Література праукраїнського періоду

Навчальна програма

 

Раннє бароко (кін. ХVІ – 20-і рр. ХVІІ ст.)

 

Полемічне письменство, елементи бароко у ньому. Наявність символіки, метафори у полемічному доробку Герасима Смотрицького, Клирика Острозького, Іпатія Потія, Христофора Філарета, Стефана Зизанія, Мелетія Смотрицького.

Зародження україномовного віршування. Вплив техніки і культури книгодрукування на нього. Розвиток жанрів геральдики та епіграм, їх патріотичне спрямування. Вірші Герасима Смотрицького, Андрія Римші, Тарасія Земки. Відтворення образів видатних національних діячів (Балабанів, Острозьких, Сапіги, Копистенського, Могили, Долмата). Художня своєрідність їх: чітка конструкція недовгих речень, усталені епітети, постійні метафори, алегорія, символи). Досконале володіння віршописців технікою силабічного віршування. Структура і художня своєрідність емблем, символів, ієрогліфів.

Удосконалення жанру епіграми у творчості Віталія Дубненського („Діоптра”, 1612). Особливості інтерпретації автором традиційних мотивів. Поетика та ритміка віршів, їх дидактичне спрямування. Відтворення біблійних образів. Образ автора-оповідача.

Українські панегіричні вірші, їх жанрові особливості: удосконалення структури, драматичні елементи, образна система. Оплакувальні та вітальні панегірики. „Просфонима” (1591) невідомого автора як перший друкований взірець вірша-декламації. Особливості композиції твору. „Лямент дому княжат Острозьких”, „Плач... по вмерлому Григорію Желіборському”, „Лямент... на жалісну смерть... Леонтія Карповича” (Мелетія Смотрицького) як зразки оплакувальних панегіриків. Особливості композиції. Використання традицій народної культури, ідеал релігійного діяча, патрона-просвітника у них. „Вірші на жалосний погреб Петра Конашевича-Сагайдачного”(1622) Касіяна Саковича як вершинне явище раннього барокового віршування. Синтез національних і ренесансно-класицистичних традицій. Особливості поетики твору. Образ гетьмана Сагайдачного та запорізького козацтва, використання поетики ораторського мистецтва. „Візерунок цнот... Єлисея Плетенецького” (1618) Олександра Митури. Особливості поетики панегірика. Образ патріота-просвітника Плетенецького.

„Лабіринт” Хоми Євлевича як ренесансно-просвітницька поема барокової літератури. Образ автора, Мудрості. Дидактичне спрямування твору. Особливості його поетики. Героїко-патріотична тематика в батальних поезіях „Дії турецькі і змагання козацькі” Мартина Пашковського, „Дніпрові камени” Івана Домбровського, „Пам’ять війни турецької” Бартоломея Зиморовича. „Сарматська” теорія походження українських князів. Особливості поетики творів. Образ жінки-українки у „Селянках”(1614) Симона Симоніда (Шимоновича).

Зародження драматичних жанрів в українському письменстві, зв’язок їх із шкільною практикою навчання студентів акторському мистецтву у тодішніх школах. Зародження шкільного театру на Україні. Декламації та діалоги як найпростіші форми драматичних творів. Памво Беринда „На рождество Ісуса Христа вірші” (1616). Простота драматургічної форми, відсутність показу дії. Особливості відтворення євангельського сюжету. Розвиток драматургічної техніки у декламаціях Андрія Скульського „Вірші з трагедії Христос пасхон”(1630) та Іоаникія Волковича „Размсишлянє о муці Христа Спасителя”(1631). Алегоричні образи у них, посилення емоційності викладу, засоби відтворення містеріальних ситуацій, медитативний характер п’єс.

Походження та ідейно-естетичні функції українських інтермедій. Інтермедії про Климка і Стецька, а також Максима Рицька і Дениса до драми Якуба Гаватовича „Трагедія або образ смерті пресвятого Іоанна Хрестителя...”(1619). Джерела сюжетів, використання гумористичних ситуацій і комічних образів-типів. Роль народної мови в творах.

Література ХІХ століття

 

Вступ.

Методологічна основа розкриття літературного процесу в Україні наприкінці ХУШ - у 60-ті рр. XIX ст. Історико-культурні передумови творення літератури, особливість цього етапу літературного процесу. Поняття «нова українська література», основні закономірності розвитку українського літературного процесу і літературні напрями, їх зв'язок з етапами суспільного руху в країні.

