Інструкція для авторів Державного видавництва

1. Рукопис має бути чітко переписаний чорнилом (не червоним) чи на машинці з одного боку аркуша із залишеними чистими полями; рукопис із навчальної тематики має подаватися в двох примірниках.

2. До рукопису має бути доданий зміст із детальним переліком усіх наявних у ньому заголовків та підзаголовків і складений у такій формі, аби цілком зрозумілим був загальний план, зв'язок, супідрядність та логічна структура книги.

3. Усі місця в тексті рукопису, які підлягають виділенню, повинні бути по-різному підкреслені, в залежності від ступеня їх важливості, причому всі умовні знаки повинні бути автором пояснені на особливому аркуші, доданому до рукопису.

4. Усі наявні в рукописі іноземні імена та терміни мають бути подані в російській транскрипції, причому при першому згадуванні власного імені в дужках може бути приведена й оригінальна транскрипція.

5. Усі скорочення повинні бути однорідними, причому позначення метричних мір мають відповідати прийнятим метричною комісією. Всі ж загальні розрахунки повинні бути приведені в метричних мірах.

6. Усі математичні позначення і формули повинні бути
підкреслені хвилястою лінією, за винятком знака логариф
му, тригонометричних функцій і знаку обмеження.

7. Хімічні позначення і формули, що виражають хімічні реакції, не повинні підкреслюватися.

8. В рукописі повинні бути посилання на малюнки; місця рисунків — вказані на полях рукопису або повинні бути залишені пробіли з позначенням номера і підпису під рисунком [...]

11. а) Зовсім не допускається внесення авторами будь-яких вставок, додатків та змін до коректури зверстаних аркушів; б) Вставки і правки до коректури гранок визнаються допустимими лише з дозволу відповідного відділу після погодження з виробничим відділом; в) Авторам надається право тримати коректуру із розрахунку не більше одного дня на друкований аркуш і одного зайвого дня на всю прислану й відіслану коректуру за винятком термінових і періодичних видань, коректура яких, незалежно від кількості аркушів, переданих автору для читання, повертається через 24 години після одержання її автором...; є) У випадку неповернення авторської коректури в обумовлений термін Відділ робить коректуру своїми силами, не затримуючи роботу через неакуратність автора.

У таких додатках часто подавалися й інші рекомендації для авторів і редакторів. Зокрема, найважливіші перейменування населених пунктів, що набуло на той час масового явища; деякі техніко-орфографічні правила, прийняті в державних видавництвах; найголовніші способи рубрикації тощо.

Започатковану Держвидавом традицію видання методичних матеріалів для видавців, поліграфістів і книгорозповсюд-жувачів продовжило згодом засноване 1964 року в Москві спеціалізоване видавництво "Книга".

Спроби регламентувати роботу редактора над рукописом робилися і в післявоєнний період. Зокрема, Комітет про пресі при Раді Міністрів СРСР 1967 року розробляє нове "Типове положення про підготовку рукопису до видання", яке складалося з таких розділів:

• попередня робота видавництва з автором;

• вимоги до оформлення поданого до видавництва рукопису;

• приймання рукопису від автора;

• оцінка рукопису видавництвом, рецензування;

• редакційна робота на рукописом, прийняття до видання;

• робота у видавництві над оформленням видання;

34В ____________ ВИДАВНИЧА СПРАВА ПЕРІОДУ РАДЯНСЬКОЇ ВЛАДИ

• робота видавництва над коректурними відбитками і сигнальними примірниками;

• особливості організації редакційно-видавничого процесу при випуску видань за оригінал-макетами;

• облік рукописів, що надходять у видавництво і контроль за підготовкою їх у видавництві та на виробництві.

Окремі інструкції присвячувалися впорядкуванню оплати праці видавничих працівників. Безумовно, суто з пізнавальної точки зору цікаво буде ознайомитися з видавничими розцінками (в розрахунку за один авторський аркуш), що діяли для радянських видавництва у 40—50-ті роки XX століття: редагування і спецредагування — відповідно 50 і 75 рублів, рецензування — 100, технічне редагування — 20, коректура — 30. У розрахунковому кошторисі були такі статті, які тепер можуть викликати лише подивовану посмішку: переписування рукописів — 15 рублів; розпилювання і укладення дров, догляд за печами — (на рік) 500 рублів.

