Видавничий рух доби визвольних змагань українського народу (1917-1920)

Ситуація з українським друком напередодні Лютневої революції 1917 року

Формування нової видавничої мережі

Політика

українських урядів у видавничій справі

Кам'янець-Подільський як видавничий і книгознавчий центр УНР

Видавничий репертуар

2!)0

ВИДАВНИЧИЙ РУХ ДОІІИ МІР

Поглиблення розрухи й безладдя, спонукане розгортанням воєнних дій, у які з 1914 року було втягнено більш як 34 країни, призвело до поступового розвалу Російської імперії. Фатальні політичні й соціально-економічні потрясіння на величезних просторах цієї імперії, викликані згодом Лютневою революцією і жовтневим переворотом 1917 року, тріумфом і трагедією Української революції, страшними наслідками повсюдного наступу й утвердження більшовизму в розмаїтті його тоталітарних і волюнтаристських форм, а після цього — ще жахливіші наслідки Другої світової війни, — все це чи не найбільше спустошило просвітницьку, наукову, поліграфічно-видавничу галузі, зруйнувало дощенту те, що протягом десятиліть вбирало в себе і формувало на віки все найцінніше, найпотрібніше народові — інтелект нації.

Однак ці потрясіння могли лише на певний час, у черговий раз, обмежити, заборонити друковане слово. Знищити ж його повністю, вихолостити з нього дух правди і волі ніякі сили не могли й цього разу.

§ 1. Ситуація з українським друком напередодні Лютневої революції 1917 року

Відновлення,. 2 серпня 1914 року — буквально другого
цензури " Д^ня після початку Першої світової війни —

російська влада в Києві забороняє видавати газету "Рада". Така ж доля незабаром спіткала і журнал "Українська Хата". А вже з початком наступного року, за наполяганням військових, спеціальним розпорядженням київського губернатора призупинялася діяльність усіх редакцій газет, що виходили "на малоросійському наріччі". Під це розпорядження потрапила ціла низка періодичних друкованих органів, що утворилися після обнародування царського маніфесту від 17 жовтня 1905 року, зокрема найтиражніші місячники "Літературно-Науковий Вісник", "Україна", "Дзвін", "Світло", "Молода Україна" та інші.

Спроби властей у черговий раз накинути пута на українське друковане слово, скориставшись військовим станом,

Українське друкарстио напередодні 1917 року 291

стосувалися не лише засновників новоутворених періодичних видань, а й видавництв. Знову сміливішає й нахабніє Київський цензурний комітет, роботу якого організовує в цей період професор університету Св. Володимира, українофоб Т. Флорінський. Знову запроваджуються вимоги отримання дозволу цензурного комітету на кожне нове видання.

Заборонницькі розпорядження доходять і до книжкових магазинів: закривається одна з найбільших українських книгарень у Києві — книгарня "Літературно-Наукового Вісника". Це значно ускладнило роботу утвореним у Києві після 1905 року видавництвам з чітко окресленими українізацій-ними напрямками програм.

Напівлегальне І все ж навіть за цих умов загартовані без-книговидання кінечною боротьбою з цензурою видавці українських книг, хоча й епізодично, але все ж пробиваються до свого читача. 1914 року друкарня Першої Київської друкарської спілки випускає у світ підготовлену видавництвом "Час" невелику брошуру "Життя Тараса Шевченка", а також солідне дослідження С. Єфремова "Шевченко". Наступного року у Києві побачив світ науковий збірник, присвячений роковинам народження Тараса Шевченка. На додаток до цього видання тут і в інших містах України поширюється випущена в Одесі ще 1912 року велика за обсягом (320 сторінок) збірка "із віршів українських, галицьких, російських, білоруських і польських поетів" з передмовою, упорядкуванням і примітками відомого українського бібліографа і критика М. Комарова — "Вінок Т. Шевченкові".

Потужну шевченкіану цього періоду доповнює благодійна акція видавництва "Час", здійснена 1910 року. Тут підготували і випустили нечуваним на той час накладом — 100 тисяч примірників — плакат з портретом і біографією символу української нації — Тараса Шевченка. У створенні цього плаката брали участь відомі українські маляри Ф. Красицький та І. їжакевич. Текстову частину виконали Борис Грінченко, Сергій Єфремов, Федір Матушевський. Кошти, виручені від реалізації цього друку, працівники видавництва пожертвували на спорудження пам'ятника поету в Києві.

