Пізнє Бароко (20 – 90-і рр. ХVІІІ ст.)

 

Розвиток традиційних та зародження нових жанрів у письменстві, вплив на них поетики народної культури. Особливості соціального функціонування літератури в дану добу. Взаємодія барокових і просвітницьких тенденцій у літературі.

Драма „Милость Божа” (1728) як вершинний твір української історичної драми. Проблема авторства. Залежність сюжету від політичного контексту, його двоплановість. Осмислення суспільного життя на Україні у першій третині ХVІІІ ст. Образи Богдана Хмельницького, козаків, дітей українських. Алегоричні образи України, Вісти, смотріння Божого. Монологи як форма організації тексту. М.Максимович, Я.Гординський, П.Житецький про драму.

Завершальний етап розвитку шкільної драми. Особливості поетики шкільної драми, зв’язок із поетиками. Драми Митрофана Довгалевського: великодня „Властотворний образ” (1737) і різдвяна „Комічна дія” (1736). Моралізаторський характер творів. Особливості композиції та інтерпретації сюжетів. Алегоризм образів. Залежність творів від теоретичних засад курсу поетики Митрофана Довгалевського „Сад поетичний” (1736-1737)

Драма-мораліте „Воскресіння мертвих” (1747) Георгія Кониського. Особливості композиції твору. Зв’язок сюжету із суспільним життям України даної епохи. Алегоричні образи Терпіння, Відради, диявола. Прийом контрасту при творенні образів Діоктита та Гіпомена. В.Резанов та М.Грицай про драму.

Інтермедії та їх місце в історії національної драматургії. Інтермедії до драм Митрофана Довгалевського та Георгія Кониського. Засоби типізації персонажів. Поєднання у сюжетах побутових і соціально-політичних проблем. Антитеза як форма організації образної системи. Образи козака, селян, литвина, ляха, москаля, яриги, циганів. Мова творів. Барокові засади інтермедій, їх зв’язок із водевілями та реалістичними комедіями. М.Гудзій про жанр.

Вертепна драма. Поєднання у ній традицій шкільного театру та інтермедій. Особливості композиції. Своєрідність драматичної техніки. Поєднання різдвяного і побутового (інтермедійного) сюжетів. Образи Ісуса Христа, Марії, Йосипа, Ірода, Рахілі, ангелів, чорта. Особливості поетики образів побутового сюжету: запорожця, селян, москаля, циганів, шляхтичів, євреїв, шинкарки, дяка. Розкриття соціальних проблем на Україні через зображення стосунків різних народів. Роль вертепу в культурному житті України. І.Франко та Й.Федас про вертепну драму.

Історично-мемуарна проза та її місце у літературному процесі на Україні у 20-90-і роки ХVІІІ ст. Щоденники Миколи (1722-1753) та Якова Марковича (1717-1767). Моделювання у них суспільно-економічного життя України, відтворення життя та побуту козацтва. Особистий підхід авторів до оцінки подій, захист старшинської позиції.

Інтенсивний розвиток жанрів короткого літописання, історичних нарисів. „Короткий опис про козацький малоросійський народ” (1765) Петра Симоновського, „Збірка історична” (1770) Степана Лукомського, „Короткий літопис Малої Росії з 1506 до 1770 р.” (1777) Василя Рубана. Використання у творах іноземних матеріалів про Україну. Відстоювання у працях козацько-старшинської ідеї про автономію України. Художні елементи творів.

Цикл історичних праць чужинців, які працювали на Україні. „Історія про козаків українських” (1740) С.Мишецького, „Літописна розповідь про Малу Росію та її народ і козаків узагалі” (1783-1786) О. Рігельмана, „Опис Малої Росії та України” С.Зарульського, „Розповідь про Україну та запорізьких козаків” (1796) Й.-Х.Енгеля. Літературно-художні елементи праць. Етнографічна праця Опанаса Шафанського „Чернігівського намісництва топографічний опис” (1787). Історико-літературне значення її.