Як бачимо з наведених вище сум, у блоці робіт з підготовки рукописів до виробництва найвище оцінювалося рецензування. У цьому проглядаються наслідки тієї репресивної сталінської політики щодо української науки, яка і в післявоєнну пору тримала на суворому контролі будь-який прояв наукової думки в друкованому слові. Тому й передбачалися такі високі грошові винагороди вибраним рецензентам, які ще на етапі зародження книги мали б вихолостити з неї все те, що не вкладалося в жорсткі ідеологічні рамки. Найприс-кіпливіше рецензувалися, звичайно ж, праці суспільствознавців, істориків та філологів.

Формування Детальна регламентація редакторської

радянської праці сприяла незабаром формуванню ра-

іііколіі дянської школи редагування. В її основу

редагування було покладене суворе дотримання наяв-

них для видавничих працівників інструкцій, принципу однаковості в редагуванні текстів, мовних правил, радянських стандартів, які все активніше стали запроваджуватися у видавничу практику, ряснота цитат з творів класиків марксизму-ленінізму до видань буквально будь-якої тематики.

 

Редактор і тоталітарне гугіїілмтко

„Почерк" цієї школи найкраще можна простежити за тодішніми науковими виданнями. Візьмемо для прикладу україномовні наукові збірники відновленого у 20-ті роки видавництва Київського університету за 1935—1936 роки. На всіх випусках подавалися двомовні титули — українською і французькою мовами. Зміст і назви статей у тексті з прізвищами авторів також подавалися цими двома мовами. Резюме до кожної статті друкувалося російською і знову ж французькою. Ця наукова ретельність і, можна сказати, інтелігентна акуратність робилися на фоні такої розрухи і, здавалося б, загальної розхристаності й неорганізованості.

Ще одна цікава деталь: у вклеєних майже до кожного випуску аркушах під заголовком "Друкарські помилки" фіксувалася допущена при складанні чи друці бодай найменша неточність. З позицій уже сьогоднішнього дня можуть викликати лише глибоку повагу прагнення тодішніх друкарів і редакторів подати своєму поважному читачеві до кінця вивірений і грамотно оформлений з мовного та змістового боку текст. Звернімо увагу ось хоча б на такий приклад поправки до першого випуску п'ятого тому "Наукових записок": "На стор. 122 у 28-му рядку зверху серед знаків МФА треба додати пропущений дзвінкий варіант попереднього звука, а на стор. 123 у 10-му рядку знизу треба виправити неясно надруковане "і".

Чи не є це прекрасним прикладом для багатьох нинішніх новоспечених "знавців" видавничої справи, які зневажливо нехтують у своїх численних, зроблених на догоду дня, виданнях, цими неписаними, але сформованими століттями нашими мудрими попередниками складовими своєрідного кодексу видавничої честі. Як тут не згадати слова одного з найбільших уболівальників за долю українського друкованого слова, вченого і видавця Івана Огієнка, який із щемом у серці говорив про таких rope-видавців:

"Українське широке громадянство уже давно пробудилося й сильно тягнеться до книжки. Доброї, корисної, милозвучною мовою написаної книжки. Книжки, що чогось би навчила, або розраду подала.

Деякі видавництва наші добре це помітили й повним до вінців кошем несуть свої видання спрагненому читачеві. Тільки... Змилуйся, Боже, що вони часом подають!.. Мусимо тут голосно й рішуче закричати від болю, — аж надто часто

348___________ ІЇИДЛШІИЧЛ СІІРЛІЇЛ ПЕРІОДУ РАДЯНСЬКОЇ П.Г1ЛДИ

Рсдиктор і тоталітарно еуеііі.іі.гпю ■'-■::■■;■■■- ^jj

 

Українські журнали періоду індустріалізації радянської економіки

дають йому камінь замість хліба, змію замість риби... Мова видань — жахлива, видаються переклади непідписані, тобто, їх робить хто-будь, робить похапцем, "на коліні", не знаючи мови. Часом, прикриваючись оборонним плащиком патріотизму чи єлейності, виставляючи звучні гасла корисної книжки, видання такі тисячами вриваються до наших... родин і роблять там хаос та руїну літературної мови. Цьому вже не раз належить покласти край".

Адміністративно- 3 роками вироблялися для редакторів не-
ідеологічне писані правила, які визначали зміст і харак-

втручання тер їхньої щоденної роботи. Переконливе

в редакторський документальне свідчення про те, в яких
процес умовах доводилося працювати радянським

редакторам, залишив нащадкам Сергій Єфремов в одному із записів свого "Щоденника" за 1928 рік.

