на багатогодинних засіданнях комітету. Коли б зібрати докупи всі ці зауваження й "причіпки", що так ретельно фіксувалися в "Журналі протоколів засідань Київського Тимчасового комітету у справах друку", можна було б скласти не один том смішних і абсурдних, гірких і трагічних курйозів під умовною назвою "Заборона українства", які протягом століть невідступно супроводжували українське друковане слово.

Сторінки цензурних журналів як свідки нищення українства

Варто бодай побіжно оглянути сторінки таких "Журналів", і перед читачем постане задушлива картина нищення всього українського, народного. Так, 23 січня 1910 року цілковитого розгрому зазнав "Народний календар на 1910рік ", виданий як додаток до газети "Село" Першою Київською друкарською спілкою. Кримінально підсудними були визнані в тому календарі статті М. Грушевського "Пам'ятник Шевченкові", "Коротка історія України", Ю. Сірого "Українська земля" й навіть вміщені на окремих

видлвііичл <:пі'лі$л і цкіттл

Mi.ivpa як чинник заборони українства

 

сторінках портрети Т. Шевченка, П. Сагайдачного, Б. Хмельницького, І. Мазепи. І знову, як і в попередньому випадку, — неприйняття історичної правди, стандартні звинувачення в "українському сепаратизмі":

; "Південна гілка російського народу, яка сама себе споконвіку

і називала Руссю, руським народом і для означення якої установ-

! ■ лений термін "малороси" (в офіційних виданнях, законах, урядо-

j., вих розпорядженнях, шкільних і наукових картах, підручниках

І історії і географії), у даному календарі самочинно називається

і нововигаданими термінами — "Україна" і "український народ",

I^і назвами, які зовсім чужі народним масам...

j Оголошуючи "українців" за особливий, не російський, народ,

і. укладачі календаря, всупереч явним фактам науки і життя, пере-

1 конують своїх читачів — селян і робітників, що російська літера-

і турна мова для них, "українців", чужа... Факт возз'єднання

І Південної Русі з Московським царством у XVII столітті трактується

як жорстоке і несправедливе насилля над українським народом...

Всі ці твердження є злочинною і шкідливою пропагандою".

Злочинна і шкідлива пропаганда вбачалася цензорам не лише в окремих публікаціях чи фрагментах великих рукописів, а й у творах Т. Шевченка, на друкування яких це відомство раніше давало дозвіл. Так сталося, зокрема, з "Малим Кобзарем для дітей ", що вийшов у видавництві "Український учитель" накладом 3000 примірників. Книга складається з біографії поета і близько чотирьох десятків підцензурних віршів. Але і в біографії, і у віршах було побачено "пробудження у південноросійського простолюдина ворожого почуття до вищих класів населення і до великоросійської гілки російського народу, тобто злочин за п. 6 ст. 129".

За цією "злочинною" статтею проходили в цензурному комітеті й окремі твори, надруковані в упорядкованих О. Коваленком і Б. Грінченком збірках поезії "Український декламатор "(томи 1—3): в поемі Т. Шевченка "Сон" цензорів обурили слова на адресу Петра 1, який "розпинав Україну", і Катерини II, яка "Україну доконала"; в поемі "Кавказ" — думка про зазіхання Росії на чужі території; у вірші "Розрита могила" — докір Б. Хмельницькому за наслідки приєднання України до Росії; у поемі І. Франка "Мойсей" — авторське передбачення українському народові, що він незабаром "трусне Кавказом, впережеться Бескидом, покотить Чорним морем гомін хвилі"; у вірші Олександра Олеся "Я більше не

іачу" — звернення до закованого в кайдани народу пере-ати мовчати, а боротися за волю.