„Історія русів” як підсумок розвитку барокової історіографії та взірець політичного памфлету. Гіпотези про авторство. Структура сюжету. Намір синтетичного огляду історичного шляху українського народу та способи його реалізації. Публіцистично-художній пафос, антимонархічна і антиклерикальна спрямованість твору. Політичний ідеал автора та новаторський підхід до висвітлення історії. Образи історичних діячів Б.Хмельницького, І.Богуна, І.Мазепи, П.Полуботка. Образи Петра І та Меншикова. Засудження політики російського царизму щодо України. Роль і місце монологів в композиції твору. Вплив „Історії русів” на романтичну літературу та історичну романістику України. М.Максимович, М.Грушевський та інші про твір.

„Странствованія” Василя Григоровича-Барського (1723-1747) як нова версія жанру „ходженій”. Елементи раціоналізму, белетризації стилю, прагнення відтворити психологічний стан людини, моралізаторські тенденції та автобіографічна основа сюжету. Вплив традиційних описів пам’яток християнської культури. Композиційна автономність описів, увага до деталей.

Розвиток національних традицій ораторсько-проповідницької прози Георгієм Кониським, Паїсієм Величковським, Омеляном Дяківським, Манасієм Максимовичем, Іринеєм Фальківським, Іваном Левандою. Теоретична праця Дяківського „Порядок як складати проповіді”. Процаристсько-панегірична спрямованість проповідей І.Леванди, Андрія Прокоповича, Самуїла Мисливського. „Богослів’я морально-повчальне” (1751), „Народовіщання” (1756) як літературні пам’ятки та їх внесок у розвиток книжної мови.

Розвиток віршування у дану епоху, його жанрове розмаїття. Творчість „мандрованих дяків”. Модель світу, розроблена в їх творах. Інтерпретація традиційних сюжетів і мотивів на засадах „низового” бароко. Особливості інтерпретації біблійних сюжетів, наближення їх до потреб буденного життя. Моделювання діяльності авторів. „Сміховий світ” „мандрованих дяків”, життєрадісність і натуралістична відвертість його. Гумористично-сатирична розробка вакхічної теми. Трагедійнокомічні елементи поезії. Збагачення поетичної мови шляхом залучення нових лексичних шарів. Поняття про бурлеск, травестію. Жанрова своєрідність бурлескно-травестійних віршів: вірші-пародії, вірші-орації, вірші-травестії. Вірші-пародії. Естетичний зміст та ідейне спрямування пародій. Жанрові форми віршів-пародій: пародіювання молитов, біблійних текстів, проповідей. „Синаксар, виписаний із служби двадцяти нетлінних братів коропських”. Особливості переосмислення в ньому традиційного жанру.

Вірші-орації. Зв’язок їх із потребами релійних свят і народною лірикою. Основна тематика віршів-орацій. Оригінальне використання засобів самоіронії та елементів бурлескного стилю. Вірші „От юж і я, пан Івах”, „От юж і я, мандрований пахолок”, „Христос воскрес, ба, правда, народився!”, „Христос народився, ба, правдв, воскрес!”, „Ах, коли я почну та що проповідувати”. Образна система орацій у співвіднесенні з літературною традицією.

Вірші-травестії. Принципи травестування у них біблійних сюжетів, наявність натуралістичних елементів та їх естетична функція. Різдвяний та великодній тематичні цикли. „Вірша, проголошена гетьману запорожцями...” та ін. Мова творів.

Сатирично-гумористичні віршовані оповідання „Отець Негребецький”, „Пекельний Марко”, „Вірша про Кирика”. Опрацювання в них бродячих сюжетів. Бароковий підхід до створення центральних персонажів творів як антигероїв. Сатиричні засоби образотворення.

Розвиток віршованої сатири в українському письменстві. Антиклерикальна сатира. Утвердження у ній просвітницьких ідеалів. „Плач київських монахів (1786) та додаток до нього. Жанрова природа творів. Прийом самоіронії. Особливості поетики монологів печерських монахів. Особливості поетики твору Івана Пастелія „Пастирю душевний”.

Соціально-політична сатира. Відображення в ній соціально-політичних обставин на Україні у ХVІІІ ст. Іронічний монолог у „Доказательствах Хама Данилея Кукси потомственних”, функції сатиричних і пародійних деталей. „Плач дворянина”. Висміювання тенденції одворянення, зображення ідеального образу губернського предводителя. Поєднання тоніки оди з побутовою лексикою. Моделювання процесу розмежування суспільних верств у „Сатирі на слобожан”, „Сатиричному вірші 1764 року”. Використання у них зниженого стилю, імітація розмовної мови як прав барокової поетики, зв’язок із фольклорною традицією.