В записі від 9 жовтня йдеться про підготовку до друку у видавництві "Книгоспілка" кількатомного видання творів Михайла Коцюбинського. Цей видавничий проект, здавалося б, не міг викликати підозри в ідеологічних контролерів. Од-

нак, сталося навпаки. Коли видавничий редактор А. Лебедь уже розробив план роботи над багатотомником, відредагував текст перших трьох томів та підготовлені до них упорядниками примітки, керівництво видавництва раптом постало перед необхідністю запросити до редакції когось із комуністів. На здивоване запитання редактора: "Для чого?", — йому відповіли: — "Це вимагає загальна політика. Всюди треба комуніста для духу". А. Лебедь, який за кілька місяців копіткої праці виконав увесь масив творчої і чорнової роботи, мусив погодитися на запрошення фіктивного редактора. Таким став... секретар Київського парткому Демченко. Він протримав у себе кілька місяців рукопис, а далі, признавшись, що не має часу навіть переглянути матеріал, повернув рукопис до видавництва. Тоді запросили ще одного редактора-комуніста — О. Лакизу.

Далі — цитата з "Щоденника":

"Коли Лебідь поглянув на повернений од нього матеріял, то побачив, що редактором значиться вже Лакиза, а його, Лебедя, ім'я просто викреслено, хоча всю роботу зробив він, а не Лакиза. Спочатку здавалася справа дуже простою: Лакиза продає себе — бере гроші і дає ім'я; але він так вже розіпсів, що вирішив просто одтіснити справжнього редактора, на себе надіти його личину. Лебідь запротестував, видавництво почало викручуватись: "Хіба вам не все одно. Адже гроші за редакцію ви одержите... А Лакиза — він же тільки політичний наглядач". — "Ну, то напишіть: під редакцією Лебедя і під політичним наглядом Лаки-зи", — запропонував Лебідь. — "Ну, ви говорите дурницю!" — образилися видавці".

На редактора чатувало й багато інших несподіванок. Тематичні плани для кожного видавництва мусили починатися з тих видань, які орієнтувалися винятково на ідеологічне обслуговування партійних цілей. Це були твори, присвячені, скажімо, виконанню чергових рішень чергового партійного з'їзду, чергової річниці від дня народження вождя світового пролетаріату, від дня утворення компартії України чи СРСР. Для редагування таких рукописів призначалися ті редактори, які мали не лише багатий практичний досвід, а й високу "ідеологічну підкованість".

Зрозуміло, що подібні твори у директивному порядку не просто включалися до тематичних видавничих планів, а й посилено контролювалися на всіх етапах їх проходження

350 ВИДЛШІИЧЛ СПРАВА ПЕРІОДУ РАДЯНСЬКОЇ ВЛАДИ

Книги українських

ЕІІІТОрІІІ,

відзначені нпішиіцоіо і: СРСІ» премією — Ленінською

ж-.-■."»^r.

могутнім партійним, ідеологічним апаратом поза межами видавництв. "Політичну пильність" й "ідеологічну чистоту" мали забезпечувати не лише рецензенти тих навчальних закладів, де виконувалися ці роботи, а й так звані зовнішні рецензенти, імена яких заборонялося розголошувати.

Великого значення надавалося попередньому висновкові фахового редактора. Ще однією грізною інстанцією ставала відповідна редакційна колегія Держкомвидаву УРСР (на кінець 70-х років у такому контролюючому всю видавничу справу республіки підрозділі цього Комітету — Головвидаві — були три тематичні головні редколегії: суспільно-політичної літератури; навчальної, художньої й дитячої літератури; літератури з питань мистецтва, музики, туризму). Як правило, сюди на розгляд бралися верстки чи рукописи найбільш значущих в ідеологічному плані робіт. Такі ж роботи нерідко проходили ще одне "чистилище" — у відповідному відділі ЦК Компартії України. І це за умови, що практично всі без винятку майбутні книги піддавалися не менш грізній цензурній

 

Редактор і тоталітарне еусіп.тьетво

експертизі в державному підрозділі з чудернацьки завуальованою, як на сьогодні, назвою — Головліт.

Так, згідно з доповідною запискою Держкомвидаву України, надісланою ЦК компартії України, лише протягом 1965 року Головвидавом було прочитано, в порядку контролю, 618 сигнальні примірники (обсягом 3794 аркуші), 88 версток (обсягом 743 аркуші), прорецензовано 342 рукописи. До 88 версток внесено серйозні зміни, а чотири книги зовсім забраковано.