У згадуваному "Журналі протоколів" ретельно зафіксо-шо хід розгляду ще одного "злочинного" твору — цього разу узичного. Йдеться про кантату М. Лисенка на слова В. Са-ійленка "До 50-х роковин смерті Т. Шевченка", виданої в)укарні Чоколова (Київ) у кількості 500 примірників. Власне, гнзуру стривожила не стільки музика й текст, скільки ху-)жнє оформлення виданого музичного твору. На обкладинці штати художник зобразив загін запорозьких козаків на чолі гетьманом, який мчав до пагорба з могильним пам'ятником обзареві. Запорожці бадьорими виразами облич та пере-ожними жестами засвідчували свій урочисто-піднесений астрій, а гетьман булавою показував народові на могилу зета. Ось як "прочитав" цей малюнок і який висновок зро- лв з нього черговий цензор:

"Малюнок сповіщає малоросам про відновлення колишньої політичної самостійності Малоросії, втрату якої Шевченко в своїх творах оплакував і до повернення якої він закликав малоросів прагнути. На стор. 5-7 ідея малюнка знаходить собі підтвердження і в тексті: "Його (Шевченка) душа живе, кружляє між нами надією на щастя, на свободу".

..- Музика : до Кобза ряТ Шевченка- •■■Гм,лиїїлм>.*--(iiixotih»pkii„,~n ШЕВЧЕНКА, -Зі '.. w тузику *&Ш**Ы1 / І.ЛІ?1ІШ».,

А вже сам цензурний комітет у висновку, надісланому до голиці, побачив у цьому малюнку й відчув у музиці канта-і "пробудження південної лки малоросійського народу э зрадницьких діянь проти осії, тобто ознаки злочину, ередбачені п. 1 ст. 129".

Іноді перестрахування гнзорів доходило до цілковито абсурду, як це сталося у іпадку з афішею спектаклю

Музичні твори па слона Шивчстйгоігіож заборонялися

""*" '.'•'■і- для поширений

ІШДЛШІИЧЛ СПРАВА І ЦІ'ТШЇ'Л

Цензура як чи їм ні к;шГ)о|ннш українстиа

 

"Ведмідь і Паша", випущеною на замовлення приватних осіб французькою мовою друкарнею університету Св. Володимира. На стурбоване подання цензора про те, що в цій афіші є щось таке, що не прямо вказує на критику влади, Київський військовий генерал-губернатор терміново дав вказівку попечителеві округу поінформувати: за чиїм дозволом була надрукована ця афіша. Там, одержавши таку сувору депешу, спочатку винесли начальнику університетської друкарні П. Коломійцеву догану, а потім почали з'ясовувати деталі. Виявилося, що афіша друкувалася за дорученням Київського цивільного генерал-губернатора Фундуклєєва з дозволу старшого поліцмейстера. Начальник університетської друкарні, надавши військовому генерал-губернаторові оригінал афіші і письмову резолюцію про дозвіл, просив зняти з нього не-заслужено понесене покарання.

Форми Які ж наслідки передбачалися за подібні

цензурних "антидержавні" дії українських видавців?

репресій Найперше, в зазначених вище випад-

проти ^{ках весь накла}Д видань підлягав безумов-

українських ному арешту, а згодом, за поданням до

видавців Київської судової колегії, — і повному зни-

щенню. До кримінальної відповідальності притягувалися ті, хто мав причетність до видання книги, брошури чи періодичного органу. Така доля, зокрема, спіткала редакторів М. Рукосуєва (за "Календар на 1910 рік"), А. Ямпольську (за "Народний календар на 1910 рік"), Л. Старицьку-Черняхівську (за окремі публікації в журналі "Світло"), Л. Шерстюк (за брошуру "Про навчання дітей рідній історії"). І перелік цей можна продовжувати.

Поліційно-репресивна машина працювала безвідмовно: щойно віддруковані наклади книг конфісковувалися блискавично. Ось характерний приклад. Наступного дня після прийняття рішення про знищення брошури М. Грушевського "Про українську мову і українську школу" управління Київського поліцмейстера в своєму донесенні Центральному цензурному комітетові повідомляло, що названа брошура "конфіскована повністю, в кількості 3700 примірників. З них: 3230 — у друкарні, 470 — у магазині "Літературно-наукового вісника".