Творча спадщина Івана Некрашевича (1742-після 1796). Інтермедійний діалог „Ярмарок”: образи Феська і Фелона. Засоби їх творення. Зображення ідеального священика нової генерації та його стосунків з оточенням у віршах „Ісповідь” і „Замисл на попа”. Поетичне відтворення народних звичаїв у творах. Прийом антитези як засіб барокової поетики. Використання традиційного жанру послання у поетичних листах, їхня риторична структура, гумористичний зміст.

Духовна лірика православної, греко-католицької церков. Барокові засади її поетики. Зростання емоційної насиченості творів, удосконалення силабічного віршування. Жанрова природа канта. Опрацювання в ньому євангельських і агіографічних сюжетів. Зв’язок канта з церковно-релігійними обрядами та народними звичаями. Колядки та вірші на християнські мотиви („Дивная новина”, „Небо і земля нині торжествують”). Цикли віршів, присвячених Богородиці („Пречиста Діво, мати Руського краю”, „Ой зійшла зоря вечоровая”). Художня інтерпретація образів житійних персонажів: Миколи („Ой хто, хто Миколая любить”), Варвари, Бориса, Гліба. „Богогласник” (1791) як антологія національної духовної лірики. Особливості композиції, її побутування. Місце збірки в культурному та літературному процесі України. В.Щурат, І.Франко про „Богогласник”.

Медитативно-елегійна лірика, її провідні образи та мотиви. Філософсько-побутові мотиви та образи у „Пісні світовій”, „Пісні свіцькій”, „Піснь о світі” Олександра Падальського. Освоєння фольклорних риторичних моделей і тропів. Розвиток акровірша. Романсові (кантові) тенденції в розвиткові інтимної лірики. Мотиви розлуки, нещасного кохання. „Пісні світові” („свіцькі”) Григорія Левицького, Івана та Василя Пашковських, Захара Дзюбаревича, Федора Кастевича, Якова Семержинського, Юліана Добриловського, анонімних авторів. „Їхав козак за Дунай” Семена Климовського та інші ліричні твори поета. Персоніфіковані образи правди, правосуддя, смирення у творах Климовського.

Панегіричне та одописне віршування. Вплив на їх тематику та поетику класицизму. Архаїзація та русифікація мови панегіриків та од. „Панегірик Анні Йоанівні” Митрофана Довгалевського, „Августійшій непереможній імператриці... Єлизаветі Петрівні” Михайла Козачинського. „Ода на перший день травня 1761 року” Ігната Максимовича як твір силаботонічного віршування. Роль міфологічних образів і буколічних картин. Зв’язок архітектоніки твору з „Енеїдою” І.Котляревського.

Художньо-поетична модель історії козацтва у творах „Розмова Великоросії з Малоросією” (1764) Семена Дівовича, „Сказання про малу Росію і про біди, які в ній були” (1761) Максима Плиски, „Героїчні вірші” (1784) Івана (Уманського). Втілення у цих творах ідей „козацького міфу”. Створення персоніфікованого образу України, система образів історичних осіб. Поетика образу богдана Хмельницького в поезія Григорія Грабянки, Гната Бузиновського, Григорія Сковороди, анонімних авторів. Образ Данила Апостола в епітафії Тихона Олександровича.

Пісні Антона Головатого „Ой, Боже наш, Боже милостивий”, „Ей годі нам журитися, пора перестати” як пошуки нового художнього естетичного ідеалу. Залежність поезій від фольклорних традицій.

Мотиви науки, розуму в поезіях „Митрополита Рязанського та Муромського слізне з книгами прощання” Стефана Яворського, „Похвала логіці” Георгія Кониського, „Вірш-звертання до учнів” Василя Довговича. Вплив на них ідей Просвітництва. Розвиток жанру епіграми в творчості Довговича. Новітні мотиви та традиційність у творах поетів. Їх зв’язок з особливостями суспільного життя.

