Рліііісукрлїіісьіїкдруклрстію

Ніпяшіичн дія.іьнігп. Ингио-І Імперської.ііііірп

 

Іінхідпий аркуш;і лаврського кидання "Ніршіп" на похорон гетьмана Сагайдачного. І (522

ник славного архімандрита. У цій книзі знаходимо місце, де з гордістю й пошаною мовиться, з-поміж інших добрих справ, і про такий набуток покійного, як паперова фабрика у Радомишлі. До друкарні в лаврі він "/ папірню в Радомишлю, маєтності церковної, коштом немалим, на подив у тому краю, як річ небувалу, виставив і підніс ".

Ось так: цілу папероробну справу виставив і підніс цей чоловік "як річ небувалу, на подив у тому краю".

Перші Які ж ті книги, шо першими побачили світ

друки у щойно заснованій друкарні Києво-Пе-

черської лаври? Був це Часослов, що вийшов друком через рік після перевезення друкарні із Стрятина — наприкінці 1616 року. Все оформлення цієї книги, починаючи від шрифту і закінчуючи різноманітними заставками, ініціалами, кінцівками, повністю схожі на випущений на цьому ж друкарському обладнанні у Стрятині ще 1604 року Служебник. Маємо, таким чином, ще одне підтвердження галицького походження друкарні Києво-Печерської лаври.

Майже одночасно з Часословом у друкарні приступили й до повного Анфологіона, але робота над цією книгою тривала після того ще три роки. Розкішно прикрашений грубезний том більше ніж на тисячу сторінок побачив світ у січні 1619 року.

З видань лаврської друкарні, якими щоденно опікувався Єлисей Плетенецький, варто окремо виділити одну з багатьох книг не церковного, а світського призначення — "Вірші на жалостний погреб Петра Конашевича-Сагайдачного ". Автором її є тодішній ректор Київської братської школи Касіян Сакович. Ці вірші були виголошені двадцятьма спудеями (студентами) цієї школи під час похорону славного українського гетьмана 10 квітня 1622 року, що відбувся в Київському братському монастирі.

На противагу попереднім лаврським виданням, ця книга не відзначається розкішним оформленням. І на те були поважні причини, адже готувалася вона до друку відразу ж свіжими слідами жалобної події. Але навіть за таких умов тут було вміщено надзвичайної ваги й цінності ілюстративний

||§|нй ішовши погшт,! Шіпетгл кшшєвиул

*[wf (MMHihliOrO.rCTNUtU
^S 34(I0f 0 З КОГО •

ш

ЦЗложбішн П^зг ИнокдІІ

K<tCUtU С4К06И1Л '*

еЧ іічіе*-

Дай

'Ш&

41*

 

матеріал, який згодом став передруковуватися в інших книгах, особливо тих, які присвячувалися українській історії. Передусім, це майстерно виконані гравюри на козацьку тематику: штурм козаками турецької твердині — Кафи, фрагмент атаки великого турецького корабля легкими козацькими човнами-чайками. Це й портрет самого гетьмана Петра Сагайдачного. Зображений він тут верхи на коні із знаком гетьманської влади — булавою — в руці і з сагайдаком на боці. А на звороті титульного аркуша вміщено графічне зображення герба Війська Запорозького — український козак із шаблею на боці і мушкетом за плечима. Герб обведений круглою, у формі візерунка, рамкою. Такий знак був і на козацьких печатках, і на похідних прапорах. В одному з віршів, уміщених біля цієї гравюри, говориться, що цей козак-лицар, який завжди готовий мужньо битися за "вольность" своєї Вітчизни, заслужено є гербом славного Війська Запорозького.