У цій же записці йдеться про те, що кардинально переглянуто плани випуску книг практично по всіх видавництвах. В основу змін, зазначається в документі, покладено тематику, що випливає з історичних рішень XXII з'їзду КПРС, постанов пленумів ЦК КПРС і ЦК КПУ та відповідає завданням, поставленим партією й урядом перед видавництвами на сучасному етапі комуністичного будівництва.

Заходи влади Дух епохи, суспільну атмосферу тоталітар-
щодо виявлених ного режиму з його повсюдною фальшю,
редакторських справжньою ціною партійно-ідеологічного
помилок багатослів'я, страхом кожної людини — від

рядового працівника до керівника — за свою роботу на цій воістину небезпечній для самої людини ділянці, її майбутній службовій кар'єрі в кращому розумінні цього слова можна відчути, бодай певною мірою, з кількох наведених нижче прикладів.

1977 року на розгляд Головної редколегії суспільно-політичної літератури Держкомвидаву УРСР була подана верстка монографії В. Лося "КПРС — організатор культурного співробітництва народів СРСР у період будівництва комунізму". Як і мало бути, контрольне читання в такій високій інстанції виявило "ряд серйозних недоліків і упущень". Здебільшого, ці "недоліки і упущення" стосувалися цитат вождя революції і творця держави чи документів останніх партійних пленумів, інших ідеологічних заходів, за якими видавці, на відміну від газетярів, об'єктивно не встигали, але які обов'язково мали бути присутніми практично чи не в кожному розділі кожної книги. На виконання таких зауважень видавництвом обов'язково мали розроблятися заходи, каратися винні, писатися в

ИИДЛІИІИЧЛ СІІІ'ЛНЛ ІІГСІЧОДУ РАДЯНСЬКОЇ ВЛАДИ

Редактор і тоталітарно суспільство

 

УКРАЇНСЬКА АІТЕРАТУРНА ЕНЦИКЛОПЕДІЯ

том ліг

УКРАЇНСЬКИЙ РАДЯНСЬКИЙ ЕНЦИКЛОПЕДИЧНИЙ СЛОВНИК

В ТРЬОХ ТОМАХ галони г-илакіям «ojitna-

I. 0 ГЇРЖ1Я. О. 3. ЖМУДСЬкИЙ. t

t. Д ОВЧЛРЕНКО 4 ПЕРШНН. Г. С ПИС»«НК^а І. ^г ПГДОПЛІЧ-Л. Н. РЕВУЦЫМЙ. К *- СТЛРОДУВ08 Ч ІСРЛЕЦЬКМЙ.

київ

А РЕДАКЦІЯ УКРАЇНСЬКОЇ РАДЯНСЬКО! Р-НЦИКЛОПЕД!! iHuf М. Л БАЖАНА

АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНСЬКО) КГ

Енциклопедичні ііидаппя радянської доби

усі інстанції різноманітні пояснення. Щодо конкретної книги пояснення було таке:

"Одержавши "Зауваження", у видавництві при Київському університеті оперативно були вжиті наступні заходи до їх реалізації: організовано повторне читання верстки автором, рецензентом, контрольне перехресне читання редакторами видавництва, контрольне читання в головній редакції. За погодженням з автором і рецензентом у верстку монографії внесені такі доповнення і виправлення:

1. Висвітлені найновіші партійні і державні документи, зокрема, рішення жовтневого (1977 року) Пленуму ЦК КПРС, положення з доповіді Генерального секретаря ЦК КПРС, Голови Президії Верховної Ради СРСР товариша Л. І. Брежнєва на сьомій позачерговій сесії Верховної Ради СРСР, окремі положення з нової Конституції СРСР;

2. Параграф перший розділу II доповнений положеннями з Постанови ЦК КПРС і РМ СРСР "Про завершення переходу до загальної середньої освіти молоді і подальший розвиток загальноосвітньої школи" (1972);

3. Використані матеріали Всесоюзної науково-практичної конференції про соціалістичний спосіб життя і формування нової людини (травень, 1977)..."