Особливості розвитку та художньої трансформації релігійного епосу. Його зв’язок та взаємодії з іншими жанрами. Діалог Йоасафа Горленка „Брань семи добродійництв із сімома гріхами смертними” (1737). Барокові засади поетики твору: алегоризм, символіка, персоніфікація образів. Характер конфлікту.

Творча спадщина Григорія Сковороди як зразок літератури „високого” бароко. Життєпис письменника та історія його дослідження. „Життя Григорія Сковороди” Михайла Ковалевського. Спогади І.Вернета та Гесс де Кальве. Монографія Л.Махновця „Григорій Сковорода: Біографія” (1972). Типологічний зв’язок творів Григорія Сковороди з вітчизняними літературними традиціями. Синтез у творах традицій фольклору, національної та європейських літератур. Барокові та просвітницькі тенденції стилю поета.

Збірка „Сад божественних пісень” (1750 - 1780-і рр.). Її структура, особливості взаємозв’язку епіграфів і тексту віршів. Використання алегорії саду в своєрідній інтерпретації образу. Роль і значення біблійних образів і мотивів у віршах і звернення автора до жанру канта. Соціально-етична проблематика в 10 і 20 піснях. Сатиричний образ аморального світу. Вплив філософських узагальнень на метафізичну лірику. Просвітницькі засади панегіричної поезії (пісні 25 – 27). Спроби створення пейзажної лірики та естетичні функції пейзажу в 3, 13, 18 піснях. Антитеза „місто – село” в пісні 12. Образи щастя (пісня 21), часу (пісня 23), спокою (пісня 24), Ісуса Христа (пісня 29). Новаторські пошуки Сковородою в ритміці, строфіці. Взаємозв’язок силабічного і народнопісенного вірша.

Жанрові різновиди віршів, які не включені до збірки. Просвітницькі мотиви творів. Мотиви свободи („Про свободу”), мудрості, людського вдосконалення на засадах християнського гуманізму. Латиномовна поезія як продовження гуманістично-просвітницьких засад україномовної.

І.Іваньо про алегорично-символічні засади поезії Г.Сковороди. Д.Чижевський про біблійну символіку. Оцінка поетичної творчості Сковороди І.Франком., П.Поповим, П.Яременком, Б.Деркачем, О.Мишаничем, Ю.Барабашем, Валерієм Шевчуком.

Філософська проза Григорія Сковороди та її генетичний зв’язок із традиціями вітчизняного та античного письменства, працями професорів Києво-Могилянської академії. Діалог як новаторський спосіб у жанрових пошуках Сковороди-прозаїка. Його значення в композиції творів. Ранні і пізні діалоги. Особливості їх поетики. Ранні діалоги „Наркісс”, „Алфавіт, або Буквар світу”. Персоніфікація філософських ідей. Образ Григорія як засіб введення авторських суджень до тексту. Розвиток вчення про пізнання самого себе, людське щастя, споріднену працю. Діалог „Ікона Алківіадская” як обґрунтування авторського трактування ідей третього світу – світу символів. Діалоги „Розмова п’яти подорожніх про істинне щастя в житті”, „Кільце” та їх жанрова своєрідність. Пізні діалоги „Боротьба архистратига Михаїла з Сатаною про це: легко бути добрим”, „Суперечка біса з Варсавою”. Особливості композиції. Жанрова-композиційна своєрідність трактату. „Вступні двері до християнської добронравності”. Ідея людського щастя у ньому.

Діалоги-притчі „Вдячний Еродій” та „Убогий Жайворонок” як втілення ідеї про моральні та національні засади кохання. Розвиток у них барокової антитезної концепції двох натур. Вплив байкових традицій на створення типізованих персонажів. Поєднання жанру притчі та діалогу, надання творам філософського спрямування. Роль у них авторських реплік, вставних сюжетів. Педагогічні погляди автора у них. Філософська проза Григорія Сковороди в дослідженнях Д.Багалія, Д.Чижевського, А.Ніженець, В.Шинкарука, І.Іваня.

Збірка Григорія Сковороди „Байки Харківські” та її генеза. Час і місце створення. Композиція творів і джерела сюжетів. Персонажі байок. Втілення в них філософських поглядів автора. Тематики байок. Використання автором прозової форми у байках. Функція філософських роздумів у байках. Місце Сковороди у становленні та розвитку жанру байки в національному письменстві. І.Франко, Б.Деркач про Сковороду-байкаря.

