Тематичний репертуар стародруків

Видавнича продукція раннього періоду розвитку друкарства вже відзначається тенденцією до урізноманітнення тематичного спектру друків. Успадкувавши від майстрів рукописання традицію підготовки книг для потреб церкви, друкарські цехи поступово розширюють тематичний діапазон друків. Вже з середини XVI століття можна говорити про формування такої тематики видань:

• богослужбові;

• полемічні (наукові);

 

• навчальні;

• інші.

Коротко оглянемо кожен з цих розділів.

Богослужбові Це найбільший за кількістю назв і за на-
_книги кладами розділ. Однією з причин стрім-

кого поширення друкарства в XV-XVII століттях була гостра потреба в таких виданнях передусім з боку церкви. Адже за християнськими канонами, скажімо, православна церква могла діяти за умови, якщо в ній було не менше восьми богослужбових книжок. Чи не кожна друкарня бралася за підготовку перекладів оригінальних видань або перевидань як великообсягових, так і невеликих видань.

юетрація притчі про блудного енна:і "Спангелія Учительного". Крилоеька друкарня. КІ06

Різноманіття цього виду літератури пояснюється тим, що практично жодна книга, якою б великою за кількістю сторінок не була, не може вмістити всіх текстів для різних видів богослужб. А значна кількість накладів і перевидань книг пояснюється тим, що в тогочасному українському суспільстві

УКРАЇНСЬКІ ДРУКАРІ

Тематпчниіі репертуар стародруків

 

складалася традиція купувати їх для домашніх потреб, дарувати. Особливо це стало популярним серед козацької старшини, заможних міщан, учених.

Найскладнішими і найвідповідальнішими в роботі друкарів були тексти Святого Письма для загального і окремого Богослужіння: Апостол, Євангеліє, Псалтир, а також ті, які містили нотні елементи, — Октоїх, Ірмологіон, Осьмигласник (скорочений Ірмолой), Тріодь нотна. За ними, щодо кількості видань, ідуть книги із загальними богослужбами: Служебник (Літургіон), Часослов, Мінея, Трефологіон, Тріодь пісна і цвітна, Типікон. Крім того, ряд друкарень брався й за складання текстів з окремими богослужіннями: Акафістик, Канонник, Молитвослов. Останні охоче купували віруючі.

Полемічні На початку це були здебільшого книги з

(наукові) теологічних знань. Стара Україна слави-

видашш лася високим рівнем організації богослов-

ської науки, тому недостачі в написанні творів релігієзнавчої тематики, як і потреби в читачах, не було. Зародки вітчизняної наукової літератури, як відомо, сягають діяльності духовних шкіл і монастирів періоду давньоукраїнської держави, рукописних текстів Володимира Мономаха, митрополита Іларіона, Феодосія Печерського, Клима Смо-лятича.

У другій половині XVI століття на базі Острозької академії формується серйозний гурток учених, пізніше виникає такий же гурток у стінах Києво-Могилянської академії. Збільшення кількості полемічних видань церковно-релігійного і національно-політичного змісту спонукалося Берестейською унією, коли посилилася віросповідна боротьба між прихильниками двох християнських течій — православ'ям і католицизмом. У відповідь на опубліковані 1577 та 1586 роках польською мовою полемічні брошури П. Скагри та В. Гер-беста, де вказувалося на недоліки православ'я, незабаром були опубліковані такі ж полемічні праці з іншого боку, в Острозі, — "Ключ царства небесного "Т. Смотрицького та "Про єдину істинну православну віру" 'В. Суразького. Затим пішли друки з творами І. Вишенського, С Зизанія-Тустановського, К. Острозького. Вершиною книжкових видань цього напрямку вва-

 

Юрій Дрогобич (Котермак) —

перший український автор

друкованої книжки,

виданої и Західнім Скроні —

і! Болоньї. 1483

жаються богословсько-полемічні трактати "Палидонія" 3. Копистенського та "Третє " М. Смотрицького, а також твори Іоаникія Галятов-ського, Антонія Радивиловсь-кого та Лазаря Барановича, які вийшли в світ з друкарні Києво-Печерської лаври.

Серед фундаментальних наукових досліджень цього періоду варто виділити 12-томне видання "Четьїв Міней "(Житія Святих) Дмитра Туптала (митрополита Ростовського).

Перша наукова книжка українського автора була надрукована далеко від Батьківщини — в Італії. 7 лютого 1483 року у Римі з приватної друкарні Франка Зільбера виходить у світ невелике за обсягом видання з довгим заголовком — "Прогностична оцінка поточного 1483 року магістра Юрія Дрогобича з Русі, доктора мистецтв і медицини славетного Болонського університету ". Цей друкований твір наочно демонструє високий рівень взаємостосунків кращих представників української наукової еліти з провідними науковими і книжними осередками Західної Європи.

Навчальні Друковані тексти навчальних видань, як і

видання богословських, беруть свій початок з руко-

писних граматик, які віддавна поширювалися в Україні. Доведено, що рукописний переклад тогочасною українською мовою грецької граматики О осмих частіх слова, єлика пишем і глаголем ", авторство якої приписувалося Іоанові Дамаскину, став основою для створення Іваном Федоровичем "Букваря "львівського видання

Року.

I8ti

УКРАЇНСЬКІ ДРУКАРІ

\ ктуруїшмня ранніх книжкових ішдань

 

З кінця XVI століття українські друкарі відразу зреагували на прагнення учених очистити тогочасну мову від чужих слів і приділили більше уваги виданню граматик. 1596 року у Львові виходить у світ, зокрема, "Граматіка словенска "Лав-рентія Зизанія-Тустановського. Незабаром друкується ще один твір цього автора — "Наука ку читаню і розуміню писма сла-венскаго язика... ". До цього своєрідного букваря було додано перший друкований церковнослов'янсько-український словник, який налічував понад 1000 слів. Син першого ректора Острозької академії Герасима Смот-рицького Мелетій Смотрицький, який став відомим письмен-ником-проповідником, ученим і церковним діячем, увійшов в історію української видавничої справи передусім своєю навчальною книгою-підручником — "Граматіки славенская правилное сунтагма... " (1619). Для подальшого розвитку ви-

щлшштікл

СЛОБЄНСКЛ.

Състомснкд, Лаьаінтїсмг

.. • „ f

 

Что ЄСТ* FjUAlAUTIIsM; IMMITI KA gCf "Ь, КЗБ'бсТ H0< яЧ'ЖСФКО, £Ж(БАТСЧ

ГЛатн ИПНС4ТЦ,

*p ^v /.1

Jimko&<uu< •

14Л14ІКСЛ gcii ntbiiof біодіс, A

1 lopinu друкована українська граматика — "Граматика" Ланрептія Зісшмія. Лі.ііііі, 159В

ЛВаІКОНЇ,

СЛАв(«0|СЛ(КЇН.!

ИІІІПІ Т0ДК06/ІНЇ6, J

Піито»нПмо 9fo; Ьмимґкого ■

ПДілозіолїг" Ct^'jiiim, iIlf«tH iKvhw: & Е^: ifoafu Пт^кїч Кимкі*.

S

КЇТбННОКіІГО.'

TquViiAti тол'жл Оїитмн Інокі?,

Тупому нзі«га. і

iSKilSiiSSSglSSllill^,

І ІСріІІИІІ це.рКОІІПОСЛОІі'яПСІ.КО-

українсі.кий слошшк — "Лексикон" Пампи Іїсринди. Киш, Ш27