Українська література кінця ХУШ-60-х рр. XIX ст. у контексті літературного життя слов'янських народів; роль періодичних видань в організації літературного життя країни. Літературно-художні журнали «Харьковский Демокрит» (1816), «Украинский вестник» (1816-1819), «Украинский журнал» (1824-1826) та альманахи «Утренняя звезда» (1833-1834), «Запорожская старина» (1833-1838) «Украинский сборник» (1838, 1841), «Ластівка» (1841), «Сніп» (1841), «Молодик» (1843-1844), «Киевлянин» (1840-1841, 1850), «Русалка Дністровая» (1837) в організації літературного життя та розвитку естетики як науки; формування традиції осмислення літературного життя України в контексті національних літератур інших народів, добір перекладних статей, присвячених осмисленню інших літератур. Значення літературної критшсп в оцінці явищ літератур інших народів, органічний зв'язок літературно-естетичної думки в Україні зі здобутками слов'янської та західноєвропейської культур. Роль порівняльного літературознавства в оцінці літературних явищ слов'янських народів та в осяганні тенденцій і закономірностей літературного процесу України. Особливість жанрової моделі в українській літературі кінця ХУШ - 60-х рр.ХІХ ст., концепція зображення людини та характер художнього мислення в українській літературі цього періоду. Зв'язок літературного процесу означеного періоду з філософською думкою України та слов'янських і західноєвропейських народів. Початки фольклорно-етнографічних студій. Етнографічні збірки М.Максимовича «Малороссийские песни» (1827), «Украинские народнне песни» та «Голоса украинских песен» (1834), «Сборник украинских песен» (1849) та їх роль в історії українського письменства. Фольклоризм української літератури кінця ХУШ - 60-х рр. XIXст. як одна з визначальних її ознак, один із чинників оновлення художньо-естетичного змісту. Світові здобутки літератури цього періоду. Видатні діячі світу про українських літераторів кінця ХУШ - 60-х рр. XIX ст. Роль вивчення курсу історії нової української літератури кінця ХУШ - 60-х рр. XIX ст. у становленні світоглядних засад студентів та розширенні їх естетичного та інтелектуального рівнів та кругозору.

 

 

Формування просвітительського реалізму (до 30-х років)

Активізація визвольного руху в країні, декабристи та національно-визвольний рух слов'янських народів. Розвиток патріотичних настроїв, збуджених Вітчизняною війною 1812р. Події у житті західноєвропейських народів та формування нових економічних і суспільних відносин в Україні, нової якості духовного розвитку народу.

Визрівання радикально-демократичних тенденцій у суспільній думці Росії кінця ХУШ - 30-х рр. XIX ст. Просвітительство як мистецький рух ХУШ - початку XIX ст., його характеристичні дані: ратування за потребу радикальних змін шляхом морально-етичного оздоровлення суспільства, «просвітлення умів»; культ «розумної людини», віра в силу розуму й просвіти; утвердження цінності первісного, природного стану; протистояння людини соціальної і людини етичної, «природної».

Значення для розвитку української культури освітніх центрів України: Львівського (1661), Харківського (1805), Київського (1834) університетів, Ніжинської гімназії вищих наук (1820).

Роль Кибинського та Полтавського театрів у розвитку драматургії в Україні.

Суть просвітительського реалізму як творчого напряму. Просвітительський (ранній) реалізм як один із основних творчих напрямів української літератури кінця ХУШ - перших десятиліть XIX ст. Настанова на художню правду, на показ конкретної дійсності; життя у його найбуденніших проявах (на відміну від канонів класицистичної естетики). Свідома орієнтація на демократичного читача, його художні смаки та ідеали. Представник із народного середовища як основний об'єкт зацікавлення і художнього осмислення. Певна однозначність відображення народу і окремого героя (показ в основному морально-етичної, звичаєвої іпостасі народного буття). Пояснення дій і вчинив людини безпосереднім впливом середовища, показ середовища як сукупності побутових і моральних обставин. Моральний критерій оцінки суспільних явищ. Відсутність нерозв'язаних життєвих колізій внаслідок можливості морального вдосконалення людини, навернення її до «природної» доброти. Морально-дидактичні авторські настанови. Сміх, гумор як чинник художнього утвердження людини, очищення її здорової первісної суті.

Оцінка літературного процесу О.Бодянським, М.Максимовичем, М.Костомаровим, І.Вагилевичем, Я.Головацьким. Увага до проблем розвитку мови та фольклору.

Утвердження в літературі народної розмовної мови; зв'язок із фольклорною естетикою і народним світосприйняттям. Відображення стихії народної обрядовості, побуту, звичаїв, вірувань і т.д. як цінності, що заслуговує на самобутнє існування.