Місце давнього українського письменства в світовому культурному процесі. Продовження літературних традицій, вироблених у Х-ХVІІІ ст. в українській літературі ХІХ-ХХ ст.: „Енеїді” І.Котляревського, поезії членів „Руської трійці”, драматургії та ін. Давнє національне письменство як засада українського романтизму.

 

 

Література ХІХ століття

 

Вступ.

Методологічна основа розкриття літературного процесу в Україні наприкінці ХУШ - у 60-ті рр. XIX ст. Історико-культурні передумови творення літератури, особливість цього етапу літературного процесу. Поняття «нова українська література», основні закономірності розвитку українського літературного процесу і літературні напрями, їх зв'язок з етапами суспільного руху в країні.

Українська література кінця ХУШ-60-х рр. XIX ст. у контексті літературного життя слов'янських народів; роль періодичних видань в організації літературного життя країни. Літературно-художні журнали «Харьковский Демокрит» (1816), «Украинский вестник» (1816-1819), «Украинский журнал» (1824-1826) та альманахи «Утренняя звезда» (1833-1834), «Запорожская старина» (1833-1838) «Украинский сборник» (1838, 1841), «Ластівка» (1841), «Сніп» (1841), «Молодик» (1843-1844), «Киевлянин» (1840-1841, 1850), «Русалка Дністровая» (1837) в організації літературного життя та розвитку естетики як науки; формування традиції осмислення літературного життя України в контексті національних літератур інших народів, добір перекладних статей, присвячених осмисленню інших літератур. Значення літературної критшсп в оцінці явищ літератур інших народів, органічний зв'язок літературно-естетичної думки в Україні зі здобутками слов'янської та західноєвропейської культур. Роль порівняльного літературознавства в оцінці літературних явищ слов'янських народів та в осяганні тенденцій і закономірностей літературного процесу України. Особливість жанрової моделі в українській літературі кінця ХУШ - 60-х рр.ХІХ ст., концепція зображення людини та характер художнього мислення в українській літературі цього періоду. Зв'язок літературного процесу означеного періоду з філософською думкою України та слов'янських і західноєвропейських народів. Початки фольклорно-етнографічних студій. Етнографічні збірки М.Максимовича «Малороссийские песни» (1827), «Украинские народнне песни» та «Голоса украинских песен» (1834), «Сборник украинских песен» (1849) та їх роль в історії українського письменства. Фольклоризм української літератури кінця ХУШ - 60-х рр. XIXст. як одна з визначальних її ознак, один із чинників оновлення художньо-естетичного змісту. Світові здобутки літератури цього періоду. Видатні діячі світу про українських літераторів кінця ХУШ - 60-х рр. XIX ст. Роль вивчення курсу історії нової української літератури кінця ХУШ - 60-х рр. XIX ст. у становленні світоглядних засад студентів та розширенні їх естетичного та інтелектуального рівнів та кругозору.

 

 

Формування просвітительського реалізму (до 30-х років)

Активізація визвольного руху в країні, декабристи та національно-визвольний рух слов'янських народів. Розвиток патріотичних настроїв, збуджених Вітчизняною війною 1812р. Події у житті західноєвропейських народів та формування нових економічних і суспільних відносин в Україні, нової якості духовного розвитку народу.

Визрівання радикально-демократичних тенденцій у суспільній думці Росії кінця ХУШ - 30-х рр. XIX ст. Просвітительство як мистецький рух ХУШ - початку XIX ст., його характеристичні дані: ратування за потребу радикальних змін шляхом морально-етичного оздоровлення суспільства, «просвітлення умів»; культ «розумної людини», віра в силу розуму й просвіти; утвердження цінності первісного, природного стану; протистояння людини соціальної і людини етичної, «природної».

Значення для розвитку української культури освітніх центрів України: Львівського (1661), Харківського (1805), Київського (1834) університетів, Ніжинської гімназії вищих наук (1820).

Роль Кибинського та Полтавського театрів у розвитку драматургії в Україні.