... Взагалі, директивно спушені згори і повсякчасно контрольовані вказівки щодо цитат класиків марксизму-ленінізму

й партійних документів були, кажучи словами колишнього видавця і письменника С. Черкасенка, "сушим прокляттям" для радянських видавців усіх часів. До якого абсурду це нерідко доходило, переконливо засвідчує ось така цитата з наказу по видавничому об'єднанню "Вища школа" від 20 вересня 1977 року:

"В сигнальному примірнику колективної монографії вчених Львівського держуніверситету "Розвинутий соціалізм — торжество ідей Великого Жовтня" (видавництво при Львівському університеті) було виявлено серйозне упущення: в розділі "Радянський спосіб життя — велике завоювання соціалізму" цієї книги не було висвітлено таку важливу подію, як Всесоюзна науково-практична конференція "Соціалістичний спосіб життя і питання ідеологічної роботи" (Київ, 18-20 травня, 1977 p.), хоч опрацювання версток відбувалося після завершення роботи конференції (виділення авт. — М. Т.). Працівники видавництва (редактор тов. Юрченко В. І., в. о. зав. редакцією тов. Сорох-тей X. Й.) не звернули увагу авторів на необхідність внесення доповнень по матеріалах конференції і працю було підписано до друку без змін.

Невимогливе ставлення до підлеглих проявили директор видавництва тов. Ковальов О. Г. і головний редактор тов. Верем-чук T. А...."

Абсурдність появи самого наказу полягає не лише в тому, що таке "серйозне упущення" як "ігнорування" видавництвом звичайної, як на сьогоднішній день, партійної наради призвело до не згадування її в тексті, а сама вказівка переробляти вже готовий віддрукований наклад книги заради... згадки на окремій сторінці, одним реченням цієї зловісної для видавництва наради. Неважко уявити, як жорстоко й несправедливо були покарані "винні" — від доган і "зменшення прогресивної оплати за ПІ кв. 1977 р.", до "відшкодування збитків, завданих видавництву при виправленні недоліків за рахунок винних". Віднаходимо в цьому наказі директивні пункти і про "поліпшення фахового і політичного навчання редакторів", і про необхідність головній редакції головного видавництва об'єднання "посилити контроль за високоякісною підготовкою видань у видавництвах об'єднання".

Того ж і 977 року це видавництво знову "попалося" в наказі по видавничому об'єднанню. Цього разу — "за недостатнє використання останніх авторитетних джерел та архівних даних у підготовці до видання книги П. Бурака "Партийное строи-

23 — 7-1165

354 ВИДА ВНИЧА СПРАВА ПЕРІОДУ РАДЯНСЬКОЇ ВЛАДИ

тельство в условиях развитого социализма (1959—1970)". У довгому переліку пунктів наказу щодо "вжиття заходів" з'являється вказівка для всіх видавництв об'єднання "надалі рукописи з партійного будівництва надсилати на рецензування до Інституту історії партії при ЦК КП України та на кафедру партійного будівництва ВПШ при ЦК КП України".

Неважко здогадатися як "збагачувалися" і "вдосконалювалися" згодом після такого рецензування наступні наукові книги.

Видавництво при Харківському університеті мало багато прикрих клопотів через таке ідеологічно важливе видання як науковий збірник "Питання історії СРСР". Двадцять друге число його (1977 рік) було "розгромлене" на нараді у видавничому об'єднанні за "ряд серйозних недоліків: низький науковий рівень статей, які дібрані були випадково...".

Результатом цього розгляду стало зобов'язання видавництва додатково рецензувати матеріали подібних збірників "на одній з опорних кафедр вузів республіки".

Не вдалося уникнути подібних "розносів" та "розбірок" і видавництву при Київському університеті. Скажімо, весь наклад книги М. Козицького "В. 1. Ленін про єдність дій лівих сил у першій російській революції" був передрукований через... "виявлену буквенну помилку". Передруковувався також з подібної причини один аркуш монографії "Партійне керівництво розвитком промисловості України". А от виявлена "серйозна помилка" в монографії В. Копейчикова "Конституция развитого социализма: теоретические основы, сущность, функции" хоч і не призвела до передруку накладу, але добре позначилася на матеріальному становищі тих, з чиєї вини вона була допущена.

Особливо великі неприємності доводилося переживати науковим видавництвам, коли випущений ними у результаті такого посиленого звідусіль нагляду і контролю якийсь соціально важливий ідеологічний продукт згадувався десь доскіпливими "ідеологічними бійцями партії" для негативного прикладу на якійсь високій нараді чи в передовій статті котрогось центрального чи республіканського друкованого органу. Так було, зокрема, у випадку з тридцять другим випуском республіканського міжвідомчого наукового збірника "Питання наукового комунізму", який готувався до друку у видавництві

 