 

Сентименталізм

Розвиток сентиментального начала в українській літературі перших десятиліть XIX ст. Сентименталізм як чинник епохи Просвітництва, внаслідок слабкого розвитку в Україні просвітительської ідеології, не набув розвинених літературних форм, не розвинувся у самодостатній творчий напрям, що має власне обличчя і самоцінність: не окреслився на всіх рівнях і у всіх жанрах.

Перехідне місце сентименталізму в системі літературних стилів першої половини XIX ст.

Атрибути сентименталізму як художньої системи (концепція чуттєвої особистості, своєрідність жанро- і сюжетотворення, моралізаторська манера, поетика) у своїх формах, повному, цілісному вияві наявні лише в окремих творах Г.Квітки-Основ'яненка (повісті «Маруся», «Сердешна Оксана», «Добре роби, добре й буде», «Щира любов», «Божі діти»). Динамізм взаємодії сентименталізму з реалізмом

у повістях Г.Квітки-Основ'яненка. Джерела сентиментального начала у творах письменника: публіцистичний чинник як стимул до появи «Марусі» («Знав его [украинского языка - автори] удобства, я написал «Марусю» й доказал, что от малороссийского языка можно расстрогаться»); сентименталізм Карамзіна як специфічно російське явище і російська та європейська сентиментальна журнальна повість тих часів як чинник і впливу, і творчої опозиції; суспільно-естетична позиція Г.Квітки-Основ'яненка, неприйняття соціального моменту як визначального у поведінці, почуваннях героїв, відстоювання тези про науку серця (з серця людського - і всі добрі, й усі лихі помисли); мелодраматизм, сентиментальність народної української пісні та обряду. Джерела «слізливості» сентименталізму.

Сутність поняття «людина почуття» у прозі Г.Квітки-Основ'яненка. «Квітка, однак не надає переваги над розсудливістю почуттю як новій формі самоствердження особистості. Письменник не висуває культу почуття на противагу розумові, а намагається їх поєднати, урівноважити» (Яценко М. Історія української літератури: У 2т.-К., 1987.-С.158.-Т.1).

Пародіювання Г.Квіткою («Воззвание к женщинам») і тогочасними харківськими журналами явища сентименталізму у літературі як ознака його віджилості.

Прояви сентименталізму на рівні тенденції у «Наталці Полтавці» І.Котляревського. Вкраплення сентиментальних елементів у творчості окремих українських романтиків (А.Метлинського, Л.Боровиковського, М.Петренка, О.Шпигоцького).

 

Український романтизм.

Романтизм як явище світового літературного процесу. Соціально-ідеологічні умови виникнення романтизму. Основні риси романтизму як художньої системи: неприйняття існуючої дійсності, протистояння людини і суспільства, утвердження ідеалів свободи і нескореності, соціальної і духовної значущості народу і людини, її самоцінності, якості індивідуально-особистісного начала. Загострена увага до історії, культури, поетичної творчості народу як до системи народного мислення і світосприйняття. Культивування національного елементу в темах і формах. Посилення історизму в літературі. Ігнорування причинно-наслідкових зв'язків між характерами та обставинами. Доктрина літературної свободи. Збагачення жанрової палітри, взаємопроникнення елементів різних жанрів, жанровий синкретизм.

Типологічна єдність українського романтизму з основними ідейно-художніми позиціями світової романтичної художньої системи. Національні особливості українського романтизму. Український романтизм як явище суверенне, зумовлене національно-визвольним рухом, сформоване в силовому полі патріотичного революційного піднесення. Участь українських романтиків у боротьбі за національне самовизначення, за утвердження основою художньої творчості народного життя і національної історії. Атмосфера літературних українофільських інтересів доби. Українська тематика в російській і польській літературах як один із імпульсів до власної творчості українською мовою. Проблема народності та національної самобутності в українському і європейському романтизмі.

Хронологічні межі українського романтизму (20-60-ті рр. XIX ст.). Основні літературні та політичні гуртки романтичної орієнтації («Харківська школа романтиків», «Кирило-Мефодіївське братство», «Руська трійця»), види культурно-громадської діяльності їх учасників: фольклористична робота, видавнича (видання збірників і альманахів, художніх творів), народницько-просвітительська («Іти в народ...»).

Переклади і переспіви з інших літератур. Оригінальна творчість, її основа. Ідейно-естетичні засади українського романтизму, його тематичні, жанрові й мовно-художні особливості. Основні тематично-стильові течії українського романтизму.

Основні тенденції розвитку романтизму на поневолених австрійською монархією українських землях. Національне пробудження в Галичині у 30-50-х рр. XIX ст. Преромантичні віяння: інтерес до історії, етнографії, фольклору «руського» та слов'янських народів.