Суть просвітительського реалізму як творчого напряму. Просвітительський (ранній) реалізм як один із основних творчих напрямів української літератури кінця ХУШ - перших десятиліть XIX ст. Настанова на художню правду, на показ конкретної дійсності; життя у його найбуденніших проявах (на відміну від канонів класицистичної естетики). Свідома орієнтація на демократичного читача, його художні смаки та ідеали. Представник із народного середовища як основний об'єкт зацікавлення і художнього осмислення. Певна однозначність відображення народу і окремого героя (показ в основному морально-етичної, звичаєвої іпостасі народного буття). Пояснення дій і вчинив людини безпосереднім впливом середовища, показ середовища як сукупності побутових і моральних обставин. Моральний критерій оцінки суспільних явищ. Відсутність нерозв'язаних життєвих колізій внаслідок можливості морального вдосконалення людини, навернення її до «природної» доброти. Морально-дидактичні авторські настанови. Сміх, гумор як чинник художнього утвердження людини, очищення її здорової первісної суті.

Оцінка літературного процесу О.Бодянським, М.Максимовичем, М.Костомаровим, І.Вагилевичем, Я.Головацьким. Увага до проблем розвитку мови та фольклору.

Утвердження в літературі народної розмовної мови; зв'язок із фольклорною естетикою і народним світосприйняттям. Відображення стихії народної обрядовості, побуту, звичаїв, вірувань і т.д. як цінності, що заслуговує на самобутнє існування.

 

Сентименталізм

Розвиток сентиментального начала в українській літературі перших десятиліть XIX ст. Сентименталізм як чинник епохи Просвітництва, внаслідок слабкого розвитку в Україні просвітительської ідеології, не набув розвинених літературних форм, не розвинувся у самодостатній творчий напрям, що має власне обличчя і самоцінність: не окреслився на всіх рівнях і у всіх жанрах.

Перехідне місце сентименталізму в системі літературних стилів першої половини XIX ст.

Атрибути сентименталізму як художньої системи (концепція чуттєвої особистості, своєрідність жанро- і сюжетотворення, моралізаторська манера, поетика) у своїх формах, повному, цілісному вияві наявні лише в окремих творах Г.Квітки-Основ'яненка (повісті «Маруся», «Сердешна Оксана», «Добре роби, добре й буде», «Щира любов», «Божі діти»). Динамізм взаємодії сентименталізму з реалізмом

у повістях Г.Квітки-Основ'яненка. Джерела сентиментального начала у творах письменника: публіцистичний чинник як стимул до появи «Марусі» («Знав его [украинского языка - автори] удобства, я написал «Марусю» й доказал, что от малороссийского языка можно расстрогаться»); сентименталізм Карамзіна як специфічно російське явище і російська та європейська сентиментальна журнальна повість тих часів як чинник і впливу, і творчої опозиції; суспільно-естетична позиція Г.Квітки-Основ'яненка, неприйняття соціального моменту як визначального у поведінці, почуваннях героїв, відстоювання тези про науку серця (з серця людського - і всі добрі, й усі лихі помисли); мелодраматизм, сентиментальність народної української пісні та обряду. Джерела «слізливості» сентименталізму.

Сутність поняття «людина почуття» у прозі Г.Квітки-Основ'яненка. «Квітка, однак не надає переваги над розсудливістю почуттю як новій формі самоствердження особистості. Письменник не висуває культу почуття на противагу розумові, а намагається їх поєднати, урівноважити» (Яценко М. Історія української літератури: У 2т.-К., 1987.-С.158.-Т.1).

Пародіювання Г.Квіткою («Воззвание к женщинам») і тогочасними харківськими журналами явища сентименталізму у літературі як ознака його віджилості.

Прояви сентименталізму на рівні тенденції у «Наталці Полтавці» І.Котляревського. Вкраплення сентиментальних елементів у творчості окремих українських романтиків (А.Метлинського, Л.Боровиковського, М.Петренка, О.Шпигоцького).

 

Український романтизм.