І'одмктор і т<>тіі.'іітіі|>ііі: сусш.п.стио

при Київському університеті. Лише однієї згадки про якийсь не однозначний факт, висмикнутий автором опублікованої в "Радянській Україні" передової статті "Політична книга", а не доведи Боже, ще й журналу "Комуніст України", було достатньо, аби до розгляду цього питання було залучено не лише все видавниче об'єднання, а й міністерство освіти. В листі директора генерального об'єднання "Вища школа" В. Борисенка на ім'я начальника управління викладання суспільних дисциплін міністерства вищої і середньої спеціальної освіти України зокрема зазначалося:

"У зв'язку з виступом журналу "Комуніст України" (1977, № 6, с 79) та газети "Радянська Україна" (передова стаття "Політична книга" від 22 липня 1977 р.) із зауваженнями на адресу 32-го випуску республіканського міжвідомчого збірника "Питання наукового комунізму" видавниче об'єднання "Вища школа" просить Вас зобов'язати головні вузи вжити заходів щодо підвищення рівня роботи редколегій усіх республіканських міжвідомчих наукових збірників із суспільствознавчої проблематики та підвищення науково-теоретичної й ідейно-політичної якості вміщуваних у них статей".

В умовах безкінечно відзначуваних у масштабах цілої країни ленінських ювілейних дат видавці ставилися перед необхідністю включати до своїх планів літературу відповідної тематики. Ще 1967 року в усі видавництва республіки з грифом "для службового користування" було надіслано ґрунтовну записку, підписану першим заступником голови Комітету по пресі при Раді міністрів УРСР В. Костенком з таким заголовком: "Про якість літератури, присвяченої життю і діяльності В. 1. Леніна". У цій записці не без задоволення констатувалося, що "за останні шість років у Радянській країні опубліковано понад 1500 літературно-художніх творів про В. І. Леніна, видано художні альбоми, ілюстровані календарі, виготовлені з особливою відповідальністю за вірне і художньо яскраве відтворення образу Володимира Ілліча".

Водночас, зверталася увага керівників видавництв на необхідність "посилити контроль за підготовкою і виданням літератури про В. 1. Леніна", а також "звернути особливу увагу на забезпечення високої якості художнього оформлення та поліграфічного виконання кожного видання, присвяченого В. 1. Леніну". Не випадково, починаючи з кінця шістдеся-

23*

356____________ ВИДАВНИЧА СПРАВА ПЕРІОДУ РАДЯНСЬКОЇ ВЛАДИ

тих років, річний тематичний план кожного видавництва став відкриватися спеціальним розділом, присвяченим творам про вождя і про виконання в життя рішень чергового з'їзду ленінської партії.

Знаючи про таку посилену увагу партії і держави до творів "ленінської тематики" і будучи переконаними в забезпеченні директивними органами "зеленої вулиці" подібним рукописам, багато авторів з числа як науковців, так і ама-торів-графоманів на місцях активно бралися за розробку саме таких тем.

За свідченням бувалих редакторів, яким довелося пережити, працюючи на видавничому поприщі, добу розвинутого соціалізму, появи таких рукописів у видавництвах просто боялися. Бо знали, які митарства доведеться пройти з ними багатьом людям, починаючи від редактора і закінчуючи директором. Красномовним доказом цьому може слугувати архівна справа на рукопис одного такого ідеологічного бійця, колишнього секретаря одного з райкомів партії Хмельниччини М. Бабишина "В. І. Ленін і діяльність більшовицьких організацій на Поділлі". Справа дуже типова для того часу і показова у контексті долі українського наукового друкарства зазначеного періоду.

Після одержання видавництвом рукопису, як годиться, він був відправлений на рецензування. Рецензент у досить делікатній, але аргументованій формі вказав на ряд суттєвих недоліків рукопису: необхідності чіткішого визначення жанру, в якому заплутався сам автор, називаючи свій твір то нарисом, то документальною книгою; кращого опрацювання стилю викладу; перевірки ряду фактів, статистичних даних, назв документів, на які відсутні посилання.

Зовсім не підозрюючи про ймовірність виникнення "бурі", видавництво ознайомило з цією рецензією автора. Через якийсь час на більш ніж двадцяти сторінках друкованого машинописного тексту з копіями на кілька адрес, починаючи від ЦК партії і Держкомвидаву, видавництво отримало цілий трактат обуреного автора.