Демократичне громадсько-культурне угруповання «Руська трійця», просвітительсько-романтичний характер його діяльності. Єднання із всеслов'янським культурно-прогресивним рухом, орієнтація на національно-культурний поступ Росії та Західної Європи.

Історична концепція «Руської трійці». Альманах «Русалка Дністровая» як «...прорив чуття людського серед загального затупіння та одичіння» (І.Франко). Ідея всеслов'янської єдності на сторінках оригінальних та перекладних творів альманаху.

Жанрово-стильова палітра української романтичної поезії (балада, лірична пісня, елегія, медитація, сонет). Ліризація теми, суб'єктивізація мотивів як основна атрибутивна риса романтичної поезії А.Метлинського, Т.Шевченка, Є.Гребінки, Л.Боровиковського, О.Афанасьєва-Чужбинського, С.Писаревського, М.Маркевича, М.Костомарова, В.Забіли, М.Петренка, М.Шашкевича, І.Вагилевича, Я.Головацького, М.Устияновича, І.Гушалевича.

Особливості фольклоризму української романтичної поезії. Трансформація народнопісенної персоніфікації і символіки й водночас розвиток у поезії індивідуального творчого начала, увага до психології особистості, до ірраціональних глибин її душі.

Вклад поетів-романтиків у розширення ідейно-тематичних меж поезії 30-60-х рр. XIX ст., а також у силабо-тонічну систему українського віршування.

Жанрове і тематичне розмаїття романтичної прози в українській літературі 20-60-х рр. XIX ст. Белетризація народнопоетичних сюжетів, мотивів. Специфічне освоєння фольклорно-етнографічного матеріалу.

Проблематика романтичної прози М.Костомарова, П.Куліша, Є.Гребінки, М.Гоголя фольклорно-етнографічного характеру.

Сутність художнього історизму у прозі П.Білецького-Носенка, М.Шашкевича, П.Куліша.

50-60-ті рр. XIX ст. — період найповнішого виявлення в прозі українського романтизму. Жанрово-стильовий синкретизм: поєднання принципів різних художніх систем: сентиментальної, романтичної, реалістичної.

Романтичний колорит прози 50-60-х рр. (винятковість героїв, незвичайність зображуваних подій, ситуацій, людських доль, гіперболізація пристрастей, драматична напруженість сюжету, емоційна наснаженість, експресивність стилю). Особливий інтерес до фольклору, детальне побутописання («етнографічно-побутовий реалізм») та послаблення фольклорної імперсональності, поглиблення індивідуалізації персонажів.

Жанрово-стильова палітра романтичної прози 50-60-х рр. XIX ст.; оповідання і новела як провідні жанри.

Історико-художнє значення романтизму як естетичної системи. Сучасне літературознавство про романтизм. Нова концепція літературознавців про неправомірність поділу на «активний» та «пасивний».

 

Іван Петрович Котляревський

(1769-1838)

Творча біографія письменника, його світоглядні засади та участь у суспільному й культурному житті України.

Робота над «Енеїдою», особливості видання твору (1791 - 1842). Поняття «бурлеск» і «травестія», поетика жанру бурлескно-травестійного твору у зв'язку з жанровими характеристиками «Енеїди» як бурлескно-травестійної поеми. Соціальна тенденційність, народність, оптимізм твору, художні засоби поеми. «Енеїда» І.П.Котляревського як явище просвітительської орієнтації. Природа сміху в «Енеїді». Фольклоризм поеми як один із атрибутів художнього реформаторства І.П.Котляревського.

У руслі традицій «Енеїди». Розробка змісту, кодифікації фабульної, сюжетної основи та система образів у поемі П.Білецького-Носенка «Горпинида, чи Вхопленая Прозерпина» (1818) з її відмінностями від сатири І.П.Котляревського, Степана Александрова «Вовкулака» (1848) з її звертанням до етнографічного матеріалу, Порфирія Кореницького «Вечорниці» (30-40 рр.) як зразок розважального гумору. Відступ від бурлескно-лексичних засобів та комізму «Енеїди» у поемі Якова Кухаренка «Харко, запорозький кошовий» (початок 40-х рр.), історичне наповнення твору. Переспів старогрецької пародії «Батрахоміомахія» у поемі Костянтина Думитрашка «Жабо-мишодраківка» (1859).

Історико-літературне значення «Пісні на Новий 1805 год пану нашому і батьку князю Олексію Борисовичу Куракіну». Моменти спільності з «Енеїдою».

І.Котляревський - зачинатель української нової драматургії. Зв'язок драматургії І.Котляревського з традиціями української драматургії і театру. Формування нового зображення особистості в драматургічних традиціях та пожвавлення театрального життя у Полтавському, Кибинському та Харківському театрах.