Романтизм як явище світового літературного процесу. Соціально-ідеологічні умови виникнення романтизму. Основні риси романтизму як художньої системи: неприйняття існуючої дійсності, протистояння людини і суспільства, утвердження ідеалів свободи і нескореності, соціальної і духовної значущості народу і людини, її самоцінності, якості індивідуально-особистісного начала. Загострена увага до історії, культури, поетичної творчості народу як до системи народного мислення і світосприйняття. Культивування національного елементу в темах і формах. Посилення історизму в літературі. Ігнорування причинно-наслідкових зв'язків між характерами та обставинами. Доктрина літературної свободи. Збагачення жанрової палітри, взаємопроникнення елементів різних жанрів, жанровий синкретизм.

Типологічна єдність українського романтизму з основними ідейно-художніми позиціями світової романтичної художньої системи. Національні особливості українського романтизму. Український романтизм як явище суверенне, зумовлене національно-визвольним рухом, сформоване в силовому полі патріотичного революційного піднесення. Участь українських романтиків у боротьбі за національне самовизначення, за утвердження основою художньої творчості народного життя і національної історії. Атмосфера літературних українофільських інтересів доби. Українська тематика в російській і польській літературах як один із імпульсів до власної творчості українською мовою. Проблема народності та національної самобутності в українському і європейському романтизмі.

Хронологічні межі українського романтизму (20-60-ті рр. XIX ст.). Основні літературні та політичні гуртки романтичної орієнтації («Харківська школа романтиків», «Кирило-Мефодіївське братство», «Руська трійця»), види культурно-громадської діяльності їх учасників: фольклористична робота, видавнича (видання збірників і альманахів, художніх творів), народницько-просвітительська («Іти в народ...»).

Переклади і переспіви з інших літератур. Оригінальна творчість, її основа. Ідейно-естетичні засади українського романтизму, його тематичні, жанрові й мовно-художні особливості. Основні тематично-стильові течії українського романтизму.

Основні тенденції розвитку романтизму на поневолених австрійською монархією українських землях. Національне пробудження в Галичині у 30-50-х рр. XIX ст. Преромантичні віяння: інтерес до історії, етнографії, фольклору «руського» та слов'янських народів.

Демократичне громадсько-культурне угруповання «Руська трійця», просвітительсько-романтичний характер його діяльності. Єднання із всеслов'янським культурно-прогресивним рухом, орієнтація на національно-культурний поступ Росії та Західної Європи.

Історична концепція «Руської трійці». Альманах «Русалка Дністровая» як «...прорив чуття людського серед загального затупіння та одичіння» (І.Франко). Ідея всеслов'янської єдності на сторінках оригінальних та перекладних творів альманаху.

Жанрово-стильова палітра української романтичної поезії (балада, лірична пісня, елегія, медитація, сонет). Ліризація теми, суб'єктивізація мотивів як основна атрибутивна риса романтичної поезії А.Метлинського, Т.Шевченка, Є.Гребінки, Л.Боровиковського, О.Афанасьєва-Чужбинського, С.Писаревського, М.Маркевича, М.Костомарова, В.Забіли, М.Петренка, М.Шашкевича, І.Вагилевича, Я.Головацького, М.Устияновича, І.Гушалевича.

Особливості фольклоризму української романтичної поезії. Трансформація народнопісенної персоніфікації і символіки й водночас розвиток у поезії індивідуального творчого начала, увага до психології особистості, до ірраціональних глибин її душі.

Вклад поетів-романтиків у розширення ідейно-тематичних меж поезії 30-60-х рр. XIX ст., а також у силабо-тонічну систему українського віршування.

Жанрове і тематичне розмаїття романтичної прози в українській літературі 20-60-х рр. XIX ст. Белетризація народнопоетичних сюжетів, мотивів. Специфічне освоєння фольклорно-етнографічного матеріалу.

Проблематика романтичної прози М.Костомарова, П.Куліша, Є.Гребінки, М.Гоголя фольклорно-етнографічного характеру.

Сутність художнього історизму у прозі П.Білецького-Носенка, М.Шашкевича, П.Куліша.

50-60-ті рр. XIX ст. — період найповнішого виявлення в прозі українського романтизму. Жанрово-стильовий синкретизм: поєднання принципів різних художніх систем: сентиментальної, романтичної, реалістичної.

Романтичний колорит прози 50-60-х рр. (винятковість героїв, незвичайність зображуваних подій, ситуацій, людських доль, гіперболізація пристрастей, драматична напруженість сюжету, емоційна наснаженість, експресивність стилю). Особливий інтерес до фольклору, детальне побутописання («етнографічно-побутовий реалізм») та послаблення фольклорної імперсональності, поглиблення індивідуалізації персонажів.