19»

292 ІІИДЛШІИЧИИ РУХ ДОНИ МІР

Українське друкарство напередодні ІІІ17 року

 

Кмблсми українських ішдаиництіі, що діяли напередодні постання VI IP

Набула громадського розголосу акція студентів Київського університету, галичан за походженням, із збирання серед населення пожертв для закупівлі і відправки полоненим Російською армією солдатам із Західної України, висланих до Сибіру, українських книг. А двом найактивнішим членам цієї ініціативної групи — Поповичу та Лизогубу — вдалося навіть добитися дозволу на друк поеми Івана Франка "Мойсей". В історичних обставинах, які складалися, для сотень і тисяч простих українців цей вогненний твір Каменяра був, як ніколи, доречний.

Аби обійти київські цензурні рогатки, як і наприкінці минулого століття, починається друк українських книг поза Києвом і Харковом. Так, 1916 року спочатку в Москві, а згодом в Одесі друкується і поширюється по Україні двотижневий літературно-наукових журнал "Слово". Того ж року в Миколаєві побачив світ "Словник Шевченкової мови" — упорядкований невідомим автором, який заховався під псевдонімом "Нестор-Літописець". На основі виданого В. Доманицьким

1907 року "Кобзаря" тут подано алфавітний список слів, уживаних Шевченком. Книжка добре розходилася серед солдатів, для більшості з яких то було чи не перше знайомство з українським друкованим словом.

Окремими виданнями, невеликими за обсягами, пробиваються до читача художні твори В. Винниченка, Б. Грінченка, А. Кащенка, Лесі Українки, І. Франка. В Катеринославі продовжує друкувати свої розвідки про історію запорізького козацтва Д. Яворницький.

Крізь кордонні перепони проникають на Велику Україну окремі львівські, коломийські, чернівецькі видання.

На період військового стану припадають і перші спроби заснування українських видавництв нового типу, діяльність яких організовувалася на добровільних внесках пайщиків з числа членів видавничого товариства. На таких засадах у 1916 році виникло, зокрема, видавництво "Друкарь" у Петрограді.

Архіви зберегли текст звернення правління щойно утвореного видавничого товариства "Друкарь" до всіх, кому була небайдужою доля українського друкованого слова. Як унікальний документ доби, як підтвердження того факту, що в загниваючій Російській імперії завжди знаходилися національно свідомі сили, які ніколи не мирилися з принизливим становищем українського друкованого слова, фрагмент цього звернення до земляків-українців варто процитувати:

"Од видавництва "Друкарь" у Петрограді"

Тепер, коли війна ускладнила вихід нашої книжки, коли дорожнеча утруднила появу її, то і без того тендітне і кволе наше книжкове діло стало перед остільки грізною кризою, що вже не можна спокійно дивитися в будучину. Більш двох років майже нічого не виходить нового, нема передруків вичерпаних видань, щезають одні за другими з книгаренських полиць раніш видані наші автори. Вже не можна дістати Шевченка, Вовчка, Рудан-ського, Франка, Кримського, Яновського, Гринченка, іт. д.; роз-бірається і те, що раніш на складах лежало нерухомо.

В такий скрутний, тяжкий для нашого книжкового діла, час ми робимо почин і засновуємо видавниче товариство "Друкарь" У Петрограді, де все ж зараз легше провадити видання книжок. Вже запрошено до співробітництва фахових людей, складено невеличкий капітал; найбільші ж старання і засоби наші ми прикладемо до того, щоб коло "Друкаря" скупчити кращі літературні і наукові сили.

"Друкарь" починає діло з вірою в його необхідність, з надією, Що життя надасть йому сили для буйного розквіту. Але ми розу-

ВИДАВНИЧИЙ РУХ ДОІІИ VIIP

Українське друкарство напередодні 1917 року

 

міємо, що ті великі завдання, що зараз стають перед нами, — нам одним не по силі. Через те ми звертаємося до громадянства: гуртом видаваймо рідну книжку!" Спільними силами ми легко досягнемо того, що одним нам не посильно. По наших хатах і господах дрібними сумами без діла лежать десятки, сотні тисяч. Відділимо з них частки в видавництво "Друкарь". Складімо для діла потрібні гроші; вони ж — не тільки не пропащі, — на них йтиме дивіденд (прибуток). Нехай кожен візьме паїв! Нехай кожен знайде пайщиків!"