Особливості жанру «Наталки Полтавки» (1819) як «малоросійської опери». Характер драматичного конфлікту у творі, система образів-персонажів. Суспільний аспект у творі й суть сатиричного зображення у п'єсі.

Зв'язок «малоросійської опери» з традиціями російського театру: «Наталка Полтавка» та «Казак-стихотворец» О.Шаховського. Новаторство і народність «опери» у контексті західноєвропейської літератури («Опера злиднів» Д.Гея, «Служниця-пані» Федеріко, «Добра донька» К.Гольдоні «Мельничиха» П.Паізіело, «Сільський чарівник» Ж.- Ж. Руссо тощо).

Сценічне життя п'єси. Опера М.Лисенка «Наталка Полтавка» (1819).

У руслі традицій «малоросійської опери»: «опери» Прокопа Котлярова «Любка, або Сватання в с.Рихмах» (1835), Якова Кухаренка «Чорноморський побит» (1836), Степана Писаревського (Отецька Шерепері) «Купала на Івана» (1838), Кирила Тополинського (Тополі) «Чари, или Несколько сцен из народных былей й рассказов украинских» (1834), Г.Квітки-Основ'яненка «Сватання на Гончарівці» (1836), «Бой-жінка» (1840).

Зв'язок драматичних творів з музично-драматичною традицією українського театру.

«Москаль-чарівник» (1819) - перший водевіль української драматургії нової української літератури. Характеристика жанру і образи-персонажі водевілю. Морально-етичні та суспільно-політичні питання у водевілі.

У руслі традицій водевілю: водевіль В.Гоголя «Простак, или же Хитрость женщины, перехитренная солдатом», 1822-1825.

Жанр комедії в новій українській драматургії кінця ХУЛІ - 60-х рр. XIX ст. Комедійні твори Р.Андрієвича, Г.Квітки-Основ'яненка.

 

Євген Павлович Гребінка

(1812 -1848)

Життя і педагогічна діяльність. Видавнича діяльність, співробітництво із періодичними виданнями.

Літературна слава письменника і жанр байки у його творчості. Байкарська традиція в Україні та байки Є.Гребінки; зв'язок байкарської спадщини письменника із західноєвропейською літературною традицією; новаторство митця. Засаднича концепція байкарської спадщини Є.Гребінки. Авторська оцінка явищ у байкарській спадщині митця.

Самобутній сюжет і нова фабула байок Є.Гребінки. Збагачення образно-тематичної спрямованості байок письменника (відтворення і критика певних суспільних якостей життя, зображення естетики буття народу - побут, звичаї). Пошук найвищих людських цінностей у байкарській творчості письменника. Гармонія між морально-естетичними та суспільними візіями життя у творчості Є.Гребінки-байкаря.

Жанрові особливості байки митця (алегоричні, побутові, епіграматичні твори).

Розвиток народно-сатиричної традиції, творчого досвіду Г.Сковороди, І.Котляревського, П.Гулака-Артемовського у байці Є.Гребінки. Примноження творчого досвіду української та європейської байки.

Жанрова поліфонія поетичної творчості митця. Поезії українською та російською мовами; ліричні твори, вірші-посвяти у поетичній творчості митця; альбомна лірика Є.Гребінки («Недуг», «Скала», «Два», «Лавровий листок», «Черньїе очи», «Човен», «Українська мелодія», «Надпись к рисунку К.С.А Г-гой», «В альбом жене» тощо). Моделювання ліричного героя у віршованих творах Є.Гребінки на основі української романтичної традиції і творчості західноєвропейських поетів-романтиків.

Історична тематика у поетичних творах Є.Гребінки. Поетизовані народні перекази про минуле України («Гетьман Свирговский», «Украинский бард», «Богдан»). Образ Б.Хмельницького у поемі Є.Гребінки «Богдан. Сцени из жизни малороссийского гетмана Зиновия Хмельницкого» (1843); концепція поета і авторів українських літописів у оцінці гетьмана.

Манера освоєння життєвого матеріалу в ранніх прозових творах письменника - оповідання збірника «Рассказы пирятинца» (1837); вплив народних переказів та гоголівських «Вечорів на хуторі біля Диканьки» на стильову манеру Є.Гребінки. Обсяг постановки проблем та своєрідність композиції оповідань циклу.

Вияв індивідуальної творчої манери (тематика, система образів) в оповіданнях та повістях «Братья» (1840), «Кулик» (1840), «Записки студента» (1841), «Путевые записки зайца» (1841), подальший розвиток реалістичних тенденцій творчості письменника - повість «Сеня».