, Особливо "крамольний" тнір

Михайла Груїпевськоіо,

_: випущений у світ видавництвом

^! "Відродження". ІН13

Траплялися, щоправда, випадки, коли окремим "засудженим" до знищення книгам просто щастило. Для прикладу, за донесенням того ж управління Київського поліцмейстера із виданих у світ 450 примірників брошури "Ще не вмерла Україна" з текстом національного гімну вдалося перехопити лише 210 примірників. Інші ж встигли розійтися серед покупців.

Серед найпоширеніших форм цензурних репресій проти українського друку цього періоду можна виділити такі:

• конфіскація окремих чисел періодичних органів або цілих накладів видань;

• відмова в реєстрації видавництва з надуманих причин неблагонадійності його програмних цілей;

- • вилучення в тексті набраного журналу чи книги речень, а то й цілих абзаців, які чомусь не подобалися цензорові;

• заборона друкування у збірниках чи журналах, що
виходили в Україні, публікацій авторитетних україн
ських авторів, які, одначе, в перекладі російською мо
вою безперешкодно вміщувалися в російськомовних
виданнях.

Свавілля цензурного комітету і його підрозділів на місцях чинилося на загальному фоні наростаючої боротьби з українством адміністративними, судовими, поліційними заходами. Для їх здійснення широко залучалися чиновники земств, шкільної, лікарської, поштової і навіть церковної адміністрацій. Сумна, безпросвітна картина нищення всього українського постає перед очима, коли знайомишся з численни-

17 — 7-1165

ВИДАВНИЧА СПРАВА І ЦЕНЗУРА

Ланита»¹¹" і завдання. Рекомендована літератури 25!)

 

ми повідомленнями з місць, які постійно друкувалися в тогочасних україномовних виданнях. Ось лише деякі з них.

Завідувач бібліотекою м. Острогозька Воронезької губернії відмовився прийняти до бібліотечного фонду подаровані українські книжки — твори М. Коцюбинського, М. Грушев-ського, В. Винниченка та ін., мотивуючи свою відмову тим, що "книги ці загрожуватимуть безпеці бібліотеки" (Сніп. 1912. № 33).

Звенигородська повітова земська управа відмовилася поширювати серед селян вислані їй Київською земською управою для безплатної роздачі брошури відомого в Україні популяризатора Є. Чикаленка "Розмови про сільське хазяйство". Управа мотивувала це тим, що брошура "написана викривленою російською мовою" й мало зрозуміла селянам (Украинская жизнь. 1912. № 9).

Кременчуцька земська управа запропонувала своєму агрономові "всю літературу малоросійською мовою вилучити із вжитку і повернути назад" (Рада. 1912. № 13).

На запит української інтелігенції міста Василькова про дозвіл постановки українського спектаклю одержано відмову: "Якщо хочете бавитися на свята, вибирайте щось російське, а українське не дозволяємо" (Засів. 1912. № 10).

Інспектор Хоролського реального училища під час відвідування помешкань вихованців розшукує українські книги. Знайшовши в одного з учнів "Літературно-науковий вісник", він пригрозив суворим покаранням власникові "мазепинсь-кого журналу" (Рада. 1912. № 89).

Навіть цей короткий перелік прикладів засвідчує, що практично аж до лютневих подій 1917 року кожна, бодай найменша, спроба культурно-освітнього розвою серед українського населення не просто контролювалася могутнім бюрократичним апаратом, а й методично спрямовувалася винятково у великодержавницьке русло. Найменші потуги української інтелігенції захистити свої права, звертатися до свого народу його рідною мовою, підвищувати його освітній рівень тут же натикалися на глухий мур заборонництва.

Цензура українського друку ставала, отже, головним чинником заборони мови, літератури й культури багатомільйонного українського народу.

Запитання і завдання для самоконтролю

Як ви розумієте поняття цензура в широкому і вузькому значенні цього слова?