Сума пайових внесків, визначена правлінням видавничого товариства, складала 25 рублів. Ця сума, як зазначалося в листівці, мала надсилатися на дві адреси до Петрограда: правління товариства "Друкарь", яке тоді розміщувалося в будинку 48 третьої лінії Васильєвського острова та книгарня "Український базар" у будинку під числом один по Большому проспекту.

Як поширювалися ці листівки серед українців в усіх регіонах Росії? Існувало кілька каналів. Серед них — і вкладання таких листівок у свіжі випуски українських часописів, які все ж виходили в імперії. Зокрема російськомовний, редагований С. Петлюрою в Москві, щомісячний журнал "Украинская жизнь", який мав на той час чи не найбільше передплатників.

Феномен Найбільшого успіху в боротьбі за право

"Українського українців мати свою державу і мову до-
питання" сягнули видавці журналу "Украинская

жизнь", який від 1912 року друкувався в Москві. На основі публікацій часопису редколегія вирішила підготувати і випустити масовим накладом російською мовою книгу з промовистою назвою "Українське питання". Намір був вкрай актуальним з двох аспектів. По-перше, за обставин, коли російське суспільство вже втратило саму уяву про Україну як про національний організм і стало трактувати українство як простий "варіант російської культури", необхідно було через книгу аргументовано, ненав'язливо донести до масового неукраїнського читача багатющий матеріал, що характеризує український національний рух в його минулому і сучасному. По-друге, нагальною потребою стало пробудження, розворушення в значної частини

української інтелігенції приспаної, а то й приглушеної національної самосвідомості, спонукання земляків до важкої просвітницької роботи серед народу.

Книга побачила світ на початку 1914 року. Рівно через рік редакція "Украинской жизни" перевидає свою новинку, а після закриття журналу більшовицькою владою 1917 року "Українське питання" виходить третім виданням — переробленим і доповненим матеріалами, зібраними за гарячими слідами бурхливих подій. Одночасно в Москві було випущено ще одну книгу, присвячену споконвічним українським землям, — "Галичина, Буковина, Угорська Русь: історичний, географічний та етнографічний нариси". Успіху поширення книги серед читачів сприяло те, що писали її маститі автори — творці "Украинской жизни": Михайло Грушевський, Симон Петлюра, Дмитро Донцов, Володимир Дорошенко, Сергій Єфремов, Софія Русова, Микола Сумцовта інші.

Цікава подальша доля цієї книги. Вже в перші роки радянської влади весь наклад її трьох видань було конфісковано і знищено. Кілька примірників потрапили до спецфондів —

 

 

 

І. УКРВИНСКІЙ ВОПРОСЪ.	sraMflra	cj iyi &\
ШійШШ
' /"■....................................................................................	А	т	ь
Український переклад. упорядкування, передмова І примітки Миколи Тимошик;
і" - — —ні '	київ '■ " ■ Видавництво імені Олени Теліги J997

Розгорнутий титул перекидання "Украинского нопроеа" и перекладі українською мовою Миколи Тіімоішікіі. Київ, 1997

2!)6

ВИДАВНИЧИЙ РУХ ДОНИ УНР

(рОПМуКИИШІ ПОПОЇ ІИІДНКІІПЧОІ МС|Н'Ж1

 

протягом більш ніж сімдесят років ідеологи тоталітарного режиму тримали "в арешті" "Українське питання" за надруковане в ньому правдиве слово про Україну і українців, яке здатне було пробудити самовідчуття й національну гідність принижуваного століттями багатомільйонного народу. На основі виявленого в колишніх спецфондах бібліотеки імені КПРС у Києві єдиного примірника "Українського питання" заходами Міжнародного освітнього фонду імені Ярослава Мудрого було здійснено український переклад і наукове коментування тексту. Оновленою ця книга прийшла до українського читача з маркою видавництва імені Олени Телі-ги 1997 року.