Роль «зворотного» хронотопа у повісті Є.Гребінки «Верное лекарство», новаторство митця. Зв'язок і протиріччя світів у повісті «Кулик», співвідношення автологічного і художнього вимислу у повісті «Записки студента»; письменник про суть гуманізму у творі.

Історична тема у творчості Є.Гребінки - повість «Нежинский полковник Золотаренко» (1842) та роман «Чайковский» (1843).

Філософські та мистецькі засади у повістях письменника «Иван Иванович» (1844) та «Доктор» (1844).

Художні особливості прози Є.Гребінки; типологічна спорідненість Є.Гребінки та А.Чехова у розробці тем із життя чиновництва.

Фізіологічні нариси і статті письменника як чинник утвердження нових позицій історії української літератури.

Демократизм письменника і розвиток реалістичних тенденцій української літератури в його творчості.

 

Микола Іванович Костомаров

(1817 -1885)

Видатний вітчизняний і слов'янський учений, історик, фольклорист, етнограф, критик, публіцист, письменник. Основні віхи життєвого шляху. Харків та Київ у житті й у творчій долі М.Костомарова. Участь у таємній громадсько-політичній організації «Кирило-Мефодіївське братство» (1846-1847). Знайомство з П.Кулішем і Т.Шевченком. Федеративна концепція М.Костомарова. «Автобіографія» як джерело біографічних відомостей і коментар до художньої творчості.

Студіювання М.Костомаровим фольклорних збірників, історичних та історіографічних джерел як чинник звернення до художньої творчості українською мовою.

Драматичні твори М.Костомарова - перші зразки історико-романтичної драматургії в новій українській літературі. Своєрідність зображення національно-визвольної війни українського народу проти експансії Польщі у драматичній поемі «Сава Чалий» (1838). Авторська інтерпретація народної пісні («Гей, був у Січі старий козак...») як основного джерела драматичного твору. Зміщення ідейно-смислових акцентів у трактуванні історичного минулого і конкретної історичної ситуації, нейтралізація суспільних проблем, соціального конфлікту національно-релігійними мотивами та колізіями. Сутність трагізму образу Сави Чалого у трактуванні М.Костомарова. Романтичні засоби художнього відображення історичної теми, героя та конфлікту.

Трагедія «Переяславська ніч» (1841). Втілення історичних поглядів письменника-вченого про народ як рушійну силу історичних процесів. Ідея християнського всепрощення, демократизму і класової гармонії українського суспільства в трагедії «Переяславська ніч». Образ Марини як новий в українській літературі: вагання між почуттям і патріотичним обов'язком. Спорідненість поетики «Переяславської ночі», її жанрової специфіки із грецькою трагедією, творчістю Шіллера-романтика.

Роль народних мас і образ гетьмана Богдана Хмельницького в «Украинских сценах из 1649 года».

«Кремуций Корд» як один із найзначніших драматичних творів М.Костомарова, громадянський пафос твору.

Історико-літературне значення романтичної драматургії М.Костомарова, своєрідність її жанрового різновиду (як драма ідей).

Поетичні збірки М.Костомарова «Українські балади» (1839) та «Вітка» (1840). Тематична та ідейна багатозначність поезій М.Костомарова. Художнє осмислення минулого («Ластівка», «Могила». «Згадка», «Співець Митуса», «Максим Перебийніс»). Поетичний антропоморфізм як своєрідний вияв морально-етичного закону народу в баладах «Брат з сестрою», «Явір. Тополя. Береза», «Ластівка». Проблема гріха й праведності у баладі «Великодня ніч», їх романтичне трактування. Громадянські мотиви лірики М.Костомарова («Надобраніч», «Клятьба», «Слов'янам», «Пан Шульпіка»).

Особливості стильової манери поезії М.Костомарова.

Фольклорна, етнографічно-побутова тематика ранньої прозі М.Костомарова. Фольклоризований тип оповіді, народнопоетичні формотворча й характерологічна основа прозових творів «Казка про дівчину-семилітку», «Торба», «Лови».

Історична белетристика М.Костомарова російською мовою («Сын», «Холоп»). Побутова тема повісті «Сорок лет», її виразне морально-дидактичне начало.

Значення творчого доробку М.Костомарова в новій українській літературі.

 

Віктор Миколайович Забіла

(1808 -1869)

Типовий поет-романтик, співець людського почуття. Збірка «Співи крізь сльози» - своєрідна матеріалізація основної настроєвої тональності світосприймання В.Забіли. Особиста доля поета, драма його життя як основний матеріал лірики. Камерний характер поезій В.Забіли. Естетизація стану закоханості, любовного почуття і любовної муки у віршах В.Забіли («Пісня», «Пугач», «Повз двір, де мила живе», «Повіяли вітри буйні»). Мотиви приреченості та страждання в коханні. «Нарікання та плачі, повні безнадійності» у вірші «До невірної».