З ного почалася цензура діяльності українських друкарень царським урядом?

Назвіть вищу цензурну інстанцію Росії початку XIX століття.

У чому полягала специфіка застосування цензурного законодавства Росії до українського друку?

Де й коли було відкрито Комітет внутрішньої цензури для друкарень, розміщених в Україні?

Які українські видання були вилучені з продажу відразу після викриття Кирило-Мефодіївського братства?

Чим показова в історії українського книговидання справа магістра університету Св. Володимира Каленика Шейковського?

Чому українські граматики і букварі в XIX столітті друкувалися в Україні російськими буквами?

Які причини появи Валуєвського цензурного циркуляру?

Чим відрізнявся Емський цензурний указ від Валуєвського циркуляру?

Хто з високопосадових російських чиновників був причетний до появи антиукраїнських цензурних актів?

Який був порядок одержання українськими видавцями дозволу на друкування книг і газет?

Що вам відомо про спроби відміни цензури українського друку після революції 1905 року?

Як вплинув на розвиток української видавничої справи вихід царського маніфесту від 17 жовтня 1905 року?

Аргументуйте тезу: "Цензура видавничої справи стала чинником заборони в Російській імперії українства ".

Назвіть найпоширеніші форми цензурних репресій проти українських видавців і авторів.

Рекомендована література до теми

Записка Володимира Антоновича у справі обмеження українського друкованого слова // Записки Українського наукового товариства в Києві. — 1908. — Кн. З

Добровольский В. Запрещенная книга в Росси. — М., 1962..

Єфремов С. Літературно-критичні статті ("Вне закона: к истории цензуры в России"). — К.: Дніпро, 1993. — С. 14-48.

17*

ВИДЛШШЧЛСІІРЛВЛ І ЦМШТЛ

 

Качкан В. Хай святиться ім'я твоє: Історія української літератури і культури в персоналіях (XIX—перша половина XX ст.). — Івано-Франківськ: Сіверсія, 2000. — 368 с

Лемке М. Николаевские жандармы и литература 1826—1855 годов. - СПб., 1909.-614 с.

Львов-Рогачевский В. Печать и цензура. — М., 1906.

Міяковський В. Ювілей цензурного акту // Бібліологічні вісті. - 1926.-№ 1.

Російщення України: Науково-популярний збірник / За ред. Л. Полтави. - К., 1992. - 408 с.

Низовий М. Українська статистика друку: становлення і ствердження в умовах бездержавності // Друкарство. — 2002. — № 2. — С.76-79.

Об отмене стеснений малорусского печатного слова. Записка Императорской академии наук. — СПб., 1910.

Петров С. Книжкова справа в Києві. 1861 — 1917. — К.: ЕксОб, 2002. - С 71-220.

Савченко Ф. Заборона українства 1876 року. — Харків, 1930. — 413с.

Тимошик М. "К печатанию не должно быть позволено...": До історії цензури українського слова // Урок української. — 2000. — №3.-С. 10-14; №4. - С 15-20.

Українське питання / Пер з рос, упоряд., передм. та приміт. М. С Тимошика. - К., 1997. - 220 с

Черняков Б. Ілюстрована книжкова періодика у процесі становлення ранньої зображальної журналістики. — К.:, 1998. — 156 с.

Черняков Б. Маловідомі та призабуті книги України: Бібліографічний покажчик. — К., 1998. — 40 с

Тема 10

КНИГИ СВЯТОГО ПИСЬЩ В СВІТІ І В УКРАЇНІ (II тисячоліття до н. є. -XXI століття н. є.):

іеторико-видавничий аспект

ір Біблійні книги серед народів світу

(Р Ранні спроби перекладів і видань Біблій на українських землях. Острозька Біблія

g Видання Книги книг українською літературною мовою:

долі перекладів і видавців

262________________ КНИГИ СНЯТОЮ ПИСЬМА В СВІТІ І І? УКРАЇНІ