І ще одна особлива цінність цього видання. Це чи не перша книга, друкована в Україні, в якій з такою патріотичною аснагою і гордістю мовиться про історичний феномен — за-

РЛІ11ІЄ У КРЛЇІ ІСЬКЕ ДРУКАРСТВО

цаїчшча діяльність Ии< по-І Ісчерсьігої лаври

 

порозьке козацтво як народну силу, як виразника дум і сподівань усіх українців. А один з найславніших гетьманів оспіваний тут як народний герой в усіх його іпостасях — мудрий державний діяч, безстрашний воїн, високоосвічена особистість, захисник православної віри своїх пращурів, великий меценат української культури і освіти.

Один з віршів цієї книги і став своєрідною епітафією на надмогильному камені гетьмана Сагайдачного, фрагмент якої варто навести в перекладі сучасною українською мовою:

І помер, боронячи мир у Вітчизні,

За що пошли йому, Боже, неба вічного

Як ревнителю віри благочестивої,

У якій був вихований з молодості своєї.

Року тисяча шістсот двадцять другого

Похований у монастирі братства Київського,

На який тисячі коштів офірував,

Аби там науки було фундовано, бажав.

Готьман І Іотро Коїіаїшчіич-Сагаидачіїиіі..'! книжки "Кіриіі". 1622

У короткому огляді першодруків Києво-Печерської друкарні не можна обминути і її знаменитого "Києво-Печерського патерика "— видатної пам'ятки української літератури, своєрідної збірки оповідань про Києво-Печерський монастир.

 

Гравюра Іллі

"Прнйдоіііа

гіпсі їй

сЦаргорода".

Нн даним

"Патерика

Печорського".

Створений в основному в першій чверті ХНІ століття, він прославляє будівників і живописців, окремих діячів (святих отців) цієї обителі. Цій книзі судилася слава одного з кращих книжкових видань лаврської друкарні за всю історію її існування. До речі, вперше у друкованому вигляді вона побачила світ... польською мовою заходами Сильвестра Косі-ва 1661 року. Повне видання "Патерика" церковнослов'янською мовою здійснив того ж року Інокентій Гізель. Особлива цінність цього видання в тому, що упорядник ретельно звірив підготовлений до друку текст з давнім рукописним примірником лаврського походження. До 1702 року з лаврської Друкарні вийшло п'ять видань цієї книги. Далі книга перевидавалася постійно, нерідко іншими друкарнями.

Варто підкреслити, що й за роки української незалежності вже три українські видавництва перевидавали цю книгу. До того ж, масовими накладами. Так, 1991 року ця книга ре-

1>Л11 ПС УКРАЇНСЬКЕ ДРУКАРСТВО

Видаї'Ші'іа діяльність Києво-Печерської літри

 

принтним способом була відтворена видавництвом "Либідь". Опісля в українському перекладі її перевидало видавництво "Час". І 1998 року сучасною українською мовою з адаптацією текстів і упорядкуванням Ірини Жиленко оновлений "Києво-Печерський патерик" побачив світ під маркою видавництва Києво-Могилянської академії.

Поширення Найсприятливішою і найрезультативні-

лаврсі.ких шою порою в діяльності Києво-Печерської

ни і,;пи, друкарні був період від початку її засну-

вання до 1648 року. Це була справжня доба розквіту цієї друкарні, коли одна за одною, все більшими накладами, все в кращому оформленні випускалися унікальні книги і швидко розходилися по всіх-усю-дах. Київські книги передусім міцно завойовували свої позиції в Росії. За змістом і неповторною оздобою вони практично не мали рівних поміж московських і петербурзьких друків. Скажімо, в 1669-1672 роках Києво-Печерська друкарня завдяки наполегливості архімандрита Інокентія Гізеля домоглася відкриття в Москві своєї власної книгарні, де досить добре йшла торгівля київськими виданнями.

Помітно ширилася українська книга не лише в цілій Росії, а й у Молдавії. Власне, й тамтешнє друкарство було засноване завдяки підтримці Києво-Печерської лаври. На знаменитій грецькій горі Афон, де здавна облюбували місце для своїх скитів ченці — вихідці із слов'янських країн, печерські видання також були в особливій пошані.