Жанр романсу у творчості В.Забіли («Соловей» - «Не щебечи, соловейку», «Гуде вітер вельми в полі»). Елегійний настрій, романтичні пориви до особистого щастя, роздуми над людською долею в романсовій ліриці поета.

Культ почуття у вірші «До милої» - єдиному вірші оптимістичного звучання.

Порушення суспільних проблем у поетичних творах «Маруся», «Сирота», «Зовсім світ перевернувся».

Особливості образного світу, поетики і жанрової специфіки поетичної творчості В.Забіли.

 

Микола Васильович Гоголь

(1809 -1852)

Російський і український письменник. Творчість М.Гоголя як приклад співпраці двох національних культур. Неправомірність відмежування творчості М.Гоголя (зокрема, його романтичної прози) від української літератури. М.Гоголь і проблема сутності національної літератури. М.Гоголь про національну приналежність митця у статті «Несколько слов о Пушкине». Погляд на український народ, його історію та духовність («погляд з середини» пасічника Рудого Панька).

Ранній період творчості, її демократичне спрямування і гуманістичний пафос. «Вечера на хуторе близ Диканьки» (1831-1832). Яскравий український національний колорит збірки. Українська народнопоетична і літературна традиція, історичні джерела, «История русов» — визначальний чинник, джерело, поетична модель і творчий імпульс українських повістей письменника. Творчість В.Нарєжного і О.Сомова як переддень романтичної прози М.Гоголя. Закоріненість в образну систему, сюжетно-тематичний матеріал, типи, духовність, гумор українського фольклору. Романтичний колорит збірки «Вечера на хуторе близ Диканьки». Особливості мови і стилю українських повістей М.Гоголя; О.Пушкін, М.Максимович, П.Куліш, М.Драгоманов про особливості «малоросійської прози» письменника. Традиції гоголівського типу оповідання в українській класичній літературі.

Збірки «Арабески» і «Миргород» (1834). Показ протистояння позитивного народного начала і бездуховності поміщицько-чиновницького середовища. Зображення героїчної історії України та її національних героїв, проблема національного і суспільно-політичного життя українського народу в повісті «Тарас Бульба» (1835). Романтичний апофеоз відображення дійсності, національний колорит твору.

Статті з української фольклористики та історіографії у збірці «Арабески» («О малороссийских песнях», «Взгляд на составление Малороссии»). Гоголівська концепція мистецтва й історії України. Збірки «Вечера на хуторе близ Диканьки» та «Миргород» як чинники формування нової української літератури.

Драматичні твори М.Гоголя як ознака розквіту й зрілості його таланту.

Поема-роман «Мертві душі» (1842) - як обвинувачувальний і естетичний мистецькі чинники. Соціально-критичний («гоголівський») напрям у російській літературі.

Останні роки життя і творчості.

Розвиток художньої традиції М.Гоголя у російській та українській літературах. М.Гоголь в контексті світового письменства.

 

Маркіян Семенович Шашкевич

(1811 -1843)

Видатний поет-романтик, громадсько-культурний діяч. Життя і громадсько-наукова діяльність. Багатогранність творчого доробку (поет, прозаїк, публіцист, критик, перекладач). М.Шашкевич і літературно-громадське угруповання «Руська трійця».

Романтичні засади оригінальної творчості.

Громадянська лірика. («Слово до чтителей руського язика», «Руська мати нас родила», «Другові», «Побратимові», «Відкинь той камінь, що ти серце тисне»). Колоритний образ автора-патріота, мотиви національно-культурного відродження.

Співіснування просвітительсько-класицистичної абсолютизації розуму з романтичною концепцією людини.

Епічно-історична поезія. («О Наливайку», «Хмельницького обступленіє Львова», «Болеслав Кривоустий під Галичем, 1139»). Вільний виклад теми з історії України, поетизація козацької старовини, ідеалізація народного ватажка. Родові риси фольклорно-героїчного епосу в епічних поезіях М.Шашкевича.

Пейзажна та інтимна лірика. («Туга», «Веснівка», «Думка», «До милої», «Місяченько круглоликий», «Розпука», «Над Бугом», «Сум-рак вечірній»). Романтична оповідь серця. Образ ліричного героя як нова якість не лише поетичного доробку М.Шашкевича, а й усієї поезії дошевченківського часу.

Уславлення карпатських опришків як захисників пригноблених у новелі «Олена». Демократична позиція автора у поглядах на опришківство. Фольклорна символіка новели.