Варто процитувати кілька "перлин" з цього трактату, які сьогодні видаються просто смішними, але через які тоді можна було легко загриміти з роботи тим, на кого була спрямована огульна й безпідставна критика цього "вірного ленінця":

Редактор і тоти.'іітирнс cyruL-ibfTBO '" ■ ' 357

Довідково видання

ФоЗ,

WK

для редакторів, укладене колишнім

директором "Вищої школи"

працівника видавничого об'єднання JJumffa школа"

Арсеном Кривошесю

. і;}'чичтг.и

"Рецензент, на мою думку, забув, що виконує важливе доручення ЦК Компартії України, куди я звернувся із своїм рукописом за консультацією і допомогою"; "критика рецензента побудована без будь-якого зв'язку з матеріалом, який вміщено в рукопис. Так "критикувати" все, що зв'язане з Леніним, це означає слабо орієнтуватися в історії КПРС"; "рецензент допустив у своїх висновках нетактовність про видатних керівників ленінської партії і держави, про яких я писав у рукописі"; "невже рецензенту важко зрозуміти, що В. І. Ленін і сьогодні серед нас, що справа Леніна безсмертна?"; "рецензенту важко зрозуміти, що сьогодні члени КПРС, як і всі трудящі, наполегливо працюють над виконанням заповітів Леніна, що В. 1. Ленін живе серед нас, а його ідеї розвиваються не тільки в СРСР, але й в зарубіжних країнах світу..."

Від таких цитат віє тривожним духом недавніх "славних" часів, за яких процвітало доносництво й висЛужництво, невігластво й примітивізм думки, зодягнені у "правильну" ідеологічну обгортку. Ту "правильність", з якою навіть звичайний інструктор райкому в ті часи міг безпощадно громити учених, редакторів і видавців, звинувачуючи їх у нерозумінні "справи Леніна".

І ще одна думка напрошується при читанні таких документів недавньої доби. За вище цитованими, безумовно щиро написаними автором словами — трагедія мільйонів обманутих, знедолених, ніби політично зомбованих радянських людей, які і в бідності не хотіли поступатися принципами, які так само, як і в молодості, вірили в ті обіцювані вже більше сімдесяти років комуністичні ідеали, проповідувані безроз-

358____________ ИИДАІЯІИЧА СІ І РАКА ІШРІ ОДУ РАДЯНСЬКОЇ ВЛАДИ

дільно правлячою в СРСР партією комуністів. Ось уривок із розглядуваної скарги на видавничого рецензента:

"Мені як автору рукопису, перебуваючи на заслуженому відпо-
^: чинку з поганим станом здоров'я, було дуже важко, щоб за кош-

■ ти своєї пенсії знайти друкарку і віддрукувати цей рукопис на

І 743 сторінках. Але я зробив усе, що було в моїх силах, хоч прожи-

ті ваю в ненормальних квартирних умовах. Виплатив друкаркам

і фотографам за ілюстрацію до рукописної книги із своєї пенсії
• біля 400 карбованців. Були випадки, коли навіть не вистачало

і пенсії дожити до кінця місяця. Але я комуніст і зобов'язаний

і працювати до останнього подиху, щоб залишити опис про слав-

і ний шлях радянського народу за 60 років Радянської влади".

В Україні загальна об'єктивна необхідність "коригування" видавничої структури диктувалася ще й суб'єктивним чинником. У травні 1972 року з посади був усунутий найвищий партійний керівник республіки Петро Шелест, на зміну якому прийшов його політичний супротивник Володимир Щер-бицький. Симптоматичним у цій зміні на керівному українському олімпі є те, що незабаром була заборонена й повністю вилучена з усіх бібліотек випущена 1970 року Політвидавом України книга колишнього першого секретаря ЦК Компартії України П. Шелеста "Україно наша радянська".

Хтось із пильних політичних цензорів, інкримінуючи згодом авторові занадто палкий захист не лише принципу паритету в економічній співпраці радянських республік-сестер, а

П. Ю. ШЕЛЕСТ

Україно наша Радянська

й мовних та культурних прав українців, прочитав у перших літерах заголовку цієї книги абревіатуру "УНР", констатувавши при цьому прихильність автора до "ворожої" усьо-

Книіа колишнього

першого секретаря ЦК КІІУ

Петра Шелеста, іякшаиа Кремлем

видавництво політичної ЛІТЕРАТУРИ УКРАЇНИ київ. іото

як ідеологічно і юм ил копа

і.'ііііпцепа відразу після виходу її

її ґніт. Дише окремі її 111 > і і м і | > м 11 кн

потрапили у "спсцсхови"... МК

Редактор і тоталітарне суспільство ' ••'■ 3J59

му радянському народові буржуазно-націоналістичної держави 1918-1920 років — Української Народної Республіки. Хтось відчув у цій книзі загрозу "місцевого патріотизму", бо автор акцентував увагу на історично виокремленій автономності України, прогресивній ролі козацтва тощо. Справді-бо, в ті роки вигаданий у Москві "український націоналізм" можна було легко приписати хоча б за такі фрази, висловлені будь-ким, а тим більше найвищим партійним посадовцем республіки:

„На Дніпрі, за порогами, в першій половині XVI століття українське козацтво створило славнозвісну Запорізьку Січ, яка прославилась не лише своєю військовою силою і майстерністю, своїми перемогами, а й демократичним устроєм та освітою. Протягом тривалого часу Січ була центром військової сили українського народу. Тут порядкувала громада, товариство. Всі справи — військові, господарські, покарання і помилування винних, вибори січової старшини, зовнішні зносини і т. д. — вирішувала Січова рада, на якій козаки користувалися рівним правом... У Січі при оцінці людей брались до уваги хоробрість, розум, кмітливість і безмежна відданість Батьківщині — Україні..." (с. 20).

Русифікація Саме на цей період припадає зініційована

видавничої радянським керівництвом русифікаторсь-

емрави ^ка політика в Україні, яка відразу ж позна-

чилася на видавничій справі. Як справедливо зазначає відомий історик України О. Суб-тельний, у боротьбі між радянським керівництвом, що плекало ідею створення нового радянського народу, та українцями, котрі виступали за збереження власної національної тотожності, основна "лінія фронту" проходила через питання мови. За Брежнєва Кремль проводив систематичну кампанію розширення вживання російської мови та обмеження української. Власті мали в своєму розпорядженні цілий ряд прямих і непрямих засобів, щоб змусити людей користуватися російською мовою. Швидко зростало використання її в українських школах, а успішність у навчанні ставилася в залежність від доброго оволодіння російською мовою. Те ж стосувалося можливостей зробити кар'єру. Найцікавіші й найважливіші

300 ____________ ВИДАВНИЧА СПРАВА ПЕРІОДУ РАДЯНСЬКОЇ ВЛАДИ

публікації в Україні виходили російською мовою... З падінням тиражу українських видань власті отримували зручний привід для їх закриття. Так, між 1969 і 1980 роками частка журналів, що виходили українською мовою, знизилася з 46 до 19 відсотків; між 1958 та 1980 роками відсоток книжок, що публікувалися українською мовою, впав з 60 до 24.

Така цілеспрямована політика не могла не відбитися передусім на наукових виданнях, що виходили тоді переважно при університетських видавництвах. Рішенням міністерства вищої та середньої спеціальної освіти переважна більшість міжвідомчих наукових збірників, починаючи з кінця 70-х років, стала видаватися російською мовою. Так, з україномовного в російськомовний статус були переведені, скажімо, наукові збірники Київського університету ім. Т. Г. Шевченка: "Питання наукового комунізму", "Філософські проблеми сучасного природознавства", "Питання політичної економії", "Економічна географія", "Фізична географія", "Охорона, вивчення та збагачення рослинного світу" та ряд інших.

Подібна тенденція простежувалася і в питанні підготовки нових підручників, а також монографій із суспільних, філологічних, не кажучи вже про природничі, технічні науки.

Таким було політичне, ідеологічне, соціальне й організаційне тло, на фоні якого продовжувало свій невпинний поступ українське наукове книговидання у 70-80-х роках минулого віку. Згодом цю непросту добу вітчизняної історії політично незаангажовані науковці назвуть періодом застою і стагнації з усіма його негативними наслідками в економічній і особливо в духовній сферах.

І все ж, у контексті вітчизняної видавничої справи навіть фрагментарна ретроспектива цього періоду дає підстави стверджувати, що дух просвітництва і знань, дух демократизму й незалежного від чиєїсь волі інтелекту ніколи не покидав видавництва, в яких і чиїх би стінах вони не знаходилися. Свідченням цьому — десятки солідних за змістом, різних за обсягом і художнім оформленням видань, які все ж попри неминучий ідеологічний наліт у передмовах чи примітках, ніяк не можна віднести до розряду "прохідної", написаної на догоду дня, пропагандистської літератури.

 

Запитання і лакданпл. Рекомендована література

Запитання і завдання для самоконтролю

Які причини розбалансування у 20-х роках налагодженої в період УНР видавничої справи?

Що таке Головліт і якими були його функції?

Твори яких українських авторів ви