Руйнування Чому після доби розквіту Києво-Печер-

снрани ської друкарні, яка тривала від часу її

печорських заснування аж до 1648 року, ми змушені

друкарів констатувати добу її поступового, але не-

впинного занепаду, яка в часі розтягнулася майже на півтора століття, — від початку так званої Руїни 1648 року і аж до кінця XVI11 століття? Які сили спричинили початок цього руйнівного процесу?

Після приєднання України до Росії друкарі Києво-Печерської лаври старалися не звертати уваги на все більш погро-

жуючі вимоги й попередження з Москви щодо обмеження своєї діяльності. Навіть після остаточного перепідпорядку-вання Київської митрополії з-під влади костянтинопольських патріархів до Московської патріархії, що сталося після ганебного торгу Москви з Константинополем 1686 року, києво-печерські друкарі вперто продовжували зазначати на титулах своїх богослужбових книг, що вони вийшли "в Лаврі Печер-ській, Ставропігії Святійшого Вселенського Константинопольського Патріарха". Незважаючи на неодноразові вимоги Москви щоразу одержувати дозвіл на кожен друк чи передрук книги, а також присилати до Москви для контролю підготовлені до друку примірники, Києво-Печерська друкарня й далі робила свою справу без усіляких погоджень.

"Тиха війна" між Синодом Російської православної церкви і Києво-Печерською лаврою тривала аж до 1720 року, поки непокірну друкарню і її мужніх друкарів остаточно не прибив спеціальний указ Петра 1 про заборону українського друку. Цей недоброї пам'яті грізний царський указ вийшов 5 жовтня 1720 року. 1 його по праву можна вважати першим антиукраїнським цензурним актом, яким починалася багаторічна боротьба цілої державної машини тодішньої Російської імперії не лише проти волі українського друку, айв цілому проти самої української мови — мови багатомільйонного українського народу.

Зважаючи на те, що подібні документи мало цитуються в навчальній літературі, є сенс подати його мовою оригіналу в цьому підручнику з незначним скороченням:

"Понеже его императорскому величеству известно учинилось, что в Киевской и Черниговской типографиях книги печатают несогласно с великороссийскими печатями, но со многою противностью к восточной Церкви... В Месяцеслове, который в 1718 году января 27 дня печатан в Киево-Печерской типографии, в заглавии напечатано, якобы оный монастырь ставропигии вселенского Константинопольского патриарха, чего было печатать не надлежало для того, что Киево-Печерский монастырь от многих лет учинен в ставропигии святейших российских патриархов, а от Константинопольских уволен.

Того ради Его Императорское Величество указал именоваться Киево-Печерскому и Черниговскому монастырям во всех книгах ставропигиею всероссийских патриархов, а не константинопольских; а вновь книг никаких, кроме церковных прежних изданий, не печатать. А и оные церковные старые книги, для совершенного согласия с великороссийскими, с такими же цер-

імішс українські-: друкарство

такими же церковными книгами, справлять прежде печати с теми великороссийскими печатями, дабы никакой розни и особого наречия во оных не было; а других никаких книг, ни прежних, ни новых изданий, не обьявя об оных в Духовной Коллегии, и не взяв от оной позволения, в тех монастырях не печатать, дабы не могло в таких книгах никакой в церкви восточной противности и с великороссийскою печатью несогласия произойти". (Виділення авт. — М. Т.).

Отож, головна ідея цього царського указу — заборонити в Києві друкування книжок, "не согласных с великороссийскими печатями", тобто написаних тогочасною українською мовою.

Відтоді волею історичних обставин українському друкарству довелося пройти багатовіковий тернистий, воістину хресний, шлях, виборюючи в умовах бездержавності право на своє існування, наполегливо й цілеспрямовано сіючи на сторінках книжкових видань зерна Просвіти і Знань, спонукаючи цим самим народ думати, піднімаючи його з колін.