М.Шашкевич як критик. Перекладацька діяльність. Демократична спрямованість громадсько-культурної діяльності

М.Шашкевича.

І.Франко, О.Білецький про значення М.Шашкевича.

 

Іван Миколайович Вагилевич

(1811 -1866)

Поет, фольклорист, етнограф, громадський діяч. Один із зачинателів нової української літератури в Галичині. Учасник «Руської трійці». Фольклористична діяльність. Оригінальна творчість українською та польською мовами.

Легендарно-історична поема «Мадей», Патріотичний пафос поеми. Проблема вождя і народу.

Романтична балада «Жулин і Калина» - белетризований фольклорно-казковий сюжет про нещасливе кохання.

Медитативно-елегійна споглядальність, рефлективне відтворення у пам'яті щасливого минулого у польськомовних віршах І.Вагилевича («Друже-брате, прощай», «Розпач», «Спомин», «Життя», «Туга»).

І.Вагилевич як філолог (дослідження «Слова о полку Ігоревім». «Замітки о руській літературі»).

Етнографічні дослідження та перекладацька діяльність І.Вагилевича.

 

Яків Федорович Головацький

(1814 -1888)

Поет, учений-славіст, педагог, громадський діяч. Учасник «Руської трійці». Роль Я.Головацького в організації видання «Русалки Дністрової» (1837). Викладацька діяльність Я.Головацького. Романтичні вірші, белетризовані фольклорні мотиви, літературознавчі та фольклорно-етнографічні статті у альманасі «Вінок русинам на обжинки» (1846-1847 рр.).

Статті та наукові розвідки І.Вагилевича. Мовознавчі студії. Видавнича діяльність.

Оригінальна поетична спадщина Я.Головацького.

Притчево-алегоричний вірш «Весна» просвітительської орієнтації «Два віночки» як імітація фольклорної балади. Народнопісенний мотив вічної розлуки закоханих. Патріотичні мотиви ліричного вірш «Туга за родиною». Громадсько-культурний маніфест «Руський з руським повстрічався». Заклик до єдності наддніпрянських і наддністрянських українців (у вірші «Братові з-за Дунаю»).

Романтична проза 50-60-х рр. XIX ст. Романтична проза М.Устияновича.

Розвиток традиції Шашкевичевої прози. Драматичний сюжет, соціальний конфлікт «повісток» «Месть верховинця», «Страсний четвер». Елементи мелодраматизму в новелі «Месть верховинця». Фольклорна поетика, синтез романтичних і просвітительських морально-психологічних уявлень у прозових творах М.Устияновича.

 

Тарас Григорович Шевченко

(1814 -1861)

Вершинна постать українського літературного процесу XIX ст., основоположник нової української літератури.

Демократичні засади творчості Т.Шевченка, роль поета в ідейно-естетичній боротьбі 40-60-х рр. XIX ст. Різноманітність жанрової палітри, багатство тем. Значення спадщини Т.Шевченка в утвердженні художньої повнокровності нової української літератури.

Основні віхи життя, пов'язані з викупом із кріпацтва, навчанням у Петербурзькій Академії мистецтв. Срібна медаль П ступеня за рисунок з натури (1839), вихід «Кобзаря» (1840), друга срібна медаль П ступеня за живописний етюд «Хлопчик-жебрак, що дає хліб собаці» (1840).

Балада «Причинна» (1837), народнопісенний мотив твору, характеристика ранніх балад поета. Особливості жанру балади в українській літературі й, зокрема, в творчості Т.Шевченка.

Жанр думки у творчості поета; характеристика жанру, новаторство митця у цьому творі. Характер ліричного персонажа ранніх думок

Т.Шевченка («Тече вода в синє море», «Вітре буйний, вітре буйний», «Тяжко-важко в світі жити», «Нащо мені чорні брови», 1837).

Особливість жанру посвят і послань у творчості Т.Шевченка. Поезія «На вічну пам'ять Котляревському» (1838). Мотив рідного слова і його значення для батьківщини у творі.

Заявка на реалізм у поемі «Катерина» (1838). Поет про морально-етичні засади життя народу; портрет суспільних обставин у творі. Система образів твору, засади Шевченкового психологізму у поетичному та малярському творах (полотно «Катерина», 1842).

Характер історизму Т.Шевченка у поемі «Тарасова ніч» (1838). Сутність конфлікту у посланні «Думи мої, думи мої» (1839).

Погляди раннього Шевченка на поезію у творі «Перебендя» (1839); проблема взаємин митця, пророка і народу, оцінка поезії І.Франком.

Нова художньо-естетична якість балади «Тополя» (1839);