Жанрово-стильова палітра романтичної прози 50-60-х рр. XIX ст.; оповідання і новела як провідні жанри.

Історико-художнє значення романтизму як естетичної системи. Сучасне літературознавство про романтизм. Нова концепція літературознавців про неправомірність поділу на «активний» та «пасивний».

 

Іван Петрович Котляревський

(1769-1838)

Творча біографія письменника, його світоглядні засади та участь у суспільному й культурному житті України.

Робота над «Енеїдою», особливості видання твору (1791 - 1842). Поняття «бурлеск» і «травестія», поетика жанру бурлескно-травестійного твору у зв'язку з жанровими характеристиками «Енеїди» як бурлескно-травестійної поеми. Соціальна тенденційність, народність, оптимізм твору, художні засоби поеми. «Енеїда» І.П.Котляревського як явище просвітительської орієнтації. Природа сміху в «Енеїді». Фольклоризм поеми як один із атрибутів художнього реформаторства І.П.Котляревського.

У руслі традицій «Енеїди». Розробка змісту, кодифікації фабульної, сюжетної основи та система образів у поемі П.Білецького-Носенка «Горпинида, чи Вхопленая Прозерпина» (1818) з її відмінностями від сатири І.П.Котляревського, Степана Александрова «Вовкулака» (1848) з її звертанням до етнографічного матеріалу, Порфирія Кореницького «Вечорниці» (30-40 рр.) як зразок розважального гумору. Відступ від бурлескно-лексичних засобів та комізму «Енеїди» у поемі Якова Кухаренка «Харко, запорозький кошовий» (початок 40-х рр.), історичне наповнення твору. Переспів старогрецької пародії «Батрахоміомахія» у поемі Костянтина Думитрашка «Жабо-мишодраківка» (1859).

Історико-літературне значення «Пісні на Новий 1805 год пану нашому і батьку князю Олексію Борисовичу Куракіну». Моменти спільності з «Енеїдою».

І.Котляревський - зачинатель української нової драматургії. Зв'язок драматургії І.Котляревського з традиціями української драматургії і театру. Формування нового зображення особистості в драматургічних традиціях та пожвавлення театрального життя у Полтавському, Кибинському та Харківському театрах.

Особливості жанру «Наталки Полтавки» (1819) як «малоросійської опери». Характер драматичного конфлікту у творі, система образів-персонажів. Суспільний аспект у творі й суть сатиричного зображення у п'єсі.

Зв'язок «малоросійської опери» з традиціями російського театру: «Наталка Полтавка» та «Казак-стихотворец» О.Шаховського. Новаторство і народність «опери» у контексті західноєвропейської літератури («Опера злиднів» Д.Гея, «Служниця-пані» Федеріко, «Добра донька» К.Гольдоні «Мельничиха» П.Паізіело, «Сільський чарівник» Ж.- Ж. Руссо тощо).

Сценічне життя п'єси. Опера М.Лисенка «Наталка Полтавка» (1819).

У руслі традицій «малоросійської опери»: «опери» Прокопа Котлярова «Любка, або Сватання в с.Рихмах» (1835), Якова Кухаренка «Чорноморський побит» (1836), Степана Писаревського (Отецька Шерепері) «Купала на Івана» (1838), Кирила Тополинського (Тополі) «Чари, или Несколько сцен из народных былей й рассказов украинских» (1834), Г.Квітки-Основ'яненка «Сватання на Гончарівці» (1836), «Бой-жінка» (1840).

Зв'язок драматичних творів з музично-драматичною традицією українського театру.

«Москаль-чарівник» (1819) - перший водевіль української драматургії нової української літератури. Характеристика жанру і образи-персонажі водевілю. Морально-етичні та суспільно-політичні питання у водевілі.

У руслі традицій водевілю: водевіль В.Гоголя «Простак, или же Хитрость женщины, перехитренная солдатом», 1822-1825.

Жанр комедії в новій українській драматургії кінця ХУЛІ - 60-х рр. XIX ст. Комедійні твори Р.Андрієвича, Г.Квітки-Основ'яненка.